rss
04/09/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Це цікаво \ Як ІТ-спеціалісти рятують дерев’яну архітектуру Чернігова

Дерев’яне мереживо Чернігова – проєкт, що надихає. Міські раритети можна врятувати, зробивши їх популярними.

У тих, хто любить мандрувати Україною, місто Чернігів донедавна асоціювалося, головним чином, зі стародавніми храмами й монастирями, Антонієвими печерами, Валом та Десною.

Однак сьогодні хочемо розповісти про ще одну «родзинку» з переліку туристичних принад міста – пам’ятки дерев’яної архітектури Чернігова XIX-XX сторіч, що, здебільшого, офіційно такого статусу не мають. «Розкручує» ж їх людина, просто закохана у рідне місто. Задля привернення уваги суспільства до цінності будинків із вишуканою різьбою та їх збереження – 32-річний IT-дизайнер Станіслав Іващенко створив проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова» та онлайн-музей дерев’яної архітектури й активно популяризує цей напрям на ринку туристичних послуг міста. Крім просування у віртуальному просторі, чернігівець започаткував і реальне відновлення зразків дерев’яного зодчества, притаманного цьому регіону.

Зберегти бодай у пам’яті

Дизайнер-фрілансер Станіслав Іващенко – представник нової генерації високоосвічених, активних, ініціативних людей. У його біографії – навчання, робота й волонтерство у США, Німеччині, Туреччині та відвідування пів сотні інших країн. Майже скрізь, де він бував, бачив шанобливе ставлення до історичної, архітектурної спадщини, дію законів, спрямованих на їх збереження. Це породжувало питання – чому ж в Україні й, зокрема, в Чернігові, з цим не все гаразд?

Title 
 Станіслав Іващенко

Дерев’яними будиночками з їхнім дивовижним різьбленням довкола вікон, на стінах, колонах чи попід дахами Станіслав захопився ще в дитинстві. Фотографувати їх почав у 16-річному віці. Вони для нього – головна ознака затишку й спокою стародавнього міста, в яке завжди хочеться повертатися. З часом стало помітно, як швидко ці будинки зникають. Люди обкладають їх цеглою, обшивають сайдингом, вікна міняють на пластикові, а оздоблення – просто викидають. Це й наштовхнуло Станіслава на створення у Facebook віртуального проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова» та онлайн-музею з такою ж назвою.

Ідея необхідності збереження дерев’яної архітектури (бодай, у віртуальному просторі й пам’яті людській) швидко здобула підтримку користувачів соцмережі, й у Стаса з’явились добровільні помічники. Друзі-програмісти (Олексій Самойленко та Леонід Скрипка) у вільний від основної роботи час створили сайт, мовознавці долучились до його перекладу іноземними мовами (зараз їх там уже 5), історики – до збору інформації про будинки, інші небайдужі містяни почали повідомляти адреси цікавих для музею об’єктів. Роботу з наповнення і розвитку ресурсу взяв на себе автор і керівник проєкту.

Спочатку Станіслав фотографував, фіксував адреси й координати, обробляв світлини і «зливав» на сайт лише чернігівські будинки, та згодом вийшов за межі міста. Адже якщо у Чернігові вціліло до 200 будиночків з мереживом, то, загалом, у Сіверському краї – тисячі, і серед них є надзвичайно цікаві екземпляри.

На сьогодні в онлайн-музеї зібрано фотографії 262 зразків дерев’яного зодчества Чернігівщини – обласного центру (187) та ще дев’яти населених пунктів у різних районах. Біля частини фото – інформація про будинок. Крім того, є мапи з маршрутами, якими туристи й мешканці міста можуть користуватися. Вся робота з підтримки й наповнення сайта проводиться виключно на волонтерських засадах, у вільний час і за власний кошт ентузіастів.

