rss
01/20/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#367

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ «Різниця» як тема суспільної дискусії українців

Новий 2010-й рік розпочався інформаційним та суспільним вибухом, не встигнувши ще й офіційно початися. Про це ми з вами, шановні читачі, і поговоримо.

Новорічна промова-2019

Відомо, що, відповідно до традиції, президент України за декілька хвилин до настання Нового року починає говорити (а телебачення транслювати) своє новорічне вітання, яке завершує рівно о 24 годині, коли всі ми піднімаємо келихи та вітаємо одне одного.

Тоді, 31 грудня 2018 року, громадянин В. Зеленський вискочив у ефір телеканалу «1+1», як Пилип із конопель, і поперед президента Петра Порошенка привітав народ з Новим 2019-м роком.

А заодно і повідомив, що таки висуває свою кандидатуру для участі у президентських перегонах.

Після чого цей телеканал уже милостиво дав у запису (у запису, що ніколи ніким в Україні раніше не допускалося!) привітання тодішнього президента.

 Title

Такий нечуваний піар-прийом – коли один із провідних телеканалів дозволив собі поперед привітання президента країни дати привітання приватної особи (популярного актора-коміка В. Зеленського) – зчинив тоді величезний резонанс у ЗМІ і слугував В. Зеленському колосальною рекламою на початку його виборчої кампанії.

Минув рік.

І В. Зеленський, уже як президент України, 31 грудня 2019 року вийшов у ефіри провідних телеканалів зі своїм першим на посаді глави держави новорічним привітанням.

Новорічна промова-2020

І тут варто згадати вислів видатного філософа Гегеля про те, що історія повторюється двічі, і другий раз – як фарс, комедія.

Судячи з усього, серед пекучих образ Петра Порошенка на В. Зеленського не останнє місце посідала образа на отой самий телевиступ шоумена напередодні 2019 року.

Інакше як зрозуміти, що два телеканали – «5 канал» і «Прямий» – які пов’язують з Петром Олексійовичем, 31 грудня 2019 року спочатку показали новорічне привітання українцям Петра Порошенка, а вже потім – новорічне привітання українцям президента В. Зеленського.

Так би мовити, око за око, зуб за зуб.

ЗМІ, ретельно відслідкувавши хронометраж, повідомляли, що привітання п’ятого президента Петра Порошенка «5 канал» і телеканал «Прямий» транслювали 31 грудня 2019 року о 23.57.

Привітання чинного президента Володимира Зеленського вийшло в ефір на цих каналах після його попередника. На «5 каналі» – за кілька хвилин після опівночі, тобто, вже 1 січня 2020 року, на «Прямому» – опівночі.

А фарс у чому, запитають читачі?

Фарс у тому, що зухвала витівка телеканалу «1+1» та тодішнього шоумена В. Зеленського 31 грудня 2018 року зумовила величезний інформаційний резонанс і забезпечила В. Зеленському бурхливий початок президентської виборчої кампанії та різке зростання його рейтингу, а аналогічна відповідь експрезидента П. Порошенка через рік, 31 грудня 2019 року, ні до чого, крім іронічних коментарів, не призвела.

Ні інформаційного тайфуну не сталося, ні зростання рейтингу П. Порошенка.

Адже те, що міг собі дозволити актор-комік у 2018 році – а саме вискочити у ефір з привітанням поперед президента – не гоже і не солідно повторювати експрезидентові, який цілих 5 років очолював Україну і нині є главою політичної партії та її парламентської фракції.

Та й, взагалі, як кажуть у народі, фокус двічі не повторюється. Тому і фарс. Комедія.

Резонанс, проте не той

Title 

Новорічне привітання-2020 у виконанні В. Зеленського (уже президента) викликало також бурхливий резонанс у ЗМІ і соцмережах. Проте, зовсім іншого ґатунку.

Воно розділило громадську думку. Якщо і не навпіл, то на два непримиренні табори точно. І це тим більш впадає в око, що промова була задумана і написана (не виключаю серед авторів і самого В. Зеленського) як заклик до єднання.

Текст звернення

Нема нічого гіршого, як висмикування якихось думок чи тверджень з цілісного тексту.

