rss
02/27/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ У вічність відходять Вої…

Вони так і не дочекалися святкування Нового року. Кутю їхні матері їстимуть, згадуючи своїх полеглих синів. Своїх найдорожчих. Найрідніших. На яких так чекали. Кожна їхня смерть – на руках російського президента. На руках російських окупантів. Пам’ятаймо про це. Схилімо голови перед Героями.

Дмитро Каплунов

Дмитро Віталійович Каплунов народився 4 грудня 1980 року.

Полковник (посмертно) СБУ, військовослужбовець спецпідрозділу Центру спеціальних операцій «Альфа».

Згідно з повідомленням головного редактора Цензор.НЕТ Юрія Бутусова, «в ніч із 30 листопада на 1 грудня група спецназу управління «Альфа» Служби безпеки виконувала бойове завдання з проведення розвідки і спостереження в «сірій зоні» в районі села Староласпа, Донецької області. Цей район розташований далеко за межами зони розведення військ, у районі Богданівки.

Вночі під час переходу групи після успішного виконання поставлених завдань стався підрив на міні. «Сіру зону» хаотично мінували, на жаль, цей ризик на фронті – всюди. У результаті вибуху підполковник Дмитро Каплунов отримав смертельні поранення, він загинув на місці».

Тіло загиблого військовослужбовця потрапило до рук найманців РФ, які передали його нашій стороні лише 7 грудня.

Попрощалися з Дмитром Каплуновим 9 грудня у Центрі культури та мистецтв Служби безпеки України. Указом президента України йому присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Title 

Денис Волочаєв

Денис Олександрович Волочаєв народився 23 грудня 1981 року.

Полковник (посмертно) СБУ, військовослужбовець спецпідрозділу Центру спеціальних операцій «Альфа».

Вночі під час переходу групи після успішного виконання поставлених завдань стався підрив на міні.

Денис Волочаєв і ще один офіцер були поранені у ніч із 30 листопада на 1 грудня, коли група спецназу управління «Альфа» Служби безпеки виконувала бойове завдання з проведення розвідки і спостереження в «сірій зоні» в районі села Староласпа, Донецької області, – пише Юрій Бутусов.

Оскільки підрив стався в «сірій зоні», противник за цим не спостерігав і відходу не перешкоджав. На жаль, під час евакуації від важких поранень загинув підполковник Волочаєв.

Попрощалися з Денисом Волочаєвим 3 грудня у Центрі культури та мистецтв Служби безпеки України. Указом президента України йому присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Title 

Дмитро Темний

Дмитро Вікторович Темний народився 7 лютого 1991 року, в селі Малий Бузуків, Смілянського району, Черкаської області. З 2011 року мешкав у селі Хацьки, Черкаського району.

2008 року Дмитро закінчив 11 класів середньої загальноосвітньої школи у селі Степанки, після чого вступив до професійно-технічного училища № 8 у Черкасах, де здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування устаткування. На строкову службу був призваний у липні 2011 року. Одразу був доправлений до 180-го навчального центру радіаційного, хімічного та біологічного захисту (на той час – 1-й навчальний центр пожежної безпеки), в якому здобув професію «пожежник-рятувальник».

26 вересня 2011 року повернувся з навчання до 3-го арсеналу авіаційних засобів ураження, що розташований у селі Дубіївка, Черкаського району, служив там до 5 червня 2019 року. У лютому 2016 року Дмитро Вікторович проходив курс навчання у 184-му навчальному центрі у Старичах за програмою для професійно-технічного навчання військовослужбовців за контрактом для заміщення посад командирів відділень та головних сержантів взводів.

8 жовтня 2016 року його було на один рік відряджено до зони Антитерористичної операції в район Маріуполя, де він проходив службу до 6 жовтня 2017 року. Служив чоловік молодшим сержантом, механіком-водієм БМП, спочатку у 30-й окремій механізованій бригаді, а згодом – у 28-й ОМБр. Коли контракт закінчився, Дмитро звільнився та влітку цього року підписав новий, на пів року.

Молодший сержант, командир відділення 72-ї окремої механізованої бригади.

З дитинства він дуже любив грати у футбол, брав участь у районних змаганнях, а під час служби був членом футбольної команди частини «Арсенал». Також він захоплювався волейболом, баскетболом та тенісом, мріяв придбати власні будинок та автівку. Дмитро Вікторович завжди був на позитиві, легко знайомився, серед інших його вирізняли неабиякі відвага та сміливість. Намагався в усьому бути першим та найкращим, а якщо припускався помилок – негайно шукав причини та шляхи виправлення.

