Як налагодити європейську модель переробки сміття? Щодня ви генеруєте приблизно 1 кг відходів, на рік, у середньому, – 335 кг. Якщо ваша родина складається з 3-х людей та кота, то за рік ваш чайний пакетик, використаний підгузок, упаковка з-під харчів та лушпиння картоплі разом утворять близько 1 тонни побутових відходів на сім’ю. Хто б міг подумати, правда? Але це – так.

У масштабах Києва цифри – ще більш вражаючі. Згідно зі звітом Мінрегіонбуду впродовж 2018 року у Києві було зібрано 1 348 354,63 тонни твердих побутових відходів. Для порівняння – вага легкового автомобіля Mazda 3 становить 1,3 тонни, відповідно, річний обсяг твердих побутових відходів м. Київ важить більше, ніж 1 мільйон автомобілів Mazda 3.

Або, можливо, вам буде простіше уявити монументальну скульптуру «Батьківщина-Мати»? Монумент важить 450 тонн, отже, побутові відходи киян на рік разом – це майже 3 000 монументів «Батьківщина-Мати».

В масштабах країни статистика засмучує ще більше – 9 млн тонн побутових відходів збирається в Україні щороку, 8,4 з яких відправляються на полігони та сміттєзвалища і залишаються там навіки. Схоже на те, що ми з вами сильно засмітилися і продовжуємо засмічуватися з кожним роком дедалі більше, чи не так?

Що робити і куди бігти

Нам пропонують багато «простих» рішень. Хтось каже: «Сортування! Сортування відходів врятує світ!» Інші кажуть: «Ні, сортування не вирішує проблему, потрібно спалювати відходи й отримувати енергію!» Треті кричать: «Переробляти відходи – дорого, потрібно будувати безпечні полігони і продовжувати захоронювати!» а четверті, взагалі, заперечують необхідність переробки і вважають, що запобігати утворенню відходів – єдиний шлях.

Ми скажемо, що всі вони – мають рацію, але певною мірою. В управлінні відходами немає простих рішень, і ті, хто намагається переконати вас у тому, що є «універсальний», простий і єдино правильний рецепт, заперечуючи всі інші, найімовірніше, переслідують якісь власні інтереси.

Чому так? Сортувати чи спалювати, відправляти на рециклінг чи на полігон – відповідь на це питання вже давно дала європейська 5-рівнева ієрархія управління відходами, закріплена у рамковій директиві ЄС про відходи. Схематично ієрархія зображується так:

Джерело: ec.europa.eu

Що означає ця перевернута піраміда? Спробуймо розшифрувати.

Згідно з цією ієрархією, першим пріоритетом в системі управління відходами є запобігання їхньому утворенню (prevention). Це – будь-які заходи, спрямовані на мінімізацію кількості відходів, які ми генеруємо. Це може бути як ваше особисте рішення від сьогодні не користуватись одноразовим посудом та не купувати воду в одноразових пластикових пляшках, так і на державному рівні ухвалення законодавства про заборону використання одноразових пластикових пакетів. І це – єдиний рівень ієрархії, що працює на етапі ще до утворення відходів – з причиною проблеми. Решта рівнів працюють на етапах, коли відходи вже утворилися – тобто – з наслідками.

Другий пріоритет – це підготовка до повторного використання (pre­pa­ring for re-use): перевірка, чистка та ремонт речей, в результаті яких речі, що інакше стали б відходами, стають придатними до повторного використання без переробки. Приклад цього – діяльність благодійних магазинів, що збирають непотрібні речі, приводять їх до ладу та продають за невелику ціну тим, хто інакше не міг би дозволити собі їх купити.

Третій пріоритет – рециклінг або переробка (recycling): процес перетворення відходів у нові матеріали та предмети. Переробка пластику, скла, картону та алюмінію на нові подібні речовини.

Четвертий – відновлення (reco­ve­ry): операції, в результаті яких відходи виконують корисну функцію і дозволяють замінити собою інші матеріали. Поширений приклад відновлення – виготовлення з відходів альтернативного палива (RDF/SRF), що використовується замість викопного палива для отримання теплової та електричної енергії.

І, нарешті, п’ятий – видалення (dispo­sal): це – будь-які інші операції з відходами, що не створюють корисних наслідків. Найпоширеніший приклад – це захоронення або спалювання без отримання енергії. На жаль, це – саме той рівень ієрархії, на якому перебуває поводження з 97% побутових відходів в нашій країні.

