Залишивши позаду водну гладь Балтійського моря та чиленні прибережні острови, літак приземлився в аеропорту Арланда шведської столиці. Нетривалий прикордонний контроль, пред’явлення необхідних для в’їзду в Євросоюз документів, серед яких була і заповнена українською та англійською мовами маршрутна книжка, що засвідчила наші наміри, і група у складі семи туристів ступила на землю Королівства Швеція.

Для більшості з нас це був перший виїзд у Європу за безвізом. Головна мета подорожі – гірський спортивний похід другої категорії складності по Національному парку Сарек у далекій Лапландії. При слові «Лапландія» в уяві виникають безмежні засніжені простори, стада оленів, фантастичні спалахи північного сяйва. Нам доведеться побачити зовсім іншу Лапландію, літню – з холодними синіми озерами, хмарами комарів, і, переважно, з низьким похмурим небом, сірими туманами, набридливими дощами. Як пощастить...

...Походу передувала копітка робота для забезпечення його успішного проведення. Адже район подорожі розташований за Полярним колом, і, за винятком кількох прокладених поблизу доріг одноденних туристських маршрутів, тут рідко можна зустріти людину. Тож будь-який прорахунок міг звести нанівець амбітні плани прокласти власний шлях у майже безлюдній і маловідомій для українських туристів частині світу. Під час розробки маршруту керівником походу, одним з найдосвідченіших гірських туристів України Олексієм Михацьким була ретельно проаналізована бідна туристська інформація про район подорожі. Були також використані матеріали проведеного керівником столичного турклубу «Університет» Володимиром Трилісом лижного походу. І був зроблений висновок – непереборною перешкодою для успіху задуманого можуть стати численні озера і бурхливі ріки, переправи через які вбрід небезпечні або неможливі. Тому був придбаний і випробуваний на річці під Києвом легкий надувний човен. Приховувала інтригу й частина гірських перевалів, існування і можливість проходження яких за відсутності іншої інформації визначалася за фотографіями з космосу. Інша істотна особливість майбутньої подорожі: Швеція – дуже дорога для пересічного українця країна. Щоб здешевити мандрівку, заздалегідь були придбані авіаквитки до Стокгольма, а звідти – залізничні квитки до розташованої за Полярним колом станції Єлліваре. Продукти харчування були закуплені в Києві, а заборонені для перевезення в літаку газові балони придбані у Стокгольмі. Щоб уникнути проживання в готелях, тривалі переїзди потягом заплановані на ніч. А в поході житлом мали слугувати тільки намети...

І от – ще недавно така далека Швеція вже довкола нас. За 40 хв. автобус домчав з аеропорту до залізничного вокзалу Стокгольма. До початку такої очікуваної подорожі ще залишилося два переїзди – потягом майже через усю країну до станції Єлліваре (приблизно 1150 км), і звідти автобусом до стартової точки походу – турбази Стура Шефаллет (приблизно 150 км). А поки що є кілька годин на знайомство зі шведською столицею. До її історичного центру – менш, ніж пів години пішки. Протягом трьох годин ми блукали старовинними вулицями та одягненими в граніт набережними, оглянули ззовні королівський палац, ратушу, королівську оперу та інші знакові споруди, захоплювалися вишуканою ліпниною придворної церкви та готичними інтер’єрами середньовічних костьолів. А на нас уже чекали сидячі місця в нічному потязі та споглядання крізь білу ніч несходимих хвойних лісів, невисоких гір і зрідка – невеликих поселень.

У Єлліварі приємно подивувала погода: замість очікуваної ранкової прохолоди і низької хмарності – безхмарно і +26С. Автобус, на який чекали й інші туристи, вирушив без нас, адже в ньому не було терміналу для оплати проїзду карткою, і водій мав право взяти тільки пасажирів із квитками на руках. Тож до прибуття наступного автобуса оглянули місто, зокрема, дерев’яну церкву ХVІІІ ст. А на під’їзді до турбази Стура Шефаллет просто перед автобусом дорогу перебігло чимале стадо оленів.