Саме таким чином здійснюються більшість маніпуляцій.

Саме цим і займаються ось уже 2 тижні чимало авторів «антизеленських» постів у соцмережах та вдавано-гнівних теле- та радіокоментарях.

Тому для початку наведу повний текст новорічного привітання президента В. Зеленського.

«Шановні українці!

Зазвичай, у новорічному привітання президенти розповідають нам про зростання ВВП, падіння інфляції, імплементацію, диверсифікацію та інші дуже незрозумілі терміни. Одним словом, переконують, що насправді ми почали жити краще, просто поки що ви цього не помітили, і тому дуже часто під час звернення президента ми вимикаємо звук. Чекаємо, поки він закінчить свою казку, щоб нарешті перейти до шампанського, канапок зі шпротами та салату «Олів’є».

Сьогодні буде інакше. Нехай сьо­год­ні кожен чесно відповість сам со­бі на важливе питання: хто я? Пре­зидент України, успішний адвокат, звичайна домогосподарка, сту­дент-філософ з Могилянки, агроном з Черкащини. Хто я? Колишній фотограф, який захищає країну на Сході? Колишній фізик, який миє посуд в Італії? Чи колишній хімік, який будує висотку в Новосибірську? Донецький лікар, який переїхав і відкрив власну практику? Чи вчитель з Луганська, котрий переїхав, два роки таксував і, врешті, повернувся назад? Хто я? Той, хто десять років живе за кордоном і любить Україну в Інтернеті? Той, хто втратив все в Криму та почав все з нуля в Харкові? Айтівець, котрий мріє втекти з країни? Чи полонений, що мріяв повернутися додому?

Title 
 Новорічне привітання-2020

Хто я? Мешканець Франківська, котрий захищає свою рідну мову? Уродженець Гурзуфа, котрий береже свою рідну мову? Мешканець Берегова, котрий береже свою рідну мову? Или житель Краматорська, который говорит на своем родном языке? Той, хто вивчив українську? Бо це нормально знати державну мову. Чи той, хто не хоче цього робити? Хто я? Той, хто сплачує податки? Хто підрізає на дорозі? Тримає вдома собаку? Рудий? Мусульманин? Має вади слуху? Ненавидить оливки? Ліберал? Відмінник? Не дивився «Гру престолів»? Сангвінік? Веган? Козеріг? Не поступається місцем у метро? Донор крові? Відмовився від пластику? Це – кожен із нас. Це – українці. Такі, як є. Не ідеальні, і не святі. Тому що просто люди. Живі. Зі своїми недоліками і «тарганами». Але в нашому паспорті не вказано правильний чи неправильний українець. Немає рядка «патріот», «малорос», «ватник» чи «бандерівець». Там написано: «Громадянин України», який має права і обов’язки. Ми з вами дуже різні.

То хто ж ми? 73%, які обрали президента. 25%, які його не сприймають. Чи ті, хто не ходив на вибори? Ті, хто відзначає Різдво 25 грудня? Чи ті, хто сьомого січня? Хто знайомий 100 років? Чи ті, хто зустрівся 2014-го? Ті, хто зробили найбільший у світі літак, і хто ставить заглушку замість паска безпеки? Читаємо Жадана чи слухаємо Марув? Дивимось «Іронію долі» чи «Сам удома». Вболіваємо за «Динамо» чи «Шахтар»? Чи разом за Ломаченка та Усика. Ті, хто святкує 8 Березня? Чи, навпаки, вважає його пережитком «совка»? Йдемо в неділю до церкви чи нічого не робимо у суботу? Ми ті, хто каже: «Я тебе кохаю» чи «Я тебя люблю». Все це і є ми.

І як же нам, таким різним, жити далі разом? Відгородитися? Відгородитися величезним парканом? Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення. А раптом це не так? Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б їх поважати, дізнавшись, за кого на виборах голосували б Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода чи Хмельницький мали б різні погляди щодо НАТО? Нам було б важливо, до якої церкви ходять Каденюк та Лобановський? Що думають Антонов чи Корольов щодо розмитнення автомобілів? І як Ступка чи Биков ставляться до «нормандського формату»? Ми цінуємо їх за інше, бо цінуємо ми насправді інше.

