Ось вже 6 років українці живуть у стані стресу, страху і тривоги – незрозуміло, чи не зникне взагалі країна з карти світу, разом з громадянами. Протягом минулого тижня в схожий стан занурився майже цілий світ. В те, що в цієї ситуації є свої переваги, важко повірити. Але – вони й справді є.

Зазвичай людина в небезпечній для життя оказії швидко вчиться розрізняти важливе й другорядне. Інакше її шанси на порятунок прямують до нуля. Після кризи нові «налаштування» ще зберігаються тривалий час – і чим потужнішою була криза, тим більше шансів, що життя людини після неї стане зовсім іншим. Зокрема, і за рахунок нових пріоритетів.

Щось подібне стає і з великими спільнотами. Ймовірно, цього разу докорінна зміна пріоритетів чекає на ціле людство.

Україні, схоже, пощастило – і в лапках, і без них – бути першопрохідцем.

Ми першими потрапили під каток змін – і першими отримали нові навички проростання крізь асфальт. Нехай навіть і зараз здається, що ці навички майже втрачені.

Тим не менш – ми навчилися самоорганізовуватися в масштабах всієї країни, навчилися правильно перерозподіляти фінансові потоки в умовах тяжкої кризи, навчилися на ходу з нічого створювати військо і медичні служби. І все це – і в умовах вакууму влади, і в умовах вдавано патріотичної, але хижої за суттю влади, і в умовах влади безпомічної. Як суспільство ми можемо працювати всупереч владі, працювати без влади, працювати з неефективною владою. Щоправда, досвіду роботи з ефективною патріотичною владою в громадян України ще не було – але то наживне. Головне – ми вміємо самоорганізовуватися в умовах тяжкої кризи. Катастрофічно тяжкої. Це дуже дорогий досвід. Але є всі підстави підозрювати, що він нам згодиться.

Ще донедавна ситуація в Україні та у світі кардинально відрізнялася.

Малюнок Андрія Єрмоленка «...І будуть люде на Землі». І на Марсі - теж будуть, Тарас Григорович би це схвалив! : )

Поки Україна стікала кров’ю, боролася та самоорганізовувалася, Європа розважалася, дружила-торгувала з Росією, робила вигляд, що криваві гроші не пахнуть і не переносять бацили, цілковито ігнорувала потенційні загрози від такої дружби-торгівлі, і навіть примушувала Україну робити вигляд, що «достатньо припинити стріляти», відвести військо – і війна сама по собі щезне. Достатньо тільки натиснути на українську владу, щоб та натиснула на суспільство – і все минеться…

Але – є нюанс.

В Україні є суспільство, яке все ще вміє самоорганізовуватися. І котре не побоїться діяти всупереч владі. Саме тому, зокрема, новий прем’єр Денис Шмигаль як заявив про намір пустити воду в Крим, так відразу і відкликав свою заяву назад.

І, будьмо відверті, попередня влада теж мала такі наміри. Будьмо ще відвертішими – навіть електрику за попередньої влади ми в Крим пускали. Активісти тоді підривали опори ЛЕП, влада тоді опори відновлювала, активістів розганяла... Ще гірше – за попередньої влади ми як почали постачати і світло, і воду на окуповані території Донеччини та Луганщини, так і продовжуємо постачати їх і далі, оплачуючи з кишені платників комунальних послуг на не-окупованих територіях. А було ж, пригадуєте – «блокада окупованих територій», аж поки акції компаній Рината Ахметова не подешевшали, і їх не скупила компанія, наближена до самі знаєте кого…. Веселі були часи. Шкода, зараз їх згадувати не прийнято – натомість прийнято вважати попередню владу патріотичною, а чинну – не дуже патріотичною.

Насправді все трошки гірше: і попередня, і чинна влада України – не дуже патріотичні, і на рештки їхнього патріотизму тисне з одного боку Росія, котра ніколи не втомлюється тиснути на всіх довкола, з іншого тисне Європа, котра «втомилася від війни».

Принаймні – тиснула донедавна.

На своєму прикладі то побачити тяжко – а от на прикладі Туреччини видно дуже чітко. В минулому номері ми передбачали, що переговори президента Туреччини Реджепа Тайіпа Ердогана з президентом РФ Володимиром Путіним вкотре закінчаться заявою про «мир, дружбу, турецькі помідори і російських туристів». Так воно і сталося.

Але є кілька нюансів.

Поки в Москві тривали перемовини, авіація РФ розбомбила табір переселенців з Ідлібу, 16 цивільних загинули, ще майже 20 отримали поранення.

За результатами зустрічі було підписано додатковий протокол, відповідно до якого з 6 березня запроваджувався режим припинення вогню, а також створювався коридор безпеки вздовж траси М4. З 15 березня передбачається спільне турецько-російське патрулювання цієї траси.

А перед зустріччю Ердоган прямим текстом просив НАТО про підтримку – і отримав у відповідь безмежне занепокоєння…

Знайома ситуація, чи не так?

В Росії навіть терміни не змінили – таке враження, що просто взяли «чорновик» мінських ганебностей і змінили тільки географічні назви та прізвища підписантів.

