Соціально-політична і політико-психологічна ситуація в Україні непроста. І вона, на жаль, поступово погіршується. Для кого «на жаль»?
Для України та нас, українців, де б ми з вами не проживали.
А для влади? Інколи здається, що представники влади не відчувають того жалю, що ми з вами. А може, взагалі, не відчувають того погіршення?
То нехай їм допоможуть прояснити стан справ свіжі соціологічні дослідження, на які я буду спиратися в цій статті.
Два дослідження – два підходи
Січневе дослідження 2020 року здійснив центр «Социс». Лютневе – Центр Разумкова. Обидва центри відомі, знані, багато років проводять свої дослідження і дають, загалом, адекватні результати.
Однак, є нюанси, і вони позначаються – іноді на акцентах у дослідженні, іноді на їх інтерпретації, тлумаченні для громадськості.
|
Ігор Гринів |
Центр «Социс» пов’язують з Ігорем Гринівим.
Цей нардеп декількох скликань колись входив в команду Ющенка, тепер – Петра Порошенка. Більше того – він був нардепом декількох скликань, входячи в партійні виборчі списки Ющенка (у часи його активної діяльності) і Порошенка (в минулому і тепер).
І протягом цього часу відповідав у командах своїх шефів за соціологічні дослідження, здійснюючи їх через «Социс», яким він чи то володіє, чи то керує, словом, контролює.
Тож Ігор Гринів є досвідченим політиком та дослідником.
Але партійна приналежність штовхає усіх додавати до результатів дослідження чималу дозу піару – на користь, звичайно, своєї політичної сили та її лідера.
Звідси і кумедні для втаємничених казуси.
Ось вам свіжий приклад. Читає пересічний українець такий от заголовок, який я цитую без змін: «Рейтинг партії Порошенка зріс, партія Зеленського продовжує падати – опитування SOCIS».
Що він може (чи має – за задумом автора заголовка) подумати? Звісно, що – що у політичному змаганні Зеленського та Порошенка Петро Олексійович бере реванш і починає перемагати. Що, все-таки, українці почали прозрівати і більше тепер схиляються до експрезидента, ніж до чинного глави держави.
А що ж насправді?
А насправді цифри опитування у «Социс» такі – цитую їхній звіт: «Якби найближчим часом відбувалися президентські вибори, найбільше голосів отримав би В. Зеленський (40% серед тих, хто візьме участь у виборах і визначився, за кого голосуватиме). 15% з-поміж них мають намір голосувати за Ю. Бойка, 13,5% – за П. Порошенка, 10% – за Ю. Тимошенко».
|
Увага: маніпуляція! |
То звідки ж взявся той заголовок?
А ось звідки: Зеленський виграв президентські вибори з результатом 73%, а нині «Социс» дає йому усього 40%. Падіння рейтингу є? Є і помітне.
Не в півтора разу, як кажуть на телеканалах, пов’язаних із Петром Порошенком, але, все ж таки, значно – бажаючі можуть порахувати.
Петро Порошенко, котрий восени мав свій найнижчий рейтинг у декілька відсотків, став останнім часом його нарощувати і наростив, також помітно, майже в півтора разу, до 10-ти відсотків.
Отже, можна сказати, що рейтинг Зеленського впав майже в півтори разу а у Порошенка зріс у майже півтора разу. Можна.
І це буде виглядати як правда, а насправді буде відвертою маніпуляцією, мета якої – породити в мізках не дуже уважних та втаємничених у події читачів і слухачів ілюзію поборювання Зеленського Порошенком на початку 2020 року.
Анекдот
про маніпуляцію
Технологію маніпулятивного оприлюднення результатів показує, наприклад, старий анекдот радянських часів. Ось він у моїй інтерпретації.
Якось під час особистої зустрічі, після добрячого банкету, президент США Джиммі Картер і генсек Леонід Брежнєв, розгарячившись в суперечках, вирішили пробігти стометрівку, щоб виявити, хто з них, все-таки, кращий.