Ми однаково раділи, коли наші вийшли на «Євро». Однаково посміхаємось, їдучі рівною дорогою. Однаково радіємо народженню первістка. І не важливо – хлопчика чи дівчинки. Ми щасливі, якщо закохані хоч у Слов’янську, хоч у Дрогобичі. І хрести на могилах наших солдатів що в Тернополі, що у Кривому Розі не змагаються в патріотизмі. А коли повернулись наші моряки та наші полонені, ми плакали від щастя всі: й україномовні, і русскоговорящие, і звичайна домогосподарка, й успішний адвокат, і президент України.

У нашій історії чимало епізодів, що нас об’єднують. Та ми навчились бути єдиною країною епізодично. У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми уявляємо його однаково – це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де не важливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати.

Шановні українці! У новому 2020 році я бажаю всім нам поважати одне одного, бути здоровими, мати достаток і багато приводів посміхатися. Бажаю всім гарно відпочити, виспатись, не переїсти і, звичайно, легкого та приємного запаморочення на ранок. Миру всім нам. Пам’ятаймо, що любити Україну – означає любити всіх українців, в якому куточку нашої країни вони б не народились».

Ключові тези

Звернімо увагу на те, що сам автор звернення, чинний глава держави Володимир Зеленський, очевидно, вважає ключовими тезами привітання.

Покритикувавши методологію і стиль президентських новорічних привітань минулого, чинний президент підкреслив: «Сьогодні буде інакше».

Дослухавши до цього місця, пам’ятаю, я подумав: «Цікаво. В чому ж інакше?»

Ніби відповідаючи на питання, яке, я впевнений, виникло у багатьох українців, В. Зеленський продовжив: «Нехай сьогодні кожен чесно відповість сам собі на важливе питання: хто я?»

Далі оратор доволі довго – можете пересвідчитися з тексту – перераховував ким, звідки і якими можемо бути ми. Перелік очевидний, проте, малоінформативний. Як і висновок, який звучить як проста констатація: «Це – кожен із нас. Це – українці. Такі, як є. Не ідеальні, і не святі».

Стоп. А хто з нас, зокрема, і з політиків чи лідерів суспільної думки, вважав чи називав себе ідеальним чи, тим більше, святим?

Думаю, ніхто.

Інша справа, що серед українців виокремилася ціла група осіб, котрі настільки впевнені в своїй правоті, що судять про все та оцінюють всіх настільки категорично, що у тих бідаків, які потрапляють під їхній праведний гнів, не залишається жодного шансу на пояснення і, тим більше, на виправдання.

Загальновідомим є те, що ознакою інтелігентності здавна вважається вміння припустити власну неправоту. Припустити хоча б ймовірно, навіть суто теоретично.

Проте, ці вітчизняні ідеологічні та громадсько-політичні «праведники» знати нічого не хочуть про цю ознаку інтелігентності. В їхніх очах – священний вогонь вічної правоти, в їхніх вустах – громовиці остаточних вироків у прокурорському тоні, в їхніх руках – клейма, на яких вирізані образливі визначення. І цими розпеченими клеймами наші «праведники» з усього розмаху заліплюють у чоло своїм жертвам, залишаючи там різноманітні клеймування на кшталт «зрадник» і т. п.

Проблема реальна й непроста, бо вистачає і зрадників, і різних інших недобрих осіб.

У своїй промові президент про це сказав: «Але в нашому паспорті не вказано – правильний чи неправильний українець. Немає рядка «патріот», «малорос», «ватник» чи «бандерівець». Там написано: «Громадянин України», який має права і обов’язки. Ми з вами дуже різні».

І знову стоп.

Мало констатувати очевидне («Все це і є ми»). Так, ми різні. І що далі? А далі президент В. Зеленський, на мій погляд, ризикує втратити критерій отієї самої «різності».

Перш ніж відповісти на його запитання: «І як же нам, таким різним, жити далі разом?», потрібно чітко визначити критерій допустимості чи недопустимості рівня та сутності отієї «різності».