Будинки як люди –
з історіями життя

Title 
 Будинок Дроздова

Про дерев’яні будинки й важливість розпочатої півтора року тому справи ми зі Станіславом Іващенком розмовляємо в культурно-мистецькому центрі «Інтермецо». Я бачу перед собою захопленого й енергійного чоловіка, який обожнює рідне місто і щиро хоче зберегти його самобутнє обличчя. Спереду на його футболці – зображення вікна з унікальним мереживним сандриком. Стас каже, що такий візерунок є лише на одному будинку і більше ніде не повторюється.

– Я намагаюся викладати на сторінку музею будинки, які вирізняються з-поміж інших або багатством різьби, або її унікальністю, тобто різьбою в єдиному екземплярі на весь Чернігів. На моїй футболці – саме така, – пояснює Станіслав.

Він розповідає, що збір інформації про будиночки з оригінальним мереживом – процес тривалий і трудомісткий. Адже треба виїжджати в інші населені пункти, шукати підходящі об’єкти, визначати GPS-координати, дізнаватися адресу (особливо в селах із цим складно), розбирати й порівнювати фотографії, обробляти їх і т. д.

Ще один великий шмат роботи – пошук історичних довідок про будинки з вишуканим різьбленням. Бо ж усі вони ще в дорадянські часи належали заможним людям, яких пізніше вислали, розстріляли або змусили втікати. Сучасні мешканці цих будівель, зазвичай, мало що знають. Та все ж деяку інформацію знайти вдається – зі старих газетних статей, усних переказів колишніх чи теперішніх власників та їхніх родичів. Неоціненну допомогу в зборі цього матеріалу надають чернігівські історики (Анатолій Новак, Тетяна Романюк, Олександр Бондар та ін.).

Прошу Станіслава розповісти про кілька будинків Чернігова з особливими історіями.

– На жаль, найцікавіші будинки – це ті, про які або майже нічого не відомо, або які ми найближчим часом втратимо. Це – правда життя, і це дуже сумно.

Title 
 Будинок з вежами
на вул. Академіка Павлова

Є в Чернігові будинок викладача французької мови Шанбона – людини, яка залишила по собі багато фотографій Чернігова початку ХХ сторіччя. Він розташований на перетині сучасних вулиць П’ятницької та Софії Русової. Шикарний будинок, але, на жаль, уже наполовину зруйнований.

Навесні минулого року ми знайшли на Бобровиці (один з районів міста – авт.) дуже гарний «будинок-переселенець», який у 1960-х розібрали в селі Сиделівка, на кордоні з Білоруссю, й перевезли в Чернігів. Бабуся, що сиділа біля нього, розповіла, що колись у будинку були дуже гарні віконниці. Їх зняли, поклали у гараж, і син бабці планує їх викинути. Хотілось би, щоб ті віконниці забрали музейники.

Є класний будинок, про який взагалі ніхто нічого не знає. На Полуботка, 104. У нас він підписаний, як будинок художника Олександра Снопка. Після нього там мешкав його син, а зараз, нібито, живе онука. Хтось каже, що цей будинок зведений у середині XIX сторіччя, за іншими даними – на межі XIX і XX сторіч. Він дуже цікавий і неповторний. Там – величезні вікна з вирізаними довкола них ліанами. Вгорі – якісь дві тварини, схожі на турів, а посередині – дзвіночок. Різьблення дуже оригінальне. До будинку прибудований тамбур з вітражем – чого в Чернігові взагалі ніде немає. Але з усього видно, що будинку настає кінець. Він уже розвалюється, там, вочевидь, живуть бідні люди.

Два дуже гарні будинки розташовані на вулиці Академіка Павлова. Один із них багатьом знайомий, бо він навпроти входу на міський стадіон ім. Ю. Гагаріна. А от за ним, трохи далі, є червоний двоповерховий будинок у стилі ампір з вежами. Про нього нічого невідомо, крім того, що він був збудований на початку ХХ сторіччя і, нібито, належав якомусь купцеві.

