rss
05/31/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Наша духовність \ Чорногорський набат

Чи вдасться країні, яка останньою вийшла з Югославії, вирватися з обіймів православного імперіалізму.

Ніщо так не розхитало відносини між Белградом та Подгорицею та не наблизило Чорногорію до конфлікту, як закон про свободу віросповідання, що його чорногорський парламент ухвалив наприкінці грудня 2019 року.

Чорногорія 2006-го провела референдум про незалежність і була майже єдиною колишньою югославською республікою (Македонія також), яка з федерації відокремилася мирно, без збройного втручання Белграда.

Порівняно спокійно було в Чорногорії і 2016 року, коли під час виборів влада запобігла спробам державного перевороту, який намагалися здійснити агенти російських спецслужб та лідери просербської опозиції. Великих протестів не було й 2017-го, коли Чорногорія вступила до НАТО без проведення референдуму. Власне, спроба державного заколоту за допомогою Росії мала перешкодити вступити цій маленькій країні до Північноатлантичного Альянсу. Але питання ухвалення закону про свободу віросповідання швидко спалахнуло не лише в Чорногорії, а й у сусідній Сербії та підняло на ноги тисячі незадоволених. Такої напруженості у регіоні не було від проголошення незалежності Косова 2008 року.

Опозиційний просербський «Демократичний фронт» закликав перешкодити ухваленню закону, протестуючи та блокуючи дорожній рух у більших чорногорських містах – столиці Подгориці, Никшичу, Будві, Барі, Тівту, Бієлому Полі та Беранах. Поліція затримала майже 20 демонстрантів.

Просербські опозиційні лідери цього разу не вилітали на консультації до Москви, лише до Белграда. Під час ухвалення закону про свободу віросповідання в чорногорському парламенті опозиційний «Демократичний фронт» спричинив інцидент, через що було затримано всіх 18 їхніх депутатів.

Велика підтримка протестів у Чорногорії надходила із Сербії. І хоча сербський президент Александар Вучич досить стримано реагував, усі інші державні структури ситуацію підбурювали майже прямо до повстання проти президента Мило Джукановича. Найголоснішою була Сербська православна церква (СПЦ), де патріарх Іриней відкрито підтримував лідерів чорногорської опозиції.

У Белграді на початку січня фани футбольного клубу «Црвена звезда» спробували підпалити прапор на посольстві Чорногорії. Посол Сербії в Подгориці відмовився прийняти ноту протесту від МЗС Чорногорії. Те саме відмовився зробити й посол Чорногорії в Белграді.

У сербському уряді найголосніше реагував помічник покійного Слободана Милошевича, перший віцепрем’єр-міністр та голова МЗС Івиця Дачич, заявивши, мовляв, громадян Сербії, що підтримують владу Мило Джукановича й мають подвійний сербський та чорногорський паспорт (який дозволяє Сербія), треба позбавити сербського громадянства. Таких слів від високопосадовців у Сербії не було чути з 1990-х, коли зі схожих причин шантажували громадян інших національностей, а Белград відправляв танки на Хорватію, Боснію та Косово.

СПЦ проти

Що ж так у новому законі про свободу віросповідання обурило СПЦ, Сербію та православних просербськи настроєних громадян Чорногорії? За цим документом, кожна релігійна спільнота повинна довести право власності на майно, яким користується їхня церква. Зокрема, це стосується об’єктів, збудованих до 1918 року, коли було скасовано чорногорську державність, а Чорногорську православну церкву (ЧПЦ) приєднано до СПЦ. Тобто, якщо релігійна спільнота не зможе довести право власності на своє майно, його власником стає держава Чорногорія.

Закон про свободу віросповідання в Чорногорії готували останніх п’ять років, а з ним погодилися майже всі релігійні спільноти, зокрема, мусульманська, католицька, протестанти та «неканонічна» ЧПЦ. СПЦ із самого початку була проти того закону, а вона в Чорногорії навіть за старим законом не реєстрована як релігійна спільнота. Митрополит Чорногорсько-Приморський Амфілохій (СПЦ) не раз гостро критикував цей закон. Два роки тому Патріарх СПЦ Іриней заявив, що нинішній статус сербів у Чорногорії такий, як «за османських часів та фашистів-усташів», маючи на увазі спробу націоналізувати церковне майно. Хоча Патріарх Іриней пізніше вибачився за свої слова, спроба зробити православних жертвами «єретиків та іноземних загарбників» – відомий імперський почерк російської та сербської православних церков, який можна побачити в Подгориці й Києві.

