Футбол

Унікальна кар’єра і трагічна смерть першого українця в чемпіонаті Туреччини.

Перехід Дениса Гармаша та Андрія Борячука в «Різеспор» дав підстави пригадати першого українця в чемпіонаті Туреччини, чия доля склалася трагічно. Йдеться про захисника Івана Вишневського, якого «Фенербахче» придбав у «Дніпра» у 1989 році за 100 тисяч доларів. Іванові на той момент було 32 роки.

Його кар’єра унікальна. В команду майстрів українець потрапив у 23 роки. До цього закінчив ПТУ за спеціальністю «плиточник-лицювальник» і відслужив в армії, в будівельному батальйоні. Піком його кар’єри стала команда «Дніпро», куди Вишневський приїхав у 27 років (!). А вже через рік українець виступав за збірну СРСР. А з «Дніпром» за неповних шість сезонів виграв шість нагород, зокрема, золоті медалі союзної першості та кубок країни.

Далі була команда «Фенербахче». Іван став першим футболістом в історії «Дніпра», який підписав контракт із закордонним клубом. І першим українцем у чемпіонаті Туреччини. Турецькі журналісти через манеру гри називали Івана буйволом. Після завершення ігрової кар’єри Вишневський працював у тренерському штабі вінницької «Ниви» і «Дніпра», де непогано зарекомендував себе. Продовження, на жаль, не було – все перекреслила жахлива хвороба.

З будбату до «Дніпра»

20 вересня 1987 року. «Дніпро» в своєму першому матчі як госпрозрахунковий (теперішньою мовою – професійний) клуб на рідному стадіоні «Метеор» приймав московське «Динамо». У в’язкій грі за переваги господарів поля на табло довгий час горіли нулі. На 81-й хвилині москвич Стукашов забив гол. До завершення матчу лишалося кілька хвилин. Розчаровані вболівальники вже почали залишати стадіон. І тут із глибини поля до атаки долучився центральний захисник «Дніпра» Іван Вишневський. Вривається в штрафну суперника і завдає результативного удару.

Одразу зазначимо, що особливих бомбардирських талантів у Вишневського не спостерігалося. Це був єдиний гол Івана в складі «Дніпра». Але саме цей епізод найкраще дає уявлення про характер Вишневського. На полі він вирізнявся незворушністю і справжнім олімпійським спокоєм у будь-яких ситуаціях.

Іван народився в селі Миролюбівка, на Тернопільщині. Ази гри майбутній футболіст освоював, ганяючи м’яча на стадіоні рідної школи. Закінчивши її, Вишневський вступив до ПТУ, а після – влаштувався на роботу плиточником.

Про футбол знову згадав, коли призвали до армії. Виступав за команду свого будівельного батальйону. А коли закінчилася служба, Вишневського запросили в аматорську команду тернопільського заводу «Квадра», відомого виробництвом ліхтарів. В іграх за заводську команду Івана помітили селекціонери вінницького «Локомотива», який виступав у другій союзній лізі.

Честь залізничників Вишневський захищав чотири сезони. Тут же, у Вінниці, Іван зустрівся і зі своєю майбутньою дружиною. Ольга навчалася в педагогічному інституті та жила поруч зі стадіоном. На арені і познайомилися. У 1980 році відсвяткували весілля. Сімейне життя позитивно вплинуло на гру Вишневського. До ліберо (центрального захисника) «Локомотива» почали придивлятися клуби вищої ліги, і в 1982 році Іван зважився на переїзд у московський «Спартак».

Але в Москві справи не склалися від самого початку: в одній з перших ігор чемпіонату новобранець отримав травму пахових кілець. До того ж, у «Спартаку» не поспішали з обіцяної квартирою, а в Івана вже народився первісток. Поміркувавши, футболіст вирішив повернутися до Вінниці.

Дізнавшись про це, захисником зацікавилися й українські клуби. Перший раз наставник «Дніпра» Володимир Ємець запрошував Івана в Дніпропетровськ в чемпіонському для команди 1983 році. Вишневський навіть написав заяву про прийом на роботу, але в останній момент несподівано відмовився від переходу, за що не уникнув місячної дискваліфікації. Що спричинило такий крутий віраж кваліфікованого захисника?

«У нас була маленька дитина, фактично ми лише починали жити. У Вінниці йому пообіцяли додати зарплату, дати квартиру, машину. І після сімейної наради він вирішив залишитися», – пояснювала цей крок у розмові з автором цих рядків вдова футболіста Ольга Вишневська.

