Відомий історичний вислів: «Кадри вирішують все» залишається багато в чому правильним, незважаючи на те, що його автор ці кадри безжально нищив.

Цього тижня кадрове питання в Україні опинилося в центрі уваги.

Про це і поговоримо.

Обговорення і ймовірні рішення

На середу, 4 березня, президент України Володимир Зеленський попросив зібрати позачергову сесію Верховної Ради України якраз для того, щоб прийняти там низку кадрових рішень.

Голова ВРУ Д. Разумков таку сесію скликав. Побачимо – скільки депутатів і з яких фракцій на неї зберуться. Це також буде одним з показників ставлення нардепів і цілих фракцій до президента України. Хтось може і проігнорувати.

Писав цю статтю я третього березня. Сесія – четвертого.

Виникає питання – а який тоді сенс писати, коли газета прийде до читачів уже після четвертого березня і можна вже знати про нові призначення, які я тут хочу обговорити?

Відповідь проста: є сенс обговорити не тільки конкретні призначення – ми їх все одно ще обговоримо після того, коли вони відбудуться.

Є сенс обговорити в більш широкому контексті кадрову політику президента Зеленського, оскільки, думаю, ми ще не раз станемо свідками кадрових змін в його команді. А можливо – і кадрових революцій.

Так що подібні аналітичні обговорення нам усім корисні і потрібні.

Що не так?

Перше питання щодо кадрів нової владної команди дуже просте і навіть дивне: «А що не так у цій команді?»

Таке питання, взагалі то, ще не мало б виникати. Судіть самі.

Президент Володимир Зеленський сформував свою команду минулого літа – ще й року не минуло. Кадри в Адміністрацію президента України набирав одразу після своєї перемоги. Саму Адміністрацію через місяць перейменував у Офіс президента України (ОПУ) – щоб, мовляв, і духу минулих влад у будівлі не було.

Слава Богу, що хоч від переїзду в інше місце відмовився, яке планував, бо остаточно паралізував би роботу ОПУ – свого безпосереднього штабу – на невизначений термін.

А що вийшло? Відбулася реформа цієї інституції, яка за часи правління президентів минулих часів стала одіозною?

І де тепер перший керівник цієї установи каденції В. Зеленського Андрій Богдан?

Глава ОПУ

Його було змінено через якихось 8 місяців після того, коли вся країна побачила міру близькості А. Богдана до президента В. Зеленського – завжди поряд, постійно щось шепоче на вухо, широка посмішка не сходить з коритоподібного обличчя.

Попри те, що чимало світових лідерів змінювали кадри свого найближчого оточення через короткі терміни, відставка А. Богдана стала для українського суспільства подвійним тривожним сигналом.

По-перше, стало ясно, що у президента В. Зеленського нема надійного керівника на таку високу та дуже близьку до глави держави посаду, як очільник його службового офісу – посаду, що передбачає особливу близькість, не тільки службову, але і людську.

Крім усього іншого, знову виникли підозри, що А. Богдана президентові не просто порекомендували, а ледь не нав’язали, і тепер глава держави, нарешті, відкараскався від цього персонажа.

Щодо наступника А. Богдана на посаді глави ОПУ, то Андрій Єрмак мав у минулому дотичність до телевізійної та кінематографічної діяльності В. Зеленського під час його акторської роботи.

А. Єрмак: «Спокійно, все під контролем. Впораємось і без А. Богдана»

Довіра тут очевидно більша, але ж і уявити собі кінопродюсера А. Єрмака головним перемовником у безпекових та міжнародних справах, як це спостерігаємо за фактом, теж складно.

Довіра довірою, але ж кваліфікація та відповідний досвід роботи у цій дуже складній та делікатній сфері теж потрібен. Чи вже ні?

Чи в цій владній команді скасовуються класичні кваліфікаційні вимоги до керівників вищого управлінського ешелону?

Парламент

Довіра до Верховної Ради України була вкрай низькою, і ми з вами, шановні читачі, це добре пам’ятаємо. Тож суспільство було психологічно готовим до радикальної заміни депутатського корпусу.