Застосовувати всі ці операції потрібно саме в такому порядку, як описано вище: не утворювати відходи, а якщо вони вже утворені, то намагатись використовувати повторно. Якщо це неможливо – переробляти на нові предмети, а якщо і це неможливо – використовувати для отримання енергії. І тільки як останній захід, якщо вже зовсім нічого іншого зробити не можна, – захоронювати.

Як бачимо, в європейській моделі управління відходами немає єдино правильного рішення і, навпаки, є місце всім заходам, лише застосовувати їх потрібно у певній послідовності.

Відсутність «єдино правильного і простого» рішення проблеми відходів також продиктована складом самих відходів. Що ми маємо на увазі? Погляньмо на ваш обід. Напевно, ви їсте борщ ложкою, салат – виделкою, а якщо сьогодні на обід у вас суші, то ви, взагалі, будете користуватись паличками, і вам навіть на думку не спаде почати їсти їх ложкою. Кожній страві – свої прибори.

Так і з побутовими відходами, адже вони – дуже неоднорідні. Спрощено у складі побутових відходів можна виокремити 4 великі групи, для кожної з яких існують свої «прибори» – найбільш раціональні методи та технології поводження:

Вторинна сировина – як правило, це – відходи упаковки: картон, скло, алюміній та залізні бляшанки, пластик та плівки. Це – ті види відходів, які можна відібрати і відправити на так званий рециклінг (часто також називають «рісайклінг» або «переробка»);

Біологічна фракція (у нас часто називають «органікою») – відходи рослинного або тваринного походження. У більшості випадків це будуть залишки їжі. Це – вологі відходи, які погано горять і майже не дають енергії при спалюванні, однак добре піддаються біологічному розкладу (гниють) і при цьому виділяють метан (через який на сміттєзвалищах, зазвичай, неприємний запах) та вуглекислий газ;

Висококалорійна фракція – це та частина упаковки, що не піддається рециклінгу (сильно забруднена або така, для якої не існує технологій з рециклінгу), сюди також підуть залишки деревини, текстилю, гумові вироби та інші відходи, які не можна використати повторно або переробити, але які мають здатність виділяти енергію при спалюванні;

Інертна фракція – каміння, цегла, глина, битий посуд, вуличний змет та інші відходи, які не піддаються ні рециклінгу, ні біологічному розкладу, ні термічній обробці задля отримання енергії.

Тож, як бачимо, не варто все підряд спалювати, але і роздільне збирання не врятує світ. Виходячи з різних властивостей, для кожної зі складових відходів є свій, оптимальний з точки зору збереження ресурсів планети, підхід. Якщо «біовідходи» не горять і не дають тепла, то немає сенсу спалювати їх, так само, як і немає сенсу викидати на сміттєзвалище алюмінієву бляшанку, якщо її можна нескінченну кількість разів переробляти на нові алюмінієві вироби. Але все по порядку.

Що робити з вторсировиною

Для вторинної сировини у складі побутових відходів коми в цьому реченні мають бути розставлені саме так. Адже ця частина відходів – ресурс, яким можна замінити первинні ресурси планети, що використовуються для виробництва товарів, і зменшити тим самим навантаження на довкілля. За допомогою сучасних технологій склобій можна перетворити на нове скло, алюмінієву пляшку – на нові вироби з алюмінію, а картонну коробку – на\новий паперовий виріб. Це і є рециклінг, що становить третій пріоритет європейської ієрархії управління відходами.

Вторинна сировина – це, здебільшого, відходи тари та упаковки. Останніх у складі побутових відходів залежно від типу місцевості (міська або сільська), рівня життя населення та інших факторів може бути 30-40 відсотків. Тут, щоправда, треба визнати, що далеко не вся тара та упаковка може стати вторинною сировиною. Є значна частина упаковки, для якої не існує технологій переробки взагалі або не існує потужностей з переробки в нашій країні. Отже, з усієї тари та упаковки рециклінгу зазнає, максимум, половина, та все одно це – достатньо багато. Якщо ми хочемо раціонально поводитись з цією значною і важливою частиною відходів, нам потрібно збирати її окремо від решти побутових відходів («роздільне збирання») і відправляти на сортувальні станції або лінії («сортування»), де її розділять на окремі типи, згідно з маркуваннями, ущільнять і запакують для подальшого продажу.

Роздільно збирати вторинну сировину можна, як розділяючи одразу на пластик, скло, картон, метали та ін., так і в один спільний контейнер. Все залежить від того, як в тій чи іншій країні або регіоні побудована система подальшого поводження з цими типами вторинної сировини. В деяких країнах, до прикладу, збирають всі ресурсоцінні відходи в один спільний бак, біовідходи – в інший, а решту відходів – у третій. Часто окремо збирають скло, щоб склобій не змішувався з іншими відходами упаковки й їхав одразу до переробників.