Title 
 Церква святого Петра у Которі, ЧПЦ,
автор фото - Kaihsu Tai, джерело - Вікіпедія

Чорногорія піде українським шляхом

Одразу після ухвалення закону МЗС Російської Федерації висловило «серйозну стурбованість» подіями в Чорногорії. «Єдність і згуртованість православного світу, збереження його вікових підвалин є запорукою забезпечення нормального розвитку суспільства», – йдеться у повідомленні російського дипломатичного відомства. Росія, як і Сербія, вважає, що мета ухвалення цього закону – конфіскувати понад 650 сакральних об’єктів СПЦ та передати їх невизнаній ЧПЦ, а також витіснити канонічну СПЦ із Чорногорії. МЗС Чорногорії одразу відреагувало, що Росія і далі втручається у внутрішні справи суверенної європейської держави, країни – члена НАТО та кандидата до ЄС.

Росія обурена подіями в Чорногорії, бо ця півмільйонна, найменша колишня югославська республіка не вперше перехитрила «православну матір усіх слов’ян»: Чорногорія мирно від’єдналася від Сербії; уряд Чорногорії торік у жовтні виграв міжнародний арбітражний процес проти російського олігарха Олега Дерипаски та його контроверсійних багатомільйонних інвестицій; Чорногорія вступила до НАТО й зараз, наслідуючи приклад України, створює умови для відновлення ЧПЦ.

Мило Джуканович знає, що незалежність Чорногорії не може бути повністю реалізовано, доки на її території є ворожа до чорногорської незалежності СПЦ. Через СПЦ на політичну ситуацію в Чорногорії намагається впливати й сусідня Сербія. Геополітичним абсурдом є те, що Україна та Чорногорія на початку ХХІ сторіччя в Європі проводять гібридні війни з російським імперіалізмом та сербським експансіонізмом. За переписом населення в Чорногорії з 2011 року чорногорцями себе вважало 45% населення, тоді як сербами – 29%. Рідну мову сербську назвало 42%, а чорногорську – 37% населення. Більшість вірян належить до Чорногорсько-приморської єпархії СПЦ.

Після надання томосу автокефалії Українській православній церкві президент Чорногорії Мило Джуканович заявив, що й Чорногорія піде українським шляхом. У середині минулого року на з’їзді його «Демократичної партії» соціалістів чорногорський президент сказав, що він прагнутиме відновити автокефальність ЧПЦ.

Зв’язки з Україною

У жовтні 2010-го патріарх УПЦ (КП) Філарет уперше відвідав Чорногорію та підтримав чорногорську автокефалію, яка тоді, подібно до української церкви, змагалася за міжнародне визнання.

Патріарх Філарет у Чорногорії перебував на запрошення митрополита невизнаної Чорногорської православної церкви Міхаіла, а в неформальному оточенні зустрівся з головою парламенту Чорногорії Ранком Кривокапичем.

Голови Української та Чорногорської православних церков, у підсумку, заявили, що співпрацюватимуть, обмінюватимуться візитами та разом правитимуть служби Божі й не звертатимуть уваги на заперечення їхньої автокефальності з боку Російської та Сербської православних церков, оскільки Чорногорська та Українська православні церкви мають історичне підґрунтя. Філарет тоді додав, що спільним між Українською та Чорногорською православними церквами є те, що вони не відновлені за допомогою держави, а власними силами розбудовують свою автокефалію. Події в Україні після Майдану все ж таки сприяли тому, щоб держава стала на бік єдиної помісної української церкви.

Голови обох невизнаних православних церков тоді згодилися, що мають схожі проблеми, а, власне, що не існує бажання визнати чорногорську автокефальність Сербською православною церквою та українську автокефальність Російською православною церквою. Ще тоді Українська та Чорногорська православні церкви ці питання також вважали лише політичними.

Здатність перехитрити сильніших

Джуканович – контроверсійний політик, який править країною три десятиріччя. 1991-го він був серед наймолодших прем’єр-міністрів Європи, який цю посаду обійняв у 29 років. Як каже сербська історикиня Латинка Перович, Мило Джуканович має окреме відчуття «духу часу» й завжди вмів перехитрити своїх значно сильніших опонентів та політичних ворогів. Тиск сербських націоналістів на Чорногорію 1990-х років Джуканович використав, щоб дистанціюватися від Слободана Милошевича, забезпечити підтримку Заходу та 2006-го здобути незалежність країни. Війна в Україні для Джукановича стала нагодою дистанціюватися від Росії та вступити до НАТО. Одразу, услід за Заходом, Чорногорія ввела санкції проти Росії.