Але вже в період парламентської виборчої кампанії багато хто помітив тривожні тенденції. За великим рахунком – їх було дві.

Перша полягала в тому, що партійний виборчий список так званої партії В. Зеленського «Слуга народу» був для розуміння громадськості «сліпим» – ми практично не знали, а, відповідно, і не могли оцінити майже нікого з цього списку.

Залишалося гадати – чи то це список поки що невідомих політичних талантів другого-третього ешелонів вітчизняного політикуму, які нас незабаром потішать, чи то це поквапливо скликана збірна «солянка», яка нас незабаром розчарує.

Друга тривожна тенденція проглядалася в тому, що на багатьох мажоритарних округах від партії «Слуга народу» йшли відверто слабкі, а то й «ніякі» кандидати.

Склад Ради оновлений, а б’ються, як попередники

Мало того, що балотувалися. Багато з них при цьому ще й виграли. І в цьому полягав ще один тривожний тренд, бо в багатьох округах «ніякі» виграли в яскравих і, при цьому, не одіозних.

Коли ж парламент почав обирати свої керівні органи, то чимало глав комітетів Верховної Ради України, керівництво фракції «Слуга народу» і, власне, керівництво самої Верховної Ради України постали в такому незвичному вигляді – достатньо молоді і маловідомі, а то й невідомі широкій (та й вузькій) громадськості, що залишалося лише сподіватися – ці нові молоді політики ще розкриються і покажуть себе. Завоюють репутацію, так би мовити, не словом, а ділом.

Однак, поки що це не спостерігається. І лише деякі нардепи почали вирізнятися з-поміж нардепівської, перепрошую, «масовки», ставати політичними особистостями.

Уряд

Однак, саме цей, поки що недостатньо переконливий для громадськості, парламент, згідно з Конституцією та законодавством України, мав формувати – і сформував – уряд нашої держави.

Як і всі попередні органи цієї нової влади, склад Кабінету міністрів України виявився значною мірою – якщо не суцільно – непереконливим.

По-перше, чимало новопризначених міністрів були невідомими громадськості, не мали за плечима яскравих здобутків і переконливих успіхів у галузях, які відтепер очолили.

По-друге, очільником уряду було рекомендовано й обрано Олексія Гончарука – якраз одного з найбільш дискусійних (м’яко скажемо) кандидатів.

Виразна світлина: президент і голова ВРУ переглядаються з посмішкою, прем’єр сидить відчужений. Востаннє в такому складі?

Людину, яка ніколи до цього не очолювала масштабні соціально-економічні системи, не була ні директором великого підприємства, фірми чи банку, ні міністром, ні мером, ні губернатором тощо, поставили очолити найскладнішу з них – уряд.

Критика багатьох новопризначених міністрів з боку політикуму та громадськості була такою щільною, що в її гамі потонула і критика прем’єра та й віцепрем’єрів.

А пан прем’єр, до того ж, з впевненим виглядом заявив, що планує зростання економіки України на 40% за 5 років.

Він говорив про це так зовні переконливо, що дехто подумав: «А що, раптом ця людина щось таке знає про сучасну економіку, чого не знали попередники, і що дійсно може допомогти зробити цей стрибок у стилі далекосхідних «тигрів» типу Гонконгу чи Сінгапуру. Сумнівалися, але ж так хотілося вірити…

Проте, останні пів року відчутно вплинули на очікування українців.

Від сподівань до розчарувань

Ставлення українців до уряду виразно відображають соціологічні заміри. Зокрема, дослідження соціологічної служби Центру Разумкова показали наступне: недовіра до Кабінету міністрів України з вересня 2019 року зросла на 21,5%. Наразі уряду не довіряє 27,7% населення.

Так, станом на лютий 2020 року уряду не довіряє 27,7% населення, ще 36,8% громадян, скоріше, не довіряють, ніж довіряють. Повністю довіряють Кабміну лише 3,6% українців.

