rss
09/26/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Подорожі \ Андрій Бондаренко: «Страх перед неспокійними африканськими країнами долаю досконалою підготовкою. Подорож розписана по годинах»
 Title
 Місто Ньїрагонго, Руанда

Багато людей люблять подорожувати без допомоги туристичних агентств, без великих груп і навіть поодинці. Одним з таких мандрівників є заступник міського голови Хмельницького Андрій Бондаренко.

Пан Андрій побував у 56 країнах світу – на трьох континентах. У нього багато планів на кілька років наперед. Мандрівник не ставить на перше місце умови проживання і пересування. Йому подобається ночувати під зорями, в звичайній сільській хатині, але до самої подорожі готується кілька місяців, вираховує кожну хвилину подорожі. Це дає можливість раціонально витрачати гроші, уникати різних небезпек, зберегти здоров’я.

Про своє захоплення мандрами, враженнями і подальшими планами мандрівник поділився з читачами газети «Час і Події».

– Пане Андрію, що вас наштовхнуло на мандри в далекі світи?

– Коли мені було 5 років, мій дідусь вперше показав карту світу, і вже тоді я цим захопився. Буквально через 2-3 роки знав напам’ять усі країни світу й їхні столиці, мріяв про подорожі. Але тоді ще був СРСР, і це було нереально. Згодом настали важкі дев’яності.

 Title
 У селі Чінотімба, Зімбабве

Перша серйозна подорож відбулася в 2005 році. Тоді я поїхав на Близький Схід на цілий місяць. Мені тоді було 29 років. Побував у Туреччині, Сирії, Лівані, Йорданії та Єгипті. Тоді було важко планувати подорож, бо не було нормального Інтернету. Не було достатньо ресурсів, сайтів, блогів, тревел-блогерів. У мене Інтернет був тільки з 2-ї ночі до 7-ї ранку. В цей час я сидів на форумах і все планував. Готувався рік, але подорож вдалася. Була цікавою і складною, а закінчилася тим, що в Шарм-ель-Шейху в мене повністю закінчились гроші. Мені вперше довелося випробувати таке явище, як аеростоп. Коли розумієш, що іншого виходу немає, то вдаєшся вже до хитрощів. Півтори доби пробув в аеропорту, де проводив перемовини з туркомпаніями, прикордонниками і навіть з директором аеропорту. Хотіли відправити мене в Каїр, в українське посольство, але, врешті-решт, я там усім набрид, мене провели в літак, і я полетів до Києва.

До речі, ціни на переліт тоді були значно вищими, ніж зараз. Я летів з Москви до Анталії і знайшов дешевий квиток за 78 доларів. Складність поїздки була ще і в тому, що це був неспокійний регіон, насамперед – Ліван. Я був тоді на території, яка контролювалася організацією Хезболла, а це – радикальний ісламський рух. Але проблем не мав жодного разу, як і за всіх 15 років, протягом яких я подорожую, хоча побував у місцях, куди люди не наважуються їхати.

– Що в цих країнах вас найбільше вразило?

Title 
 Андрій Бондаренко із замбійськими школярами

– Тоді в мене була мета побачити якомога більше історичних і біблійних місць. І мені це все вдалося. Бував у сирійському Алеппо і в Пальмірі.

– Очевидно, ця поїздка вас надихнула, і вам захотілося знову. Що було далі?

– Через рік поїздки я познайомився з майбутньою дружиною, а після п’яти місяців ми почали зустрічатися і поїхали в Туреччину, щоб побачити вулкан Ерджіяс. А невдовзі у нас була дуже цікава поїздка. Ми проїхали Іркутську область Росії, Бурятію, Саяни, навколо озера Байкал, побували в Монголії. Тоді була дуже гарна погода. Вдень було +20, а вночі -20.

– Які враження від Бурятії? Відчутно, що там живуть буряти?

– Рускій мір приніс туди п’янство. Оскільки ми подорожували по Росії (були в Прибайкаллі, Забайкаллі, Іркутській області), то відчули, що п’ють там дуже багато. Хоча люди самі по собі добрі. Коли п’є росіянин, то це – традиція, а коли п’ють буряти, то вони стають неадекватними, агресивними. З ними важко про щось домовитись. До речі, прапор Бурятії схожий на український. Між собою спілкуються бурятською.

– А як Монголія? Чи насправді бідна країна?

