Тривожно суворо лунав голос святого Івана Хрестителя над Йорданом. Святий Іван Хреститель закликав: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство». І йшли до нього з Єрусалима і всієї околиці йорданської, сповідуючи свої гріхи й приймаючи хрещення в Йордані. І Царство Небесне прийшло. Його явив Ісус, Який прийшов з Галілеї.

Він був серед натовпу ніким не знаний. Підійшов до святого Івана і попросив охрестити Його. Хреститель під натхненням Святого Духа відчув, що перед ним Той, Хто не має потреби христитися, бо є безгрішним і святим. Він ніколи Його не бачив, але смиренно про Нього звіщав: «Я вас хрещу водою, але прийде сильніший від мене, Якому я негідний розв’язати шнурівку від взуття. Той буде вас хрестити Духом Святим і вогнем». Зважаючи на Божу гідність Незнайомця і смиренно визнаючи свою недостойність навіть нижче рабської (раби зав’язували і розв’язували взуття своїм панам), святий Іван відмовлявся хрестити Його. Тоді розкрилось небо, і Дух Божий, мов голуб, зійшов на Ісуса. І з неба пролунав голос: «Це – Син Мій любий, що Його Я вподобав». Ось так і звершилося явлення світові Царства Небесного. Його засвідчили Троє: Отець, Син і Дух Святий.

Після 40-денного посту в пустелі Спаситель, сповнюючи волю Небесного Отця, силою Святого Духа почне Свою місію. Він закликатиме всіх до покаяння і хреститиме Духом Святим і вогнем.

Символ Іванового хрещення постав в Ісусі Христі і в силі Святого Духа реальним очищенням від гріхів.

Є надзвичайно цікаві слова Христа, не записані в канонічних Євангеліях (аграфи). Вони записані в Євангелії від Томи, знайденому 1941 року в м. Оріген. Там Христос промовляє: «Хто близько до Мене, той близько до вогню, хто далеко від Мене, той далеко від Царства». Отже, Христос – це вогонь. У духовному розумінні вогонь спалює й очищує від гріхів, а це – дорога покаяння, якою йдемо до Небесного Царства. А зробити перший крок на цю дорогу – це щиро визнати свої гріхи і негідність.

Монахи-пустельники казали: «Хіба святість у тому, що хтось має об’явлення і бачить ангелів? Блаженний, швидше, той, хто бачить свій гріх». Це – істинна дорога покаяння, яка, врешті-решт, завершиться оправданням.

Проте, дуже недобрий, небезпечний стан душі людини, яка вважає себе праведною, а окремі гріхи – випадковими, в яких вона і не дуже винна, а винні інші люди чи лукаві духи, або ж зовнішні обставини. Такий стан душі святі аскети називають фальшивим фарисейством, прихованою гординею, улесливістю – тобто залежністю від злого духа і слугуванням йому. З цього приводу великий авва Пімен говорив: «Я надаю перевагу тій людині, яка грішить і кається, ніж тій, що не грішить і не кається. Перша має добру думку, визнаючи себе грішною, а друга – фальшиву і пагубну для душі, визнаючи себе праведною».

Тому, йдучи дорогою покаяння, на яку кличе всіх Христос, потрібно найперше і найбільше спостерігати за собою, за своїм внутрішнім станом душі, аналізувати всі свої думки, а слова і вчинки звіряти із заповідями Божими, і тоді на нас сповняться і звершаться слова Божої Премудрості, за якими явний грішник може скоріше покаятися і прийти до Царства Небесного і спастися, ніж зовнішні праведники. Сам Господь Ісус Христос сказав, що митарі і грішники випереджують у Царстві Божім багатьох зовнішніх праведників.

Щороку свята церква кличе всіх нас на Йордан, де звершується Богоявлення. Звідси Ісус веде нас, очищених покаянням і омитих святими водами, в яких сила і діяння Святого Духа, до Царства Небесного.