rss
03/31/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Економіка \ Прощавай, зброє – привіт, бізнесе: як ветерани АТО започаткували власну справу

Піцерії, кав’ярні, іграшки, виготовлення сувенірів і екопродуктів – це найбільш популярні напрями серед ветеранів АТО/ООС, які вирішили відкрити свій бізнес. За даними Державної служби зайнятості, на сьогодні вже понад двохсот демобілізованих АТОвців успішно займаються підприємництвом, скориставшись підтримкою держави.

Чимало з них мешкають і на Вінниччині, яка посідає перше місце серед регіонів України з працевлаштування учасників АТО/ООС. Торік Вінницька обласна служба зайнятості надала послуги 1768 учасникам бойових дій, з них 474 було працевлаштовано, а 21 ветеран отримав допомогу з безробіття для відкриття власної справи. Чимало вчорашніх бійців зайнялися фермерством, садівництвом, переробкою, виробництвом і почали працевлаштовувати інших.

Піцерія як адаптація і самореалізація

Одним з таких бійців є Олексій Каратєєв. Після війни він відкрив власну піцерію в центрі Козятина. Спершу працював разом із братом та дружиною, а коли клієнтів побільшало, почав працевлаштовувати безробітних за скеруванням із центру зайнятості. Сьогодні персонал піцерії налічує вже 14 працівників, а затишна зала закладу заповнена поціновувачами італійської страви. Заклад пропонує 13 видів піци, поласувати якою можна безпосередньо на місці або ж замовити піцу в офіс чи додому. Олексій каже, що бізнес за принципом сам собі господар став для нього найефективнішим способом адаптації і реалізації власних можливостей.

«У перший місяць, коли я повернувся з війни додому, відчував себе як у не своїй тарілці, все було не так і не те. Вже зараз розумію, що було б добре, якби в державі була спеціальна програма з реабілітації бійців чи спеціальні центри. Щоб опанувати себе, намагався бути серед людей, поруч із дружиною. Так виникла ідея відкрити піцерію – з людьми і для людей, – розповідає ветеран. – Спочатку взяли з дружиною в оренду невелике приміщення біля музичної школи. В нас економічна освіта, а тому довелося опановувати вміння і навички піцайоло. Самі навчилися готувати основу для піци, шукали рецепти різних начинок, додавали щось своє. Коли справа стала успішною, вирішили перейти в більш зручне і краще приміщення. Добре, що з дружиною приберегли кошти, подаровані нам на весілля. За них закупили нове сучасне обладнання. Сьогодні уже в нас працюють 14 людей, проблем із персоналом немає».

Title 
 Олексій Каратєєв після демобілізації
відкрив власну піцерію в центрі Козятина

Олексій пішов на війну добровольцем, улітку 2014-го, одразу після закінчення Тернопільського національного університету. Потрапив у батальйон оперативного призначення, який виконував бойові завдання на Луганщині, зокрема, в Попасній та Кримському. Зараз про війну він розповідає небагато і неохоче, бо його батальйон зазнав сильних втрат, не менше постраждало від обстрілів і мирне населення. Вже тоді Олексій зрозумів, що після повернення мусить подбати про людей, а не жити лише для себе та своєї родини. Ще будучи на фронті, балотувався до міської ради, і люди його підтримали. А коли пішов на «дембель» у 2016 році, то вирішив, що відкриє заклад з військовим антуражем, щоб люди не забували про російсько-українську війну.

«Хочу, щоб люди пам’ятали, завдяки кому вони можуть спокійно відпочивати, їсти піцу і пити каву. Це ті хлопці, які сьогодні на передовій, – зазначає Олексій і показує світлини побратимів, розміщені на стінах, демонструє прапори батальйонів, зброю, мапу України. – Що стосується оформлення піцерії, то всі ці речі з історією, подаровані іншими військовослужбовцями. Це – й прапор батальйону, і бойові нагороди, і шеврони, і фотографії. Особливо цінні – бойові шоломи, серед них, до речі, є й мій, який прикривав голову в «гарячі» моменти». 

Нині Олексій працює над розширенням власного бізнесу і мріє облаштувати в рідному місті інклюзивний майданчик для дітей з інвалідністю. А побратимам, які повернулися з фронту, радить не жити минулим, не тонути у спогадах, а шукати заняття до душі, яке допоможе повернути віру в себе та стати корисним для суспільства.

Військовий досвід привів у власну справу

Добровольцем пішла на війну і Богдана Сидоренко з Могилева-Подільського. 2014 року вона закінчила другий курс Одеської юридичної академії й збиралася на канікули додому, та коли дізналася, що в підрозділі, де служить знайомий, бракує медиків, вирішила поїхати і допомогти. «Хоча б на літо», – думала вона тоді, а залишилася в «Айдарі» на цілий рік. Своє 18-річчя дівчина відзначала не на гламурній вечірці, а під свист куль і розриви снарядів у Кримському.

«Якби я не відслужила в «Айдарі» в найгарячіший період, то не знаю, чи зуміла б стати тією людиною, якою є зараз, – визнає Богдана. – Рік я виконувала обов’язки медика. Чи було складно і страшно? Безумовно! Адже неодноразово доводилося виїжджати за пораненими після шквального обстрілу, брати участь у бойових завданнях і доправляти важкохворих у госпіталі. Власне, саме на передовій я зрозуміла, настільки важливою є екіпіровка, починаючи від виду тканини, її складу, і закінчуючи технічними особливостями моделей. А головне – вона має бути якісна, легка і зручна. Тому ще під час служби я не раз думала про комфортний військовий одяг, але навіть припустити не могла, що після служби буду його відшивати, адже першочерговим завданням було поновитися на навчанні та підтягнути «хвости» в академії».