Побігли вдвох. Картер перетнув стрічку першим, за ним, зі значним відставанням, це зробив і Брежнєв. На ранок про таку подію написали в обох країнах.
Американські газети розповсюдили такий текст: «Відбувся легкоатлетичний забіг. Переміг, в чому ніхто і не сумнівався, президент США – країни, яка є світовим лідером. Радянський диктатор, що і не дивно, приплівся останнім.
Свобода перемогла диктатуру».
Радянська преса розповсюдила такий текст: «Відбувся легкоатлетичний забіг. Генеральний секретар ЦК КПРС, голова Президії Верховної Ради СРСР, чотириразовий Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, видатний борець за мир Леонід Ілліч Брежнєв, незважаючи на свій поважний вік, не дуже й напружуючись, прибіг другим.
Самовпевнений, хвалькуватий американський президент, як не старався, прибіг передостаннім. Це змагання ще раз показало повну перевагу соціалістичного способу життя над експлуататорським капіталізмом».
Шановні читачі, така маніпуляція вам нічого не нагадує? Наприклад, історію про зростання і падіння рейтингів у півтора разу?
Ситуація в країні по «Социс»
Як інформує агентство, найактуальнішими проблемами для більшості опитаних, як і раніше, залишаються війна на Сході України (67,2%) та соціально-економічні проблеми: низький рівень зарплат чи пенсій (52,3%), підвищення комунальних тарифів (37,5%), зростання цін на основні товари та інфляція (27,1%).
Причому, протягом останніх декількох місяців актуальність (важливість) двох проблем стає дедалі більше значущими.
Це, насамперед, війна на Сході України та рівень комунальних тарифів для населення. Також значна частина населення зарахувала до найактуальніших проблем безробіття (21,9%), хабарництво та корупцію в органах центральної влади (15,5%), соціальне розшарування суспільства (14,5%) та неможливість отримання якісної медичної допомоги (14,1%).
Найменш значущими проблемами українці вважають недоступність якісної освіти (1,9%) та нестачу свободи слова та демократії (0,3%).
Те, що такі важливі для визначення якості життя питання, як недоступність якісної освіти та нестачу свободи слова та демократії лише два з хвостиком відсотки українців вважають важливими, свідчить про величезну пригніченість усього нашого народу простими і навіть примітивними проблемами, які в цивілізованій країні мають бути вирішеними хоча б на мінімально прийнятному рівні.
І тут нема чого дивуватися. Коли в країні шостий рік триває війна, загинули вже понад 13-14 тисяч осіб і продовжують гинути, коли десятки тисяч поранених та інвалідів, понад 2 мільйони переселенців, значна частина з котрих все ще потерпає без квартир і навіть роботи – то який настрій буде в суспільстві?
Коли ж до цього додати вкрай низькі, порівняно з цінами й тарифами, зарплати, пенсії, стипендії, всі інші соцвиплати, які не дозволяють нормально жити й особливо лікуватися в умовах напіврозваленої медицини, під тиском всеохоплюючої корупції, то похмурі умонастрої вже не дивують.
І всі ці об’єктивно складні проблеми «Социс» у своєму січневому опитуванні виявив, а ті, хто оприлюднює та коментує їх результати, акцентують саме на негативних аспектах.
І не дивно.
Адже як не крути, а це є тлумачення опозиції, насамперед, команди Петра Порошенка, яка системно «бомбардує» владу чинну.
Оцінка дій влади в дослідженні Центру Разумкова
Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков, який є другою за політичною вагою фігурою у команді В. Зеленського (після самого президента), напевно, впливає на позицію соціологічного центру, названого іменем його батька, котрий цим центром колись керував.
Подивімось, як у своєму лютневому дослідженні експерти Центру Разумкова показали оцінки чинної влади.
Пресслужба центру повідомляє, що, характеризуючи дії влади, найчастіше громадяни України вважають, що нова влада намагається покращити ситуацію в країні, але їй це поки що, здебільшого, не вдається зробити (таку думку поділяють 41%, у жовтні 2019 р. так вважали 41,5% респондентів, у листопаді – 44%).
