rss
02/18/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#369

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Спорт \ Максим Левицький, ексголкіпер збірної України: «Після подій у Криму в 2014 році вирішив, що до душі мені ближчою є Україна»

Футбол

Валерій Лобановський викликав його до збірної України, а після сухої серії у 809 хвилин за «Чорноморець» Левицького запрошували в київське «Динамо». Максим вирішив поїхати до Франції, де незабаром отримав звинувачення у фіктивному грецькому громадянстві, яке йому оформив «Сент-Етьєн».

У відвертій розмові з кореспондентом «Укрінформу» Левицький розповів про договірні ігри в чемпіонатах Росії й України, паспортний скандал 2000 року й рішення переїхати з Криму до Києва після подій 2014 року.

– Максиме, потрапити в «Сент-Етьєн» вам, напевно, допомогла «суха» серія в чемпіонаті Росії. У вас на той момент була купа запрошень. Була дилема, якій пропозиції надати перевагу?

– Цікаво, але в ніч перед моїм вильотом до Франції отримав запрошення від московського ЦСКА. Один з керівників клубу прийшов до мене в номер. Постукав у двері вже після опівночі. Сказав, що армійцям дуже потрібні мої послуги, поцікавився, який контракт потрібно мені запропонувати, щоби я зробив свій вибір на користь ЦСКА. Відмовляти людині було незручно, назвав суму вдвічі більшу, ніж повинен був отримувати за гру в команді «Сент-Етьєн». Вона співрозмовника не збентежила. Але міняти щось уже не бачив сенсу. Мені хотілося спробувати себе в європейському футболі, пожити у Франції. Навіть наставник «Чорноморця» Байдачний, коли ми зачепили цю тему, розвів руками: «На твоєму місці поїхав би до Сент-Етьєна».

– У заявці французького клубу ви чотири місяці були українцем, а потім перетворилися на нащадка еллінів. Коли «Сент-Етьєн» уперше порушив питання зі зміною громадянства?

– До підписання контракту розмови на цю тему не було. Я приїхав, 11 липня 2000 року підписав контракт, мене заявили. Ліцензію на участь у чемпіонаті Франції отримав як українець. У першому турі граємо з «Генгамом». За день до гри виходимо на розминку, підходить адміністратор команди з перекладачем. Кажуть, що тільки троє іноземців можуть виходити на поле, а я – четвертий. Тобто, потрапляю під ліміт, найімовірніше, грати не буду. Але наступного дня в стартовому складі на поле виходять росіянин Панов, бразилець Алоїзіо і я. Що змінилося за ніч – не цікавився, головне було – грати.

– Як далі розвивалися події?

– Трохи пізніше зі мною знову починають розмову. Мовляв, потрібно оформити паспорт громадянина Європейського Союзу, все буде легально. По-іншому не знають, як вийти зі ситуації, щоб я постійно грав. Легіонерів – шість, перед початком сезону ще одного бразильця придбали. Я тим часом дізнаюся, що подібні розмови проводять не тільки зі мною – також розмовляли з бразильцем Алексом.

– Він першим погодився?

– Так. Але Алекса довго «вмовляли». Вивели зі складу, під надуманим приводом оштрафували. Пресували постійно. В результаті – Алекс здався. З «Марселем» на заміну Панову вийшов уже як португалець, заявили його буквально в день гри. За 15 хвилин два голи забив, ми 3:0 виграли. Й в 11 матчах 15 голів наколотив.

– Приклад Алекса вас переконав?