 Title
 Амфітеатр в Алеппо

– Тут поняття досить умовне. Я використовую індекс, наскільки є щаслива нація, наскільки люди радіють життю. Монголія – одна з країн, де люди задоволені життям. Їм багато не треба. Більшість монголів живуть у юртах. Дуже привітні, завжди готові допомогти. Найбільш яскраві враження у мене були саме від Монголії. На той момент в Улан-Баторі був один проспект, де були «хрущовки», а зараз там уже хмарочоси.

– Яка ваша мета подорожей? Що ви хочете взяти з кожної поїздки?

–Я хочу побачити країну зсередини. Хочу побачити звичайне життя людей: чим вони відрізняються від нас, поспостерігати їхній побут, стиль життя. Звичайно, хочеться побачити їхні пам’ятки історії, культури і природи.

– Де ще бували в Азії, крім Близького Сходу і Монголії?

– В Ірані, Туркменістані, Сінгапурі, Малайзії, Індонезії, Катарі, ОАЕ, Грузії, Вірменії, Азербайджані.

– Доводилось чути, що в Сінгапурі вважається порушенням, якщо прилітаєш у брудному взутті?

– Це – правда. Там дуже жорсткий порядок. Якщо людина щось порушила, то вона не уникне відповідальності. Там усе фіксують камери. Там штрафи від 500 доларів. У Сінгапурі не можна пити й їсти в громадському транспорті. За це теж штрафують.

Title 
 Чукуду – основний вид вантажного
і пасажирського транспорту в провінції
Північне Ківу і
місті Гома, ДР Конго

А ще в Сінгапурі дуже високі ціни. Я там ночував у хостелі, хоча це важко хостелом назвати. Виглядало як шафа, в яку ледве поміщаєшся, а в ній – полиці. Одна така полиця коштує 41 долар за ніч. Звичайні готелі коштують 180-200 доларів.

– Як вам вдалося побувати в Туркменістані? Це дуже обмежена для в’їзду країна.

– У той час я обіймав посаду заступника міністра інфраструктури і був у складі офіційної делегації, яка їхала на Міжнародний транспортний форум. Ми там із президентом країни відкривали новий автобан, новий автобусний термінал і митницю. Але якщо людина просто так хоче поїхати, то це практично нереально.

– Чи задоволені поїздкою в цю країну?

– Звичайно. Там надзвичайно цікаво, й існує якесь інше паралельне життя. Столиця країни, Ашгабат, дуже чисте і сучасне місто, але дивувало, що на вулиці практично немає людей. Всі жінки там ходять у національних костюмах. Це дуже гарно. Дуже складно фотографувати, але я зміг. Коли в мене був вільний час, я втікав з готелю і мені вдавалося майже все відзняти. За мною бігали працівники спецслужб і попереджали, що відберуть фотоапарат. До речі, за кожним членом делегації був закріплений співробітник спецслужби, але мене він швидко втратив з поля зору, бо я вже маю досвід залишатися непоміченим. Цікаво, що не бачив в Ашгабаті ні магазинів, ні ресторанів. З місцевими не спілкувалися. Мабуть, цього не допускають. Зате поспілкувався з президентом.

– Дехто вважає Іран небезпечною країною для іноземців. Чи це правда?

Title 
 Вечірні ритуали на березі ріки Ганг, Індія

– Я б не сказав, що це – небезпечна країна. Почував себе там комфортно. Там гарні автобани на шість смуг руху. В ідеальному стані всі пам’ятки архітектури. Там багато дивовижних архітектурних пам’яток світового значення. В Ірані можна спокійно зайти в будь-яку мечеть і фотографувати. Правда, нещодавно стався курйозний випадок з моїм київським колегою, мандрівником Артемієм Суріним. Він приїхав туди з дроном, і хоч мав дозвіл, але випадково дрон літав над якимось забороненим об’єктом. Артемій потрапив в тюрму, але потім виплутався, і його вивезли працівники нашого посольства.

До того ж, Іран – більш демократична країна. Жінка не зобов’язана ходити в паранджі, але мусить мати щось на голові. Жінки символічно одягають якісь накидки, а, загалом, намагаються сучасно одягатися, але повинен бути плащ. Спідниць у них нема. Дехто одягає футболки з надписами USA, Los Angeles. А ще – жінки дуже яскраво і гарно фарбуються.

