Перебуваючи в Мюнхені, президент України Володимир Зеленський заявив: «Ми намагаємось змінити негативний імідж України».
Мене ця заява неприємно зачепила.
А хіба імідж України у світі є негативним? Суто негативним чи певною мірою?
Про це в контексті візиту української делегації в Німеччину я і хочу поговорити з вами, шановні читачі.
Де, коли, чому?
Президент В. Зеленський 14-15 лютого перебував з візитом у Німеччині. Але цей візит не був міждержавним – принаймні, з канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель зустрічі не було. Визначили статус цього візиту як робочий.
А робота полягала в тому, що українська делегація і президент взяли участь у 56-й Мюнхенській конференції з питань безпеки (MSC).
Ця щорічна конференція іноді називається «політичним Давосом». Але якщо у Давосі, де нещодавно також брали участь глава держави і супровід, обговорюють економічні проблеми, то в Мюнхені, зазвичай, – політичні, безпекові, зокрема, глобального масштабу.
Українські президенти традиційно намагалися не пропустити такий важливий міжнародний форум. Зокрема, Петро Порошенко намагався щорічно не пропускати нагоди. В. Зеленський як президент України цьогоріч там дебютував.
Як правило, форум відбувається в готелі «Bayerischer Hof» у центрі Мюнхена.
Біля цього готелю дещо демонстративно дав інтерв’ю і Петро Порошенко – щоб ніхто не сумнівався, що він тримає руку на пульсі.
Правда, тільки двом каналам, які пов’язують з ним, – «Прямому» і «5-му».
|
П. Порошенко біля готелю «Bayerischer Hof» |
Україна не у фокусі?
На попередніх Мюнхенських форумах Україні приділялася увага, але кожного року в різних пропорціях. Цього року нас чекало певне розчарування.
Щорічно перед початком конференції глава MSC оприлюднює Доповідь (Munich Security Report), в якій аналізуються поточні події в сфері світової політики безпеки. Так ось.
Як зазначило авторитетне вітчизняне видання «Європейська правда» («ЄП»): «Ми неодноразово писали про відмінність очікувань Києва від реальності.
«Холодний душ» у 2017 році, а за рік – виступ Порошенка перед порожньою залою доводили, що збройна агресія проти України не може бути у постійному фокусі міжнародної спільноти».
І «ЄП» зі сумом констатує, що нині Україна з цього фокусу уваги вийшла.
Справа в тому, підкреслює видання, що за чотири дні до початку конференції у Мюнхені опублікували річний безпековий звіт, що задає тон дискусіям президентів, прем’єрів, міністрів, військових та експертів під час форуму.
Для підготовки цього понад 100-сторінкового документа долучають аналітиків зі світовим ім’ям, тож він є таким собі концентрованим оглядом безпекової ситуації.
Він дуже точно відобразив зміну ваги України у світових процесах.
Слова «Україна» чи «український» можна побачити у звіті лише 8 разів (не враховуючи розділ з переліком використаної літератури).
Жодного року від початку війни увага до нашої держави не була такою низькою; до цього антирекорд поставив 2018 рік із 12 згадками.
У 2019-му було 35 таких згадувань (зокрема, через те, що світ готувався до змін у нашій державі). Натомість, цьогоріч навіть у розділі про Росію ви знайдете лише одну побіжну згадку про Україну, яку Путін, як сказано в тексті, «продовжує дестабілізувати».
Що ж, тенденція зрозуміла, але для України невесела.
І, що є безперечно, українцям усього світу вона видається несправедливою.
Адже війна продовжується, і вона зовсім не має тенденції до припинення, що показала ранкова атака 18 грудня, коли російсько-сепаратистські сили о 5 ранку зненацька атакували позиції ЗСУ із застосуванням заборонених у Мінську озброєнь і протягом п’яти годин продовжували виснажливий бій.
Тому висновок, який «ЄП» пропонує нам, сприймається як (повторю!) кричуще несправедливий: «Україна не є «центром всесвіту», а світові лідери не в курсі, що вони мали би засинати та прокидатися з думкою про те, «як ще допомогти України».
І не варто сприймати ці слова за знущання. Багатьом в Україні, зокрема, можновладцям, потрібно було кілька років, щоби усвідомити, що світ не україноцентричний».
Але можемо заперечити: ніхто не претендує, щоб світ був україноцентричним. Але увага світу до України має бути адекватна тому стану війни, який об’єктивно існує і становить загрозу не тільки нашій країні, але й європейській безпеці загалом.