– Скоріше, заспокоїв. Чотири тури відіграв як українець. Потім на тренуванні отримав невелику травму – подряпав об крихту коліно, пішло зараження, довелося робити операцію. На мене прийшов виклик з ФФУ – Лобановський запросив у збірну. Французи відпускати не хотіли. Викликав президент клубу. Сказав, мовляв, у нас непроста ситуація, ти повинен залишитися. Я заперечив: «Виклик офіційний, я повинен їхати. Хочете, щоб мене на п’ять ігор дискваліфікували?» Президент у відповідь навів приклад африканського легіонера Люсьєна Меттомо. Мовляв, його теж викликали в збірну Камеруну, але ми дали йому трохи грошей – і він уже нікуди не їде. Не бачу приводу, щоб не запропонувати подібне тобі. Тим більше, у тебе травма, шина накладена, нога не згинається. Нашому лікареві ми довіряємо більше, ніж українському, відновлюйся у нас. Я подумав і... полетів до Києва. Лікар збірної оглянув, сказав, що не зможе «поставити на ноги» до гри і мені краще повернутися до Франції. Через травму пропустив два тури, до того ж, команда програла матч на Кубок країни. Президент «Сент-Етьєна» мене викликав, дорікнув. Мовляв, майже мільйон доларів за тебе сплатили, зарплату платимо хорошу, а ти нам назустріч не йдеш. Тут наші інтереси збіглися – через тиждень вже вийшов на поле в грі проти «Ліона».

– Після розмови з президентом дали свою згоду на отримання іншого паспорта?

– Незабаром тренер «Сент-Етьє­на» в інтерв’ю французькому телеканалу розповів, що у мене, виявляється, є якісь родичі в Греції. Мені обірвали телефон українські журналісти. Я на той момент не знав, що їм відповідати. Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства в Новоросійську. Пам’ятаю, що забирав «ксиву» на нейтральній території – в Ліоні. Мені залишалося тільки поставити відповідні підписи, але я все одно сумнівався. Сказав, що без свого агента Кості Сарсанії нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися з віцепрезидентом клубу, який пред’явив нам підписаний начальником місцевої поліції документ, де йшлося про те, що паспорт виданий на законних підставах. Костя теж сумнівався, що «Сент-Етьєн» так швидко оформив мені паспорт, але останній аргумент переконав і його. У підсумку – я розписався і забрав «ксиву».

– З грецьким паспортом ви відіграли тільки два тури.

– У другому моєму матчі уже як «грек» я грав з «Тулузою». Вони треті знизу, ми стоїмо вище. Обіграли 1:0. Тренер «Тулузи» Робер Нузаре до цього вивів «Сент-Етьєн» із другого дивізіону в перший. Посів п’яте місце з командою в елітному дивізіоні. Потім вщент розсварився зі спортивним директором і президентом клубу. Пішов у «Тулузу», але був, мабуть, в курсі внутрішніх процесів, що проходили в нашому клубі. На пресконференції після матчу він сказав: «Ми цю гру ще не програли. Точно знаю, що в Алекса – лівий португальський паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького». Для мене це обернулося затриманням і майже п’ятигодинним допитом у січні 2001 року.

– Що здивувало під час допиту?

– Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою: «Чортові французи, не обдурять – не проживуть». Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Втім, більше думав про інше – як вибратися з цієї поганої історії. У камері мене протримали до ранку. Вранці один із жандармів приніс цілу пачку газет популярного «L’Equipe» – головною темою номера там було моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими під ручки красувалося на обкладинці газети. Жандарм попросив поставити автографи під кожним номером – на пам’ять всім працівникам департаменту поліції Парижа, включаючи комісара. А в 11 ранку мене звільнили з-під варти, вручивши розпорядження з’явитися в ліонський суд.

– Що було в суді?

 

– Насамперед, висловлюючись юридичними термінами, «досліджували вигоду набувача від цієї ситуації». Адвокат звернув увагу судді, що жодної особистої зацікавленості в отриманні грецького паспорта у мене не було. У той час отримав серйозну травму Олександр Шовковський, і Лобановський сказав, що розраховує на мене як основного воротаря збірної України. Мене викликали на гру з Польщею. Єдиний мій інтерес – із цим паспортом міг грати в англійській прем’єр-лізі. На той момент у «Сент-Етьєна» і лондонського «Арсеналу» був підписаний договір про співпрацю. Уже пізніше Костя зізнався, що була розмова щодо мене з Арсеном Венгером, була попередня зацікавленість. Вони з Венгером перетиналися, коли Костя на початку 1990-х грав у Франції.