– Розкажіть про Океанію. Де були і що бачили?

– Був у Вануату, Фіджі і Тонзі. Це – зовсім інший світ. Дуже вразили люди у Вануату. Ця країна вважається найщасливішою у світі. Люди там незаможні, практично нічого не мають. Є острови, де, взагалі, немає електрики, жодної дороги і громадського транспорту. А люди радіють цьому! Дуже вразили племена своїм первісним життям. Чоловіки там одягають тільки катеки (фалокріпти), а жінки – спідниці зі сухої трави, і це – весь їхній одяг. Зате кожен із них має мобільний телефон. Це – єдине, що вони носять зі собою. Я був серед цих племен і спілкувався з ними. А головною метою в мене було побачити виверження вулкану Ясур. І таки побачив. Це було найкраще враження.

Title 
 Вулкан Мерапі на світанку. Острів Ява, Індонезія

Щодо Фіджі, то я не ставив собі за мету його побачити, але там є міжнародний аеропорт, через який літаки летять в інші країни Океанії. Фіджі – це знаменитий курорт, де відпочивають австралійці і новозеландці. Європейців там нема. Це була моя перша країна в Океанії. Я погуляв по селах, містечках. Побачив їхні пам’ятки. Там у них давня фортеця, з якою Фіджі починався як держава. Плив на моторному човні по гірській річці через джунглі, які стоять стіною, а через кожні 100-200 метрів – гарні водоспади. Назад сплавлялися на плоту. А ще на Фіджі побачив неймовірний захід сонця.

Переважна частина українців не чула ніколи і, напевно, не почує про існування такої країни, як королівство Тонга. Це – маловідома острівна держава Полінезії, яка є однією з найвіддаленіших від України. Сюди варто їхати, щоб побачити «Полінезію в мініатюрі».

– Ви також побували в Індії. Де саме?

– Був у 6-ти найцікавіших містах у різних регіонах, таких, як Нью-Делі, Джодхпур, Джайпур, Агра, Амрітсар і Варанасі. Індія дуже різна, але на 90% – це купи сміття, вищі за людину. Сміття періодично прибирають, але все рівно не встигають. А вже у місті сикхської релігії Амрітсарі (штат Пенджаб), де є золотий храм, все ідеально чисто. І самі пенджабці відрізняються від решти індійців – вони більш світліші.

– Кілька років тому ви відвідали низку африканських країн, зокрема, постгеноцидну Руанду і неспокійну Демократичну Республіку Конго. Не боялися туди їхати?

Title 
 Щонеділі можна побачити короля та членів
королівської родини Тонги

– А також – Уганду, Замбію, Зімбабве і Кенію. У планах була ще Ботсвана, але нас туди не впустили, оскільки між нашими країнами не були встановлені дипломатичні відносини.

Звичайно, боявся. Але страх можна подолати досконалою підготовкою до подорожі. Коли максимально знаєш, то не трапляється таких екстремальних ситуацій. За місяць нашої поїздки не зустріли жодної людини, яка на нас косо подивилася б. Всі віталися, спілкувалися.

– Руанда – друга країна Африки за рівнем економічного розвитку. Ви відчули цей розвиток?

– Розвиток відчутний у столиці. Там збудовано багато центрів, хмарочосів, чисті вулиці. Побували ми також і у віддалених районах, і там теж зауважили чистоту. По всій країні ідеальні дороги, добре автобусне сполучення. Розвивається туризм.

– А що найбільше вразило в Африці?

– Найбільше вразив водоспад Вікторія, що між Замбією і Зімбабве. Бачив його з обох боків. Це просто вражаюче природне диво. Його неможливо повністю подивитися із суші, тому ми замовляли 15-хвилинний політ на гелікоптері. Друге – це вулкани Вірунґа. Це – гірський масив на кордоні ДР Конго, Руанди й Уганди з вісьмома дивовижними конусоподібними вершинами, оточеними мальовничими гірськими озерами. Там є два діючі вулкани. Основною метою було побачити вулкан Ньїрагонго і відвідати гірських горил у ДР Конго, але за 5 днів до поїздки я отримав лист, що національний парк закритий, тому що відновилися бойові дії, і було викрадення туристів з Великої Британії. Нам повернули кошти, і замість вулкану та горил ми поїхали на водоспад Вікторія.