Країни, які побоюються, що можуть стати наступними після України об’єктами і жертвами гібридної війни з боку Росії, це розуміють гостріше, ніж інші, і тому більш активно порушують ці питання на міжнародній арені.
Це, передусім, країни Балтії і Польща.
Є точка зору, що Україна тому виходить з фокусу європейської уваги, що нова влада України й особисто президент В. Зеленський активно заявляють про своє прагнення до закінчення війни і встановлення миру, а також досягли невеликих просувань у справі обміну утримуваних осіб та розведенню військ, були ініціаторами розблокування нормандського процесу та ініціювали першу за три роки зустріч лідерів країн нормандської четвірки.
|
Українська делегація зустрічається з Генсеком НАТО
|
Усі ці невеликі кроки, як вважає Захід, є кроками не до посилення військового протистояння в Донбасі, а, нібито, до його послаблення.
А раз так, то і ситуація на Донбасі, начебто, менш їх турбує. Тому, мовляв, і увага послабилася – адже деякі західні політики заявляють, що є з десяток точок у світі, які видаються більш гарячими, ніж донбаська «точка».
Але ми в Україні чітко розуміємо, що насправді є не гаряча «точка» на Донбасі, а російсько-українська гібридна війна.
Так, дивна, незвична, некласична, але війна. Вона почалася раніше 2014 року – просто в 2014-му році розпочалася її відкрито військова, бойова фаза.
Ось про це Захід воліє забути, щоб якнайскоріше відновити торгово-економічні відносини з Росією і почати на цьому взаємно заробляти.
Для декого на Заході власні бізнес-інтереси значно цікавіші, ніж солідарність з Україною та допомога їй у цій війні.
Сподіваюся, що все це добре розуміла наша делегація, прямуючи до Мюнхена. Тож виступ президента В. Зеленського на форумі мав прояснити нашу позицію світу, зокрема, і українцям удома і по світах.
Учасники
За повідомленнями ЗМІ, на конференції в Мюнхені зібралися близько 500 делегатів, серед яких – світові політичні лідери, представники міжнародних організацій та бізнесу.
Серед них – 35 глав держав і урядів, 40 міністрів оборони, 60 міністрів закордонних справ.
У списку учасників: президент Франції Емманюель Макрон, президент України Володимир Зеленський, канадський прем’єр-міністр Джастін Трюдо, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, глава МЗС Росії Сергій Лавров, міністр закордонних справ КНР Ван І та ін. Делегацію від США очолив держсекретар Майк Помпео.
Також на форумі були присутні: генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, генсекретар Інтерполу Юрген Шток, гендиректор ВООЗ Теодор Гебреісус, керівник Facebook Марк Цукерберг.
Канцлер Ангела Меркель цього року, як я і зазначав, не взяла участь у MSC. Німеччину представляли федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, президент Бундестагу Вольфганг Шойбле, а також міністр закордонних справ і міністр оборони.
Як бачимо, рівень представництва був високим.
12 кроків куди?
Увазі форуму було представлено документ колективного міжнародного авторства під назвою «12 кроків для досягнення миру». Серед авторів називали і трьох українців, зокрема, Олександра Чалого.
Ці кроки такі:
- Відновлення Спільного центру з контролю і координації (СЦКК).
- Розширити теми переговорів «нормандської четвірки» з включенням проблеми припинення боїв.
- Збільшення кількості пунктів пропуску на Донбасі.
- Розшук зниклих безвісти.
- Розмінування на Донбасі.
- Відновлення інфраструктури за участю Євросоюзу, західних компаній і Російської Федерації.
- Створення на Донбасі зони вільної торгівлі з особливим оподаткуванням.
- Поетапне скасування санкцій проти Росії за результатами виконання мінських угод.
- Усунення радіаційної небезпеки на Донбасі.
- Новий діалог між євроатлантичними структурами про побудову взаємної безпеки.
- Підтримка і визначення областей взаємодії між ЄС і Росією.
- Запуск нового національного діалогу з проблем ідентичності.
Відповідний документ був опублікований на сайті Мюнхенської безпекової конференції. Потім раптом знятий. Потім знову виставлений.
Зчинився певний скандал. Зазвучали голоси, що цим документом намагалися просунути російське розуміння миру. Адже пункт 8 видавав цих авторів з головою.
|
Формат панелі «Townhall on Ukraine» |
У підсумку – документ не став платформою обговорення.