Зазначається, що у вересні 2019 року уряду не довіряли 6,2% населення. Відтак, рівень недовіри до уряду зріс на 21,5% станом на лютий 2020 року.

Окрім того, за даними дослідження, 28,1% українців зовсім не довіряють Верховній Раді України, а повністю довіряють лише 3,3% населення.

Повністю підтримують діяльність уряду України 6% респондентів, підтримують окремі заходи – 34%, не підтримують – 51%. Діяльність прем’єр-міністра України Олексія Гончарука повністю підтримують 6%, підтримують окремі заходи – 29,5%, не підтримують – 52%», – йдеться у результатах дослідження.

Так, довіряють уряду 28% респондентів, не довіряють – 64,5%, висловлюють довіру прем’єр-міністру України Олексієві Гончаруку 25% опитаних, а не довіряють – 63%.

У дослідженні зазначається, що рівень довіри до уряду істотно знизився протягом останніх місяців. Найвищих показників він досягав у вересні 2019 року, коли уряду довіряли 57% респондентів, не довіряли лише 22%.

«Рівень довіри до уряду істотно залежить від політичних симпатій громадян: серед представників електорату партії «Слуга народу» довіряють уряду 65%, не довіряють – 27%, серед представників електорату партії «Опозиційна платформа – За життя», відповідно, 11% і 88%, партії «Європейська солідарність», відповідно, 8% і 89%, ВО «Батьківщина», відповідно, 18,5% і 75%», – резюмують у результатах дослідження.

А що ж прем’єр?

А глава уряду Олексій Гончарук увесь цей час намагався, передусім, на публіці, триматися бадьоро. Попри критику, яка посилювалася, а особливо на початку 2020 року, з часу скандального самовизнання Гончарука, що він, нібито, «профан в економіці», він заявив про чудові відносини всередині команди з президентом і запевнив, що його Кабінет міністрів продовжує роботу, і він не планує нікуди йти.

Такі заяви лунали з його вуст ледь не до сьогоднішнього дня.

Але їм уже ніхто не вірив, оскільки українці розуміли дедалі чіткіше, що легковажність заяв, на жаль, є рисою Олексія Гончарука.

Тож коли Олексія Гончарука випадково «засікли» в ресторані за тихою розмовою з главою ОПУ А. Єрмаком, стало ясно: розв’язка наближається. Та й аналіз роботи уряду та прем’єра не тішив.

Висновок експертів

Традиційно аналітики сайта «Слово і Діло» відслідковують виконання обіцянок політиків. Ось їхні висновки.

Які обіцянки провалив Гончарук

Новий Кабінет міністрів одразу ж узяв курс на діджиталізацію своєї роботи: Гончарук пообіцяв, що з 1 жовтня паперового обігу між державними органами не буде. Через два дні після цієї заяви уряд ухвалив рішення про остаточний перехід на електронний обмін документами. Після цього міністри кілька днів пояснювали, що документообіг і документообмін – це не одне і те ж: секретні і деякі інші документи все одно залишать у паперовому вигляді. Обіцянка не виконана, оскільки очікування, які Кабмін сам завищив, він же не виправдав.

Гончарук не виконав популярну серед чиновників обіцянку про те, що Україна ввійде в опалювальний сезон без проблем. Однак, наприкінці листопада проблеми з теплом були одразу у кількох містах, серед них: Новояворівськ, Новий Розділ, Світловодськ, Куп’янськ. У містах без тепла була частина житлових будинків, лікарень і шкіл. Причини банальні – знос інфраструктури і заборгованість.

О. Гончарук: «Все, все, йду, не нервуйте!»

У грудні прем’єр-міністр мав намір підписати нову програму співпраці з Міжнародним валютним фондом. На початку місяця Україна та МВФ досягли домовленості про нову програму, але її підписання не відбулося. 12 грудня глава Національного банку Яків Смолій повідомив, що підписання програми може відбутися в першому кварталі 2020-го. Терміни, озвучені Гончаруком, виявилися помилковими – програма, як і раніше, не підписана.