Title 
 Будинок Молявка

Усі знають зелений специфічний будинок на Коцюбинського, 39. Про нього є історична довідка. Та майже всюди, в усіх джерелах, через брак іншої інформації, розповідається не про сам будинок, а про старовинний козацький рід Молявків (XVI-XVII ст.), якому він належав. І тільки нещодавно, буквально місяць тому, нам вдалося відсотків на 60 переписати довідку про будівлю. Ми дали більше інформації про сам будинок, розповіли, звідки думка, що він належав саме Молявкам (бо є й інші версії) і кому з них, – закінчує короткий огляд Іващенко.

Врятувати, зробивши їх популярними

Значно більше нового й, можливо, несподіваного можна дізнатися під час реальних екскурсій розробленим Станіславом маршрутом. Минулого літа він навіть почав їх проводити. Причому – в нетрадиційній формі. Як прихильник бігу і співзасновник Фейсбук-спільноти «Біговий Чернігів» Стас двічі організовував безкоштовні бігові екскурсії вулицями з дерев’яними будинками – кожна по 11 км. Першими до них долучилися, звісно, бігуни та їхні друзі.

Отримав ентузіаст досвід і проведення звичайних пішохідних екскурсій.

 Title

– Наш туристично-інформаційний центр уже «продає» мене туристам як гіда. Одного разу мені зателефонували гості з Києва, і я водив і возив їх містом три години. Окрім церков, Чернігову є ще багато чого показати. І от ці дерев’яні будинки – це окремий блок туристичних принад, цінність яких треба усвідомити. А усвідомивши, навчитися продавати. І тоді, можливо, й міська влада почне приділяти більше уваги збереженню цих пам’яток, – вважає Станіслав.

Просування дерев’яного мережива на ринку туристичних послуг самими лише екскурсіями не обмежилось. Інформацію про будинки з різьбою, надану командою проєкту, Чернігівський ТІЦ розмістив у інфобоксі, встановленому на Валу. Отже, турист, який завітає на територію Дитинця з його стародавніми храмами, має шанс побачити Чернігів і в іншому ракурсі.

Загалом, ідей у Стаса щодо популяризації дерев’яного мережива Чернігова – безліч. Це і виготовлення магнітів із зображенням найкращих зразків дерев’яної архітектури та продаж їх у сувенірних кіосках, і рамок для фотографій у вигляді прикрашеного візерунками вікна; виробництво тортів, прикрашених дерев’яним мереживом (що може стати гастрономічною фішкою Чернігова, якої, до речі, в міста немає), і навіть набивання тату з орнаментами дерев’яного мережива у міських салонах. Робити, вважає ентузіаст, можна багато що – було б тільки бажання, трохи коштів та підприємницького запалу.

Title 
 Будинок Митькевича, 1878 р.

– Дерев’яні будинки Чернігова можна врятувати, зробивши їх популярними. Чим більше люди ними цікавитимуться, тим довше вони «проживуть», – переконаний Станіслав. Він робить для цього все, що може і встигає, і це – немало. Для більшого ж потрібні кошти й повноцінна команда.

Про заробляння грошей на проєкті «Дерев’яне мереживо Чернігова» Іващенко навіть не думає – він має професію і достатній від неї дохід. До того ж, підтримка онлайн-музею великих коштів не потребує. А от для фізичного порятунку дерев’яних будинків з мереживом без фінансування не обійтися. Однак, для цього треба створювати громадську організацію, подаватися на гранти, вигравати їх, вести бухгалтерію, звітувати податківцям і т. д. Це – окрема робота, якою хтось має постійно займатися. Та людського ресурсу не вистачає, і це – велика прикрість.

У Чернігові нині зроблено лише перший крок, спрямований на популяризацію: торік місцевий телеканал «Дитинець» у співпраці з «Дерев’яним мереживом Чернігова» подав однойменний проєкт на участь у громадському бюджеті міської ради і виграв 260 тис. грн. Ці кошти підуть на виготовлення 20 відеороликів про «найкрутіші» зразки дерев’яної архітектури стародавнього міста.