Title 
 Тонгайці

Але в Конго ми, все ж таки, побували. До того ж, у провінції Північне Ківу, де тривають найбільші конфлікти. До речі, це – найбільші конфлікти за кількістю жертв після ІІ Світової війни. Протягом останніх 20 років загинуло приблизно 5 мільйонів громадян. Але це не тільки внутрішній конфлікт Конго. На її території намагаються з’ясовувати свої відносини сусідні країни. Там дуже багато корисних копалин. Тому ті країни, які мали би бути найзаможнішими, є найбіднішими.

Коли ми приїхали на кордон, то нам сказали, що в нас неправильна віза. Тоді національний парк прислав іншу візу. До того ж, віза в Конго коштує 300 доларів. Якщо відвідуєш парк, то 100 доларів. Але віза розповсюджується тільки на цей регіон. Але там далеко не розженешся через жахливі дороги. Є такі ділянки доріг, коли за добу можна проїхати не більше, ніж 5 км.

– Чи відрізняється культура поведінки африканця від українця?

– Звичайно. Там менше п’яних. Не курять взагалі. Ніколи не підвищують голос. Спокійний народ. Трохи наївні і відкриті, особливо в селах. Ми за день проходили 25-30 км сільською місцевістю. Люди запрошували до себе на подвір’я, дивувалися, як ми до них потрапили.

Цікаво з дітьми. Заходиш у село, а вони до тебе підбігають і кричать «мзунгу», «мзунгу» (біла людина). Беруть за руку, і поки ти не пройдеш село, вони йдуть із тобою, а дорогою ще й інші приєднуються. І так може набратися до 30 дітей. А в Уганді ми зірвали навчання в школі. Коли проходили через шкільне подвір’я, діти побачили нас і почали вибігати. Через 5 хвилин вибігла вся школа.

 Title
 Візитівка острова Пангаїмоту – ніс затонулого
судна за 50 метрів від берега. Тонга

– Чи зустрічали голодуючих аф­ри­канців, про яких чуємо із ЗМІ?

– Там, де ми були, не зустрічали. Але є такі регіони. Колись до Кенії їздила моя приятелька з місією і була в тих селах, де справді важко.

– Чи траплялися якісь проблеми з харчуванням? Наприклад, отру­єння чи несприйняття місцевої їжі?

– Таке було тільки в Індії. Там їжа надзвичайно гостра. До того ж, там не дотримуються гігієнічних правил. Наприклад, готують самоси (пиріжки). Людина їх своїми руками зліпила, поклала смажити, руками вибрала, тими ж руками бере гроші і повертає решту. Подають без серветок. Я отруївся в Індії наступного дня. Але то була моя вина, бо коли ми піднімалися на гору в замок, я по дорозі напився води. В Індії можна пити тільки куплену в магазині воду. Ми щовечора просили, щоб нам робили не гостру їжу. Вони казали, що добре, а, в результаті, приносили таке, що неможливо було їсти. Так тривало до закінчення поїздки. Коли мені стало зовсім зле, ми пішли в McDonalds. Я замовив біг-мак, вкусив його, а він виявився ще гострішим.

– А як стосовно м’яса в тих екзотичних країнах?

– Їжа скрізь майже однакова, відрізняються, здебільшого, місцеві овочі. Найголовніше в подорожах віддаленими країнами – не їсти в закладах для туристів з Європи, бо там привозять продукти і тримають, поки не використають. М’ясо може лежати тиждень. Завжди треба їсти в місцевих закладах харчування. Там не отруїшся, бо готують для місцевих, і продукти там завжди свіжі. До того ж, там завжди дешевше і корисніше. Ніхто не буде труїти людей, які живуть поруч у селі.

 Title
 Водоспад Вікторія утворює бризки і туман,
які піднімаються на 400 м. Видимість – 5 км

– Що цікавого їли і пили в цих країнах?

– У Замбії їли гусінь з пивом. Було дуже смачно. Це був наш другий день в Африці. Потім ми три тижні її шукали, але все безуспішно. Також пили африканське пиво. Воно дуже смачне.

В Уганді є місцевий джин – вараджі. Місцеві п’ють його у великих кількостях. До речі, Уганда вважається однією з країн, де вживають багато алкоголю. На смак цей напій практично нічим не відрізняється від нашого джину. Наступного дня від нього болить голова. Коштує він значно менше, ніж наш джин.