Але не виключаю, що він ще може випірнути, можливо, і в підкорегованому вигляді. Цікаво буде подивитися, яка політична сила в Україні його буде підтримувати. Це багато про що свідчитиме.
Формат виступу В. Зеленського
В Україні про це намагалися не дуже писати, але треба сказати, що в основну програму виступ В. Зеленського не був поставлений.
Там домінували загальноєвропейські та загальносвітові теми.
А президент нашої країни отримав змогу виступити у панелі «Townhall on Ukraine» в рамках Мюнхенської конференції з питань безпеки.
Спостерігати цей формат було незвично.
В достатньо тісному приміщенні всі присутні розташувалися кільцем навколо двох крісел. Вони були поставлені для В. Зеленського і ведучої.
В. Зеленський виступив із трибуни, потім сів на крісло і почав відповідати на питання ведучої.
Тримався достатньо невимушено, хоча напруження відчувалося.
Репліка чи проблема?
До В. Зеленського була низка питань про США, Д. Трампа і т. п.
Відповідаючи, президент, зокрема, сказав наступне: «В Україні триває боротьба з корупцією, тому згадування про нашу державу винятково як про корумповану – неправдиві та безпідставні…
Коли я зустрічався з президентом США Дональдом Трампом, він зазначав, що у попередні роки наша країна була корумпованою. І я сказав йому, що ми боремося з корупцією щодня.
Але, будь ласка, припиніть говорити, що Україна є корумпованою країною. Тому що від сьогодні це вже неправда…
Наша влада намагається змінити негативний імідж України, яку вважали корумпованою країною. Подивіться на нашу команду – там є різні люди.
|
Гладковський (Свинарчук) справа. Звинувачували в ЗМІ їх обох |
Що ми вкрали? Всі гроші, які я маю, я заробив своїм талантом. І у нас тепер нова команда, і ніхто з нас нічого не вкрав в уряду, у платників податків. Ми сплачували податки», – наголосив він.
Отже, виходячи з цих слів, корупція є та проблема, яка значною мірою могла в минулому і може ще й досі впливати на міжнародний імідж України, додаючи до нього негативу.
Тож, підкреслюючи «чисті руки» своєї команди (і свої також), В. Зеленський наполягав, що корупційний шлейф минулого не повинен визначати імідж України на теперішньому етапі.
Однак, проблемою для нової влади залишається покарання корупціонерів, передусім, високопоставлених, які цей імідж України і робили негативним.
А з цим є проблеми.
Зокрема, всіх в Україні здивував виступ міністра оборони України Загороднюка, який 13 лютого на ток-шоу в прямому ефірі заявив, що аудит, нібито, показав – корупції в закупках оборонного характеру виявити не вдалося.
Але ж саме в цьому звинувачували близького соратника Петра Порошенка Гладковського (Свинарчука), натякаючи на можливу причетність і шефа.
Ця версія луснула? Чи нас чекають ще якісь сенсації?
Виступ президента України
|
Виступ у Мюнхені |
А тепер подивімось, які ще проблеми зачепив В. Зеленський у своїй промові на цьому престижному форумі, до якого уважно дослухається світ:
«Шановні пані та панове!
Мюнхенська конференція – один із найголовніших майданчиків для обговорення світових важливих безпекових проблем. І я вдячний за можливість виступити тут – це важливо для мене й моєї держави. Насамперед, у контексті останньої експертної аналітики. Йдеться про цьогорічний традиційний звіт Munich Security Report.
Стосовно нього у нас змішані емоції. З одного боку, мене і 65 мільйонів українців на планеті бентежить той факт, що у звіті лише вісім згадок про Україну.
І це, на жаль, найнижчий показник від початку війни та анексії Криму. У зв’язку з цим у мене, як у президента України, яка шостий рік захищає свій суверенітет і територіальну цілісність, виникає справедливе запитання – а чи не зарано всі почали заспокоюватися?
Це, скажу відверто, небезпечна тенденція. Ми розуміємо, що сьогодні на планеті є справді чимало гострих проблем і гарячих конфліктів. Але жодне питання не може втрачати актуальність, допоки його не буде вирішено остаточно. Це – не інформаційні приводи, які «в тренді» або «не в тренді». Це – долі й життя людей.
Я хочу звернути вашу увагу, що не зовсім коректно говорити «війна в Україні». Це – війна в Європі. І вона разом з анексією Криму вже триває стільки ж, як і Друга світова війна – уявіть собі.
