rss
07/02/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Із циклу «Громада Нью-Йорка». З любов’ю – про любов і не тільки: «Лісова пісня» в Українському драматичному театрі Івана Бернацького в Нью-Йорку. Емоційний відгук
Title 
 Іван Бернацький – народний артист України,
художній керівник свого Українського
драматичного театру в Нью-Йорку,
режисер-постановник вистави «Лісова пісня»,
виконавець ролі Лісовика

У Нью-Йорку 1 та 2 лютого 2020 р. відбулася знакова подія у його культурному житті та, зокрема, в житті української громади. Це – прем’єра драматичного театру Івана Бернацького «Лісова пісня» за п’єсою Лесі Українки.

Режисер-постановник, автор костюмів, співавтор декорацій, виконавець ролі Лісовика – народний артист України Іван Бернацький. В одному з його відгуків як найпалкішого та найвідданішого прихильника фільму Олександра Денисенка «Тарас. Повернення» (Київ) сказано: «Я тричі подивився фільм і щоразу відкривав для себе щось нове». Прем’єрну виставу «Лісова пісня» – диводійне творіння відомого талановитого режисера і його неймовірно талановитих і красивих акторів подивилася двічі – 1 та 2 лютого. І готова відвідати її ще безліч разів, як ото підлітковий фан. Впевнена – це будуть нові відкриття. Навіть у двох перших прем’єрних виставах є деталі змін (для прикладу – вдосконалений фініш).

Title 
 Авторка відгуку – кореспондентка тижневика
«Час і Події»  Лідія Корсун з автором вистави
народним артистом України
Іваном Бернацьким на фоні банера його театру

Як глядач цього театру зі стажем пам’ятаю з десяток вистав шевченкіани Івана Бернацького, і кожна була відкриттям його нестримної творчої фантазії. «Лісова пісня» – її сьогоднішня вершина. Бо це – не просто творча робота, а диво-дивнеє. Переконалася, що драма-феєрія нашої Лесі Українки написана саме для режисера з такою нестримною фантазією та здатністю на каторжну – солодку довгу-довгу працю. Як Іван Бернацький зізнався: два роки працював над виставою. І, як на мене, дочекався, коли час постановки визрів. Дочекався таких ідеальних Мавок, як у виконанні Аврори Гунько, Ірини Пришляк, Ольги Панько (у виставі одночасно грають три Мавки). Дочекався такого яскравого, лірико-вибухового, моментами надривного, спортивного Лукаша, як у виконанні Андрія Бейника (у виставі 1 лютого). А ветеран театру Петро Лотоцький успішно доріс до цієї психологічно складної ролі (у виставі 2-го лютого). До речі, у відданого театру Петра – дві ролі в цій виставі, які виконує одночасно, – Лукаша та «Того, що греблю рве». Талановитий актор школи Бернацького – він перейняв методику, особливо акценти на пластику – і чудово впорався з цими двома ролями (сильно вражає його і тілесна, і душевна пластика). Режисер дочекався, коли в театрі з’явився професійний танцюрист Олександр Залевський, щоб через танок зіграти оригінального Куця: несподіваний початок вистави у чорному костюмі, а фініш – у білосніжному! Вражаючий ефект! Дочекався, коли технічні та творчі можливості звукооператора Стаса Терентьєва та освітлювачки Ніни Терентьєвої досягнуть бездоганності. Все у них, як співавторів вистави, ніби просто, нічого зайвого, а ефект – феєрверк!

Костюми, декорації, музика – це супер-модерна вистава (Європі можна повчитися в українських майстрів, а не навпаки!). Елітна. Вишукана. Красива. Коштовна. Мінімізована в деталях, максимілізована за суттю.

Театр Бернацького давно славиться багатими, вишуканими, фантастичними костюмами, батьківщина яких – Україна. Але хто у них нині придумав (здогадуємося: очевидно, все він – автор цього театру) костюм для Мавки, актриси Аврори Гунько, то це – щось! Це – ціле море хвилястого, розписаного вручну батиком, натурального шовку як окремий персональний театральний міні-майданчик. На-, або «-у ньому» пластична, рухлива, емоційна, красива актриса на пуантах всю довгу першу дію переконливо демонструвала невимовну радість і щастя першого кохання Мавки. Аврора у своєму виконанні зуміла поєднати ролі кількох мистецьких професій: драматичної актриси, балерини, спортивної гімнастки. Бо які ще й силові зусилля нею затрачені, щоб створювати у цьому морі такі «хвилі»! І все, нібито, так легко, як у повітряної циркової акторки. Переконана, що за всю сценічну (в театрі і кіно) історію класичної «Лісової пісні» такої яскравої, талановитої Мавки саме періоду її першого кохання не було. І, мабуть, не буде. Актриса тут – прима. Вітаємо, Авроро! Вітаємо, пане Іване! Це – спільний ваш успіх.