В Океанії скрізь п’ють лимонну воду, а з алкоголю – каву. Але це не та кава, що ми п’ємо. Це – напій з коріння дерева. На смак він жахливий. В ньому нема алкоголю, а якісь речовини, після яких «вставляє». На відміну від алкоголю, після випитої кави залишається світлий розум, просто людина стає веселою і розслабленою. Цей стан сп’яніння дуже швидко минає, і не залишається жодних наслідків.

В Індії дуже вразив ром Captain Morgan. Ми його знайшли в таємному магазині, бо там у звичайних магазинах алкоголь не продають. Після того, коли його випили, мені полегшало після отруєння. Він надзвичайно смачний, і зранку не було поганого відчуття. До речі, в Індії ми жодного разу не бачили п’яних.

 Title
 Церемонія приготування та пиття
місцевого священного напою кави

– Чи справжніми є фото індійсь­ких поїздів з пасажирами зверху?

– То є правда. Бачили поїзд, весь заповнений всередині, зверху і ще й збоку люди висіли. Крім того, поїзди в Індії систематично запізнюються, іноді навіть на 12 годин.

– А яка з європейських країн найбільше вас вразила?

– Однієї улюбленої нема. Вразили Бельгія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Австрія і Польща. Багато країн Європи я ще не встиг відвідати. Найближчі відкладаю на потім.

Був із дружиною в Ісландії. Дивовижна країна. Бачили гейзери, спускалися в кратер вулкана. Там – неймовірні водоспади. Ця країна, взагалі, не схожа на будь-яку іншу. Зате – дуже дорога. Готельний номер, який може бути без належного сервісу, коштує 200-250 доларів. І вже за пів року все зарезервовано. Але туди можна їхати з наметом. Хоча там часто падають дощі і дмуть вітри, зате вся країна вкрита теплим мохом. Можна спати просто на мохові, і це буде добрий підігрів. Також важливо, що країна безпечна.

Цікавими є ісландські села. В селі може бути по 5 будинків. Самі будинки дуже скромні, здебільшого, одна кімната. Там нема «жлобства», а столиця Рейк’явік – місто без хмарочосів.

Title 
 Меланезійський пейзаж

– Чи траплялися на вашому шляху нудні і нецікаві країни?

– Немає таких. Може, Сербія, але не скажу, що вона нецікава, просто я не помітив там якоїсь родзинки.

– Чи не траплялися неприємні випадки від спілкування з тваринним світом?

– Була неприємна ситуація через наше незнання. Коли ми були на водоспаді Вікторія в Африці, вирішили піти пішки навколо водоспаду з боку Зімбабве. На карті я знайшов дорогу по березі річки Замбезі через ліс з баобабами діаметром по 20 метрів. На початку дороги був знак, що тут ходять дикі тварини. Поки ми ішли, час від часу проїжджали джипи. Водії зупинялися і попереджали про небезпеку. Але ми собі спокійно йшли далі. І раптом неподалік побачили двох слонів. Мені відомо, що коли слон побачить людину, то втекти від нього дуже важко. Ми причаїлися і почекали, поки вони відійдуть. Потім дійшли до села в Зімбабве, де забронювали житло. Зайшли на околицю, побачили трьох слонів, що паслися. Ми заглибилися і тихенько їх обійшли. Коли розповіли про це місцевим, то вони були шоковані. Сказали, що в них не можна пересуватися пішки між селами і містами, бо скрізь – дикі тварини.

– А якісь кумедні випадки траплялися?