Розсортована й ущільнена сировина зі сортувальних ліній далі спрямовується на більші підприємства-заготівельники, які акумулюють її у себе і вже більшими партіями продають підприємствам, що виробляють продукцію з вторинної сировини: картонно-паперові комбінати, заводи з виробництва скла та інші. В цій сфері існує кілька доволі поширених міфів або непорозумінь.

 

Міф 1. Переробка вторинної сировини – це і є сміттєпереробка

Інколи в ЗМІ підприємства, які приймають вторинну сировину на переробку, називають «сміттєпереробними», що є або свідомою маніпуляцією, або помилкою з боку авторів. Картонно-паперові комбінати та заводи з виробництва скла не є сміттєпереробними комплексами. Адже вони працюють не з відходами, а зі сировиною, яка відібрана з них. Таких підприємств в нашій країні – достатньо багато. Якісь з них завантажені більше, якісь – менше, та, загалом, інфраструктура для рециклінгу у нас існує. На відміну від сміттєпереробних підприємств – четвертого рівня ієрархії, яких, на жаль, немає. Київський завод «Енергія», що спалює змішані побутові відходи і генерує тепло, один-єдиний такого типу завод на всю країну і навіть він потребує суттєвої модернізації.

 

Міф 2. Збір вторинної сировини – прибуткова та економічно вигідна діяльність

Існує поширена думка про те, що діяльність зі збору вторинної сировини є прибутковою, і за поводження з роздільно зібраною вторинною сировиною сплачувати не потрібно. Це – не так. На жаль, тільки за рахунок продажу зібраної та відсортованої вторинної сировини ця система існувати не може. Хтось має дотувати її існування. Основне питання – хто?

Якщо за вивезення роздільно зібраних ресурсоцінних компонентів побутових відходів буде встановлена така сама плата, як і за вивезення змішаних відходів, у людей не буде жодного стимулу розділяти відходи на рівні домогосподарства. Тому для людей вивезення цієї категорії відходів має бути або за заниженою ставкою, або безкоштовним. Чим більше мешканці відсортовують вторинної сировини, тим менше відходів потрапить у «змішаний» бак і тим менше родина заплатить за поводження з відходами. Саме так і передбачено новим законом «Про житлово-комунальні послуги» в Україні.

Але якщо мешканці не мають сплачувати, то хто має? Насправді, все одно мешканці, але опосередковано. В Європейському Союзі фінансування системи поводження з відходами тари та упаковки фінансують її виробники через так звану систему розширеної відповідальності. Це означає, що виробники тари та упаковки і товарів в ній зобов’язані об’єднуватися в організації розширеної відповідальності (РВВ) та сплачувати певні внески, за рахунок яких організація РВВ фінансує систему збору та подальшого поводження з відходами упаковки. Така ж система, до речі, поширюється і на виробників та імпортерів батарейок, електронного й електричного обладнання та ін.

Вартість утримання цієї системи вже закладена виробниками у ціну товару і фактично сплачується людиною в момент його купівлі. Тому і кажемо, що за це також сплачують мешканці. Однак, така система оплати – справедливіша і відповідає європейському принципу «забруднювач платить». Адже якщо ви вирішили відмовитися від товарів в упаковці та одноразового пластику і не купуєте їх, то ви і не будете витрачати на поводження з тарою та упаковкою. Якщо ж ви надаєте перевагу солодким напоям у пластиковій пляшці, то у вартості кожної пляшки заплатите кілька копійок за її подальший збір, перевезення та рециклінг.

 

Міф 3. Система розширеної відповідальності виробників тари та упаковки вирішить всі проблеми з побутовими відходами

На жаль, не вирішить, оскільки система РВВ опікується тільки роздільно зібраною вторинною сировиною, що може становити 30-40% від загального обсягу побутових відходів. Решта 60-70% змішаних відходів також потребують цивілізованого управління, і ці дві системи мають працювати паралельно.

Як приклад можна навести досвід Німеччини, в якій діє так звана «дуальна система»: роздільно зібрана вторинна сировина та змішані побутові відходи – це два абсолютно різні потоки відходів, кожен з яких управляється незалежно і працює за різними правилами.

Роздільно зібраною вторинною сировиною у Німеччині опікуються організації РВВ, які фінансують роботу сортувальних ліній та винаймають підрядників на збір та вивіз такої сировини. Це може бути той самий муніципальний перевізник, що вивозить і змішані відходи, однак оплачує його послуги організація РВВ.

