rss
11/27/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ Щідрівники Дмитро Пожоджук

Старий Шталиб’юк був добрим ткачем. Мав з того певний зарібок, аж заки не взєвси варити горівку. Варив, бо все наймав майстрів, аби му шос будували, то треба було дати їм хоть порцію віпити і на сніданок, і на полуденок, і на підвечірок. А на вечерю уже си на порції не обходило.

Горівку прибагав то зі сливок, то з малини, а найбілше – з грушок. Поволи й сусіди пробували в него купити півлітру-дві. І тогди Шталиб’юк придививси, шо на горівці може бути добрий зарібок. І до Шталиб’юка зачастили вже всєкі п’їнюжки, як до коршми.

Ґазда додумавси їм продавати горівку дешевше, але не таку моцну. І зачили жінки голосити, бо їх ґазди або сини приходили д’хаті п’єні-п’єнецкі, а вдома зчиняли всєкі колотнечі та розбої. Челідь мусила від хати тікати і ночувати або в сусідів, або в потоках, аби не потрафити на очі налиґаному чолов’язі. Анна Гореленюкова драла в обіч, лізла в гаджюґу, мало шо не у вершєк, там си курманом прибичовувала до гілаґів, аби не впасти, і так доночовувала. А Олена Шшіблюкова через ліси шпарила в Мигакалюкову стаєньку від свого ґазди і там дочікувала біля маржини рані. Декотрі баби і собі потігали веселухі, і вже в ґражді був справдешний армагеддон.

Шталиб’юк за тоти гроші возив ксилему і будував хатчини для своїх дітей, бо багнув, аби кожде колис мало свій усидок. Як квасив брагу, то додавав туди всєкої нечисти, аби самогонка вішла моцніща та в голу білше била. Ходив по потоках та збирав склінки капронові від ріжних водичок магазинних та так їх у бразі віквашував, шо лиш корки си лишєли, а вес пластик у бразі цілком розчинявся. А п’їнюгам шо – аби горівка була, аби голу задурманити. Яриги покрішку зачили вмирати.

Гаснули найперше сусіди. Першим таки був Міхайло Кирчуків, а через пару рік і єго ґаздині Анна та її спільниця Анна Берилова. А за пару рік не стало і Міхайлової доньки та сина. А в тім чисі сконав і сусід Дмитро Мацейків і другий сусід Никола Янків. А відтак, і два легені Танасія Ґорґанового. І так людий менчіло, а Шталиб’юк собі на то не турав, а далі горівку варив, та ще й у бачках у понедівнок на базарь возив ровером, і там п’їнюги купували.

Уже й дітий подружив, і онуків діждавси, але, врешті-решт, не згоднів і полишив самогонку гнати. Невістка Варвара їго дозирала, бо прецінь из наймолодшим сином Лукином у хаті жити лишиласи. Заслабла на цукрицу єго хазяйка та й серед зими покинула ґазду. Він за нев моцно не журивси, бо все галюкала на него, аж сусіди тріщілиси. Поховали Шталиб’ючку бальоном, а він лишивси. Невістка запакувала їго в хатчину тоту, де він горівку варив – най там бриндзу б’є. Їсти му вносила з великої хати, чисом дес надвір віведе, аби під сколоздрев посидів. І так минали дни. А люди проклинали Шталиб’юка за своїх родичів, які повмирали від їго браги, гікали на него й ті, шо супокою не мали від п’їнюг у своїх родинах. І Шталиб’юкови шос збарахлило в голові, зачив тікати від хати, дехто вже навіть поговорював, шо го щезник ид собі кличе. Варварі прийшлоси нєні в ґражді замикати, аби не пішов гала світа.