Пляжний похід

...Залишивши позаду останні острівці цивілізації, стежкою вийшли на згладжений давнім льодовиком кам’янистий пагорб. З нього на південь відкрилися безкрайні простори первісної природи, з якою нам доведеться безпосередньо контактувати протягом двотижневої подорожі. Значні озера і численні невеликі озерця з кришталево чистою водою та кам’янистими берегами чергувалися з хвойним рідколіссям і заростями карликової берези та верби, подекуди височіли відокремлені гори з білими плямами снігу. І майже на виднокраї проглядалися далекі гірські масиви з льодовиками та засніженими схилами. Такою є крайня північ Королівства Швеція, а саме – розташовані впритул один до одного, засновані 1909 р., національні парки Стура Шефаллет, Сарек і Падьеланта. З 1996 р. ці природні пам’ятки включені до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В них забороняється користуватися мототранспортом, полювати і ловити рибу, рубати дерева і рвати квіти, розпалювати вогнища. Дозволяється встановлення наметів, збирання грибів та ягід. Саме цими просторами нам доведеться пройти з наплічниками сто тридцять кілометрів. Спочатку буде триденний перехід у південному напрямку через середньогір’я національного парку Стуру Шефаллет, складність якого, як і очікувалося, полягала в переправах. Потім будуть сніги, льодовики і скелі в національному парку Сарек. А ще на нас чекав безкінечний полярний день.

Заночували на березі витягнутого по долині озера Горчеяуре, яке потужним водоспадом впадає в таке ж озеро нижче. Хоч ночі, власне, і не було – сонце тільки на короткий час сховалося за гору. Наступного ранку оцінили «ноу-хау» керівника походу – замість обходу озера дамбою тривалістю в один день переправа через нього надувним човном забрала трохи більше, ніж годину. Цього ж ранку відкрили заполярний пляжний сезон, оскільки замість прохолоди скандинавського літа стояла аномальна спека, тож вода у водоймах виявилась цілком комфортною для купання. І протягом наступних днів за будь-якої нагоди занурювалися в приємну прохолоду чистих вод. На другій «озерній» переправі через широку річку Спаднейокко човном перевозили тільки наплічники, а самі здолали пів сотню метрів уплав.

Після ночівлі на терасі над річкою почали поступовий набір висоти в напрямку гір Сарека. Ліс змінився тундрою, а вдалині, над перегином схилу, виникли засніжені вершини і льодовики, по яких невдовзі нам доведеться торувати свій шлях. Біля наступної переправи вбрід вперше зустріли людину – місцевого туриста. А ввечері небо несподівано закрили важкі чорні хмари і загримів грім. Ледве встигли поставити намети, коли почався сильний дощ з вітром. Він виявився літнім, короткочасним. А після нього нас атакували юрми комарів, які й до цього добряче дошкуляли.

Крижаний подих Сарека

Під палючим сонцем льодовики та сніжники інтенсивно танули, що істотно ускладнило переправи. Наступного дня, після кількох простих переправ убрід, уперлися в несамовитий каламутний потік широкої річки Гухкесйакка. Через неї перекинутий єдиний у цих місцях залізний підвісний міст. Уже зовсім близько «наші» гори. У цій частині Лапландії – це незначні гірські масиви альпійського типу, які розділені широкими, виробленими давніми льодовиками долинами. Висота їх незначна, як і Карпат. Але якщо в Карпатах збереглися тільки льодовикові цирки та озера, то гори Сарека мають досить значне зледеніння. Перед нами два такі масиви. Зліва, за долиною з озерами та болотами, височіє масив Ахпар з гостроверхими вершинами і чималими льодовиками. В ньому заплановане дводенне акліматизаційне кільце з проходженням нескладного перевалу Руоп. Одразу за мостом починається хребет Сарек. Ним проляже основна частина маршруту з незвіданими перевалами.

На шляху до масиву Ахпар мандрівнику не уникнути небезпечної переправи вбрід через річку Пиерикйакка, що тече долиною і впадає в озеро. Нас вкотре виручив човен. А ввечері знову пролилася нетривала злива, після якої ми розташували бівуак перед льодовиком. Звідси починалася якісно нова частина походу із застосуванням альпіністського спорядження. На льодовику одягнули кішки. Підйом на перевал Руоп сніжно-льодовим злетом і спуск з нього осипами і простими скелями нескладні. Небезпеку становила переправа убрід через бурхливий потік р. Басста. На протилежному її березі рухалася група з п’яти туристів, але спілкування з ними унеможливив шум гірської річки. Переправилися завдяки знайденій під час розвідки гальковій косі посеред річки і страхуванню альпіністською мотузкою. Далі з’явилася стежка, якою знову спустилися в широку долину між масивами Ахпар і Сарек. Наступні кілька днів уже не буде проблемних переправ, їх замінять льодовики, скелі, сніжники, по яких нам належить здійснити траверс частини хребта Сарек. Саме в ньому розташована найвища вершина і найбільший льодовик національного парку.