Чорногорія під владою Джукановича була єдиною країною серед колишніх югославських республік, на території якої не виникало міжетнічних конфліктів. Зате, власне, з Чорногорії на початку 1990-х ішла мобілізація та обстріли міста Дубровник сусідньої Хорватії. Джукановича судили за участь в організованій кримінальній групі та за контрабанду. Мило став уособленням нового політологічного терміна «стабілократія» (stabilitocracy), який вперше використав канадський професор балканського походження Срдя Павлович і який означає недемократичну персональну систему в колишніх соціалістичних республіках, що зберігається завдяки лицемірній підтримці Заходу (США та ЄС). Хоча Джуканович себе вважає лівоцентристом, він відроджує чорногорську національну ідентичність, що на Балканах притаманне політикам із правого флангу; Джуканович відновлює автокефалію, а себе вважає невіруючим.

Ще одна спільність між Україною та Чорногорією: президент Мило Джуканович, як і колишній президент України Петро Порошенко, вирішив на вибори цього року вийти власне з темою релігії та чорногорської автокефалії.

На момент написання цього тексту протести проти закону про свободу віросповідання тривали у багатьох містах Чорногорії. СПЦ закликала вірян і політиків забрати з протестів політичні гасла та припинити політичні промови. Просербську опозицію такий підхід також влаштує, бо вона сподівається, що на Джукановича вплинуть його ж виборці. На початку 2020-го уряд Сербії нагородив лідера чорногорського опозиційного «Демократичного фронту» Андрія Мандича за хоробрість у війні проти НАТО 1999 року. А за спробу державного перевороту суд у Подгориці 2016-го засудив опозиціонерів Андрія Мандича та Милана Кнежевича до п’яти років позбавлення волі. Вони перебувають на волі, оскільки вирок оскаржується.

Однак, аналітики не очікують, що партію Джукановича на цьогорічних виборах спіткає доля Порошенка. Відомий чорногорський журналіст Дарко Шукович для Al Jazeera Balkans каже, що СПЦ та просербська опозиція в Чорногорії використовують насильницькі методи з 1990-х років, які навіть багатьох опонентів Джукановича штовхають назад у його бік. Зменшується кількість тих, хто готовий відмовитися від євроінтеграції, в якій Чорногорія є лідером у регіоні, і принизливо повернутися на рівень колонії Сербії та діаспори «русского мира».

Автокефальну Чорногорську православну церкву було засновано 1766-го, після скасування Пецької патріархії в Косові. Після Першої світової війни 1920 року, коли було створено Королівство Югославія, ЧПЦ долучили до Сербської православної церкви. Після Другої світової війни в Чорногорії існувала окрема митрополія СПЦ.

Після розпаду комуністичної Югославії 1993-го в історичній столиці чорногорської церкви, у місті Цетинє, відновили ЧПЦ, але майже на підпільному рівні, оскільки її було зареєстровано аж 2000 року, себто, після падіння режиму Слободана Милошевича в Белграді. Нова Конституція Чорногорії, схвалена після здобуття незалежності 2007-го, не порушує питання юрисдикції православних церков, які є найвпливовішими серед вірян цієї держави.

Митрополита невизнаної ЧПЦ Міхаіла висвятили єпископом 1998 року в храмі святої Параскеви в Софії, Болгарія, а деякі джерела пишуть, що цей обряд підтримувала Українська православна церква.

Очікувалося, що з вибором Іринея Патріархом СПЦ 2010 року покращиться ставлення до екуменізму та можливого повернення сербської церкви в напрямку Європи. Але цього не відбулося через зв’язки СПЦ з ультранаціоналістичною риторикою та організаціями, які виникли під час воєн на Балканах 1990-х років. На просторах Західних Балкан є міцний зв’язок між релігією та національною належністю, а СПЦ мала певний вплив на етнічні чистки в Хорватії, Боснії та Герцеговині й Косові.

Навіть очолювана попереднім Патріархом Павлом, який був відомий своєю смиренністю, СПЦ мала складні взаємини з церквами-сестрами – Македонською та Чорногорською православними церквами, які після розпаду Югославії не здобули автокефалії, однак активно цього прагнуть.

Після створення Православної церкви України очікується прорив і стосовно вирішення статусу невизнаної Македонської православної церкви.

 

Автор: Борис Варґа,
Подгориця – Белград

Джерело: «Тиждень»
(https://tyzhden.ua/World/239585), матеріал друкованого
видання № 3 (635)

УПЦ США провела «Souper Bowl» Sunday

Під півмісяцем: як живуть і під чиїм впливом перебувають мусульманські діаспори України

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com