Title Title Title 
 Мавка артистки Аврори Гунько з автором ідеї фантастичного костюма для неї – народним артистом України Іваном Бернацьким

 

І якщо вже про костюми, то не міг не вразити вогненно-палаючий червоний костюм Перелесника – Сергія Тарновецького. Фактурний актор з амплуа героя-козака (як Гонта у «Гайдамаках») завдяки костюму перетворюється у переконливого ловеласа, своєрідного Казанову серед героїв Світу Природи. І має всі підстави для цього в такому оформленні. До слова, коли акторові довіряють ролі різних амплуа і він успішно може з ними впоратися – це ознака його таланту. Вітаємо тебе, Сергію, з новим успіхом! І теж, до речі: всі костюми виготовляли майстри України. (І знову: який талановитий наш народ – моя ідея фікс! Модернізуймо, але зберігаймо його традиційні генні творчі надбання, не згубімо у вирі безликої глобалізації!)

Title Title Title 
 Мавка артистки Ірини Пришляк з Лісовиком –
народним артистом України Іваном Бернацьким
 Акторський склад творців вистави «Лісова
пісня» на чолі з режисером-постановником
Іваном Бернацьким, які представили свою прем’єру
в Українському народному домі Нью-Йорка
1 та 2 лютого 2020 року
 Мавка артистки Ольги Панько
з Лісовиком


*****

Вишукані декорації: мінливе зоряне Небо, Ліс, дерева якого «одягнуті» в шати з коштовних тканин. Сюрреалізм! Типові лісові звуки. Не віриться, як ото можна було зібрати та скомпонувати звуки співу різних птахів: кує зозуля, витьохкує соловейко, летить бджола, гуде джміль («сідає» на обличчя одного з героїв), падає суха гілка та інші «шуми». Повне враження: ми – в Лісі. А Ліс – єдине місце дії вистави. Незрівнянно! (Звук – Стаса Терентьєва). А режисерські знахідки, для прикладу, як Лукаш та Мавка оригінально відтворювали звуки воркуючих голубів? Або як ударом кулака об ногу Лукаш зі злістю імітував роботу з молотком, коли лагодив загороду на своєму подвір’ї!

Title Title Title 
 Лукаш артиста Андрія Бейника
та Мавка артистки Аврори Гунько
 Лукаш артиста Андрія Бейника
в оточенні трьох Мавок
 Лукаш артиста Петра Лотоцького
з дядьком Левом – артистом
Володимиром Курилом
 
 

Та все ж «погоду» у виставі робить гра акторів. Вони у «Лісовій пісні», всі до одного, талановиті і красиві. Красу не приховати гримом. Обличчя Водяника (артиста Володимира Левицького) закрито грандіозною бородою з водоростей, але красу духовну видають очі, чисті і добрі, що світяться з-під густих брів його героя. Отож, всі відгуки у фб одностайні: яка красива вистава! Це – правда. Зокрема, як завжди, через красу акторів. І не тільки через їхню молодість. Дядько Лев красивий у виконанні найстаршого ветерана театру Володимира Курила з його білою чуприною, доброю душею, бережним ставленням до Природи та її «населення». Всі – і Лісовик, і обидві Русалки, Водяна та Польова, і навіть підступний Куць – його люблять. Так, на сцені. А також у житті: цінують актора колеги і глядачі. Роль дядька Лева ніби спеціально створена для нього і саме в цьому віці. Дякуємо тобі, передбачлива наша Лесю Українко!

Title Title Title 
 Лукаш артиста Петра Лотоцького з Мавкою
– артисткою Авророю Гунько

 Куць артиста Зевса Залевського
та Мавка артистки Ольги Панько
 Водяник артиста Володимира Левицького