Title 
 Сплав річкою Навуа, Фіджі

– Один з таких був в Океанії, на острові Танна, в аеропорту Whitegrass (архіпелаг Нові Гібриди). Я мав летіти в столицю Вануату, Порт-Вілу, рейсом авіакомпанії Air Vanuatu. Ніч перед тим я провів біля кратера вулкану Ясур, спостерігаючи за його виверженням. Природно, що я не міг покинути острів, не поділившись із друзями в Інстраграмі відео з вулкану та фотографіями з місцевими аборигенами. Поки обробляв і постив відео, не помітив, як минув час. Коли пішов на посадку, то мені сказали, що мій літак уже полетів, а наступний рейс буде завтра в обід. Але ж в мене ще до обіду був запланований рейс із Порт-Віли на Фіджі, звідки я мав повертатися додому. Я був у розпачі і навіть не уявляв, що мені робити. Здавалося, що жодного виходу немає. За декілька хвилин до мене прийшов працівник аеропорту і сказав, що зараз літак розвернуть і він забере мене. Я в це не повірив, але на смугу пішов. І дійсно, за 10 хвилин я побачив, як на смугу сідає літак. Він приземлився і зупинився поруч зі мною. Пілот відкрив вікно і сказав, щоб я швидко заходив. Боявся, що коли зайду в салон, пасажири будуть обурюватися, що через мене на пів шляху розвернули літак. Але люди, навпаки, посміхалися з того факту, що я спізнився. Це був маленький літак, приблизно на 20 місць, де двері щільно не закривалися. Але це був чи не найяскравіший момент моєї подорожі Океанією! Відтоді для мене AirVanuatu – найкраща авіакомпанія, а вануатці – найдобріші люди у світі!

– Перед поїздкою до Африки у вас вимагали зробити щеплення?

– Вимагали довідку про щеплення від жовтої лихоманки у ДР Конго. Заледве знайшли у Києві відповідну клініку. Але ми настільки були щасливі, що отримали візу в ДР Конго, що забули в Руанді в готелі сертифікати. Нас спокійно випустили з Руанди, а на вході до ДР Конго жінка завела нас у кабінет і попросила показати сертифікати. Мій приятель мав у телефоні фото і показав їй. Вона посміхнулася і сказала, що в нас вони жовтого кольору, а потрібно синього. Але сказала, що можна залагодити справу за 100 доларів. Якщо ні, то сама буде робити щеплення. В результаті, ми зійшлися на 50 доларів.

Title 
 Національний парк Тсаво, Кенія

– Чи відрізняється Кенія від решти країн Африки, які ви відвідали?

– Кенія більш розвинена. Столиця Найробі – сучасне місто з хмарочосами. Більш-менш чисто, транспорт їздить нормально. Були також у найближчому до вулкана Кіліманджаро селі Олоїтокіток. З того села найкраще видно гору. Туристів у цьому селі практично не буває, бо вони їдуть у парк, який розташований поруч. У тому селі живе народність масаї. Масаї досить агресивні до туристів, вимагають у них гроші, але це ті, що є в парках. В цьому селі були звичайні, прості масаї. Ми ходили в їхній місцевий бар. Відвідувачі були дуже здивовані нашим візитом. Потім підсіли до нас і розпитували про різні речі. Офіціантка догоджала нам, як могла.

– Пригадую, ви розповідали про місцевих дівчат, які чіпляються до білих.

– Спочатку це було в Руанді у перший же день нашого приїзду. Дівчата абсолютно без комплексів. До речі, вони дуже красиві. Було таке і в Замбії. Вони прямо нам сказали, що підуть з нами в готель. Те ж саме було і в Кенії. Декотрі казали, щоб ми забрали їх зі собою в Україну. При всій повазі до Африки, рівень життя там кульгає.

– Які у вас найближчі плани?

– На лютий 2020 року планую поїздку в Південну Америку. Хочу відвідати Чилі, Аргентину, Уругвай, Парагвай і частково Бразилію. Хочу побувати на Вогняній Землі в Патагонії.

– Що б ви порадили тим, хто бажає подорожувати?

– Подорожі потрібно любити, а не просто казати, що я хочу подорожувати. Якщо людина мріє відвідати всі країни світу чи якісь конкретні, то вона повинна мати перед собою мету і, насамперед, вивчати інформацію про ці країни. Коли в людини є якийсь стимул, то вона до цього рухається, попри всі труднощі. Квитки треба купувати заздалегідь, не менше, ніж за 6 місяців.

Не можна вирушати в дорогу, якщо подорож не розписана по годинах і навіть по хвилинах. У мене такий лист готовий за 3-4 місяці наперед. Тепер є багато різних форумів, блогів, на яких є достатня кількість інформації. Коли я досконало вивчу цю країну, тоді їду. Коли людина не готова, то з нею неодмінно щось трапиться. Її розведуть на гроші в перший же день. Вона витратить в рази більше, ніж потрібно, і не побачить найцікавіше. У подорожах не може бути випадковостей.

Свидовець: гори, які хочеться погладити

Національний парк Сарек: у Заполяр’я – по літо і сніг

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com