Якщо ми різні у смаках, звичках, біографіях, сімейних обставинах чи дружніх контактах і т. п. – це одне. Допустиме. Бути різними в приватних справах – це нормально.

Якщо ми різні, тим більше, протилежні, у світоглядних цінностях, у розумінні Добра і Зла, у ставленні до національних інтересів України, то це вже дуже серйозно.

І компроміс тут може бути або дуже складним, або й неможливим. Неприйнятним.

Коли президент запитує: «Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення?», ризикну йому відповісти. Життя переконало. Інколи трагічним чином.

У громадянина України з Горлівки Володимира Рибака не було написано «патріот». У громадян України, котрі у 2014 році зривали український прапор, який захищав В. Рибак, не було написано ні «ватник», ні «сєпар», ні щось подібне.

Title 
 Громадянина України В. Рибака ведуть на страту
теж громадяни України. Є між ними різниця?
Прірва!

Проте, ці громадяни закатували свого співвітчизника В. Рибака і розпанахали йому живота, кинули ще живим у річку. У них з В. Рибаком були «відмінності»?

Чи між ними була непереборна прірва в розумінні цінностей, відданості рідній країні, її національному прапору, обов’язку захищати Батьківщину?

Прірва.

І про це чітко мав сказати президент – що між багатьма нами є відмінності, а є і прірви.

А те, що в кадрі не було ні національного прапора, ні штандарта президента України – це деталь чи важливо? Чи яка різниця? А хто тоді звертався до нас? Просто людина? Чи, все-таки, президент України?

Єднання епізодичне і щоденне

У своєму привітанні президент В. Зеленський іноді видає бажане за дійсне. Так, він, ніби призабувши нещодавнє минуле, згадує: «А коли повернулись наші моряки та наші полонені, ми плакали від щастя всі: й україномовні, і русскоговорящие, і звичайна домогосподарка, й успішний адвокат, і президент України».

Нагадаю главі держави, що плакали далеко не всі. Наприклад, політичні опоненти, противники і вороги пана В. Зеленського обурено запитували – чому, мовляв, він включив наших моряків до списків обміну, адже Росія і так мала б їх звільнити, згідно з рішенням Міжнародного морського трибуналу?»

Те, що Росія ігнорувала рішення трибуналу і не мала наміру просто так віддавати наших полонених моряків, опонентів В. Зеленського не обходило. Вони просто не пропускали і донині не пропускають жодної нагоди вчепитися, мов, скажені пси, йому в литку.

Вчепитися і терзати його доти, доки це буде для громадськості актуальним. А потім чекати наступної нагоди вчепитися.

Такою нагодою для них став і передноворічний обмін полонених – президентові дорікали – та й ще як гнівно – що не тих відпустив і невідомо кого звільнив з наших.

В. Зеленський ставить суспільству правильний діагноз: «У нашій історії чимало епізодів, що нас об’єднують. Та ми навчились бути єдиною країною епізодично».

Title 
 Президент вітає звільнених
з полону українців

Це дійсно так. І у минулому чіткої державної політики, яка б ставила метою ці епізоди множити, посилювати, перетворювати в тенденцію, на жаль, не було.

Можливо, нам доведеться стати свідками та учасниками формування такої політики?

Адже у привітанні президент заявив: «У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни».

Чудово? Чудово. Згодні? Згодні.

Але якраз тут, де ми з вами, шановні читачі, готові погодитися з президентом, він, на погляд багатьох, збився з ноги і втратив стежку, пішов манівцями.

Тому що оте бажане майбутнє В. Зеленський описав так: «Адже ми уявляємо його однаково – це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де не важливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати».

І от якраз з цих слів і почалося інформаційно-психологічне «торнадо» в українських ЗМІ та соцмережах.

Цілий хор обурених голосів заволав: «Як це яка різниця?!» Але й тут одразу утворилося, мінімум, два табори серед незгодних.

Одні не хотіли вулиці Леніна, інші – вулиці Бандери, навіть якщо обидві заасфальтовані та освітлені.