Відчули одразу різницю, шановні читачі?
|
Платіжки за комунальні послуги дедалі зростають |
Спочатку підкреслюється, що нова влада намагається покращити ситуацію в країні, а вже потім констатується (ніби зітхнувши), що їй це поки що, здебільшого, не вдається зробити. Чуєте? Здебільшого. Значить, все-таки, щось та й вдається – так нам хочуть сказати?
Разом з тим, підкреслюють експерти, порівняно з попередніми місяцями зменшилася частка тих, хто дотримується думки, що нова влада намагається покращити ситуацію в країні і багато в чому їй це вдається (її зараз поділяють 14%, тоді як у жовтні – 29%, у листопаді – 25%), та зросла частка тих, хто вважає, що нова влада не намагається покращити ситуацію в країні, а лише імітує зусилля в цьому напрямі – 37%, тоді як у жовтні цю точку зору поділяли 20%, у листопаді – 23%).
Бачите, як акуратно фіксується той факт, що кількість незадоволених значно зросла, а кількість задоволених помітно зменшилася?
Критикувати «своїх» не хочуть, а результати такі, що критикувати треба. От і шукають обережні формулювання.
Частка респондентів, які відповіли, що дії нової влади виправдали їх сподівання, порівняно з жовтнем зменшилася з 23% до 13%.
Незмінною (5%) залишилася частка тих, хто відповідає, що дії нової влади виявилися кращими, ніж вони очікували, з 9% до 20% зросла частка тих, хто заявив, що нова влада не виправдала їхніх сподівань.
З 12% до 19% зросла частка тих, хто відповів, що від нової влади вони нічого доброго не очікував, так і сталося, з 6% до 13% – що вони від нової влади нічого доброго не очікували, але вона виявилася ще гіршою, ніж вони думали.
З 40% до 25% зменшилася частка тих, хто дотримується думки, що ще занадто рано давати оцінку діям влади.
Якщо протягом жовтня-грудня минулого року порівняна більшість громадян вважала, що чинна влада краща, ніж попередня (48% у жовтні і 43% у грудні), то, за даними останнього опитування, частка таких зменшилася до 30%, а частка тих, хто вважає, що вона нічим суттєво не відрізняється від попередньої, зросла до 39% (у жовтні вона становила 27%, у грудні – 34%).
Також зросла частка тих, хто вважає, що вона гірша за попередню (зараз вона становить 20%, тоді як у жовтні – 8%, у грудні – 13%).
Якщо у вересні 2019 р. 54,5% опитаних вважали, що дії президента В. Зеленського насамперед спрямовані на захист загальнонаціональних інтересів, а 24,5% – що вони спрямовані на захист власних інтересів та інтересів свого політичного оточення, то у лютому 2020 року частка перших знизилася до 37%, а частка других зросла до 41%.
То що ми тут з вами можемо сказати, шановні читачі?
Що як не намагалися бути делікатними фахівці центру Разумкова, а владу, яку вагомо представляє син їхнього засновника Дмитро Разумков, змушені таки показати в об’єктивному світлі.
А це світло, як бачимо, висвітлює переважно проблеми, а не досягнення нової політичної сили, котра нині при владі.
Нові і старі еліти очима українців
А) «Социс» про електоральні настрої. У січні 2020 року, як представляє це пресслужба агентства, опитані так сприймали нашу політичну парламентську еліту.
Якби вибори до Верховної Ради України відбувались найближчої неділі, то би політичні партії розмістились наступним чином.
Врахуйте, що результати нижче наведено серед тих, хто визначився з власним вибором партії і готовий прийняти участь у голосуванні.
Перше місце посідає партії влади «Слуга народу» – 47,9%.
Наступний результат у «Опозиційної платформи – За життя» – 14,4%.
За «Європейську солідарність» проголосували би 12,0%.
Далі йде партія «Батьківщина» – 8,0%.
Всі інші партії отримують менше, ніж 5% підтримки. З представлених у парламенті поточного скликання політичних сил не подолала би п’ятивідсотковий бар’єр партія «Голос» – за неї наразі готові голосувати 2,2%.