А тепер – про Мавку. Її образ, як уже тут згадано, створюють три актриси. Мавка Аврори Гунько, ефемерне дитя природи, покохала Людину (Лукаша). Покохала так, що навіть позаздрила людям, які паруються на все життя. («У нас нема, як у людей, – навіки»). Але щастя не довго продовжувалося. Вона поселилася у хижі свого коханого. Спробувала бути корисною йому та його підступній, злій Матері (переконлива гра відомої загальної улюблениці публіки актриси Людмили Грабовської). Важко уявити Мавку-Аврору, переодягнену в просту сільську спідничку із серпом у руках. Це – перевтілення чудово виконала актриса Ірина Пришляк у другій дії вистави. Її очі, які продовжують горіти любов’ю, юне світле обличчя, душевна безпосередність (у душі вона залишається Мавкою зі Світу Природи), переконливо передають її збентеження: чому вона має відмовитися від любові? Не розуміє, чому все так прагматично відбувається в Людей? І, все ж, іде на компроміс: підкорилася устрою сільського життя, змирилася з прискіпливим ставленням до неї матері Лукаша, аби лиш бути поряд з коханим. І поплатилася через свою поступливість: Лукаш засилає сватів до вдови Килини... Але те незгасиме, що вона мала в серці, а саме – ЛЮБОВ, не дала їй вмерти... (Відома хрестоматійна фраза з «Лісової пісні»: «Я маю в серці те, що не вмирає»).

Title Title Title 
 Русалка Водяна артистки Катерини Яворської та
«Той, що греблі рве» артиста Петра Лотоцького
(його друга роль в одній виставі)

 Перелесник артиста Сергія Тарновецького та
Куць артиста Зевса Залевського

 Русалка Польова артистки
Олени Пікунової та Мавка
артистки Ірини Пришляк

 

Завершує історію кохання Мавки та психологічно нестабільного, без внутрішнього чоловічого стержня в характері, Лукаша, який у розпачі не може зробити вибір між Мавкою та Килиною, актриса Ольга Панько. Недарма саме цій актрисі дісталася найвідповідальніша функція ролі Мавки – донести філософську ідею вистави: ПЕРЕМОГА ЛЮБОВІ, ПЕРЕМОГА ЖИТТЯ НАД СМЕРТЮ. Ольга – актриса з надзвичайно живим, рухливим психологічним типом нервової системи та інтелектом, вміє тут, як і в інших ролях, передати внутрішню боротьбу почуттів, рішучість, переконливість жіночого характеру. Лише миттєва слабкість – і Ольжина Мавка звертається до «Того, що в скалі сидить» (до слова, ще одна приголомшлива знахідка режисера та звукооператора: його «підземельний» голос асоціюється з уявним голосом з міфічного царства Аїда – «мурахи по шкірі»): «Бери мене. Я хочу забуття»(тут – смерті). Але слабкість була умовно миттєвою. Сила тієї самої любові до життя перемагає: Забуття не суджено мені... Вирвалась я знову в світ... Я – Вільна». І сопілка, вирізана Хлопчиком (роль виконує 6-річний актор Левко Куляк) з молодої верби (Мавки?) заграла солодко і ніжно. Як перше кохання.

Title Title Title 
 Дядько Лев артиста Володимира Курила (справа)
та Лукаш артиста Андрія Бейника
 Мати Лукаша артистки Людмили Грабовської
та дядько Лев артиста Володимира Курила

 Мати Лукаша у виконанні артистки
Людмили Грабовської та Килина
– артистка Христина Місюк

 

До речі, про Левка. Це – перша його роль у житті. Кажуть, йому дуже сподобався акторський гурт. Мріє повернутися до нього знову. Левку! Вітаю тебе з прем’єрою! Бажаю тобі стати в майбутньому хорошим артистом. Слухайся пана Івана.

Так от: сопілка заграла як освідчення в коханні... Любов, життя перемагає…

Мавка Ольги Панько забирає менше виставкового часу, порівняно з Мавками попередніх двох втілень. Але її роль – резонансна, філософська, підсумкова.

Title TitleTitle
 У центрі – Лукаш артиста Петра Лотоцького.
Його вибір між двома різними
світосприйняттями: світом Людей, уособленим
Килиною (артистка Христина Місюк) з її сином
(артист Левко Куляк) та світом Природи
в образі трьох Мавок

 Філософське узагальнення: кожен може
вибрати в житті ось таку дорогу
світла, любові, щасливої долі...


 На пам’ять із вдячними глядачами,
задля яких театр так натхненно
працював над виставою «Лісова пісня»
і так багато зумів сказати нею


У фіналі вистави вони, три Мавки, об’єднуються і стають символом Долі (філософське узагальнення). На питання «Чому три Мавки?» Іван Йосипович в коротку післяпрем’єрну хвилину відповів теж коротко, але ясно: «Це –три грані світосприйняття, підсилення емоційної і філософської сутності».