Ще одна провалена за термінами обіцянка Гончарука – в січні запустити в Київській області службу порятунку «112». У лютому все ще тривала тестова експлуатація програмного забезпечення системи. Але нічого, ми ще почекаємо. Адже запустити службу порятунку «112» українські політики обіцяють вже рівно десять років.

Також Гончарук запевняв, що до 2020 року всі соціальні об’єкти будуть перевірені на доступ до якісного Інтернету. У звіті Кабінету міністрів йшлося, що проведено масштабне дослідження щодо доступності Інтернету на об’єктах соціальної інфраструктури, але самих результатів в звіті не було. У Міністерстві цифрової трансформації повідомили, що продовжують опитувати установи, інформацію оприлюднять пізніше. Отож, робота над виконанням обіцяного все ще триває. 

Які обіцянки не виконали міністри

Оксана Маркарова, яка перейшла з уряду Володимира Гройсмана, ніяк не може впоратися з обіцянкою стосовно трирічної бюджетної декларації. У вересні минулого року міністр фінансів обіцяла внести її в Раду в 2019 році, але в листопаді перенесла виконання обіцянки на січень. Пізніше терміни Маркарова знову змістила: заявила, що бюджетна декларація буде представлена влітку.

Також міністр провалила обіцянку в 2019-му завершити перетворення Державної фіскальної служби в Податкову службу. Згідно з постановою Кабміну, повноваження податкової міліції будуть залишатися у ДФС до створення нового Бюро фінансових розслідувань. За словами Маркарової, Бюро буде створюватися як новий орган, і всі співробітники будуть набиратися на конкурсній основі. «Тому немає жодного сенсу зараз переводити в рамках реорганізації частину податкової міліції в нову ДПС без конкурсів, щоб через 4 місяці знову переводити або звільняти», – пояснювала вона. Станом на грудень законопроєкт «Про Бюро фінансових розслідувань» був ухвалений тільки в першому читанні. А без нього завершення реформи неможливо.

Шостий місяць роботи Кабміну: як міністри виконують обіцянки

Члени Кабінету міністрів Гончарука в лютому дали 177 нових обіцянок, виконали – 148 обіцянок, провалили – 63.

Міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька амбітно обіцяла до 2020 року створити в кожній області регіональні центри громадського здоров’я. Але виконання завдання відтермінували (поки що до кінця цього року), не виключено, що терміни будуть переноситися знову. Центри не створені – обіцянка провалена.

Андрій Загороднюк планував до 2020 року змінити систему закупівель у військовій сфері, зокрема, запровадити «конкурс пропозицій». «Тобто, МОУ «виходить в люди» і, наприклад, говорить: «Колеги, ми плануємо закуповувати вагончики для проживання. Будь ласка, всі, хто робить вагончики, давайте свої пропозиції». Що у вагончиках секретного? Взагалі, нічого. А якщо цього не робити, одразу плодяться корупційні ризики», – описав міністр оборони. Один з радників Загороднюка повідомив, що запровадження «конкурсу пропозицій» може бути пов’язано як з ухваленням законопроєкту «Про оборонні закупівлі», так і з рішенням міністра. Законопроєкт станом на грудень був ухвалений тільки в першому читанні, а в Міністерстві повідомили, що «конкурс пропозицій» не запроваджували. Таким чином, виконати обіцянку вчасно не вдалося.

Міністр Анна Новосад не виконала обіцянку до кінця минулого року презентувати новий стандарт дошкільної освіти. У звіті Кабміну, опублікованому 14 лютого, це записано в подальших планах уряду.

Нагадаємо, «Слово і Діло» проаналізувало, як кожен міністр виконував обіцянки протягом пів року роботи.

Але про це тут писати не місце.

Рекомендації фракції «Слуга народу»

Увечері 3 березня за участі президента В. Зеленського відбулося засідання парламентської фракції «Слуга народу».