Одні не хотіли призначати побачення біля пам’ятника радянському генералові М. Ватутіну, інші – Р. Шухевичу, навіть якщо будуть дуже закоханими.

І якраз це найвиразніше відхиляло думку В. Зеленського: «Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати».

Не однаково бачимо. Часто бачимо прямо протилежно. Як же об’єднатися?

Головне слово

В привітанні президента основним виразом, який здійняв бурю, був вислів: «Яка різниця?»

Title 

Інтуїцією, нюхом, чуйкою, а головне – аналізом, розумом багато хто одразу схопив, а дехто трохи згодом дотумкав: «Різниця є, і вона принципова».

Це породило в соцмережах флешмоб з виразом, що різниця є. Люди демонстрували свою позицію, одні – за переконаннями, щиро, інші – за політичним завданням лідерів чи роботодавців.

Тож, коли президент планував мирно завершити своє привітання, він розслабився і знову спіткнувся: «Шановні українці! У новому 2020 році я бажаю всім нам поважати одне одного, бути здоровими, мати достаток і багато приводів посміхатися. Бажаю всім гарно відпочити, виспатись, не переїсти і, звичайно, легкого та приємного запаморочення на ранок. Миру всім нам. Пам’ятаймо, що любити Україну – означає любити всіх українців, в якому куточку нашої країни вони б не народились».

При всій повазі до статусу президента, при всьому розумінні необхідності єднатися, ми зітхаємо, бо розуміємо: у Новому 2020 році «всім нам поважати одне одного» не вдасться; з виразом «любити Україну – означає любити всіх українців» погодитися неможливо, бо чимало українців по крові і з нашим паспортом щодня ціляться в приціли, намагаючись вбити чи поранити тих українців, котрі зі зброєю в руках захищають нашу країну на східному фронті.

І ті, і ті – українці. Але чи можна про них сказати: «Яка різниця, чому і у кого вони стріляють?» Не можна. Різниця є, і вона – принципова. Рівня прірви.

Підтримка Кобзаря

Багато хто цими днями в контексті дискусії згадував слова Кобзаря. Освіжимо їх у пам’яті?

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

Title 

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу –

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

I не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: – Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись. –

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

(«В казематі» 1847)

 

Ох, і нам не однаково. Різниці є. І одна з них – будемо вільні, чи в «казематі»?

Опонування
С. Вакарчука

Title 

Лідер фракції «Голос» традиційно опонував В. Зеленському, та ще й віршовано.

Текст відповіді Вакарчука:

Для мене справді є різниця де,

Для мене є різниця з ким, куди і звідки.

Все очевидно: хтось вперед іде,

А хтось стає навколішки

й навшпиньки…

А щодо того, хто кому

товариш друг і брат,

На щастя кожного я право поважаю,

Але не поважаю я порад,

Як через пекло проповзти до раю.

І як підставити щоку під чобіт зла,

І як закрити гідність у «каптерку»,

І тих, хто молиться на голову козла,

І тих хто всує одягає «гимнастерку».

У кожного свій погляд на життя,

Свої слова, гріхи і протиріччя,

Старіють очі і від сміху, і від сліз,

Та не буває без очей облич.

Як не буває без облич людей,

І не буває без людей Держави,

Какая разница, под чем,

под кем и с чем,

Коли овець зганяють вовкодави.

Коли нема зубів, вже все одно

Жувати шоу чи смоктати серіали,

Яка різниця – сало, чи попкорн,

Коли тебе на мило готували.

Ви кажете, що кожного колись

потрібно, врешті-решт,

нагодувати,

Я згоден з цим, але навіщо всім

солодку вату в душу заганяти?

Ми творимо державу чи колгосп?

Ми пишемо історію – чи казку?

Ми хочем без наркозу перемог,

Чи хочемо під опіум поразки?

Для мене справді є різниця де,

І хто, і з ким готовий побрататись,

Не проживе Держава без людей,

Людей, що вовкодавів не бояться.

 

Може, це стане його новою піснею?

Привітання Петра Порошенка

Звернення експрезидента напередодні 2020 року було подібним до звернення чинного президента – обидва говорили про єдність. