Скільки пам’ятаю себе як людину, котра свідомо цікавиться громадсько-політичними процесами, всі хочуть змін. Хтось пасивно чекає. Хтось намагається їх наблизити.

При цьому політичні сили та лідери часто діють як лебідь, рак і щука. Кожен політик і кожна партія вважають, що вони пропонують теоретично і наближають практично єдино правильний варіант розвитку ситуації в країні. А на ділі вони розтягують країну в різні боки.

Найсвіжіше станом на сьогодні соціологічне дослідження суспільно-політичних настроїв населення, проведене Агенцією «Рейтинг» усього тиждень тому (22-26 січня 2020 року), показало переважання очікування змін (50%) та надії (42%) серед населення.

Попри це, третина відчуває розчарування, кожен п’ятий – незахищеність, напруженість або ж обурення, кожен восьмий – відчай та розгубленість. Таких, як бачимо, меншість, але, все ж, їх чимало. Це послаблює суспільство.

За останні два роки в суспільстві зросли настрої очікування змін та надії, зменшилися – розчарування, напруженість та обурення. Позитивні емоції переважають серед молодшого та більш забезпеченого сегментів респондентів, негативні – у старшого та біднішого.

Українці завжди більше орієнтувалися на особистість лідера, ніж на політичну силу. Станом на сьогодні ця тенденція не змінилася. Проте, цифри підтримки лідерів рухаються – одні вниз, інші вгору.

Очікувано лідером за довірою є президент Володимир Зеленський: довіряють йому 59%, не довіряють – 32%. Опоненти радісно потирають руки – мовляв, погляньте, як Зе-президент втрачає. Так, втрачає. І це – природно. Одна справа – обіцяти і на цьому отримувати рейтинг підтримки, інша справа – намагатися щось робити і на цьому важкому, повільному процесі втрачати бали підтримки.

Так ось поки що один В. Зеленський має позитивний баланс підтримки/не підтримки.

Навіть такому поки що достатньо незаплямованому молодому політикові, як голова ВРУ Дмитро Разумков, довіряють 26%, не довіряють – 44%. Чому не довіряють? Що він робить не так? Поки що не зовсім зрозуміло. Про інших і не йдеться.

Ю. Бойку – довіряють 25% та не довіряють 56% відповідно, С. Вакарчуку – 22% та 62%, О. Гончаруку – 20% та 53%, Ю. Тимошенко – 20% та 73%, П. Порошенку – 15% та 78%.

На сьогодні ясно, що поки що В. Зеленського ніхто посунути в довірі не зможе.

Недовіри більше, ніж довіри: у С. Вакарчука майже втричі, у Ю Тимошенко – майже вчетверо, а у П. Порошенка, взагалі, більш, ніж вп’ятеро.

Про Ю. Бойка і О. Гончарука навіть не кажу, бо як лідерів їх поки що не видно.

Подібне співвідношення і у партій. Рейтинг політичних сил очолює партія «Слуга народу»: 42,2% серед тих, хто визначився та має намір голосувати.

За партії «Опозиційна платформа – За життя» – 13,5%, «Європейська солідарність» – 9,5%, «Батьківщина» – 8,1%. Підтримка інших партій – нижча, ніж 4%. Тих, хто не визначився, – близько 16%.

Попри жорстку і постійну критику В. Зеленського та його партії з боку прихильників та соратників Петра Порошенка (сам він уникає прямої критики), його партія ЄС відстає від партії СН вчетверо. Вчетверо! І шансів наздогнати лідерів довіри у них, як і у інших, поки що нема.

Що в епіцентрі очікуваних змін?

Передусім, припинення військових дій на Сході України, яке залишається ключовим суспільним запитом до президента (64%). В. Зеленський це відчуває і часом іде на непопулярні кроки, наражається на гостру критику правих і радикальних сил, але продовжує пошуки шляхів до миру.

Основна тривога у патріотичних сил (насамперед, у незаангажованих, чесних, щирих) – щоб В. Зеленський на шляху досягнення миру не поступився національними інтересами України, не потрапив у пастку такого досвідченого політика, як В. Путін.

Посилення боротьби з корупцією очікують 45%, відродження промисловості – 30%, підвищення соціальних стандартів – 24%, підвищення якості медицини – 22%. За останні місяці, як бачимо, зросла значимість запитів на припинення війни та відродження промисловості.

Українці, здебільшого, є люди свідомі і мислять державними категоріями.

Так, вибираючи між пріоритетами економічного розвитку – куди в першу чергу слід спрямувати державні ресурси, опитані, швидше, схильні підтримувати розвиток промисловості та інвестицій (65%). І тільки 28% (можливо, це найбільш уразливі верстви) – за збільшення розмірів субсидій та соціальних виплат.

Вибираючи між збільшенням розмірів заробітних плат медиків та розбудовою шкіл, лікарень та впровадження нових технологій, та сама тенденція: 59% підтримують останній пріоритет, і тільки 29% – за зростання розмірів виплат.

45% вважають, що для влади є пріоритетним витрачати ресурси на допомогу соціально незахищених категорій, з іншого боку – майже стільки ж (46%) за те, щоб їх спрямувати на створення умов для стимулювання активності населення. Тут баланс, порівну.

46% вважають, що держава, швидше, повинна зосередитися на виявленні та покаранні корупціонерів, стільки ж стверджують, що першочергово потрібно зменшити можливості для корупції. Але в необхідності боротьби з цим злом українці не сумніваються.

Основними маркерами позитивних змін в економіці респонденти вважають відкриття нових підприємств (54%) та створення нових робочих місць (54%). Третина вважають, що про покращення свідчитиме зменшення рівня трудової міграції за кордон, чверть – зростання розміру мінімальної зарплати, кожен п’ятий – зниження цін на основні продукти.

У соціальній сфері ключовими маркерами позитивних зрушень респонденти вважають підвищення якості медицини (50%), зростання розмірів пенсій (41%) та збільшення підтримки соціально уразливих категорій населення (36%). Чверть вважають індикатором покращення будівництво нових шкіл, дитсадків, лікарень, кожен п’ятий – підвищення якості освіти та збільшення тривалості життя.

Пенсіонери – категорія населення серед найбільш уразливих, яка, на думку опитаних, потребує першочергової уваги від держави (57%). По 42% респондентів вважають, що владі слід звернути увагу, насамперед, на інвалідів за станом здоров’я або дітей-сиріт. 36% стверджують, що найперше слід допомагати малозабезпеченим сім’ям. По 22-24% так говорять про багатодітні сім’ї та учасників бойових дій, АТО.

До речі, 76% опитаних бачили новорічне привітання президента Зеленського. Серед них дві третини оцінили його позитивно, 22% – нейтрально, 13% – негативно. Це до дискусії «яка різниця», що виникла після цього звернення.

Що ж, зміни чекаємо і наближаємо – кожен в міру сил.