– Для «Дитинця» це – наповнення ефіру цікавим відеоматеріалом, для нас – створення сучасних промороликів, які можна буде розповсюджувати для інформування населення та просування туристичного Чернігова назовні. Щоб до нас їхали не лише за стародавньою історією у вигляді церков, а й за «тими самими неповторними, унікальними, барвистими хатинками», – каже Іващенко.

Мереживо в садибі Березовських

Title 
 Будинок Березовських у Старому Білоусі

Одним з напрямків проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова», який Станіслав вважає особливо важливим, є фізичне відновлення різьблення там, де воно зникло або занепадає. Нагода розпочати цю благородну справу трапилася минулої весни в колишній садибі дворян Березовських у селі Старий Білоус, Чернігівського району. Там старий будинок своїх предків років з 10 тому викупила представниця цього роду киянка Олена Малишко. Вона перетворює його на музей, а небайдужа громадськість їй допомагає. Долучившись якось до толоки, Іващенко й помітив потребу у створенні мережива на відновленому флігелі. Запропонував господині свої безкоштовні послуги за умови забезпечення матеріалом. Пані Олена, звісно, погодилась, і Станіслав із друзями-айтівцями взялися опановувати новий для себе фах різьбяра. Для цього в соцмережі «наколядували» на електролобзик та інші інструменти й проконсультувалися у майстрів.

Для новачків ця робота виявилась дуже складною. Адже старий будинок мав на фасаді три види мережива (у три ряди), і таке ж треба було вирізати для флігеля.

– Спочатку була мрія оздобити повністю по периметру попід дахом, та коли ми почали працювати й зрозуміли, як це складно, то сфокусувалися виключно на фасаді. І от ці три ряди по 7,5 м кожен ми робили все літо. Я особисто їздив туди тричі на тиждень, вирізав усе на місці. Допомагали друзі – Анатолій Новак, Олексій Дубодєлов, інші знайомі, які кілька разів приїжджали на толоки. Ми навчилися працювати з електролобзиком, деревиною, особисто я навчився її відчувати. Адже кожна деревина – різна. Для найскладнішої різьби у нас були браковані, з тріщинами дубові дошки. Від вібрації ті тріщини збільшувались. Тому доводилось працювати обережно й скріплювати частини мережива шурупами, – пригадує нюанси тієї роботи Стас.

Коли ж її закінчили, мереживо пофарбували і прибили, всі причетні отримали неабияке моральне задоволення.

Title 
 Будинок Свідерського

Відновлювати різьбу Станіслав з товаришами мають намір і надалі. З цією метою шукають власників дерев’яних будинків, готових до співпраці й забезпечення дошками та фарбою.

Також у планах – розширити проєкт «Дерев’яне мереживо» і зробити його всеукраїнським. Це можливо, якщо в інших регіонах знайдуться охочі долучитися до нього. Онлайн-музей «Дерев’яне мереживо Чернігова» готовий відкрити для їхньої інформації свої сторінки. Навіть назву змінити, прибравши прив’язку до Чернігівщини.

Title 
 Хата в с. Ловинь, Ріпкинського району

І, насамкінець, про ефект альтруїстичної діяльності Іващенка зі збереження дерев’яної архітектури, яка невпинно зникає. Дедалі частіше Стасу вдається чути від людей, як проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова» надихає їх на те, про що раніше вони й не думали. Одні вирішують не обшивати сільську дерев’яну спадщину сайдингом, інші мріють уже про сандрики над вікнами, хтось ходить і фотографує різьбу в своєму селі, а школярі зі Семенівки знімають відео про дерев’яні будинки свого міста. Це зігріває душі рятівників історичної спадщини й породжує віру в те, що їхня робота – не марна і згодом дасть бажаний результат.

Автор: Наталія Потапчук, Чернігів

Фото – автора
із соцмережі Facebook

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2859504-ak-itspecialisti-ratuut-derevanu-arhitekturu-cernigova.html)

 

Штучний інтелект бачить за рогом

Прискорювач частинок на кремнієвому чипі

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com