Змішаними ж побутовими відходами опікується місцева влада, і за їхнє вивезення, а також подальші операції з відновлення (переробки) та видалення (захоронення) сплачують мешканці міста у вигляді відповідного тарифу.

В Україні з кожним днем дедалі більше і більше місцевих громад запроваджують роздільне збирання відходів, що дуже правильно з точки зору дбайливого ставлення до довкілля. Однак, економічного підґрунтя у цієї системи все ще немає. Перевізникам не вигідно вивозити вторинну сировину безкоштовно, як передбачено законом, оскільки це – збиткова для них діяльність, а організацій РВВ у нас в країні все ще не створено, бо бракує відповідного законодавства. Тож роздільне збирання та сортування продовжує існувати десь за рахунок громадського ентузіазму, десь за рахунок жорстких вимог до перевізників з боку місцевої влади. І тільки ухвалення нового рамкового закону про управління відходами та законодавства про розширену відповідальність виробників дозволить зробити систему роздільного збирання відходів життєздатною.

Ще один аспект рециклінгу, на який ми не можемо не звернути увагу, – це його екологічність, насамперед, у частині переробки пластику. Частина екоактивістів пропагують роздільне збирання та рециклінг як панацею, що врятує світ, інші стверджують, що єдиний дійсно екологічний спосіб поводження з тарою та упаковкою – це відмова від неї. Адже в результаті рециклінгу з пластикової пляшки створять синтетичну тканину, з неї – сорочку чи куртку, а от зі сорочки чи куртки вже нічого не зробиш – вона піде або на звалище, або на спалювання. Понад те, за даними видання National Geographic тільки 18% відсотків пластику у світі переробляється. В той самий час на виробництво пластику йде близько 10% світового видобутку нафти. І навіть якщо ми будемо переробляти весь пластик, то шкода і удар по екосистемі через виробництво пластику будуть величезними. Вихід?

Знову ж таки, частка правди є в позиції обох груп. У найближчій перспективі ми не зможемо відмовитись від усього пластику – упаковки від ліків, шприци та сотні інших товарів будуть залишатись пластиковими, і системи збирання та рециклінгу пластику потрібно розвивати. Однак, там, де можна мінімізувати використання пластику, варто це робити. У 2017 році у світі щохвилини купували 1 мільйон пластикових пляшок (за даними National Geographic). І це вражає. Можна відмовитись від одноразових пластикових пляшок з водою і мати свою багаторазову, або, як мінімум, вибираючи одноразову упаковку, купувати ту, яка може перероблятися на той самий продукт нескінченну або велику кількість разів – алюмінієву або скляну.

Біологічна фракція або «органіка»

У дитинстві бабуся дозволяла викидати огризок від яблука на город, бо ж це – «органіка», перегниє – буде добриво для ґрунту. І це – правда. Особливістю біологічної частини відходів є те, що вони, як правило, вологі і здатні до швидкого розкладу («гниття», як кажуть у народі), під час якого на полігоні генерується рідина та парникові гази – метан та СО2. Саме через це на полігонах та звалищах, куди потрапляє велика кількість біовідходів, утворюється неприємний запах та токсичний фільтрат. Рідина, що утворюється в процесі розкладу, вбирає у себе важкі метали та інші хімічні речовини, які є у змішаних побутових відходах та проникає у ґрунт і ґрунтові води. Ці явища – дуже неприємні і шкідливі для довкілля, тому захоронення необроблених біовідходів разом з іншими відходами є вкрай небажаним, а з 1 січня 2018 року взагалі забороненим в Україні. Спалювання цих відходів – також не бажане та, понад те, малоефективне через їхню низьку теплотворну здатність – на їхнє спалювання може бути потрібно більше енергії, ніж вони здатні згенерувати.

Однак, за певних умов і ці відходи можуть бути корисними. Якщо біовідходи збираються разом з іншими у «змішаний» бак, у подальшому на заводах механіко-біологічної обробки(1) їх можна відділити від інших видів відходів за допомогою спеціальних автоматичних ліній із просіювання та сортування і спрямувати, наприклад, на анаеробну ферментацію – контрольований процес розпаду в спеціальних закритих установках. Під час анаеробної ферментації процеси розпаду відбуваються швидше, ніж у природі, завдяки спеціальній температурі та іншим заходам.

У результаті такої ферментації отримують біогаз, в якому близько 50% становить метан, що інакше потрапив би в атмосферу. Завдяки спалюванню біогазу отримують енергію, електричну та теплову, яку можна подавати в мережу за «зеленим тарифом» згідно з українським законодавством. Залишки ж відходів після процесу ферментації стають інертними, біологічно неактивним і можуть бути спрямовані на полігони для безпечного захоронення або використані в інших технічних цілях при будівництві, рекультивації полігонів тощо.