Так, ми, як ніхто інший, прагнемо припинити цю війну. І ми будемо щасливі, коли згадки про Україну як зону небезпеки взагалі зникнуть з міжнародних доповідей. Але це повинно статися тільки тоді, коли на Донбасі запанує сталий мир і Україна відновить свою територіальну цілісність у межах міжнародно визнаних кордонів, коли до нас повернуться наші люди, бо вони – українці, і наші всі українські території – Донбас і Крим.
З іншого боку, безперечно, ми відзначаємо певний оптимізм світових аналітиків. Минулого року міжнародні прогнози щодо закінчення війни на сході України були песимістичними. Сьогодні чи не вперше за останні роки світові експерти помічають реальний прогрес у наближенні миру, а головне – бачать, що нова українська влада робить для цього все, повірте мені, можливе.
У перший день свого президентства я сказав відверто: «Не ми почали цю війну. Але нам її закінчувати». І ми це зробимо. Разом з вами.
І сьогодні Україна продовжує послідовно та неухильно дотримуватися мирного, дипломатичного шляху врегулювання відповідно до норм міжнародного права.
Ми домовилися в Парижі, що підтвердимо відданість всеосяжному припиненню вогню. І відповідна заява Тристоронньої контактної групи ухвалена 18 грудня 2019 року. Але повну тишу так поки що й не вдалося забезпечити. Майже за 2 останні місяці зафіксовано понад 400 обстрілів українських позицій, унаслідок яких продовжують гинути українські люди, українські військові.
Потрібні дієві механізми, за якими припинення вогню відбудеться не на словах, а в реальному житті.
Нас переконують, що таким дієвим механізмом є прямий діалог з так званою місцевою владою в ОРДЛО. Ми готові до діалогу з мирним населенням цих територій. Але не з тими, хто є невизнаними з точки зору міжнародного права, а отже, не може представляти місцеве населення України.
До того ж, я багато разів спілкувався зі звичайними людьми з тимчасово окупованих територій. Та об’єктивно голос Донбасу – це не тільки їхня думка. Це ще, щонайменше, півтора мільйона донеччан і луганців, які були змушені покинути свій рідний дім.
Саме тому ми ініціювали створення громадської діалогової платформи «Мир Донбасу», до якої вони мають бути залучені. Вони мають бути залучені до консультацій на мінському майданчику й брати активну участь в обговоренні свого майбутнього у складі єдиної – наполягаю – єдиної України.
Наше бажання сьогодні – провести місцеві вибори по всій території України, включно з окремими районами Донецької і Луганської областей, у жовтні 2020 року. Хотілося б, щоб і на території Криму. Але зробити це без елементарних безпекових і політичних умов, порушуючи Конституцію України та міжнародні стандарти демократичних виборів, є неможливим для нас.
Особливо, коли сьогодні російська сторона відкрито інформує світ, що у 2019 році на тимчасово непідконтрольних частинах Донбасу було видано 125 тисяч російських паспортів.
Я казав про це в Парижі і повторюю ще раз. Людям на Донбасі потрібні вибори, які будуть визнані Україною та всім світом легітимними. І вони не можуть бути такими, якщо відбудуться не за українським законодавством, під звуки пострілів та без контролю над нашим кордоном.
Серед іншого, лідери Нормандського формату домовились узгодити три додаткові ділянки розведення сил і засобів, яке має відбутися до кінця березня 2020 року. Наразі наша сторона запропонувала одну ділянку, і її майже погоджено. Ми в процесі, ми працюємо.
Також хочу розповісти про ініціативу української сторони щодо розведення за так званим секторальним принципом. Відповідно до нього, лінія розмежування розбивається на сектори.
Здійснюється поступове розведення сил і засобів. Перехід від одного сектора до наступного можливий лише після того, коли СММ ОБСЄ верифікує, що у секторі відсутні будь-які незаконні збройні формування, озброєні війська та військова техніка. Вже найближчим часом ми детально поінформуємо учасників Нормандського формату про суть цієї ініціативи.
Згадуючи домовленості в нормандському форматі, не можу не сказати про надійний, безпечний і цілодобовий доступ СММ ОБСЄ на всій тимчасово непідконтрольній території України. На жаль, його досі там немає.
Вкотре наголошую, що ефективна робота СММ ОБСЄ з моніторингу та верифікації є ключовою умовою для успішного виконання безпекового пакету Мінських домовленостей.
Окрему увагу я хочу приділити дуже важливій події гуманітарного характеру. Йдеться про взаємне звільнення утримуваних осіб.
