Нагадаю: у минулому числі нашого часопису я ледве встиг повідомити прогнозований склад нового уряду України – оскільки газета йшла в друк практично одночасно з оголошенням персонального складу Кабінету міністрів.

Минув тиждень. Склад уряду відомий. Звучать уже перші враження від нього.

Придивімося ближче і ми до цих персоналій.

Що, чому, як?

Перш ніж аналізувати кадровий склад уряду, варто відповісти на декілька питань. Три з них – що, власне, відбулося, чому воно відбулося і як саме це відбулося – я виніс в підзаголовок. Але, все по порядку.

Що відбулося?

Отже, що відбулося: оновлення уряду, його заміна, переформатування? Як правильно назвати те, що сталося?

Адже якраз точне визначення проблеми дозволяє краще її зрозуміти.

А) Перша подія в цій кадровій епопеї була – це відставка прем’єра, а не уряду. І відбулася вона тільки тому, що О. Гончарук сам подав заяву про свою відставку.

А якби він її не подав? То й ніхто його не міг би звільнити – ні президент, ні Верховна Рада України – й уряд Гончарука продовжував би працювати. Адже, згідно з Конституцією України і законодавством, у разі, якщо Верховна Рада України прийняла програму уряду, то протягом року цей уряд має імунітет.

Простіше кажучи, протягом року ніхто звільнити його не може.

А програму уряду Гончарука минулої осені ВРУ прийняла. Відтоді минуло орієнтовно пів року. Отже, ще пів року цей уряд на чолі з О. Гончаруком міг би працювати.

Формальний вихід у цій ситуації був один – добровільна заява прем’єра про свою відставку. І така заява до Верховної Ради України надійшла.

Наскільки вона була добровільною – колись, можливо, довідаємось з мемуарів головних дійових осіб цієї ситуації.

Б) Перед голосуванням за відставку. Але ж мало сказати, що ВРУ прийняла відставку прем’єра.. Це звучить сухо, малоінформативно.

А от як це було – знати корисно. Не тільки нам з вами, шановні читачі, але й новому урядові і пану Шмигалю персонально. Бо щось подібне може невдовзі чекати й їх. Ймовірно. Хоч я їм цього не зичу.

У залі зареєструвалося 347 нардепів. І голова ВРУ Д. Разумков чітко окреслив правові рамки цієї події: «Шановні колеги, у зв’язку з вимогою президента України та відповідно до частини восьмої статті 19 Регламенту Верховної Ради України, ми сьогодні проводимо позачергове пленарне засідання Верховної Ради України».

Зверніть увагу на 2 моменти: перший – це пленарне засідання було позачерговим; другий – і скликано воно було за вимогою президента В. Зеленського.

Поставимо собі питання: а з якого дива раптом треба було міняти уряд так терміново, що президент почав вимагати скликати позачергове засідання? Що трапилось?

Адже в лютому В. Зеленський не дав згоди на прийняття відставки О. Гончарука, хоча той і звернувся до нього з такою заявою – після скандалу з «прослушкою».

А тут раптом глава держави «дозрів», та настільки, що вимагав позачергового пленарного засідання. І про це ми колись, можливо, дізнаємося.

Так от 4 березня о 16 годині пополудні розгляд питання про відставку прем’єра О. Гончарука ще до того, коли прозвучали в парламентській залі критичні виступи, розпочався з головного «пострілу» по уряду – виступу президента В. Зеленського.

Чому?

Цей виступ мав дати суспільству чітку відповідь на те, чому так терміново потрібно міняти О. Гончарука разом з його урядом?

В) Дивний виступ. Промова президента дещо здивувала двоїстістю.

З одного боку, В. Зеленський одразу почав хвалити здобутки уряду О. Гончарука: «Будьмо з вами об’єктивними. Цей уряд має здобутки. (Далі В. Зеленський ці здобутки перерахував). І продовжив: «Але правда в тому, що сьогодні українцям цього замало… не красти – замало. Це – уряд нових облич. Але облич замало. Потрібні нові мізки та нові серця. (Оплески)».