Загинув 7 грудня в районі міста Золоте-4, Попаснянського району, Луганської області, від смертельних поранень, які отримав під час обстрілу наших позицій з автоматичних гранатометів.

Поховали Дмитра Темного 10 грудня у Хацьках. У нього залишилися батьки, дві сестри, дружина та донька.

Title 

Андрій Войтович

Андрій Володимирович Войтович народився 27 березня 1990 року, в селі Квітневе, Рожищенського району, Волинської області, у багатодітній родині.

Закінчивши 9 класів сільської загальноосвітньої школи, хлопець почав допомагати у домашньому господарстві (у родини – велике фермерське господарство). Потім його було призвано на строкову службу, повернувшись з якої він продовжив нести на плечах важкий тягар сільського життя.

Коли на Сході розпочалася віна, 2 серпня 2014 року Андрія Володимировича було призвано за мобілізацією до Луцького прикордонного загону, військовослужбовці якого (Андрій – серед них) виконували бойові завдання в районі Слов’янська та Краматорська.

Був дуже працьовитим і відповідальним, завжди будь-яку справу доводив до кінця, майже все вмів робити власними руками. Був веселим та щирим і завжди захищав будь-кого, хто потребував захисту: чи то рідню, чи то сторонніх людей. Дуже любив та поважав зброю, майже ідеально тямив у ній. Він мав великий авторитет серед бойових друзів, завжди йшов сам на важливі та небезпечні завдання замість молодших побратимів, беріг їх і навчав усьому, що знав сам.

Після демобілізації Андрій Володимирович повернувся додому, але ненадовго, 13 травня 2016 року підписав із ЗСУ контракт на три роки, службу проходив у 14-й ОМБр. Коли термін контракту закінчився, він підписав ще один, на пів року (у лютому наступного року мав закінчити службу).

2016 року познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка у 2014-2015 роках входила до волонтерської групи «Волинь SOS», що займалася проблемами переселенців, військовослужбовців та їхніх родин. На прохання чоловіка вона припинила свою діяльність, адже він дуже хотів, щоб вона була у безпеці, пильнувала родину та виховувала своїх двох синів (спільних дітей у них не було, це були діти від її першого шлюбу). У травні 2017 року вони одружилися.

Молодший сержант, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 грудня ввечері в районі селища міського типу Новотошківське, Попаснянського району, Луганської області, від смертельних уламкових поранень, які отримав під час підриву на невідомому вибуховому пристрої.

Похований 13 грудня у Квітневому біля могили матері (вона померла два роки тому від хвороби). У нього залишилися двоє братів, сестра, дружина та двоє дітей.

 Title

Сергій Сирота

Сергій Миколайович Сирота народився 17 жовтня 1997 року, в селі Щурин, Рожищенського району, Волинської області.

Після закінчення 9 класів Щуринської загальноосвітньої школи вступив до Торчинського професійного ліцею, в якому провчився з 2013 до 2016 років та отримав спеціальність «тесля». Під час навчання у школі Сергій у 8 класі перехворів складною формою грипу, через що змушений був 6 місяців перебувати на лікуванні у міжобласному дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани», де навчався й лікувався одночасно.

Сергій Миколайович любив грати у футбол, бігати та рибалити. Увесь час проводив біля дівчат, заряджаючи їх своїми променями добра та здорового сміху. Він був тихим хлопчиною, але завжди міг захистити себе або когось, хто потребував допомоги. Сергій не хапав зірок з неба, але маленьку зірочку, що йому подарувала доля, він міцно тримав у стиснутій долоні.

25 листопада 2016 року він підписав із ЗСУ трирічний контракт, а після закінчення терміну продовжив контракт ще на пів року.

Старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 9 грудня ввечері в районі селища міського типу Новотошківське, Попаснянського району, Луганської області, від смертельних уламкових поранень, які отримав під час підриву на невідомому вибуховому пристрої.

Поховали Сергія Сироту 13 грудня у рідному селі. У нього залишилися батьки та двоє братів.

Джерело: «Цензор.НЕТ»
(https://censor.net.ua/r3168014)

Богданчик

Живі у пам’яті людській…

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com