Гуцульське мистецтво дуже різноманітне. Це – невичерпна криниця народної мистецької фантазії. Здавалось би, що вже все придумано і зроблено, але насправді в митців з’являються нові творчі ідеї, які дивують людей. Часто це буває нестандартна творчість, яку важко вписати в якийсь конкретний стиль чи напрямок.

До таких нестандартних митців належить Іван Романюк із села Красник, Верховинського району, Івано-Франківської області. Він виготовляє картини, які нагадують 3D-зображення.

Іван Романюк і його вироби

Для своїх картин майстер використовує різну деревину, але основою повинна бути липа або осика. Ця деревина несмолиста і практична для різьби та випалювання. Його картини – комбіновані. Для їх виготовлення майстер використовує техніку різьблення, випилювання, прикріплення і випалювання. Крім дерева, пан Іван використовує ще й допоміжні матеріали: сірники, солому, гриби-нарости, кору дерев, корінці та інші природні дари, які впадають у його мистецьке око. Спочатку пан Іван гемблює дощечки, склеює їх і кладе під прес, щоб добре трималися купи. Поки дощечки склеюються, він паралельно виготовляє окремі деталі: ялинки, хати, церкви, гори, копиці, овечок, а тоді все це склеює докупи, створюючи картину. При потребі – випалює візерунки. Наприкінці картину покриває лаком.

Для того, щоб картина набула реалістичного вигляду, майстер одні елементи витягує на перший план, а інші – на другий, створюючи між ними простір. Ескізи для майбутніх картин не робить, а одразу береться за картину. Тема з’являється у процесі роботи. Сюжети картин – різноманітні. У своїх картинах майстер, здебільшого, відображає рідні гори Карпати, гуцулів і їхній побут. Комбінує рухи і передає стани людей. Тут він не обмежує свою фантазію і за допомогою дерева та різця показує красу рідного краю.

Рамки до картин виготовляє вже після того, коли картина готова. Для рамок використовує суху вільху, а іноді – березу та явір. Правда, з явора гарна рамка виходить тоді, коли з нього облізла кора природним способом. Така деревина має темний відтінок, але знайти такий явір дуже важко.

Виготовляти такі картини майстер почав 10 років тому. З дитинства мав хист до малювання. Навчаючись у школі, відвідував гурток різьби по металу, яким керував покійний мольфар Михайло Нечай. У цьому ж гуртку навчався інкрустації. Батьки пана Івана не були пов’язані з мистецтвом. Тато з дитинства був вівчарем, а пізніше працював у колгоспі. В сім’ї було восьмеро дітей. Після закінчення школи Іван Романюк працював у Верховині, на сувенірній фабриці, де на покритій чорною фарбою, гуашшю і лаком фанері різьбив та випалював. Також виготовляв картини на скісних зрізах з березової колоди. Пізніше працював у колгоспі в інтер’єрній бригаді, яка працювала над оформленням приміщень. Там виконував геометричну різьбу. Коли колгосп розпався, працював у бригаді, яка будувала дерев’яні будинки. Пізніше припинив цю роботу за станом здоров’я і повернувся у мистецтво. Першу свою картину виготовив з наклеєної березової кори за допомогою випалювання, але потім зрозумів, що це – копіювання стилю інших майстрів, яких на Гуцульщині дуже багато. Тоді почав придумувати щось своє, оригінальне, і так почав робити картини.

Картини Івана Романюка мають великий попит серед шанувальників мистецтва. Буває, що замовник приносить готові ескізи або навіть фотографію, за якими майстер мусить створити копію. Іноді люди просто описують сюжет, а пан Іван придумує відповідну картину. Замовники є як в Україні, так і в багатьох країнах світу. Найбільша за розміром картина в доробку майстра має розмір 2,5х1,5 м.

Крім картин, майстер займається ще плоскорізьбою, насамперед, – портретною. Але каже, що робить це нечасто, бо там складніша техніка і більша відповідальність. Також робить дерев’яні підставки під роги і різноманітні художні рамки.

Іван Романюк бере участь у художніх виставках. Є членом Спілки народних майстрів Верховинщини.

Працьовитий майстер вкладає в роботу свою душу. Його витвори колоритні і цікаві. Сподіваємось, що карпатський митець і надалі дивуватиме людське око своїми неординарними картинами.