– Паспорт виявився фальшивим?

– У загальноєвропейській базі вкрадених і втрачених паспортів знайшли португальські «ксиви» Алекса й Алоїзіо. Я отримав висновок поліції, що мій паспорт за жодними з баз не проходить – він був визнаний недійсним, оскільки суд отримав повідомлення від поліції Греції, що паспорт з такими даними такій особі в Греції не видавався. Тобто, цим паспортом ні клуб, ні я не мали права користуватися. Я, до речі, в аеропортах ним жодного разу не скористався – завжди пред’являв тільки український спільно з робочою карткою, отриманою від французької міграційної служби.

– У підсумку, ви відбулися легким переляком – отримали чотиримісячну дискваліфікацію.

Title 

– Французи ще затримали відправку мого трансферу в московський «Спартак», з яким незабаром підписав контракт. До суду літав уже з Москви. За рішенням суду мені дали чотири місяці умовно. Але з нагоди виборів президента Франції оголосили амністію, й я автоматично перейшов у розряд несудимих. Плюс – виписали штраф у розмірі 20 тисяч євро. Втім, його так і не заплатив – ніхто не надіслав відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Перший час по Європі літав з побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. В голові крутилися думки, що, чого доброго, заарештують через несплату штрафу. Але жодних питань мені більше не ставили.

– Які санкції отримали інші учасники паспортного скандалу?

– Фариду Мондрагону на п’ять років заборонили в’їзд на територію Франції. Хоча він стільки разів з цим паспортом літав з Колумбії в Євросоюз і назад, але чомусь у нього жодного разу не було проблем на кордоні. Алекс та Алоїзіо заплатили штрафи, отримали 4 місяці дискваліфікації і... незабаром опинилися в ПСЖ.

– Що вам сказали в «Сент-Етьєні», коли почалися судові розгляди?

– Президент намагався заспокоїти: «Не звертай на це увагу, ти – гравець «Сент-Етьєна».

Але незабаром почув: «Вибач, ми розуміємо, що ти вийшов на пік форми, але нам твоя участь у матчах очок не принесе». Клуб проводив переговори з іспанським «Депортиво», хотіли мене туди віддати. У підсумку – продали в «Спартак».

– Яке покарання отримав «Сент-Етьєн»?

– З команди зняли 7 очок, генеральний менеджер Жерар Соле був відлучений від футболу на рік. Команда за підсумками сезону 2000-01 вилетіла в другий дивізіон.

– У російському клубному футболі було таке явище, як «кооперативи». Коли кілька команд, що стояли на виліт, домовлялися між собою і топили певного «щасливчика». Ви з подібним в українському футболі мали справу?

– У сезоні 1997/98 таким чином втопили одеський «Чорноморець». «Таврія» теж стояла на вильоті, але в останньому турі ми виграли й у першу лігу потрапили моряки. Ми знали, що переможемо тернопільську «Ниву». Завдання було дозволити забити їхньому грузинському нападникові (судячи з усього – Автанділу Капанадзе, який у тому сезоні забив 15 голів і став четвертим у списку бомбардирів чемпіонату – М. Р.).

Щоправда, тренер підійшов, сказав: «Тебе це не стосується». Перший тайм ми грали без усякого сценарію. Забили два голи. Потрібно було допомогти забити їхньому форварду. Грузин вийшов один на один – я потягнув. Ще раз пробив – штанга. Наші вже почали розступатися. Народ на трибунах швидко все зрозумів, почав свистіти. Нападник із подивом дивився на мене. Я розвів руками: «Пропускати не буду. Нехай призначають одинадцятиметровий, заб’єш із пенальті». Скосили його в штрафний – свисток судді мовчить. Ще раз завалили. Арбітр не реагує. Гравці підходять до нього, він у відповідь: «А зі мною ніхто ні про що не домовлявся – грайте». Так 2:0 у «Ниви» й виграли.

Через кілька днів відкриваю свіжий номер газети «Кримська правда». Заслужений журналіст пише, що в Сімферополі команди відверто відбували номер, трибуни свистіли і, судячи з усього, лише один гравець був не в курсі домовленостей – це Левицький. Максим тягнув все, що можна. Я посміхнувся...