Окрім анаеробної ферментації, що дозволяє отримувати біогаз, існує ще не менше, ніж 10 інших видів та підвидів технологій, які дозволяють переробляти біологічну фракцію побутових відходів, отримуючи з неї користь або, принаймні, готуючи до безпечного захоронення.

Останні зміни в європейському законодавстві зобов’язали держави-члени ЄС поступово впроваджувати роздільне збирання на рівні домогосподарств не тільки вторинної сировини, але і біологічної фракції відходів. Це робиться для того, щоб спростити процеси сортування і переробки, а також зменшити кількість відходів, що будуть спрямовуватися на спалювання чи захоронення. Україні до цього ще далеко, але хочеться вірити, що і ми незабаром прийдемо до такої системи.

Окремо хочемо зупинитись на міфі про те, що з біологічної частини побутових відходів можна виробляти добрива у вигляді органічного компосту, і це – дуже прибутково. На жаль, це – не зовсім так:

Органічний сертифікований справді чистий компост можна виготовляти лише з так званих «зелених відходів» – рослинних садово-паркових або сільськогосподарських відходів. Біологічна частина змішаних побутових відходів, у якій навіть при доволі ретельному роздільному зборі все одно неминуче є багато домішок скла, пластику, відходів тваринного походження, для цього не підійдуть.

Понад те, бізнес-складова компостування – не така вже і приваблива. Попит на таке добриво через родючість українських ґрунтів у нашій країні не надто великий. А у Німеччині і Франції, де жорстко слідкують за тим, щоб зелені відходи спрямовувалися на переробку, й утворювачі відходів за таку переробку платили, виготовлений компост фермери забирають на станціях компостування, як правило, взагалі задарма.

Тож компостування – це не така проста і приваблива історія, як може видатись на перший погляд. А ось компостування в домашніх умовах, коли ви ретельно відбираєте те, що годиться для компостеру, і робите це в невеликих обсягах – це чудова річ, і для саду/городу та вазонів буде дуже і дуже корисна.

Висококалорійна фракція побутових відходів

Навіть після відбору вторинної сировини, придатної для рециклінгу, біологічної та інертної частини відходів, залишається доволі значна частина побутових відходів – так звана висококалорійна фракція, щодо якої фактично існує лише два способи поводження – спалювання з отриманням енергії або видалення (захоронення).

Навколо спалювання відходів для отримання енергії сьогодні триває стільки ж дискусій, скільки і навколо пластику та його переробки. Багато екоактивістів виступають проти такого способу поводження з відходами. Ми також вважаємо, що в ідеальному світі майбутнього місця спалюванню відходів немає.

Однак, сьогодні цей спосіб поводження з відходами – не тільки дозволений, але і широко розповсюджений в Європі. Згідно з європейськими директивами, спалювання поділяється на два види: спалювання з отриманням енергії – у такому разі це вважається операцією з відновлення відходів, та спалення без отримання енергії (як це було ще кілька років тому на заводі «Енергія») – це операція з видалення відходів, що в ієрархії поводження прирівнюється до захоронення.

Спалювання без отримання енергії стає дедалі менш і менш поширеною практикою. Водночас, спалювання з відновленням енергії сьогодні широко застосовується в Європі, і не тільки до висококалорійної фракції відходів, а до всього вмісту «змішаного» контейнера. Яскравий приклад цього – Франція, що має рекордну кількість сміттєспалювальних заводів. Щоб відходити від цієї практики, ЄС встановив нові, жорсткіші цілі щодо роздільного збирання та рециклінгу в країнах членах-ЄС, зокрема, цілі щодо запровадження роздільного збирання біовідходів та навіть текстилю. Основна мета цієї політики – не допустити відправку на спалювання для отримання енергії тих компонентів відходів, які можуть бути перероблені та використані на вищих щаблях європейської ієрархії управління відходами.

Щодо спалювання саме висококалорійної фракції відходів з отриманням енергії, то тут також є кілька опцій. Після відбору небажаних для спалювання компонентів (здебільшого, це – метали та хлорвмісні пластики(2) висококалорійну фракцію можна спрямовувати на спалювання як є або, шляхом ретельнішого сортування та підготовки, виробляти з неї паливо, що умовно поділяється на RDF (теплотворна здатність ~15-19 МДж/кг, розмір фракції – 60-120 мм) та SRF (теплотворна здатність >20 МДж/кг, розмір фракції – близько 30 мм). Якщо RDF/preRDF в Європі використовують, головним чином, для отримання тепла і подальшого його постачання в муніципальні теплові мережі, то SRF спеціально призначений і широко застосовується на цементних заводах для генерації тепла, необхідного в процесі виробництва. На законодавчому рівні все паливо з відходів має назву SRF, що за калорійністю та іншими параметрами поділяється на кілька класів. До речі, європейський стандарт, який встановлює вимоги до SRF, в Україні вже прийнятий.