*****

Маємо двох (принаймні, в перших двох виставах) Лукашів. Як на мене, вони різні, але виконані, як для прем’єри, на високому професійному рівні. Лукаш Андрія Бейника (1-го лютого) більш емоційний, надривний, з педалюванням на силу голосу. Лукаш Петра Лотоцького (2 лютого) більш психологічний. Як глядач метання та бентежність першого (у виконанні Андрія) засуджую, другому Лукашеві (у виконанні Петра) співчуваю. Кожен досягнув мети. Вітаємо, Андрію і Петре, зі щасливою можливістю зіграти таку складну центральну роль і ввійти в історію українського театру. Принагідно закликаю Андрія та Аврору (вони – подружжя): повертайтеся до Нью-Йорка служити мистецтву в цьому театрі! Welcome!

Велике навантаження в розумінні сенсу вистави несе образ Лісовика, геніально створений Іваном Бернацьким. Його Лісовик пояснює спантеличеним героям Світу Природи незрозумілі для них істини про Світ Людей, як наприклад: «минай людські стежки, бо там жура…», «зароблений зрадою окрайок щастя – то не є щастя». Важлива роль і сильно зіграна маестро. Почули лиш перші його сценічні слова, тихо сказані, і відчули: професіонал високого класу!!! В усьому.

Title Title 
 Морально нестійкий Лукаш через свої помилки отримує спочатку
«стусани», а потім й покарання Долею (Мавки тут уособлюють людську Долю)

 

А ще хочеться звернути увагу на геніальне виконання ролі Килини Христиною Мисюк. Христина – одна з ветеранок театру. Її амплуа до цього часу – романтично-ліричні героїні. Килина у п’єсі та виставі – ледача, підступна, хитра сільська молодиця. Христина Мисюк зіграла її прекрасно: перевтілення характеру і навіть зовнішності – геніальне. Звернули увагу і сказали акторці про це не я одна. Христино, щиро вітаємо з успіхом!

Світ Природи і світ Людей. «Лісова пісня» Лесі Українки та Івана Бернацького не тільки про любов. Тут йдеться про два світи на Землі. Що є дуже актуальним і болючим сьогодні для всього людства. Це – Світ Природи, де, здебільшого, все гармонійно і справедливо. І світ Людей (людства). Люди не бережуть цю гармонію. Як і, взагалі, Природу. Нищать задля прибутку. І таким символом (у п’єсі та виставі) є зрубаний дуб дядька Лева. Він заповідав там поховати його. А Килина розпорядилася: «Подумаєш, якийсь дуб! Прийшли купці та й зрізали!» (І тут виникають асоціації зі зрізаними лісами Карпат, парками під забудови в Києві та довкола нього... Відоме! Болюче! А тут ще у зв’язку з т. зв. лжереформою землі в Україні інфо: «На Мадагаскарі продали землю іноземцям, які скоро й вирізали 70 відсотків лісів»).

Title Title 
 Title Title
 Повний тріумф: квіти, поцілунки, бурхливі аплодисменти, компліменти, подарунки, фотосесії...

 

У виставі «Лісова пісня» неповторні герої зі Світу Природи. Це – Русалка Водяна в яскравому, сильному, експресивному, переконливому виконанні Катерини Яворської та Русалка Польова у ніжно-тендітному виконанні Олени Пікунової, як і має бути (згадаймо польові квіти...). А ще – підступний яскравий Куць, лояльний Водяник, мудрий цар лісу Лісовик.

Можна і хочеться зупинитися на тисячі й одній деталі вистави, через які дуже справедливо глядачка Наталя Богуслава назвала її сьогодні у фб такою, що «стимулює задуматися над життям, нести любов і добро». Варто подякувати вже названим творцям цього дива на чолі з Іваном Бернацьким та помічницею режисера Оксаною Бавдис. А ще, безумовно, за успішну рекламу прем’єри – менеджеру театру чарівній його ексактрисі, художниці Оксані Ізб’янській, а також – помічникам з організаційних питань, подружжю Галині та Анатолію Рідким. І само собою зрозуміло – фінансовим та інформаційним спонсорам.

Свідчу: це театральне диво творилося з великою любов’ю всіх, до нього причетних. Чекаємо нових дивовижних прем’єр!

А тим часом 8 березня ц. р. до 206-ї річниці з дня народження Т. Г. Шевченка – моновистава «Шевченко, якого ми не знаємо» у виконанні народного артиста України Івана Бернацького.

Понад 680 світлин з вистави Степана Слуцького, редактора, професійного фотографа, театролюба, дивіться тут: https://photos.app.goo.gl/nWwCJDVXn92VamDL8. Насолоджуйтеся і ви.

Фото Степана Слуцького.
Окремі – Петра Грицика та
Еріки Слуцької

Диригент Олексій Вікулов: «Я відчуваю себе провідником...»

Спогади про життя і творчість Зеоніда Модрицького

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com