Хто забув – Іловайськ та Дебальцеве в нас теж були саме перед всілякими «мировими угодами»…

При тому, що ДО зустрічі Туреччина явно не була налаштована на «режим припинення вогню», «коридор безпеки», «спільне патрулювання». Ба більше – Туреччина продемонструвала світові, як можна використати проти Росії російсько-іранську тактику знищення об’єктів ворога з допомогою безпілотників.

До слова, в України теж такі безпілотники є. Саме такі – і саме турецькі «Байрактари», які так блискуче спрацювати в Сирії. І користуватися ми ними вміємо.

От тільки не користуємося.

Чи не з тієї ж причини, через яку й Ердоган ними вже не користується – а його міністр натомість вдосконалює угоди про «спільне патрулювання»…

Але сучасний світ тим і добрий, що все в ньому миттєво змінюється.

І от Саудівська Аравія раптом згадала, хто стояв за безпілотниками, котрі руйнували її нафтові об’єкти. І одним порухом пальців опустила барель нафти до ціни імпортованого в Росію кілограму турецьких помідорів.

Дрібничка – а вже становище на світовій шахівниці стало дещо іншим…

А тут ще й коронавірус добряче шахові фігури потрусив. 10 березня Ердоган під час візиту до Бельгії відмовився потиснути руку високопосадовцям з ЄС і НАТО. Мовляв, коронавірус… Хоча, будьмо відверті, причини були не тільки у вірусі.

І от диво – після цієї зустрічі генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Північноатлантичний альянс готовий допомогти Туреччині захиститися від загроз, які виходять з Сирії.

Щоправда, не уточнив, чи малися на увазі й ті загрози, котрі з Сирії наразі ще не виходять, а добряче там загніздилися, і не просто ходять по Сирії, а й літають над нею, і навіть ще гірше – бомбардують притулки біженців.

От ті біженці чомусь Європу не непокоять, принаймні, не настільки непокоять, як ті біженці, котрі згуртувалися на європейських кордонах…

Кепсько якось виглядають у цьому аспекті європейські цінності. Нелюдяно.

А саме ті європейські людяні цінності Європі доведеться найближчим часом відновлювати в авральному режимі. Бо як би ми не намагалися не панікувати з приводу поширення коронавірусу, але він у ЄС ще тільки набирає обертів, і для боротьби з ним цілому континенту доведеться згуртуватися – і фактично на коліні створити і культуру строгої громадської дисципліни на межі з самітництвом, постом і строгими самообмеженнями, і принципово нову для планети систему охорони здоров’я. І добре ще, якщо не доведеться якийсь час всім людством ходити в будівельних респіраторах і окулярах для підводного плавання – як відомо, вірус вражає і слизові оболонки очей.

Бо, будьмо відверті, чинна система охорони здоров’я навіть найбільш розвинених країн світу абсолютно не розрахована на стрімке поширення такого от коронавірусу.

Не кажучи вже про систему охорони здоров’я України, котру взагалі намагалися реформувати з розрахунку на здорових людей. Ну, щоб здешевити.

На хворих людей реформована система не розрахована зовсім. Ще гірше – 5 років медичні виші України не випускали епідемологів. А навіщо – якщо систему санітарно-епідеміологічного контролю розпустили, бо забагато грошей потребувала, а нову створити не встигли. В результаті епідемологів в країні майже нема, на виклики до хворих з високою температурою тепер в Україні «швидка» не їздить. А висока температура – одна з перших ознак коронавірусу… А до Європи українці їздять… І навіть ще 7 березня українські турфірми возили українців до Італії у відпустку…. Добре, хоч подекуди інфекційні стаціонари полишали.

Вся надія – на те, що ми швидко вміємо зорганізовуватися в кризових умовах – і концентрувати фінансові потоки в масштабах не тільки всієї України, а цілої української діаспори по всьому світові. І пускати їх в правильний бік і з правильним застосуванням. Армію відбудували – відбудуємо і систему охорони здоров’я.

Звісно, система вентиляції легень – штука недешева, але рушниці і тепловізори теж не копійки коштували, особливо на всю армію – а ми ж таки змогли!

Ворога зупинили – зупинимо і вірус. (До слова, що буде з нашим ворогом, коли вірус потрапить і туди – це теж багатогранна тема для роздумів. Дешева нафта, плюс розгнівані турки з наміром розвалити РФ зсередини, плюс коронавірус – то така доволі небезпечна комбінація. А там, між іншим, на території – і ядерна, і хімічна зброя, а в умовах колапсу влади це небезпечно не тільки для них, а й для нас, та й всіх найближчих сусідів…)

А після того, коли здолаємо вірус, потрібно готуватися до нових вірусів – людство прагне вгору, хоча б на Марс. А там хоч і немає кажанів, від яких, ймовірно, потрапив до людей коронавірус, але свої віруси цілком можуть бути. Тож людству доведеться забувати про війни, втихомирювати забіяк і гуртуватися – якщо не вийшло це зробити навколо європейських чи загальнолюдських цінностей, то, можливо, вийде перед обличчям принципово нових викликів і загроз.