– У Росії смішні епізоди були?

– Коли виступав за «Терек» із Грозного, справжній шедевр був у Брянську. На табло – 2:2. Остання хвилина гри. Подаємо кутовий. Захисник вибиває м’яч рукою. Стовідсоткове пенальті. Суддя показує на точку і лізе в кишеню за карткою. Ми дружно радіємо. Господарі тим часом оточують арбітра, до нього біжить лайнсмен, щось емоційно розповідає. Вислухавши, суддя змінює рішення, показує «від воріт». І найцікавіше – воротар суперника починає цілувати суддю – це відео навіть в Інтернеті є. Керівництво нашої команди, яке сиділо у ВІПі, потім розповідало, що присутній на грі губернатор з подивом запитував у свого оточення, чому воротар цілує суддю?

Після гри оператор вмикав нам відео цього епізоду. Видно, як наш футболіст зліва подає лівою ногою, як їхній захисник вибиває м’яч рукою. Оператор каже: «Найцікавіше попереду!» Дивимося, вже після того, коли суддя показав «від воріт», всі відходять, а воротар підбігає до судді й чмокає його в щічку. Нас усіх просто «порвало». Ще кілька разів переглядали, «на біс».

– Брали участь у матчах, коли премію виписувала третя сторона?

– Так, за московське «Динамо» проти ЦСКА. «Локомотив» преміював за кожне відібране в армійців очко. Зіграли 0:0. Половину премії тодішнє керівництво «Динамо» кудись поділо. Видали половину, сказали, що решту роздали працівникам клубу. Ми заради інтересу запитали у працівників, виявилося, що ніхто цих грошей не бачив. Так ми ще командою з «нашої» частини грошей скинулися, роздали лікарям, водію та іншим хлопцям з персоналу.

– В Україні матчів подібного плану не було?

– Якось «Таврія» зіграла 3:3 з «Шахтарем». Провели чудовий матч, грали з різницею в два м’ячі, хоча останні 40 хвилин грали вдесятьох – видалили нашого захисника. У «Таврії» тоді була велика затримка по зарплаті. Але одразу після гри нам дали преміальні. До цього ніколи не роздавали гроші одразу після матчу в роздягальні. І розмір преміальних, за мірками «Таврії», був божевільним. Зазвичай, платили по 100 доларів, а тут дали по 600. Ми запитали: «Це й зарплата ще?» Відповіли, що зарплата незабаром теж буде. І тільки через рік з’ясувалося, що гроші передало київське «Динамо». Або близькі до киян люди.

– У 2012 році ви зі сім’єю переїхали з Москви до Криму, а три роки по тому зробили ще один марш-кидок – і тепер живете в Києві. З чим пов’язаний останній переїзд?

– Я народився в Ростовській області, велика частина моєї кар’єри пройшла в Росії, коли виступав за московське «Динамо» – оформив собі російське громадянство. Але серцю не накажеш. Після подій у Криму в 2014 році вирішив, що до душі мені ближчою є Україна. Рішення про переїзд приймали на сімейній раді, дружина мене підтримала. У Києві нам комфортніше. І дружина, й сини – громадяни України. Старший син перевівся з московського ВНЗ у київський – це було його особистим рішенням. Таким чином він продемонстрував свою громадянську позицію. Мені його вчинок сподобався. Я маю посвідку на постійне проживання в Україні. І вважаю себе українцем. Пишаюся, що зіграв 8 матчів за збірну. Пам’ятаю, як 31 травня 2000-го дебютував за синьо-жовту дружину на «Уемблі» в матчі з Англією. Це було чудово!

Фото зі сімейного архіву
Максима Левицького

Автор: Максим Розенко

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-sports/2843816-maksim-levickij-eksgolkiper-zbirnoi-ukraini.html)

 

Київське «Динамо» зіграло перший товариський матч на зимових зборах у Туреччині

Теніс

Дзюдо#2020-07 (02/12/2020)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com