Повернувшись на навчання, Богдана здала академзаборгованість, догнала своїх однокурсників і, зрештою, здобула спеціальність юриста кримінальної юстиції, та за фахом працювати не пішла. Різкий поворот долі стався через випадок. Богдану запросили на зустріч з молоддю та громадою Ямполя (це містечко по сусідству з Могилевом-Подільським). Під час зустрічі люди бідкалися, бо молодь втікає у великі міста, а розвивати малі нема кому. Колишні заводи і фабрики стоять пусткою. Як приклад навели закинуті приміщення колишнього сільського господарства, що на околиці міста.

Title 
 Богдана Сидоренко в Ямполі перетворила
приміщення садочка на цех із пошиття
військового одягу,
де нині працює майже сотня людей

«Коли ми з батьками поверталися додому, то вирішили подивитися, що ж це там за господарство. Вразила понівечена будівля, де свого часу був колгоспний садочок... Направду, ідея започаткувати власну справу крутилася в моїй голові давно, бо я ніколи не хотіла працювати на когось, просто не можу підлаштовуватися під чужі правила, маючи такий жорсткий бекграунд, – продовжує дівчина. – Але відверто, і подумати не могла, що будуватиму кар’єру в Ямполі, де практично з нуля довелося відбудувати приміщення садочку і перетворити його на швейних цех із пошиття військового одягу. Міська влада багато в чому допомогла і підтримала. Її фахівці підказали, як оформити оренду з правом викупу, служба зайнятості дібрала кадри. Це дало можливість заощадити певні кошти, адже держава компенсує єдиний соціальний внесок за працевлаштування безробітних. І так з’явилося швейне підприємство «Ніка-Текст Плюс», яке працює вже рік».

Сьогодні компанія Богдани нарощує потужність, на підприємстві працює майже сотня людей. Не забуває молода керівниця і про волонтерство, допомагає бійцям, які тримають лінію оборони. В планах на найближчих п’ять років – розширити виробництво і збільшити кількість робочих місць, щонайменше, до п’ятисот.

Дідові бджоли допомогли створити «Медобар»

У Сергія Бондаренка, якого у Вінниці всі знають як «Бороду», історія зовсім інша. Він – з контрактників. Підписав його ще задовго до військових дій на сході, у 2008 році. А коли розпочалася війна, підписав ще три піврічні – і відслужив із 2014 до 2019 років. Ідея започаткувати власну і корисну справу спала на думку під час поїздки на фронт. У дорозі Сергієві раптом запахло медом, який улітку качав його дід на своїй пасіці. Вирішив: якщо повернеться живим і здоровим, то відновить дідове ремесло – для своїх і чужих дітей. Так народився його бізнес «Медобар. Мед щасливих бджіл». Сьогодні Сергій качає мед, створює різні смаколики, а його дружина Марія рекламує товар, підтримує сторінки в соціальних мережах Facebook та Instagram, а також займається збутом.

Title 
 Сергій Бондаренко з дружиною сьогодні
виробляють 12 видів медових ласощів

«Щаслива з того, що чоловік знайшов справу, яка приносить йому задоволення, користь людям і дає можливість заробляти на хліб нашим дітям, – розповідає Марія Бондаренко. – Для відродження пасіки ми придбали все необхідне. Знайшли постачальника натуральних та якісних горіхів і сухофруктів. Мед використовуємо соняшниковий та з різнотрав’я. Спочатку приготоване дегустували самі та давали діткам, а тоді пригостили і друзів. Вони, власне, стали нашими першими замовниками, і так розпочався бізнес».

«Вдячний дідусеві, що свого часу навчив любити бджоли, доглядати за ними і піклуватися, – долучається до розмови Сергій. – Свого часу в нього була велика пасіка, ми розпочали з чотирьох вуликів, які купили на двох із товаришем, просто для себе. Тобто, перша наша інвестиція в сімейний бізнес склала півтори тисячі гривень за один вулик, ще тисячу віддали за бджолопакет, що складався з чотирьох рамок із бджолами, маткою, личинками і медом. Придбали костюм і інший дрібний інвентар. Сьогодні маємо вже 25 вуликів, 7 бджолосімей, 10 пилкозбирачів, 10 сіток для збору прополісу. Це – клопіткий процес, але бджоли відчувають любов. Вона в нас взаємна».

Збільшилася кількість вуликів, а відтак, і кількість меду, що дало можливість розширити асортимент. Зараз Бондаренки виробляють 12 видів медових ласощів. Найбільш популярні – це «Медові горішки», «Вітамінний заряд». Також добре купують продукт «Добрий ранок» – це суміш сухофруктів з медом. Продукти роблять конкретно під замовлення або до свят. Солодощі традиційно прикрашають наліпками з оригінальними написами. До Дня закоханих, наприклад, чіпляли сердечка з текстівками на кшталт «Ти – моя родзинка медова», чи «Ти – мій смачний горішок».

Плани в Бондаренків грандіозні, подружжя прагне розширяти пасіку та самостійно вирощувати решту інгредієнтів, зокрема, ліщину, фундук, виноград та абрикоси, щоб збільшувати асортимент продуктів. А головна мрія – відкрити постійний магазин у Вінниці.

Автор: Олеся Шуткевич,
Вінниччина

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/proshchavay-zbroye-pryvit-biznese)

 

В Україні вдосконалять механізм перевірки інформації про кінце-вих бенефіціарів

ЄБРР виділив €52,5 мільйона на розширення роздрібної торгівлі в Одесі

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com