Уже ґазда не косив і не громадив, дрива д’хаті не носив, маржину не кутав. А лиш ґовів у хатчині, закю не сконав. Хата так си засмерділа від діда, шо гляба було ту воню з домашні вікурити. Але невістка була шпарка до роботи, то махом поробила порєдкі, нєні спорідили сусіди, і в домовині він лежєв, як цісарь, кучері посивілі звисали над чолом, очі гейби хотіли отворитиси, й уздрівалось, шо дідо схопитси з того деревища та займеси за людьми, шо поприходили на грушку. Крішку си запізнили з похороном, бо ждали, шо донька з Польщі з чоловіком тий дітми приїде. І вітрафило робити похорон акурат на Мелані. На то якось ніхто й уваги не звернув, але панотец, відмовив опроваджувати померлого від хати до церькви, бо, нібито, фист завізний і має зрані шшє службу відправ’єти. Сказав, аби тіло принесли вполудне, а далі вже він проведе священнодійство в церькві і до гробу піде з тілом.

Так і зробили. Пошкодували грошей на машину, то домовину несли штири ґазди на плечих і все мінєлиси по дорозі. Несли домовину втворену, аби небіжчик споглядав відти на гори, на хати своїх набувачів, шо за горівков до него приходили. Біля кождої каплиці похорон спинявся, і люди голосно усі разом промовляли «Отче наш», а відтак, трубили трембети та роги, і процесія рухалася далі. До трембет донька Шталиб’юкова поприв’єзувала колачі, якими вітер телепав, але потрембачі тим си гонорували. Потрембачі ішли ззаду, а напереді йшли ослужалі – несли вінки, хрести і патровиці, протесії… Домовину з тілом несли посередині, а за деревищем ішли сини з невістками, внуки, ближча родина, а затим – усі решту. Голосінниц не наймили, а самі не ґвавтували, бо дідо був прикрий, то за ким банувати. Отак перейшли добрий кавалок дороги, вішли межи ріками на жбирик, аж тут… Похорон в аменті спинивси, бо на дорогу вілетіли щідрівники.

Шшє якби був з похороном панотец, то може би всьо віглядало інакше. А тут таке завелоси, шо най Пан Біг боронит! Прилетіли ид домовині Чорти, закрічили покласти деревище на землю, бо Шталиб’юк шшє буде жити. Перепужені хлопи поклали труну на дорогу засніжену, тут з гурту показавси Лікарь у білому халаті, зачив діда бадати, запхав у вуха слухавки і закрічив, шо в Шталиб’юка серце б’єси. Вівкали з переполоху баби, верещили дівки та дітищі. Чорти допитувалиси діда, ци варит шшє горівку та й ци людим збуває. До них долучиласи Смерть, усє в білому, з великою косою на плечі. Ю відсунули Дідо з Бабув. Баба фист голосила та приповідала. Бабі помагала голосити Циганка, а збоку зазирали, ци ще не мож из Шталиб’юка здоймити шос вартісного: дзиґарок або перстень, або ще єкус небилицу. Один мав під плечем великого червоного когута і влещав, що Шталиб’юк подужіє, лиш му треба з того ґалаґана бульйон зварити та й давати, аби сербав. Навіть діти Шталиб’юкові зачили си шкірити, а щідрівники робили своє. Лікарь сказав, шо мерцеви треба си прійти, і він зразу подужіє. Два дужі парубки, шо були перебрані на Циганів, віхопити діда з домовини, узєли під пахи і повели по дорозі. Зайграли музикі марша, процесія і собі поволи рушила. Хлопи несли деревище, уже порожне, без діда, а щідрівники так телепали дідом та таке вітворєли, шо, здавалося, голова в діда відорвеси і покачеєси в бурджюлу. Козак все лускав батогом, Шандарь пантрував, аби був порєдок, і вже до села йшло два похорони: ззаду йшов правдивий похорон, правда, без мерцє, а спереду шідрівники вели мертвого діда і показували комедію.

Шинкарька давала дідови кушіти шос из склєнчіни і впевнювала усіх, шо то матриґанове коріні на перваку, аби Шталиб’юк шшє мав моци до баби. Тут споперечила усіх Курва, шо мала в руках усєкі мальовидла і зачила дідови підмальовувати губи, підрумнєнювати Шталиб’юка.

