rss
08/13/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ З нагоди 75-річчя звільнення нацистського концтабору в Аушвіці

Так як для українців Друга світова війна не закінчилася 8/9 травня 1945 року, так для численної групи українських політичних в’язнів сумнозвісного нацистського концтабору в Аушвіці день 27 січня 1945 року не був днем їхнього визволення.

19 січня, що для українців був святом Богоявлення за Юліанським стилем, майже всі ще живі в’язні були евакуйовані на захід, до Австрії, перед наступаючими совєтськими військами (здебільшого, 1-го Українського фронту). Лишилися тільки в’язні, які були такі знесилені й немічні, що, здавалось, і так за день-два помруть. Решту в’язнів погнали у так званий «марш смерти» («Todesmarsch») до залізничної станції у місті Водзіслав-Шльонський (за німецької окупації Лослав), де їх всадили в вантажні вагони потягів і повезли до концтаборів в Австрії.

Виснажені до краю, евакуйовані в’язні почали падати вже на початку походу. А супроводжуючі сторожі стріляли чи добивали кожного, хто падав. Група українських політичних в’язнів, т. зв. Бандера-ґруппе, серед яких двісті в’язнів, заздалегідь приготувавшись до маршу, ішли п’ятірками так, щоби сильніші підпирали слабших і ніхто не впав від утоми, бо це слугувало би приводом до передчасної смерти. Таким чином, мабуть, усі з тієї групи витримали виснажливий «марш смерти». А в тому поході зі 60.000 в’язнів, яких нацистські злочинці зібрали для евакуації, 15.000 померли в дорозі. Згуртованість і взаємна допомога ув’язнених бандерівців можуть слугувати для українців в Україні наукою, що вказує на один із шляхів до піднесення та оздоровлення життя України. А також – цінною наукою для самого автора цієї статті та інших статей, написаних в менш братерському тоні.

Далі в’язнів чекали тяжкі каторги в таборах Маутхаузен, Мельк та Ебензее. В Ебензее нацисти навіть хотіли намовити в’язнів переселитись із табору до печерних штолень, щоб забезпечитись від бомбардувань. На щастя, в’язні відмовились, і згодом їхні побоювання виявились виправдані, бо есеси направду мали план висадити в повітря штольні, заповнені в’язнями. Там також українські політв’язні відхилили пропозицію командування Української дивізії, яка в тому часі перебувала в тих околицях, врятувати себе, вступивши в дивізію. Бандерівські в’язні не бажали таким вчинком заплямувати свій вистражданий спротив протилюдській гітлерівській імперії.

Останні місяці ув’язнення були такими тяжкими, що тоді погинула ще ціла низка колишніх в’язнів Аушвіцу. Серед них вигас у таборовому «шпиталі» в Ебензее Юліан Савицький, який у червні 1941 року передавав через львівське радіо текст Акту відновлення самостійної Української держави. На жаль, не кожен зумів у тих неймовірно жахливих умовах вберегти впертий оптимізм, що діждеться дня волі. Можливо, досвід персональної концтабірної боротьби з безнадією пізніше надихала не одного колишнього українського в’язня, який на еміграції лишився активним у визвольному русі, таки дочекатись дня волі для цілої України, що настав аж у 1991 році.

Визволення для українських політичних в’язнів прийшло щойно 6 травня 1945 року, на сам Великдень за Юліанським календарем. Тоді, напевно, не один в’язень собі й подумав: «Тисячолітня німецька імперія, будована Гітлером, яка ганебно завалилась вже на сьомому році свого маршу до могутности, для нас, вкинених на дно нацистського пекла, була справді тисячолітньою. І, все ж таки, – ми її пережили!» (Петро Мірчук. «В німецьких млинах смерти. Спогади з побуту в німецьких тюрмах і концтаборах 1941-1945». Книга видана в 1957 році). Мабуть, ні один в’язень не важив у тих останніх днях більше, ніж 40 кілограмів.

Дуже рідко можна натрапити в неукраїнських публікаціях на згадки про українців, які загинули або пережили муки нацистських концтаборів. Український наратив утрат, яких зазнали українці в Другій світовій війні, не часто узгляднюється неукраїнськими авторами. Тільки поволі світові історики того катаклізму визнають, що найбільше у війні потерпіла Україна з її багатостраждальним населенням. Ніхто зі сторонніх і не згадає, що в перших повоєнних роках польські комуністи організували свій власний концентраційний табір на території філії концтабору Аушвіц, що була розташована в околиці міста Явожно, в якому ізольовано, здебільшого, українців – близько 4 тисяч, арештованих на окупованих українських землях т. зв. Закерзоння.

Наприкінці варто зазначити, що зовсім недавно вийшла праця «Концтабір Аушвіц – український вимір: дослідження, документи, свідчення». Працю видав Музей історії України у Другій світовій війні при співпраці з Інститутом історії України НАНУ. У цій праці подається список 2129 імен українських в’язнів концтабору Аушвіц. Компілятори списку визнають, що навіть цей список, ретельно зібраний на основі низки архівів, – неповний. Серед близько 15 тисяч замучених в Аушвіці полонених червоноармійців, напевно, була велика кількість українців.

Старання відкрити в одному з колишніх бараків Аушвіцу постійну експозицію, присвячену українським в’язням концтабору, поки що не увінчалися успіхом. Певна провина лежить на урядах України останніх років, які надто мляво просували цю справу при значному спротиві цьому проєктові з боку наших недругів. Заохочується усіх читачів впливати на відповідні українські інституції, щоби таки завершити цю справу, оскільки не перестають поширюватись безпідставні вигадки широкої колаборації українського народу, насамперед, українських націоналістів, з гітлерівським режимом. Адже ж факти масового спротиву і колосальні українські жертви в боротьбі проти нацистської окупації свідчать про протилежну правду. Було би гріхом не розкривати правду про українські жертви в меморіальному комплексі Аушвіц, який щорічно відвідують більше, ніж мільйон людей з усього світу.

Автор: Ігор Мірчук

ФІЛІП і САНЯ, або Дещо про компетентність та етикет

Давос: післясмак у різних «дегустаторів»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com