Тож спалювання відходів є не тільки дозволеною, але і поширеною практикою в ЄС. Та чи означає це, що спалювання потрібно стимулювати? На нашу думку, ні. Зокрема, розповсюджувати «зелений тариф» на електроенергію, отриману в результаті спалювання змішаних відходів або палива з висококалорійної частини відходів, не є доцільним. Тариф на таку електроенергію має бути ринковим, як і на отриману з інших джерел, окрім відновлюваних. Щодо тарифу на тепло, отримане в результаті спалювання палива з відходів, то він має бути встановлений на рівні, який дозволить стимулювати відмову від викопних джерел енергії (газ, вугілля) і використовувати ресурс відходів, але не буде стимулювати масово будувати теплоелектростанції на відходах і спалювали в них все, що потрапить бізнесу під руку без урахування описаних вище раціональних підходів до поводження з вторинною сировиною та біовідходами. Питання величини такого тарифу наразі залишається відкритим і потребує подальшого вивчення.

Важливим аспектом процесу спалювання є дотримання екологічних вимог щодо викидів в атмосферу. Європейськими директивами чітко встановлені максимально допустимі концентрації забруднюючих речовин та пилу у викидах сміттєспалювальних установок, і їхнє дотримання на європейських заводах моніториться органами з охорони довкілля в режимі онлайн 24 години на добу 7 днів на тиждень. У разі найменших порушень робота заводу може бути зупинена. Та в цьому, як правило, немає потреби. Очисні споруди для викидів на ТЕЦ, що працюють на паливі з відходів та на сміттєспалювальних заводах становлять 1/3 всього заводу за площею, а за вартістю – майже половину бюджету будівництва, забезпечують очистку навіть ретельнішу, ніж вимагається директивами.

Також європейськими директивами чітко встановлені вимоги щодо температури спалювання відходів – не менше, ніж 850С не менш ніж впродовж 2 секунд. Такий температурний режим дозволяє знищити більшість токсичних речовин – під впливом високих температур токсичні сполуки розпадаються на молекули. Саме тому європейські заводи вважаються безпечними і часто стоять у центрі найбільших міст – Парижа, Амстердама, Відня, Копенгагена.

Попри це, для України масове будівництво сміттєспалювальних заводів сьогодні – не вихід. Справа в тому, що будівництво таких ТЕЦ та заводів є надзвичайно дорогим задоволенням, і їхня окупність вимагатиме тривалих термінів, до яких більшість приватних інвесторів не будуть готовими, а місцеві бюджети просто не матимуть стільки коштів.

Тому найбільш реалістичним сценарієм поводження з висококалорійною фракцією побутових відходів для нас сьогодні залишається її захоронення на сучасних і безпечних полігонах. Це не виключає можливості будівництва теплоелектростанцій на паливі з побутових відходів в окремих, заможніших містах, однак, поширеною практикою у найближчі роки, на нашу думку, це не стане саме з економічних, а не екологічних міркувань.

Інертна частина відходів

Щодо цієї частини відходів варіантів зовсім небагато. Так чи інакше її доведеться відправити на захоронення. Разом зі шлаком після спалювання висококалорійної частини відходів та технічним компостом після оброблення біологічної фракції відходів. І це до питання про те, чи потрібні в країні полігони для захоронення відходів. Так, безумовно потрібні. Навіть при дуже ретельному сортуванні та обробці будуть залишатися певні інертні «хвости», які потрібно буде безпечно та цивілізовано захоронити. І до більшості існуючих в нашій країні полігонів останні два слова застосувати не можна. А якщо ви будете чути про «новітні технології», які забезпечують переробку 100% відходів без будь-яких залишків, знайте, це – або маніпуляція даними, або прямий обман. Таких технологій в сучасному світі не існує.