Свій останній сезон у другій лізі Вишневський провів блискуче. Зі селекціонерів подивитися на його гру не навідувався тільки ледачий. Після завершення чемпіонату такої кількості пропозицій не було, напевно, ні в кого. Українця хотіли бачити в своєму складі 12 (!) команд вищої ліги чемпіонату СРСР.

Вишневський (третій у верхньому ряді) в складі «Фенербахче»

Зіграти у фіналі Євро-1988 проти ван Бастена та Гулліта

Усе вирішив дзвінок Володимира Ємця та його короткий спіч: «Іване, ми тебе знову чекаємо». Двічі цей фахівець нікого не запрошував. Дебютував Вишневський у «Дніпрі» у виїзному матчі проти московського ЦСКА. І своєю грою відразу ж довів правильність вибору головного тренера.

Поступово за Іваном закріпилася слава одного з найкращих захисників СРСР. Він прекрасно читав гру, успішно діяв у боротьбі на другому поверсі, мав позиційне чуття і хорошу техніку першого пасу, нерідко починаючи атаки своєї команди. Такі дії не залишилися непоміченими тренерами збірної країни. Вишневського разом з його одноклубниками Олегом Протасовим і Геннадієм Литовченком почали регулярно викликати в її розташування. У 1985 році захисник зіграв п’ять матчів за національну команду. Втім, своїм там Іванові стати не вдалося. Едуарда Малофєєва на тренерському містку команди змінив Валерій Лобановський. Український тренер більше довіряв Олегові Кузнєцову, з можливостями якого був чудово знайомий по «Динамо».

У 1988 році Вишневського включили в заявку збірної СРСР на чемпіонат Європи в Німеччині. А після того, коли Олег Кузнєцов отримав протягом турніру дві жовті картки і не мав права грати у фіналі, для Івана зажевріла надія вийти на поле у вирішальному матчі проти голландців. На жаль, тренерський штаб збірної надав перевагу білорусу Сергієві Алейникову.

«Чи дуже я образився, що не вийшов у фіналі? Та ні, тренеру, як то кажуть, видніше. Інша справа, що дуже хотілося зіграти проти Марко ван Бастена і Рууда Гулліта. Чи зміг би я стримати ван Бастена? Принаймні, функціонально на той момент був готовий дуже добре», – згадував пізніше Вишневський.

Проте в «Дніпрі» свої найкращі риси Іван демонстрував регулярно. Роки, проведені в Дніпропетровську стали найяскравішим етапом його кар’єри. У 1984-му і 1985-му Вишневський з партнерами завоював бронзові медалі чемпіонату країни, в 1987-му і 1989-му – срібні. У 1988 році дніпряни виграли союзну першість, а через рік стали володарями Кубка СРСР.

«Внесок Івана у завоювання цих трофеїв важко переоцінити. Своєю впевненістю він заряджав усіх партнерів по команді. Виходячи на поле, я мислив приблизно так: якщо заб’ємо – виграємо. Адже в обороні Івана навряд чи хтось зможе пройти», – згадував його одноклубник по «Дніпру» Олег Протасов.

У 1989 році у Вишневського в «Дніпрі» з’явився гідний дублер – 21-річний Володимир Геращенко. Молодий ліберо прогресував від матчу до матчу, діяв для свого віку дуже солідно. Івану виповнилося 32 і він навіть почав роздумувати про повернення до Вінниці, де його дуже чекали. Але тут керівництво клубу приємно шокувало гравця: «Є можливість пограти у складі одного з грандів турецького футболу – стамбульського «Фенербахче».

Вишневський у «Фенербахче»

100 тисяч доларів за комуніста

Вишневський довго розмірковував над цією пропозицією. Але все ж бажання перевірити свої сили на новому рівні пересилило всі інші аргументи. У Стамбул разом з Іваном їздив Євген Кучеревський. Сума трансферу, до речі, як для вікового захисника, на той час була вражаючою – 100 000 доларів.

Ворота «Фенербахче» захищав німець Харальд «Тоні» Шумахер, у нападі грав володар «Золотої бутси» Танжу Чолак. Вишневський одразу закріпився в основному складі і, за підсумками сезону, став третім у списку найкращих легіонерів турецького чемпіонату. Його фото рясніли на сторінках місцевих газет і журналів. Щоправда, інтерес ЗМІ був продиктований не лише футбольними, а й політичними мотивами – українця вважали першим у Туреччині «легіонером-комуністом». Команда «Фенербахче» посіла друге місце в чемпіонаті, а це спровокувало зміну тренера.

