Складно знайти в польському парламенті іншу особу, яка б так сильно вболівала за майбутнє України і за добрі українсько-польські відносини. Вона дуже обізнана з проблемами України та з тим, яку роль у них відіграє Росія.

В інтерв’ю власному кореспондентові «Укрінформу» віцемаршалок Сейму Польщі Малгожата Госєвська розповіла про своє бачення європейських перспектив України, роль сучасної Росії в регіоні, сприятливий шанс для українсько-польських відносин, а також про те, чому їй сподобалися малюнки власкора «Укрінформу», колишнього в’язня Кремля Романа Сущенка.

– Пані віцемаршалку, під час нещодавнього форуму «Європа-Україна» у Ряшеві представник МЗС Німеччини Ганс-Юрген Гаймзьот висловив думку, що проєкт «Східне партнерство» має бути «нейтральним», натомість, ви наполягали, що це не матиме сенсу без механізму зближення країн Партнерства до ЄС. Як зробити так, щоб цей польсько-шведський проєкт не втратив свою цінність і залишився вагомим елементом зближення країн-учасниць «Східного партнерства» з ЄС?

– Польща твердо стоїть на позиції, що цей проєкт матиме сенс виключно тоді, коли він дає країнам-учасницям перспективу приєднання до європейських структур. Дискусія на тему майбутнього «Східного партнерства» триває як у країнах-членах ЄС, так і в країнах Партнерства – і через кілька місяців ми побачимо, чим це все завершиться.

У цій дискусії є різні думки. З одного боку, є загрозлива позиція Франції, яка вже, фактично, висловилася щодо закриття шляху до ЄС для Північної Македонії. Французи кажуть: «Ми даємо вам шанс, надію, робіть реформи, змінюйте назву країни, а ми вам потім так нічого і не підтвердимо». Це дуже небезпечно, адже ніхто не любить, щоб його обманювали. Це дає аргументи противникам прозахідного напряму розвитку країн колишнього радянського блоку й ускладнює близьку співпрацю з цими країнами. Водночас, це підживлює дії Росії, яка показує ЄС у дуже поганому світлі й відштовхує Україну, Грузію, Молдову від Спільноти.

Польща на різних форумах рішуче представлятиме позицію щодо необхідності розширення ЄС. Ми говоритимемо про це з країнами Центрально-Східної Європи, аби спільним голосом боротися за шанс для України, Грузії й Молдови приєднатися до європейських структур.

У цьому контексті, на жаль, заява німецького урядовця на форумі «Європа-Україна» в Ряшеві про «нейтральний», як це було подано, характер Партнерства – вказує більше на намагання закрити ЄС, а не відкрити Спільноту для інших країн.

– Упродовж останніх тижнів ми спостерігали безпрецедентні інформаційні атаки Росії на Польщу в контексті історії. Це розпочалося від річниці визволення концтабору Аушвіц-Біркенау, але ще будуть й інші річниці – розстрілів у Катині, Смоленської катастрофи, 9 травня. Навіщо Кремль це робить? Що можна очікувати від Росії у найближчому майбутньому?

– Росія вже багато років грає на різних фронтах. Вона проводить агресивні дії також і в питаннях історії.

Агресивні дії Москви проти Польщі є наслідком зміни польської політики. Упродовж останніх кількох років ми рішуче захищаємо Польщу на міжнародній арені, дбаємо про імідж країни, протидіємо фальсифікації історії. Прикладом цього є введення до міжнародного обігу визначення «німецькі нацистські концтабори на території Польщі» замість «польських таборів смерті». На міжнародній арені ми розповідаємо про Варшавське повстання (повстання Армії Крайової й мешканців Варшави проти гітлерівців у серпні 1944 р., яке через два місяці було жорстоко придушено німцями. Червона армія, яка перебувала на підступах до Варшави, не надала допомоги польським повстанцям – ред.), що також має свій позитивний результат. Цьому сприяло утворення за ініціативою Лєха Качинського музею Варшавського повстання 1944 року. До цього на Заході лише знали про повстання у гетто 1943 року.

У цю дискусію активно ввійшла російська сторона, яка намагається розмити свою відповідальність як другого агресора проти Польщі під час Другої світової війни. Слід очікувати нових провокаційних дій з боку Російської Федерації. На жаль, це також впливає й на наші відносини з Україною.

– Так, особливо у контексті того, що президент Анджей Дуда запросив президента Володимира Зеленського на відзначення 100-річчя Варшавської битви в серпні цього року. Як ви оцінюєте участь Зеленського в Аушвіц-Біркенау як єдиного з-посеред президентів пострадянських держав, окрім країн Балтії?