Партія «Радикальна партія Олега Ляшка» (О. Ляшко) 2.7.
Партія «Громадянська позиція» (А. Гриценко) 1.9
Партія Шарiя (О. Бондаренко) 1.5
Партія ВО «Свобода» (О. Тягнибок) 1.5
Партія «Українська стратегія Гройсмана» (В. Гройсман) 1.5
Партія «Опозиційний блок» (Є. Мураєв) 1.0
Партія «Національний корпус» (А. Бiлецький) 0.3.
Впадає в око, що криза правих партій націоналістичного спрямування затягнулася. Натомість, близька до проходження в парламент партія Ігоря Смєшка «Сила і честь» – 4,8%, яка влітку 2019 не подолала виборчий бар’єр.
У своїх симпатіях населення показує досить активну позицію з волевиявлення.
Лише 17,6% українців стверджують, що не взяли би участь у виборах, якби вони проходили найближчої неділі.
8,1% респондентів не могли визначитись – кому віддати свій голос.
Б) Довіра до державних та суспільних інститутів від Центру Разумкова
Ясно, що еліта країни не тільки у парламенті. Дослідники центру Разумкова поставили питання ширше. І отримали ось такі підсумки, якими діляться.
|
Збройні сили України – лідери суспільної довіри |
Серед державних та суспільних інститутів найчастіше довіра висловлюється до:
Збройних Сил України (їм довіряють 69% опитаних), Державної служби з надзвичайних ситуацій (65%), Державної прикордонної служби (60%), Національної гвардії України (60%), добровольчих батальйонів (51%);
церкви (62,5%), волонтерських організацій (60%), ЗМІ України (52,5%);
президента України (51,5%).
Недовіра найчастіше висловлюється ЗМІ Росії (не довіряють їм 82% опитаних), державному апарату (чиновникам) (77%), судовій системі загалом (76%), комерційним банкам (71,5%), місцевим судам (71%), політичним партіям (70%), прокуратурі (68%), Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (66%), Національному антикорупційному бюро України (НАБУ) (65%), Верховній Раді України (65%), Національному агентству з питань запобігання корупції (НАЗК) (65%), уряду України (64,5%), Верховному Суду (64%), Антикорупційному суду (64%), Конституційному Суду України (60,5%), Національному банку України (60%), профспілкам (51%).
Верховній Раді України у вересні 2019 р. довіряли 57% опитаних, не довіряли – 25%, у лютому 2020 року – відповідно – 28% і 65%.
Уряду у вересні 2019 р. довіряли 57% респондентів, не довіряли – 22%, у лютому 2020 року – відповідно – 28% і 64,5%.
|
Очільники ПЦУ та УГКЦ Блаженніші Епіфаній та Святослав – серед лідерів довіри |
А тепер уважно переглянемо і мусимо усвідомити наступний факт: недовіра до усіх, без винятку, гілок влади – законодавчої, виконавчої, судової – просто зашкалює! І вона дуже зросла за останні пів року.
Але ж саме так не довіряли всім їм і при попередньому президентові, тому його і не обрали. Суспільство настільки гостро забажало зміни еліт, яким не довіряло, що змело їх усіх на президентських та парламентських виборах.
Змело, щоб оновити еліти. Вибрало нових до парламенту, щоб вони, своєю чергою, поставили новий уряд і оновили усі ключові кадри.
І після пів року роботи нової парламентської більшості ось така катастрофічна недовіра?
Виходить, що вся ця нова численна еліта тримається, як картина на одному-єдиному цвяшкові,– на президентові Зеленському?
Президент у дзеркалі соціологів
Агенція «Социс» не досліджувала у січні рейтинги політиків – можливо, щоби вкотре не розчаровувати свого патрона.
Згадуються заголовки ЗМІ, близьких до Петра Порошенка на межі 2020 року. Цитую один із них, набраний великими літерами і жирним шрифтом: «ПОРОШЕНКО ВИПЕРЕДИВ ТИМОШЕНКО, ВАКАРЧУКА І РАЗУМКОВА – ПОЛІТИЧНИЙ РЕЙТИНГ 2019».