Стоп. Нам потрібно зробити висновок. Хіба в уряді О. Гончарука не вистачало (чи й не було зовсім?) мізків та сердець?

А хто ж тоді рекомендував восени 2019 року О. Гончарука на главу уряду, хто давав «добро» на всіх міністрів того складу Кабміну, якщо не В. Зеленський?

Не зміг тоді розгледіти «безмозких» та «безсердечних урядовців»?

Загальна оцінка президентом роботи уряду була образною: «Ми постійно чули про економічний стрибок, але є враження, що економіка брала розгін, спіткнулась і ризикує проїхатись обличчям по землі».

Дозволю собі уточнити цей яскравий вираз: не ризикує проїхатись, а вже давно їде, причому, не обличчям по землі, а, перепрошую, як кажуть у народі – мордою в багні.

Далі президент почав перераховувати проблеми, які точніше можна назвати провалами – такі вони жахливі.

Картину президент намалював складну, важку, навіть у чомусь катастрофічну. Тим більш дивно було на завершення його виступу почути таке: «Ви знаєте, я скажу вам чесно, мені, і це правда, не соромно за наш уряд. Але ми б хотіли ним пишатися. Це – правда, цей уряд зробив більше, ніж усі минулі уряди…»

Залишимо на совісті автора слова про те, що цей уряд за пів року зробив більше, ніж усі минулі уряди… Такими словами не можна легковажити, бо тоді втрачається довіра до автора цих слів взагалі.

Мій висновок: В. Зеленський у своїй промові не зумів чітко та доказово показати, що саме неправильно цілих пів року робив уряд, чому він це робив безкарно, без реагування Ради і президента, і що саме потрібно буде робити новому урядові, який з цими проблемами буде не просто «існувати поруч», а зануриться в них з головою, щоб глибоко їх вивчити та починати вирішувати.

Як?

Отже, оцінку – і вельми гостру – роботі уряду О. Гончарука було дано і у виступі президента, й особливо у виступах низки представників депутатських фракцій і груп, які у висловлюваннях себе не стримували.

А) Виступ О. Гончарука. Самому Олексієві Гончаруку також надали слово. І з його вуст ми почули значно більш оптимістичніші самооцінки – навожу тезово: «Я хотів би, щоб не було зайвих маніпуляцій, тому я хочу розставити крапки над «і»… Ми перекрили багато тіньових схем, тому за останні місяці на нас вилилися тонни бруду в засобах масової інформації. Але… Але ми не відступили… Я досить оптимістичний щодо нашого майбутнього. Я вважаю, що у нас дуже хороший президент, що він дуже порядна, чесна людина. За час роботи з ним я жодного разу не отримував жодної незаконної команди, не було навіть натяків на якусь нечесну гру. (Оплески)…

Шість місяців – це дуже короткий термін для оцінки роботи будь-якого уряду. Ми зробили досить багато насправді… Ми все це зробили разом з вами…. Усе те, що ми започаткували разом, має бути завершено… При цьому я буду працювати над тим, щоб Україна стала успішною, незалежно від свого статусу».

Якщо послухати президента, то враження таке: зробили багато, але не впоралися і треба міняти. Якщо Гончарука, то таке: зробили багато що, але разом з вами (то разом і відповідати? – В. Р.), вірю в майбутнє, буде зроблено («Жаль, без нас?»)…

За відставку Гончарука проголосували 353 депутати. Не голосували «Євросолідарність» Порошенка і «Голос» Вакарчука, якого пов’язують з олігархом В. Пінчуком, зятем Л. Кучми. Обидві фракції в опозиції до В. Зеленського.

Б) Призначення Д. Шмигаля. Формулювання голови ВРУ

Голова ВРУ Д. Разумков розпочав після перерви, о 17.10, так: «Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням президента України…

Для представлення кандидата на посаду прем’єр-міністра України слово надається президенту України Володимирові Олександровичу Зеленському. (Оплески)»…

В) Призначення Д. Шмигаля. Представлення президента

В. Зеленський був лаконічним: «Я дуже коротко. Я дійсно вважаю, що попередній уряд робив усе можливе, але сьогодні українцям потрібен уряд, який зробить неможливе. Сподіваюсь, що саме таким і буде наступний Кабінет Міністрів України.

