Андрій Єрмак у травні 2019-го отримав посаду без функціоналу – помічник президента, і спочатку доступ до глави держави для Єрмака був обмежений: у кабінеті Зеленського було постійне місце тільки для Андрія Богдана та Сергія Шефіра. Але минуло якихось 8 місяців – і всемогутнього Богдана зметено, а Єрмак стає тріумфатором боротьби за владу в Офісі.
Конфлікт Андрія Богдана та Андрія Єрмака був закладений з першого дня. Богдан воював за вуха Зеленського – і в цій боротьбі він намагався просто прибрати від президента всі альтернативні канали інформації.
У червні 19-го Богдан почав відкриту війну – при створенні Офісу президента він не додав посаду помічника до штатного розпису ОП. Єрмак вийшов на Зеленського, і в результаті переговорів Богдан погодився відновити посаду помічника. І відновив. Але тільки підпорядкував її заступникові голови Офісу Трофимову. Знову скандал, знову втручання президента.
Дуже скоро стало ясно – Єрмак перетворюється в головного опонента Богдана. Єрмак має широкі зв’язки і вплив у Києві з бізнесом, який зав’язаний на міську владу. Це – оформлення земельних ділянок для будівництва, це – експлуатація приміщень і будівель. Серед його партнерів, зокрема, Андрій Холодов, один із найбільших операторів вуличних кіосків і «Слуга народу».
Таким же оператором кіосків та одним із найбільших забудовників є найближчий друг і бізнес-партнер Богдана Андрій Вавриш. Але Вавриш у 2010-2015 роках фактично керував департаментом будівництва та архітектури Києва і став на інший бік. З огляду на те, скільки питань і на які суми «вирішувалися» в департаменті з власниками будівництв, будівель, кіосків та іншими клієнтами, «робота» була вкрай конфліктною. Вавриш нажив безліч ворогів, і, зокрема, – Єрмака. Домовитися було неможливо – повинен був залишитися хтось один.
Таким чином, війна між Єрмаком і Богданом тривала одразу на двох фронтах – у битві за контроль над Києвом і за доступ до президента.
У будівельному бізнесі Богдан і Вавриш працюють як партнери. І прихід до Офісу Богдан використовував для того, щоб вступити в сутичку за контроль над землею Києва і повернути Вавриша в київську владу. Для цього треба було збити мера Віталія Кличка – і, насамперед, усунути його від обов’язків голови Київської держадміністрації. Богдан заручився підтримкою Ігоря Коломойського і пішов у наступ.
Однак, Єрмак виступив категорично проти. Він зумів переконати Зеленського, що зняття Кличка з посади глави держадміністрації втягне президента в конфлікт, в якому він програє. Що посилення Вавриша в Києві матиме катастрофічні наслідки для рейтингу «Слуги народу» на дострокових парламентських виборах у липні.
Ціна цієї кулуарної битви за Києві була дуже висока. І Єрмак виграв. Зеленський відмовився вступити у війну Богдана з Кличком, навіть незважаючи на участь Олександра Ткаченка.
Понад те, низку київських округів і, взагалі, більше, ніж 10 місць у депутатському списку отримали люди Єрмака, який має серйозну групу підтримки у парламенті, а його партнер Холодов увійшов до першої двадцятки списку СН.
Першим основним фактором, який дозволив Єрмаку набирати вагу, стали міжнародний напрямок і переговори із Заходом та РФ. Це дозволило йому зблизитися із Зеленським й отримати його довіру.
Другим основним фактором стали комунікативні здібності Єрмака – він вміє вибудовувати і підтримувати взаємини, що зробити в оточенні Зеленського дуже непросто, зважаючи на хаотичну структуру управління.
Пріоритети президента Зеленського змістилися у зовнішню політику – відносини зі США та МВФ, переговори з РФ і Євросоюзом, які вимагали системних комунікацій. Із кожним місяцем Зеленський усвідомлює, наскільки сильним є зовнішній фактор у визначенні внутрішньоукраїнського порядку, і не хоче плисти проти течії.
Причини падіння Богдана були комплексними.
По-перше, президент чекав, що Богдан забезпечить його владі суб’єктність. Богдан узяв на себе безліч зобов’язань, для виконання яких потрібні були сильні інституції. Але розвитком держави він не займався, Офіс президента не став центром вироблення стратегій, планів, він став, по суті, кол-центром, який не керував країною, а «розрулював» якісь окремі актуальні теми. Богдан не став у владі незамінним, він не став будівельником, він був просто диспетчером, який лобіював, але не брав відповідальність за результат.