Waste FAQ. Найімовірніше, після прочитання цієї статті у вас виникне багато питань. Ми спробували передбачити основні та надати відповіді на них:

1. Чи так це працює в Європі? – У різних країнах ЄС і навіть в різних регіонах однієї країни системи поводження з відходами можуть мати певні відмінності. Ці відмінності пов’язані з дуже різними речами: рівнем життя населення – чим вищий рівень життя людей, тим більше купують товарів у пакуванні і тим більше упаковки в відходах; кліматичними умовами – скандинавські країни з холодним кліматом мають багато пристроїв з генерації тепла з відходів, в той час, коли тепла Італія майже не використовує спалювання; структури сільського господарства – країни/регіони, в яких розвинене органічне сільське господарство, мають більший внутрішній попит на органічний компост. Однак, загалом, всі країни ЄС мають однакові, встановлені на рівні директив «рамкові» правила гри та цільові показники, яких мають прагнути. Ці правила гри передбачають саме такий підхід до поводження з відходами, як описано вище.
2. Чому досі цього всього немає в Україні? – Для того, щоб створити умови як для роздільного збирання вторинної сировини, так і для будівництва об’єктів з переробки органічних відходів чи спалювання висококалорійних відходів, потрібні певні законодавчі умови. Впродовж уже більше, ніж 7 років у парламенті триває боротьба між кількома групами впливу. Одна з цих груп захищає ідеї розширеної відповідальності виробника, сортування вторсировини та заперечує необхідність впровадження інших інструментів управління відходами. Інша прагне побудувати ринок сміттєпереробки та вважає, що введення розширеної відповідальності – це не вирішення проблеми, а тільки відтягування ресурсів з галузі. Насправді ініціативи цих груп не є такими, що заперечують одна одну, – як ми описали вище, для належного управління відходами недостатньо якогось одного інструменту, потрібно впровадити весь набір. Однак, захищаючи свої інтереси, кожна з цих груп блокує ухвалення законопроєктів, ініційованих іншою, і тим самим шкодить країні. Адже, в результаті, парламент не ухвалює жодних законодавчих змін, і в частині поводження з нашими побутовими відходами ми залишаємося однією з найвідсталіших країн Європи.
3. Хто і що має зробити, щоб у нас усе запрацювало як в Європі? – Формування державної політики у нашій країні покладено на центральні органи виконавчої влади, зокрема, міністерства. Саме міністерство, що відповідальне за охорону довкілля (наразі це – Мінекоенерго) має розробляти та впроваджувати державну політику з управління відходами. На жаль, у нас центральні органи влади є доволі пасивними в розробці законодавства, натомість, депутатський корпус реєструє законопроєкти у великій кількості. Сьогодні у Верховній Раді нового скликання зареєстровано вже, як мінімум, 3 законопроєкти, що претендують на статус рамкового закону з управління всіма потоками відходів, не тільки побутовими: 2207, 2207-1, 2207-2. Найближчим за своєю суттю до європейської директиви про відходи є 2207-1, який розроблявся за участі експертів Мінекоенерго. Його і варто підтримувати всім здоровим силам суспільства сьогодні.
4. Скільки це буде коштувати і хто має заплатити? – Відповідно до європейського принципу «забруднювач платить» (polluter-pays principle), витрати на поводження з відходами несе утворювач відходів або поточний їхній утримувач (ст. 14 Директиви ЄС). Це означає, що ми маємо заплатити за поводження з тими відходами, які утворили. Це передбачає як пряму оплату муніципалітету за послуги з управління змішаними побутовими відходами, так і опосередковану плату через придбання товарів, у вартість яких закладене утримання організацій розширеної відповідальності виробників. Але, так чи інакше, це будуть наші кошти, бо саме ми, а не хтось інший утворює відходи, споживаючи продукти.

Коштувати цивілізована система поводження з відходами буде, безумовно, більше, ніж те, що ми з вами сплачуємо зараз. До прикладу, в Києві за поводження з відходами, в середньому, 1 мешканець сплачує 36 грн. на місяць. Це трохи більше, ніж 1 євро і це – один із найвищих тарифів у країні, і водночас, найнижчих в Європі. Цих коштів вистачає лише на вивезення та «дешеве» видалення відходів: захоронення на полігоні або спалювання на заводі «Енергія». Чому дешеве у лапках? Бо у вартість захоронення та спалювання не додані так звані «екстерналії» – та шкода, яку таким способом поводження з відходами ми завдаємо довкіллю – повітрю, воді, ґрунтам і нашому з вами здоров’ю.

Якщо ми хочемо здорового поводження з відходами, безпечних сучасних заводів та полігонів, нам доведеться платити більше. Для порівняння, в ЄС на поводження з муніципальними відходами витрачається близько 1% доходів громадян. В Україні ми теж маємо прагнути цього показника і, враховуючи його, планувати систему управління відходами. За ці кошти ми не зможемо дозволити собі одразу збудувати десятки гарних і сучасних об’єктів. Однак, для того і створюються регіональні та місцеві плани управління відходами, щоб спланувати розвиток системи не тільки територіально – де і що побудувати, але й економічно – в який момент і яким коштом такі об’єкти можуть бути збудовані, щоб тарифи для населення не сягнули захмарних розмірів.