Ранок видався ясним, теплим. Цього дня заплановано проходження зв’язки перевалів Спійка і Сварта (категорія складності 1Б, висота 1780 м). Знову підйом крутим кам’янистим схилом і затяжний рух у кішках льодовиком у напрямку перевалу Спійка. На ньому нас наздогнала негода, що тривала дві години. З перевалу вниз, у долину, веде пологий льодовик. Нам – ліворуч і вгору, на неходжений перевал Сварта. Можливість його проходження керівник групи встановив, аналізуючи фотографії з космосу. Обігнувши крутим сніжником скелястий відріг, вийшли в льодовиковий цирк і звідти піднялися на широку осипну сідловину перевалу, де і заночували. Це була найефектніша ночівля за весь похід. З висоти майже 1800 м відкрилася фантастична панорама північних гір із зазубреними обрисами невисоких хребтів, крижаним панциром льодовиків на їхніх схилах і темними високими хмарами. Заради таких миттєвостей варто їхати за тридев’ять земель! От тільки ранкова і вечірня зоря цієї пори року відсутня...

Простота підйому компенсувалася непростим спуском – на скелястих скидах довелося шукати найпростіше місце і вже там навішувати мотузяні перила. І ось під ногами – найбільший льодовик району Сарек, де, зважаючи на численні присипані снігом тріщини, довелося зв’язатися альпіністською мотузкою. В кінці підйому здолали незначний льодопад і вийшли на зледенілий гребінь хребта Сарек. За необхідності звідси можна спуститися на протилежний бік. Але наш шлях – знову вгору, на неходжений перевал Вардас (1Б, 1810 м). Перед крутим злетом на нього на снігу облаштували бівуак. Погода, схоже, повернулася до звичайного для лапландського літа стану – холодно, хмарно, вітер. Звечора на перевальному злеті навісили перила і витоптали сходинки, а зранку по змерзлому снігу піднялися на затуманений перевал. Наприкінці довелося долати широку підгірну тріщину з нависаючим краєм – бергшрунд. На перевалі спорудили тур – невелику пірамідку з каменів, і залишили в ньому записку про його проходження. В розривах туману на коротку мить внизу відкрився широкий льодовик, що переметнувся через гребінь хребта. Цього часу виявилося достатньо, щоб зорієнтуватися, куди і як спускатись. І невдовзі туман уже був над нами у вигляді низьких важких хмар. А під ногами простягнулося крижане поле з неширокими тріщинами, що плавно переходило у рівнинну тундру з численними озерами. Тільки в горах далекої півночі можна побачити такі пейзажі! Заночували біля підніжжя хребта Сарек, щоб наступного дня без наплічників зробити вихід на перевал Гавель (1Б, 1730 м.). Цим перевалом закінчилася гірська частина подорожі. Далі – повернення через національний парк Штура Шефаллет до однойменної турбази, а звідти – в Єлліваре. Єдине джерело інформації по цій частині маршруту – карта. Шлях тундровим низькогір’ям виявився не таким простим, як здавалося спочатку. Відсутність стежок ускладнилася болотами та важкопрохідними кам’яними завалами уламків гірських порід. Знову хмарно і холодно (+6 за Цельсієм), вітер. Бівуак розташували на сідловині вище мальовничого озера Суорве-ярве. Звідти відкривається вражаючий вид на національний парк Штура Шефаллет.

Останнього дня походу повернулося літнє тепло. Зі сідловини спустилися до дамби, і, перейшовши її, несподівано побачили перед собою високий паркан з металевих прутків і надпис на жовтому тлі. Вихід закритий? Знову переправлятися човном? Прочитавши напис, полегшено зітхнули: прохід дозволено тільки для піших мандрівників. Остання ночівля була там же, де і перша, і така ж тепла. Тільки вночі вже з’явилися сутінки. Полярний день закінчувався, а разом з ним – і похід...

Автор: Володимир Грипась

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/article/podorozhi/nacionalnyy-park-sarek)