По-друге, Богдан отримав контроль над силовиками. І використав цей контроль багато в чому для вирішення якихось окремо взятих питань, а не для побудови системи. Апофеозом стали записи в кабінеті ексдиректора ДБР Романа Труби. Вони показують, що Богдан давав конкретні вказівки у конкретних кримінальних справах, пов’язаних з інтересами однієї групи впливу. Кримінальні справи, які стосуються Микитасів, академії аграрних наук, багатьох інших, були вкрай далекі від державних інтересів, а звелися до банального «забезпечення квитками». При цьому такі фігури, як «наглядач» за Мін’юстом Довбенко, тільки посилювали свої позиції.
По-третє, Богдан був у владі представником Ігоря Коломойського, і це викликало різку критику Заходу. І ця критика тільки посилювалася через дії Коломойського в судах стосовно «Приватбанку» в Україні, які підтримував Богдан.
По-четверте, Богдан виявився фігурою, яка не здатна об’єднувати. Він влаштовував конфлікти в президентському оточенні, цілі яких були не очевидні, а його перепалки з главою СБУ Бакановим стали темою для анекдотів. Саме Богдан влаштував конфлікт із мером Дніпра Філатовим – його колишнім близьким другом, і організував кримінальні справи проти міської влади, Богдан влаштував інтригу проти Владислава Бухарєва, щоб «збити» його зі Служби зовнішньої розвідки. Єрмак неодноразово говорив президенту, що джерелом інформаційних атак на нього є структури, близькі до Вавриша і Богдана.
Першим дзвінком, що Зеленський готовий «втратити» Богдана, стала відмова усувати Кличка з посади голови держадміністрації.
Другим дзвінком стала відмова Зеленського в грудні призначити главою Державного бюро розслідувань людину, яку рекомендував Богдан. Богдан виступав проти призначення Ірини Венедиктової. Але Зеленський зробив по-своєму. По суті, це обнулило всі обіцянки Богдана посадити Порошенка та інших представників попередньої влади. Контролю над силовиками президент Богдана, по суті, позбавив.
Загалом, для Зеленського рішення про зміну керівництва Офісу – це не зміна курсу. Курсу немає. Зеленський перебуває в системі координат, яку задав ще Порошенко, і намагається бути ефективним у рамках системи, яку не він створив, і яку він не дослідив. Але прихід Єрмака вкотре дає надію, що новий політичний курс буде визначено.
Втім, ми побачимо все дуже швидко. Якщо Єрмак не буде спочивати на лаврах, а почне вибудовувати аналітичну роботу, будувати інституції та виробляти системні кадрові призначення, то це буде очевидно зі самого початку. Якщо буде продовження ручного управління і кол-центру – значить, перезавантаження не змінить якості влади.
Президент не обриває взаємин з Коломойським. Єрмак уже налагодив контакти з олігархом, та й Шефір залишається поруч із президентом. Єрмак налагодив при цьому такі ж комфортні взаємини і з Ахметовим, і з Пінчуком, і з багатьма іншими.
Головною загрозою для країни, як і раніше, залишається агресія Росії. Як ми бачимо, Путін продовжує тиск. І всі спроби його заспокоїти не мають ні сенсу, ні логіки. Але ми, на жаль, ще будемо намагатися грати в цю криваву гру. Стан армії і відсутність реформ в оборонній сфері у зв’язку з цим викликає велике занепокоєння. Сподіваюся, це нарешті стане пріоритетом для керівництва країни.
Єрмак отримає можливість пропонувати кадрові призначення в силовому блоці, у зовнішньополітичному блоці, в Міністерстві оборони, в Офісі президента. У нього, загалом, чудові стосунки з Бакановим, Аваковим, всіма силовиками. Найзначнішим буде його вплив на найближчу виборчу кампанію до місцевих рад, яку «Слуги народу» через внутрішні сутички досі ніяк не можуть розпочати.
Загалом, заміна глави Офісу наразі не свідчить про якусь зміну політики Зеленського. Будемо спостерігати. Поки що громадянське суспільство не залучається до будь-яких державних реформ – ми залишаємося глядачами.
Автор: Юрій Бутусов
Джерело: «Цензор.НЕТ»
(https://censor.net.ua/ua/r3175079)