Процесія зблизиласи д ріці, і щідрівники спинилися перед мостом і зачили щідрувати:

Меланочка в Ністрі брила, тонкий фартух замочила…

Повій, вітре буйнесенький, суши фартух тонесенький…

В той амент до моста наблизиласи Сенька Пенціящина, і щідрівники надумали з нею зробити всєкі фіґлі. Два Чорти перебігли через міст, вхопили Сеньку під пахи і поволокли до мерцє. Молодиці фист си трипіцкала, верещила. Був чис, шо Сенька на базари не раз любила си зізнати, шо така жідна хлопа, а тут було не до присмішок, бо ж щідрівники – то усі хлопи та хлопеніта. І шо та бідна баба годна зробити протю двох розбуялих молодіків та ще й у масках Чортів, які уже завстигли Сеньку й обмацати, й обскоботати.

Привели Сеньку до небіжчика і загалакали гамузом, що Сенька си хоче віддавати за Шталиб’юка. Шшєсті мали, шо Шталиб’ючка борше вмерла, бо як би була жила, то так би була ту Сеньку вівріґала, шо ті би си відхотіло того віддавані. Курва зачила Сеньці нафарбрювати губи, покрішку підчорнила вії сажев, а Баба посипала лице дрібку білов муков. Бракувало Сеньці вінка, і кнігині була би готова.

На придорожних яворах скреготали сороки-пльоткарьки, ніби норовлячи ту новину понести оселищем, аби ґазди й ґаздині знали, шо Шталиб’юк си женит на Сеньці Пенціящині і вже горівку мут разом варити. Сенька си не дуже віривала з рук щідрівників, бо знала, що це – марна справа, і легше їй влагодиться, як вона буде безвідмовна. Довготелесий Козак вгледів на брамі в Явдохи Пекурєвскої великий вінок, яким закосичили воріття як було весілє, і зикнув щідрівникам, шо з кавалка того вінка можна зробити плетеницу на кнігиню. Так і зробили, і вже поховальна процесія переросла у весільну.

Шандарь дав веління музикам йграти весільної, і на зарінку зачилиси данці та співи. Сонце уже полуднило, в церкві очікували похорон пробощ з діком та палямарем. Штири хлопи вінесли з божниці чорні фани і тримали їх біля входу, на морозі, шо аж пальці посиніли від студени. Де пропав похорон – ніхто не знав. Люд слободою не валандавси, аби не потрафити в руки щідрівникам, бо ті би зробили якісь гици.

Коли-не-коли шкірилиси люди, шо йшли з похороном, бо всі дзиґоніли, шо позмерзали через ото лицедійство щідрівників, а ті вже зачили данцувати «Решето», і серед тих танечників були і старий Шталиб’юк, якого підтримували два моцні цигани під руки, і Сенька Пенціящина, як втрапили в цу ворушню, як лис у западню.

Знагла вістрілив Жовнір з револьвера і скомандував Сеньку відпустити, бо доста вже бабу мордувати. І хід рушив далі, до села. До каноніка уже дійшли поголоси, шо на похорон напали щідрівники, але ніц він не міг вдіяти. Бо це завід у селі вікує з давноминулих часів, і треба його не турати.

Насилу похорон дійшов майже під церковну браму. Парох з дяком, як згледіли, шо Шталиб’юк сам іде під руки з двома Циганами в околі численних Чортів і Чортенят, то борзо перехрестилиси. Так учинив і псаломщик та причетник. Врешті-решт, Жовнір велів, аби поклали Шталиб’юка в домовину і несли ґазди до церькви.

А щідрівники пішли, галакаючи, селом…

Юний доброволець, його Роксолана – і уроки минулого…

Марина Гримич: «Найгірше – коли не пишуть критики»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com