– Це дуже важливо в контексті дискусії, яка відбувається в Україні щодо напряму, яким рухатиметься президент Зеленський, і чи не занадто він близький до Росії в різних політичних кроках. Такі дискусії тривають. Однак, рішуча підтримка в історичній суперечці Польщі дуже чітко визначає ставлення Зеленського до Росії. Думаю, що це дуже позитивно у багатьох вимірах.

– У 2016 році ви подали до Міжнародного кримінального суду в Гаазі докази російських злочинів на Донбасі в 2014 році. Ви слідкуєте, як далі розвивається ця справа, чи розглядаєте можливість доповнення цієї доказової бази іншими, новішими свідченнями?

– На даний момент не маю жодної позитивної інформації з Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Однак, я була до цього готовою. Це – непрості справи, оскільки вони стосуються країни, яка не вагається шантажувати інших війною, порушує міжнародне право, а європейські політики, на жаль, часто піддаються на її шантаж. Ми ще здійснюватимемо низку дій, готуємо конференції й повертатимемося до цієї теми. Варто було б створити схожу доповідь, що спиратиметься на свідчення осіб, яких нещодавно було звільнено. Нещодавно польська журналістка Моніка Андрушевська зробила з ними інтерв’ю, які було опубліковано на сайті «Бєлсату». Ці розповіді є так само драматичними, як ті, які ми вже раніше передали до Гааги. Це підтверджує, що злочини cкоюються й далі. Хочу підкреслити, що ми маємо справу з новими злочинцями, яких мусимо знати на ім’я і прізвище. Я нагадаю, що наш звіт описує певні процеси, механізми, жертви, а також, що особливо важливо, вказує на імена та прізвища злочинців, а також місця, де вони скоювали злочини.

– У Сеймі представлено малюнки колишнього політв’язня Кремля, українського журналіста Романа Сущенка. Чим ця виставка є важливою і цікавою для польської аудиторії?

– У цьому контексті треба сказати про два аспекти. По-перше, це місця, де створювалися ці малюнки, – в’язниці, й долі людей, українців, які були захоплені різним способом і утримуються у в’язницях та колоніях Криму, на окупованих так званими сепаратистами територіях Донбасу чи на території Росії.

По-друге, це справді дуже зворушливі малюнки, які створено у дуже складних умовах з підручного матеріалу, зокрема, чаю, кетчупу, лушпиння цибулі. Я була вражена, що так детально можна перенести на папір об’єктивну реальність. Це – очевидний талант, і це – справжнє мистецтво!

Ця виставка показує, що на дії Росії не можна закривати очі. На жаль, були і є політики, які мають або хочуть мати зав’язані очі.

Так було під час Другої світової війни, коли Вітольд Пілецький, Ян Карський передавали назовні інформацію про голокост євреїв. Тоді також можна було щось зробити, але цю правду не було сприйнято.

Нашим завданням є нагадування у різних форматах про те, що відбувається на сході України, й якою в цьому є роль Російської Федерації.

– У російських в’язницях все ще залишається багато українських політв’язнів, зокрема, кримських татар, а також військовополонених на окупованих територіях. Що світова спільнота може зробити, щоб швидше їх звільнити?

– Відбулися два обміни в’язнями, які були суперечливими. З одного боку, на волю вийшли особи, які скоювали злочини на Майдані й на Донбасі, але з іншого – врятовано життя героїчним захисникам України. Ці обміни показали, що спільні дії міжнародної спільноти приносять свій результат. Росія не шанує слабких, вона ніколи не шанувала тих, хто поступається. Вона сміється з тих політиків, котрі кажуть, що з Росією треба проводити діалог. Як показують факти, діалог з Росією треба проводити, але твердий діалог, що спирається на міцних аргументах і солідарній позиції.

– Як ви оцінюєте перспективи міжпарламентської співпраці між Польщею та Україною, а також співпрацю між країнами у ширшому аспекті?

– Я – член міжпарламентської асамблеї України й Польщі, наша делегація вже створена, зустрічі ще попереду. Розмови між нашими президентами дають привід сподіватися, що так само укладатиметься політична співпраця в рамках асамблеї й між парламентами обох країн.

Тому, трохи почекаймо. Історія нас дуже сильно ділила, але також часто й об’єднувала – і це потрібно підкреслювати. Наприклад, перемога в 1920 році над більшовиками і спільний військовий парад 9 травня 1920 року польських та українських військ у Києві.

Я сподіваюся, що ми спільно святкуватимемо ці річниці, і таким чином популяризуватиметься позитивна історія наших взаємин.

Автор: Юрій Банахевич, Варшава

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2883029-malgozata-gosevska-vicemarsalok-sejmu-polsi.html)