Це вже другий позитивний приклад за останні пів року. І цю тенденцію варто продовжувати заради визначеної мети – звільнення за формулою «всіх на всіх».
Ми не можемо зупинятися, допоки понад двісті українців досі утримуються в нелюдських умовах на тимчасово непідконтрольних територіях Донбасу. А понад сто українців і кримських татар утримуються в Криму та на території Російської Федерації.
Хочу також нагадати про важливу домовленість Паризького саміту – забезпечення ефективної діяльності міжнародних організацій, зокрема, Міжнародного комітету Червоного Хреста. Сьогодні представники МКЧХ залучені до пошуку зниклих безвісти. Їх теж, на жаль, за цих шість років дуже багато.
Відкритим залишається питання їхнього доступу до утримуваних осіб, але є всі підстави розраховувати на позитивне вирішення цього питання.
Загалом, хочу запевнити: Україна й надалі робитиме все, щоб наступний саміт глав України, Німеччини, Франції та Росії у нормандському форматі відбувся в погоджені терміни, тобто, у квітні 2020 року.
Наше ключове завдання сьогодні – забезпечити неухильне виконання досягнутих у Парижі домовленостей. Україна готова й працює над цим щодня.
Щодня крок за кроком ми рухаємося на шляху до миру. Але це – дорога з двостороннім рухом, і ми чекаємо кроків назустріч.
|
Про бій розповів і заспокоїв усіх генерал Р. Хомчак
|
Шановні присутні!
Я твердо переконаний, що без припинення вогню на сході України та повернення Криму ми не можемо полагодити пошкоджену систему регіональної безпеки в Європі. Її архітектура повинна базуватися виключно на нормах і принципах міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, Гельсінському заключному акті та міжнародних договорах.
Україна завжди робила вагомий внесок на шляху до міжнародної безпеки. І коли була однією із засновниць ООН. І коли відмовилася від ядерної зброї, а, натомість, у 21-му сторіччі втратила частину території та продовжує втрачати своїх громадян.
А тому сьогодні Україна має повне право говорити про неефективність наявних світових правил, необхідність їхнього переосмислення та перегляду.
Ми – країна, яка безпосередньо відчула на собі, що нинішня архітектура світу не досконала. А інституції, що існують, працюють не так ефективно, як цього вимагає сьогодення.
Минулого року Федеральний канцлер Німеччини пані Ангела Меркель сказала: «Хто підбере уламки світового порядку? Тільки всі ми разом».
Це блискуче твердження, якому аудиторія тоді аплодувала стоячи.
Але міжнародна згода має бути підтверджена не лише оплесками, але й спільними діями.
Час усвідомити – наша планета не така велика, як здавалося раніше.
Це доводить справа збиття літака МН 17 та українського «Боїнга-737».
Це доводять пожежі в Австралії та поширення коронавірусу.
Це доводять екологічні катаклізми, проблеми питної води та кіберзагроз.
Час усвідомити – ми живемо у світі, де більше немає чужої війни та чужих катастроф.
І в цьому світі не сім, і не двадцять, а майже двісті незалежних держав. Вони є членами Організації Об’єднаних Націй. У цих державах живуть такі самі люди, не кращі й не гірші від інших. І ці люди не можуть бути глядачами, а за фактом – заручниками геополітичного театру, на арені якого декілька країн вирішують, котра з них головна.
|
Максим Хитайлов
|
Сьогодні експертна спільнота визнає крихкість світового порядку, але вірить у його відновлення на основі ліберальних ідеалів. Вони вказують, що у демократичній системі можуть бути помилки, але сама система не є помилкою.
Чому ж тоді принцип демократії порушується під час вирішення глобальних світових питань? Неможливо побудувати нові світові правила на фундаменті ліберальних цінностей, якщо до будівництва запрошені лише вибрані країни, які мають ядерну зброю або певний рівень економічного розвитку. Проблеми людства мають вирішувати всі представники людства.
І це неможливо зробити, коли вище за безпеку людини ставлять геополітичні амбіції та небажання поступатися власними економічними інтересами. Час згадати, що континенти нашої планети – це, насамперед, не «ринки збуту» і не «зони торгівлі». Це – домівка для семи з половиною мільярда людей.
Сьогодні людство має запит на нових сильних лідерів. Але я переконаний, що в їхньому розумінні сильний лідер – не той, хто з легкістю посилає тисячі солдатів на вірну смерть, а той, хто готовий боротися й берегти життя кожної людини. Створювати кожному комфортні умови для розвитку талантів та життя у гармонії з навколишнім середовищем.