Новий тренер команди Гус Хіддінк привіз зі собою з Голландії центрального захисника Марселя Брандса (в 2010 році він стане технічним директором ПСВ, а в 2018 році – спортивним директором «Евертона») і дав чітко зрозуміти Вишневському, що на нього не розраховує. Втім, у українця був ще на рік контракт із «Фенербахче», а гра Івана в дебютному сезоні дозволила йому швидко знайти нового роботодавця.

Зацікавленість у послугах 33-річного ветерана виявив середняк турецького елітного дивізіону «Сарієрспор». Вишневський підписав дворічний контракт, і вже в першому сезоні команда в національному чемпіонаті злетіла на захмарне для себе четверте місце, випередивши... «Фенербахче»!

«У Стамбулі чоловік отримував близько 2000 доларів на місяць, у «Сарієрспорі» заробляв навіть трохи більше. У провінційному клубі його авторитет був дуже високим. Якби Іван хоча б трохи знав турецьку мову, думаю, він став би там капітаном», – згадувала Ольга Вишневська.

Коли в «Сарієрспорі» виникла потреба в нападникові, Іван порекомендував Олександра Гайдаша зі сімферопольської «Таврії». А ще через два роки за рекомендацією Вишневського клуб запросив його ексодноклубника по «Дніпру» Євгена Яровенка.

Разом зі Штанге

«Чому ж наступний сезон став для Івана останнім у Туреччині?» – запитував автор цих рядків у Ольги Вишневської.

«Не дивлячись на те, що Іванові виповнилося 35, турки самі запропонували продовжити контракт ще на два роки. Але в Івана виникли проблеми з меніском, він вирішив завершити кар’єру. Ми повернулися в Дніпропетровськ. Наставник «Дніпра» Микола Павлов запропонував попрацювати в тренерському штабі команди.

Згодом Іван працював у вінницькій «Ниві» в тренерському штабі В’ячеслава Грозного. В’ячеслав Вікторович мені запам’ятався своєю невгамовною цілеспрямованістю. Постійно все записував, конспектував. Незабаром ми повернулися в Дніпропетровськ: у тренерському штабі «Дніпра» чоловіка захотів бачити Сергій Тігіпко. Він тоді опікувався клубом. Команду прийняв Бернд Штанге, а Іван разом з Олегом Тараном йому асистували. Багато хто вважав чоловіка наступником німця, бо у нього були непогані організаторські здібності. Також до нього дуже добре ставився Тігіпко, але все перекреслила хвороба», – розповіла Ольга Вишневська.

«Він до останнього моменту все приховував»

«Ще в 1988 році, напередодні чемпіонату Європи, в Івана побіліла родима пляма, було схоже на рак шкіри. Згодом лікарі поставили діагноз – меланома. Через п’ять років почали опухати пахові ділянки, хвороба прогресувала. За великим рахунком допомогти йому вже ніхто не міг.

У 1995 році Іванко вже відчував сильну слабкість. А я до останнього моменту не знала діагнозу. Він все приховував, казав, що у нього просто проблеми з лімфовузлами. Наприкінці квітня 1996 року його паралізувало. Він нікому, крім мене, не дозволяв бути поруч зі собою. Помер Іванко 11 травня», – згадувала Ольга Вишневська.

Особиста справа:

Іван Вишневський. Народився 21 лютого 1957 року.

Виступав за команди: «Локомотив» Вінниця (1979-1982, 1984), «Спартак» Москва (1983), «Дніпро» Дніпропетровськ (1984-89), «Фенербахче» Стамбул, Туреччина (1989-90), «Сарієрспор» Сарієр, Туреччина (1990-92).

У складі збірної СРСР провів 6 матчів.

Срібний призер чемпіонату Європи-1988. Чемпіон СРСР (1988). Володар Кубка СРСР (1989). Дворазовий срібний (1987, 1989) і бронзовий (1984, 1985) призер чемпіонатів СРСР. Срібний призер чемпіонату Туреччини (1990). Володар Кубка Балкан (1991).

Тренерська кар’єра: «Дніпро» (1992-1993, 1995), «Нива», Вінниця (1993-1994).

Помер 11 травня 1996 року.

Фото з особистого архіву
родини Вишневських

Автор: Максим Розенко, Дніпро

Джерело: «Укрінформ»