Після цього йшло перше речення, яке вражало: «6,9% опитаних вважають, що немає українського політичного діяча, якого можна було б назвати політиком 2019 року».
Як нема? А де ж Зеленський?
Читаємо в тому тексті далі – про те, як відстали від Порошенка Бойко, Разумков, Тимошенко (у підсвідомість заповзає, що Порошенко випередив усіх). І знову питання – а що ж у Зеленського?
І лише через декілька абзаців скромним рядочком в тому матеріалі було сказано: «При цьому майже половина опитаних вважає політиком року, що минає, президента України Володимира Зеленського. Таких набралося 45,9%».
Ось так! А ми вже всі встигли подумати, що Петро Олексійович такий молодець – випередив за результатами року всіх. А, виявляється, політиком року його назвали 7,5% опитаних.
Сім з половиною. Проти майже 50-ти відсотків В. Зеленського.
|
Думай ТЕ, пане президенте, про Україну! |
Який і став беззаперечним політиком 2019 року.
Шановні читачі, ви не згадали змагання Брежнєва з Картером і його опис в тодішніх газетах? Щось дуже схоже.
Така ж відверта спроба маніпулятивного впливу на читачів та слухачів.
Але повернімося до дослідження Центру Разумкова. В лютому 2020 року вони про довіру до політиків, зокрема, і до В. Зеленського запитали. І ось що отримали.
Оцінюючи рівень довіри до політиків та громадських діячів, доводиться констатувати, що лише до двох з-поміж тих, чиє прізвище було представлене в опитувальнику, довіра висловлюється частіше, ніж недовіра: В. Зеленський (йому довіряють 52% опитаних, не довіряють – 39%) та О. Сенцов (відповідно – 39% і 33%).
Ви усвідомили, шановні читачі? Лише неполітик Олег Сенцов станом на сьогодні може змагатися за довіру українців зі В. Зеленським.
Усі інші політики в мінусі – рівень недовіри до кожного з них більше, ніж рівень довіри.
А саме:
Частка тих, хто довіряє Д. Разумкову (45%), статистично значуще не відрізняється від частки тих, хто йому не довіряє (43%).
Більшості інших політиків, представлених в опитувальнику, громадяни України не довіряють. Так, не довіряють П. Порошенку 80% опитаних, В. Медведчуку – 75,5%, А. Авакову – 74%, Ю. Тимошенко – 71%, Ю. Бойку – 70%, О. Гончаруку – 63%, С. Вакарчуку – 62%.
Катастрофа! Але ж це лідери тих політичних еліт-партій, котрі всі разом правлять Україною нині! І правили в умовах недовіри роками!
Це ж якийсь глухий кут з політико-психологічної точки зору!
А що ж Зеленський?
Рівень довіри до президента України В. Зеленського був найвищим у вересні 2019 р. – тоді йому довіряли 79% громадян, не довіряли —– лише 13,5%.
У лютому 2020 р. – відповідно – 51,5% і 41%.
Тобто, президент за 5 місяців довіри втратив 27.5%, а недовіри набрав теж 27.5%.
Дзеркальність результату, що не тішить ні В. Зеленського, ні його соратників, ні його симпатиків.
|
Згадуємо Героїв Небесної Сотні. Вони заплатили найдорожчу ціну… |
А нас, здатних об’єктивно й аналітично підходити до політичного процесу, така тенденція турбує. Тим більше, що ознак ймовірного погіршення більше, ніж ймовірного покращення. Покращення не сьогодні, як обіцяв Петро Порошенко, а хоча б завтра і післязавтра.
Що ж, минулого року українці палали бажанням радикально оновити політичну і державну еліту України, а в результаті власного вибору та діяльності новообраної нової еліти отримали дуже суперечливі результати – і це м’яко сказано.
Може, тому, що вибрали не еліту другого ешелону, а дуже строкату суміш гідних і не дуже гідних бути нашими політичними представниками та керівниками?
Моніторимо ситуацію далі.
Україна все витримає і переборе. Але якою ціною?