Можливо, для того, щоб це зрозуміли досвідчені світові політики та дипломати, це повинен сказати я – людина, яка ніколи раніше не була політиком, не є майстром туманних дипломатичних формулювань чи протокольних заяв без конкретики. Я завжди був людиною, яка говорить те, про що кажуть люди на вулицях. І зараз я кажу те, про що говорять люди на вулицях в усіх куточках нашої планети. І голос цих людей має бути почутим світовими лідерами у цьому фешенебельному мюнхенському готелі.
Бо запит на оновлення світової архітектури – це не лише бажання впливових держав та урядів. Цього вимагають мільярди людей.
Дякую!»
Як бачимо, В. Зеленський в промові достатньо чітко означив контури української позиції. Наголошу, що в жодному пункті він не поступився українськими інтересами.
Але політичні опоненти в Україні продовжують його звинувачувати в здачі інтересів України, в проросійських задумах, настроях, мотивах тощо.
Іноді ці звинувачення набирають температури добре режисованої істерії.
Як от 18 лютого, коли я писав ці рядки.
Бій і його відлуння
18 лютого 2020 року о 5 ранку російсько-сепаратистські формування розпочали атаку на позиції ЗСУ. Бій продовжувався 5 годин.
Після цього на брифінгу генерал Р. Хомчак повідомив, що одного бійця у нас вбито, чотирьох поранено. Ситуація контрольована.
Проте, від самого ранку до виступу генерала, та й після цього, в соцмережах зчинилась справжня емоційно-словесна хуртовина.
Писали про багатьох загиблих і поранених, про втрату бойових позицій, про розгром наших спостережних пунктів, про відступ.
А найбільше, як ви можете здогадатися, про В. Зеленського. Як його тільки не обзивали, як тільки не лаяли.
Наголошу – це була не критика. Оперували не аргументами – розмахували битами, голоблями. І це був словесний бій найвищої вогневої міці.
Я не витримав і опублікував наступне звернення під назвою «Не розганяйте паніку і зраду!»
«Сьогодні важкий день: підступний бій із трагічною загибеллю нашого бійця. Емоції щирих і наляканих сплелися з тривогою досвідчених, що вміло використовують маніпулятори, цинічно розганяючи зраду з метою політичної боротьби.
Дозволю собі сказати всім трьом групам френдів:
- Щиро наляканим – опануйте себе, не панікуйте. Паніка, у стан якої вас свідомо заганяють маніпулятори, щоб зробити своїм майбутнім електоратом, не найкращий порадник. Вчіться відчувати, що вашими обуреними вустами маніпулятори борються з владою, щоб самим туди повернутися. Вас використовують і підбурюють на протест.
- Досвідченим – ви бачите баланс небезпек і контролю ситуації. Здатні оцінити все об’єктивно і не кричати «потоп!», коли падає дощ. Зобов’язані враховувати все не тільки в безпековому, але й в міжнародному контексті. В Європі теж багато хто чекає, що Україна зірве нормандські домовленості. ЗСУ сьогодні дала відсіч? Дала. Статус кво відновився? Відновився. Це – головне. Чому не припиняєте паніку? Чому не заспокоюєте наляканих? Владу критикуйте, але обґрунтовано, доказово.
Пам’яті загиблого схиляємо голови.
- Маніпуляторам – до вас звертатися нема сенсу. Ви – представники тих, хто програли. Зрозуміло, що використовуєте будь-який шанс зганьбити політичного конкурента. Зрозуміло, але гидко – бо переходите всі кордони моралі і пристойності. На чесну політичну боротьбу у вас ресурсу переконливості нема. Хоча вас це не зупинить – така логіка політичної боротьби, зокрема, брудної.
Спокій, витримка, обґрунтована критика влади, формування зваженої, а не істеричної, громадської думки!»
Оскільки аналогічні хвилі штучно здіймають періодично, доведеться подібне повторювати.
Вклонімося
На превеликий жаль, загинув у цьому бою Максим Хитайлов, 1997 року народження, уродженець міста Лохвиця, Полтавської області, гранатометник 72-ї окремої механізованої бригади. Вклонімося його пам’яті.
Слава Україні! Героям Слава!
P.S. А імідж України зовсім не такий негативний, як хтось хоче представити. І ми ще не раз про це поговоримо.