Окрім серйозних розмов про Давос, хочеться згадати дещо жартівливе, але, сподіваюся, зі серйозними висновками.

Один із провідних дипломатів команди Петра Порошенка, за рангом Надзвичайний і Повноважний Посол, з гумором розповідав історію, що трапилася в один із приїздів на форум у Давосі групи високопосадовців на чолі з тодішнім президентом.

В один з ранків гарно і дорого одягнена група вітчизняних чиновників вийшла на вулицю і чекала на кортеж, який мали подати президентові Порошенку, ну і їм, грішним. До них підійшов скромно одягнений чоловік середнього віку в звичайному пальті і ввічливо привітався.

Наші йому відповіли. Тоді він посміхнувся, простягнув правицю для рукостискання і представився: «Філіп».

– Саня! – радісно представився у відповідь один із наших міністрів і фамільярно поплескав Філіпа по плечу, навіть обнявши того. Коли Філіп від’їхав, нашого «Саню» тихенько запитали: «А ви хоч знаєте, хто то був?»

– Знаю – не моргнувши оком простодушно відповів «Саня». Це був Філіп. Хороший чоловік, між іншим, компанєйський.

– То був король Бельгії – Філіп – сказали ошелешеному «Сані». – Треба ж знати, куди ви їдете, кого тут можете зустріти, і, головне, як себе потрібно поводити.

Те, що посоромлений міністр тут же наказав помічникові негайно підготувати для власного ознайомлення портрети всіх віп-гостей форуму, а передусім, монархів, нема чого і казати. Причому, вивчив усіх назубок.

Почувши цю історію, я згадав розповідь про одного простецького компартійного висуванця на ім’я Тимофій.

Його колись, ще за радянських часів, «висунули» в дипломати і, як перевіреного стійкого більшовика, відрядили у складі дипломатичної місії до Нью-Йорка – або, як тоді казали услід за класиком, в місто Жовтого диявола.

На першому ж офіційному прийомі, коли в кінці подали щось схоже на компот, цей простак, недовго думаючи, його випив. Навколо стримано засміялися.

Тимофій здивувався. А місцеві старожили з рідного посольства шепнули йому, що це була вода для полоскання пальців після індички, і випити її –значить показати свою повну неотесаність і жлобство. Про що і написали назавтра американські газети, висміюючи недолугого «дипломата».

Через декілька днів Тимофій, котрий уже знав буржуазну підступність, знову потрапив на прийом. І знову в кінці обіду подали подібну рідину.

Зі словами: «Мене вже на макуху не візьмеш!» Тимофій демонстративно помив пальці у стакані. Виявилося – то був персиковий компот, який подали на третє.

І знову навколо зареготали, а преса наступного дня ще раз познущалася над більшовицькими «дипломатами» від плуга і конкретно – над нещасним Тимофієм.

Його відкликали. І, розповідаючи цю історію, оповідач зітхнув: «Тимоха в місті Жовтого диявола не пройшов!» До чого це я?

А до того, що наш новий «Ти­моха», тобто, «Саня» уже показав себе в усій красі, фамільярно обнявши короля Бельгії, що в жодні рамки самого ліберального етикету не вміщається.

Так би мовити, помив пальці в компоті, висловлюючись фігурально.

Крім того, згадаймо, як минулого року ексміністр екології і кандидат у президенти України Ігор Шевченко на форумі в Давосі не тільки замість однієї сувенірної безкоштовної лижної шапочки взяв їх аж 18 (!), про що широко писали, але й мав клепку похвалитися цим у соцмережах.

Нині біля цих шапочок стояв контролер і не дозволяв брати більше, ніж одну шапку.

Такого контролера тут поставили цього року вперше за 50 років проведення давоського фору­му.

Уявіть собі – за минулих 49 років нікому в голову не прийшло хапати купу безкоштовних шапок – тільки наш «Тимоха» додумався. Так би мовити, помив пальці в компоті.

І що ж ви думаєте – урок публічної ганьби було засвоєно? Як би не так!

По-перше, подейкують, що Ігоря Шевченка і на нинішньому форумі знову бачили, причому, в сувенірній шапочці. В одній чи ні, поки що невідомо.

Крім того очевидці бачили і деяких членів нашої неофіційної делегації (натякають, що новообраних нардепів – чи то з бідних, чи то з жадібних), котрі ходили по Давосу з повними руками безкоштовних сувенірів – рукавичок, інших подаруночків, які роздавали в Індійському домі і т. п.

А може, бачили й не нардепів. Але ж все одно – якихось наших співвітчизників, котрі на очах у пристойної публіки і собі примудрилися «помити пальці в компоті».

Оскільки наші жили в готелі за 60 км від Давоса, от і доводилося цим «Тимохам» цілий день ходити з нахапаними сувенірами, поки не подадуть вечірній автобус до готелю. Може, я перебільшую? Згущаю фарби?

Хотілося б так думати. Проте факти – вперта річ. Кожен українець, насамперед, посадова особа, коли виїздить за кордон, особливо на престижні міжнародні форми, має пам’ятати, що за його поведінкою судять про Україну загалом.

Новообрана влада, передусім, нардепи, далеко не завжди в своєму допарламентському житті мали змогу отримати відповідні освіту, виховання, професійний вишкіл, засвоїти етикет спілкування.

От і проривається то тут, то там у зовні ніби пристойній особі такий собі символічний «Тимоха», котрий, образно кажучи, «миє пальці в компоті».

Це стосується не тільки поведінки, але й компетентності як ключового фактора професійної придатності до політичної діяльності та державної роботи.

На жаль, вже не раз доводилося чути від достатньо високопоставлених осіб пустопорожню балаканину, за якою не бачиться конкретна і предметна суть.

Суцільне ля-ля, струс повітря.

Дефіцит компетентності і шляхетності може на очах в наші дні перетворитися в проблему, яка нівелює всі прекраснодушні задуми і гарні висловлювання.

Суспільство має виробити механізми корекції на основі не тільки законів, але й норм моралі та поведінки і корегувати тих сучасних недолугих «Тимох», котрі ганьблять не тільки себе, а й свою країну.

Котру ганьбити аж ніяк не можна. Можна і потрібно тільки зміцнювати, розвивати і прославляти своєю діяльністю.