Ну і, звісно, в наших руках можливість зменшити ці тарифи – бо чим раціональніше ми споживаємо, тим менше продукуємо відходів і тим менше муситимемо заплатити за поводження з ними.

Що кожен із нас може робити, щоб покращити ситуацію?

Переглянути своє споживання:

Купуйте тільки необхідне, не дивіться на «прийоми» маркетологів та уникайте «емоційних» покупок – адже, найімовірніше, вони, врешті-решт, опиняться у смітнику.

Намагайтеся уникати одноразової упаковки та тари, замінюйте одноразове на багаторазові альтернативи, яких сьогодні вже більш ніж вистачає – багаторазові сумки для покупок, мішечки для овочів і фруктів, багаторазові пляшки для води, склянки для кави, посуд для пікніків і т. ін.

«Голосуйте гривнею» – якщо вже купуєте одноразову тару, то надавайте перевагу тій, що піддається рециклінгу (довідник того, що підлягає переробці, а що ні – за посиланням). Чим більше споживачі будуть робити вибір на користь дружнього до природи пакування, тим більше виробники будуть використовувати саме таке пакування – попит визначає пропозицію.

Роздільно збирайте та здавайте на рециклінг ресурсоцінні компоненти відходів – скло, картон, алюміній, пластик. Їх можна кидати в окремий муніципальний бак або, за його відсутності, вивозити на громадські чи комерційні пункти прийому та сортування вторсировини. Сподіваємось, незабаром і комунальні також.

Компостуйте органічні відходи в домашніх умовах – це нескладно.

Описані вище кроки не врятують світ від відходів повністю, однак допоможуть значно зменшити кількість відходів, що будуть потребувати спалювання або захоронення.

 

«Дивитись в обидва», думати, аналізувати і «не вестися» на прості рішення. Їх не існує. А розповсюдження міфів заважає впровадженню справді адекватних та реалістичних програм і проєктів.

Створювати суспільний запит на сучасне та цивілізоване поводження з відходами: розповідайте друзям, викладайте фото про роздільне збирання відходів та інше, питайте про це у всіх – ОСББ, ЖЕКи, сусідів. Чим більше буде інформації, тим скоріше відбудуться зміни.

Підтримувати адекватні та збалансовані законодавчі ініціативи, що захищають інтереси громад та довкілля, а не корпорацій та бізнес-груп, і відповідають європейським вимогам та директивам. Тиснути на парламент заради їхнього прийняття.

Лобіювати на рівні місцевої влади покрокове впровадження цивілізованих інструментів управління відходами – від роздільного збирання вторинної сировини до будівництва комплексів механіко-біологічної обробки змішаних побутових відходів та сучасних і безпечних полігонів для захоронення залишків відходів після переробки.

Слідкувати за планами місцевої влади у сфері управління відходами. На виконання національного плану з управління відходами всі обласні державні адміністрації мають затвердити свої регіональні плани управління відходами до кінця 2020 року. Не лінуйтеся надіслати запит і перевірити, чи почали їхню розробку, і якщо так, то що передбачено цими планами, оскільки вони фактично будуть «конституцією» для управління відходами на рівні області (міста Києва) на найближчі роки.

Шукати однодумців і об’єд­ну­ва­тися!

______________________

(1) Завод механіко-біологічної обробки відходів (mechanical biological treatment (MBT) – це тип переробних заводів, який поєднує сортувальні лінії (механічна частина) з біологічною обробкою біовідходів – компостування, анаеробною ферментацією або інше (біологічна частина). Заводи МБТ призначені, здебільшого, для переробки змішаних побутових відходів.

(2) Хлормісний пластик, ПВХ (Polyvinyl Chloride, PVC) – один із найбільш розповсюджених видів пластику, з якого виробляють пластикові картки, віконні рами, труби, покриття для кабелю та інше. Термін його служби – від 30 років, і це – добре. Однак його переробка ускладнена високим вмістом хлору та небезпечних домішок, що додаються для досягнення бажаної якості матеріалів. Тому ПВХ не можна відправляти на спалювання, однак можна піддавати піролізу або механічній переробці для отримання гранул, що можуть бути в подальшому розплавлені і перероблені у нові продукти.

 

Автори: Денис Казанський, Світлана Немеш, Олександр Коваль

Джерело: «Тиждень»
(https://tyzhden.ua/Society/237794)