Оскільки президентська фракція має достатню кількість голосів, можна вважати, що рішення фракції, яке було прийнято увечері 3 березня, є фактичним прогнозом рішення Верховної Ради України, що має відбутися 4 березня.

А рекомендації фракції ось такі.

Ймовірний глава уряду

Денис Шмигаль – кандидат у прем’єри?

Попри те, що В. Зеленський мав співбесіду з низкою відомих фігур, зокрема, зі Сергієм Тігіпком, відомо, що на посаду прем’єра будуть рекомендувати вихідця зі Львова Дениса Шмигаля.

Пан Денис зовсім нещодавно був призначений в уряд на посаду віце-прем’єра і перебрався з Франківська до столиці (від 2 серпня 2019 року до 5 лютого 2020 року обіймав посаду голови Івано-Франківської ОДА).

І ось він уже за пів кроку до головного крісла в уряді. Ризикований вибір? Принаймні, поки що це виглядає так. Але про це – після призначення.

Ймовірний склад Кабміну

Згідно з неофіційним витоком інформації, рекомендуватимуть такий склад уряду:

Прем’єр-міністр – Денис Шмигаль (нещодавно його призначили віцепрем’єром та міністром розвитку громад і територій, а до того недовго керував Івано-Франківською обладміністрацією).

Віцепрем’єр-міністр зі силових питань – Олег Коростильов.

Віцепрем’єр-міністр з інформатизації – Михайло Федоров.

Міністр фінансів – Ігор Уманський.

Міністр економіки – Роман Жуковський.

Міністр агропромислового комплексу – Тимофій Милованов.

Міністр оборони – Андрій Таран.

Міністр внутрішніх справ – Арсен Аваков.

Міністр охорони здоров’я – Ілля Ємець.

Міністр енергетики – Іван Плачков.

Міністр юстиції – Денис Малюська.

Міністр інфраструктури – Владислав Криклій.

Міністр розвитку громад і територій – Олексій Чернишов.

Міністр соціальної політики – Марина Лазебна.

Міністр у справах ветеранів – Сергій Бессараб.

Міністр Кабінету міністрів – Олег Немчинов.

Міністр закордонних справ – Дмитро Кулеба.

Міністр з питань молоді та культури – Володимир Бородянський.

Міністр з питань спорту – Вадим Гутцайт.

Хто залишається?

Знайомі прізвища з цього списку такі: М. Федоров, Т. Милованов, В. Криклій, В. Бородянський, А. Аваков.

Під В. Бородянським стілець, нібито, й трохи хитається. А от А. Аваков у своє крісло вріс, напевно, серйозно.

Як прокоментував Юрій Ярошенко: «Аваков вічний, він що керує Україною? А Пристайка за що ? Найкращий був з міністрів, професійний».

Інший у відчаї скрикнув, не вибираючи виразів: «Хто, б…, всі ці люди?))))»

Реагували і більш багатослівно. Так, Толік Бадражан пише: «Я вибачаюсь, та хіба в нас в країні не має більше професійних людей,скільки можна тасувати одні і ті самі карти, кому це вигідно, коли вже буде все для країни, а не для окремих людей. чому так?

Уже нервів не вистачає, вам люди повірили, чому так?

В районах призначають своїх, чим ви відрізняєтесь від попередників?»

На що Andrey Litvinov лаконічно резюмував: «Список Коломойського».

Як проводжають минулий уряд?

Не буду багато писати. Наведу цитату. Юрій Рубан: «Витрачальники народних грошей, відповідати за свою нікчемність коли будете, та і гроші, які вам заплатили, поверніть. Ви, бездарі, ні за що їх отримали».

Додати до цього виплеску народного гніву нема що.

Висновок

Отже, 4 березня переформатування Кабміну має відбутися. Склад його оновлений проаналізуємо через тиждень. Якщо про ці кадри Рада прийме рішення, саме вони мають приймати наступні рішення, яких зачекалася Україна. Чи зможуть?