У Стемфорді уже вдванадцяте успішно пройшла українська коляда, яку проводить хоровий колектив катедрального собору св. Володимира.

Історія українського емігрантського життя, на жаль, іде по колу. Вірилось, що зі здобуттям Україною незалежності припиниться політична і трудова еміграція, а насправді вона досі активна. Але куди б доля не заносила українців, вони завжди везуть зі собою свою культуру, плекають свої традиції та обряди. Особливо бережуть різдвяні та великодні традиції, які передалися нашим співвітчизникам з молоком матері.

Микола Максим’юк

У пошуках кращої долі 13 років тому виїхав Микола Максим’юк із гуцульського села Верхній Ясенів, Верховинського району, Івано-Франківської області. Щоб полегшити тугу за рідним краєм він створив у Стемфорді колядницький колектив. Зараз це – хоровий колектив катедрального собору св. Володимира. 

Колядники після гостини в місті Редінг, Коннектикут, 2019 р.

Микола Максим’юк народився 29 липня 1986 року. У Верховині закінчив Школу мистецтв по класу баяна. Вищу музичну освіту здобув в Інституті мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Спеціальність – музична педагогіка та виховання. В 2007 році, на третій день після закінчення університету, виїхав до США за програмою Green Card.

Колядницький колектив був створений у 2008 році на базі Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля».

«У перший рік коляди був організований вертеп з молодих ентузіастів. У вертепі я виконував роль Мошка, – пригадує Микола Максим’юк. – Було дуже весело та цікаво, проте, була проблема зі співом. Виказавши ініціативу і взявши в руки баян, я почав працювати над розучуванням колядок. Постановку віншувань взяв на себе мій теперішній друг, а тоді просто знайомий Віталій Шараварник. І так поступово, рік за роком, ми перейшли від вертепу, де Мошко грав на баяні, до виконання українських колядок у традиційному стилі без супроводу».

Колядники з господарями та гостями в м. Стемфорд, 2019 р.

У 2009 році Миколі запропонували стати регентом церковного хору церкви святого Володимира у Стемфорді, на що він із задоволенням погодився. Більшість учасників колективу приєдналися до хору.

У репертуарі колективу є українські колядки і щедрівки, зокрема, такі популярні, як: «Нова радість стала», «Во Вифлеємі днесь Марія». Також є давні гуцульські, лемківські та подільські: «Каменя били, церкву робили», «Рай розвивсь», «Янголи в небі», «Грають бандури».

Сезон коляди досить тривалий – від Різдва до Водохреща за двома церковними календарями, тобто, з 25 грудня до 19 січня. Найпочеснішим вважається приймати колядників на саме Різдво, тому парафіяни постійно «змагаються» за це право. Часто в одній оселі збираються 3-4 родини, і в такий спосіб колядники мають можливість обійти більше родин. Почесним також вважається бути учасником колективу колядників. У колективі 12 учасників. Учасники колективу, здебільшого, з Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей. З колективом ходять четверо дітей віком від шести до восьми років і дорослі від двадцяти до сорока п’яти років. Є люди зі спеціальною музичною освітою, а є – просто з гарним голосом.

Під час колядування в одного з колядників в м. Дарієн, Коннектикут, 2020 р.

Колядники за один день обходять лише 2-3 оселі, оскільки парафіяни церкви проживають не лише у Стемфорді, але й у віддалених містечках штату Коннектикут. До того ж, учасники колективу працюють або навчаються, і можуть виділити лише 2-3 години свого часу ввечері, щоб принести радість народження Христа в оселі своїх краян. Загалом, за весь час свят колядники обходять 25-30 домівок.

Виступ на щорічному з’їзді коляди в єпископа Павла Хомницького в м. Стемфорд, 2020 р.

Щороку після закінчення коляди колектив запрошує єпископ Стемфордський Української греко-католицької церкви владика Павло Хомницький. Там колядники виступають на спільній коляді, де збираються багато колективів з навколишніх міст.

«Наша коляда – це ціле театралізоване півгодинне дійство в яскравих традиційних костюмах, – розповідає Микола Максим’юк. – Сам процес підготовки до коляди, від репетицій і до коляди по хатах, куди нас запрошують українські родини, чекаємо з великим нетерпінням. Коляда об`єднує українців. Зараз ми – немов одна сім’я. Протягом десяти років у колективі налагодились сімейні, дружні, кумівські стосунки. Це – час, коли ти забуваєш, що живеш у далекій чужині – час, коли твоя душа єднається з Україною. Місцеві мешканці вже звикли, що наша коляда є обов’язковою щороку. І ми вже не маємо права не збиратись і не дарувати людям радість».