Ви знаєте, за ці роки у нас було дуже багато урядів. Уряд технократів і уряд казнократів, уряд порятунку, уряд міцних господарників, уряд порятунку міцних господарників і таке інше. Ви знаєте, я вірю, що у нас, нарешті, з’явиться саме уряд для людей.

За пропозицією депутатської фракції «Слуга народу», яка у Верховній Раді України дев’ятого скликання має права коаліції депутатських фракцій, я вношу на розгляд Верховної Ради України подання про призначення прем’єр-міністром України Дениса Анатолійовича Шмигаля. (Оплески)».

Г) Слово Д. Шмигаля

Деталь для історії: о 17:25 4 березня присутні, а заодно всі українці, вперше почули «тронну промову» майбутнього глави уряду. Тезово він сказав наступне: «Більшість з мого оточення вчора, слухаючи новини, запитували, навіщо тобі це, треба вітати тебе чи співчувати тобі? Адже сьогодні посада прем’єр-міністра України – це не просто честь, це – величезна відповідальність»...

(Далі Д. Шмигаль перерахував завдання уряду, як він їх бачить).

«І найважливіше. Зміцнення національної безпеки та оборони, завершення війни на Донбасі і повернення анексованого Криму.

Всі ці завдання буде вирішувати новий уряд. Не буде вирішувати, значить, не буде цього уряду. Це – очевидно, і сьогодні ми це побачили. Ми це чудово розуміємо, ніхто з нас не прийшов на десятиріччя, і кожен чудово усвідомлює відповідальність. Очікування громадян величезні, терпіння закінчується. Реформи потрібні на вчора. Результат потрібен сьогодні.

Я сподіваюсь на плідну співпрацю з депутатським корпусом, з вами, шановні народні обранці. Всі ці завдання ми зможемо виконати лише разом.

Дякую за увагу. Дякую за довіру президенту, Верховній Раді, українському народові. (Оплески)».

Склад уряду:

Вадим Пристайко – віце-прем’єр з питань євроінтеграції;

Олексій Резніков – віце-прем’єр і міністр з питань реінтеграції окупованих територій;

Сергій Бессараб – міністр у справах ветеранів;

Вадим Гутцайт – міністр молоді і спорту;

Ілля Ємець – міністр охорони здоров’я;

Марина Лазебна – міністр соціальної політики;

Олег Немчінов – міністр Кабінету міністрів;

Ігор Уманський – міністр фінансів;

Олексій Чернишов – міністр розвитку громад і територій;

Дмитро Кулеба – міністр закордонних справ;

Андрій Таран – міністр оборони.

Призначені з попереднього уряду:

Арсен Аваков – міністр внутрішніх справ;

Михайло Федоров – віце-прем’єр і міністр цифрової трансформації;

Денис Малюська – міністр юстиції;

Владислав Криклій – міністр інфраструктури;

Виконувачі обов’язків (допоки міністри не призначені, їхні обов’язки виконують перші заступники):

Павло Кухта – в. о. міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства;

Юрій Полюхович – в. о. міністра освіти та науки;

Анатолій Максимчук – в. о. міністра культури;

Віталій Шубін – в. о. міністра енергетики та захисту довкілля.

Висновок

Д. Шмигаль на перший погляд є сильнішим, ніж О. Гончарук. Але за його кріслом маячить, мов тінь батька Гамлета, тінь Ахметова, у кого Д. Шмигаль працював, очолюючи Бурштинську електростанцію.

Чи може бути так, що звільнитися від надмірних очікувань (вимог?) І. Коломойського, В. Зеленський вирішив з допомогою іншого суперолігарха – Ахметова?

Час покаже.

Бажано, щоб і склад міністрів нині був сильнішим за минулий. Справи покажуть.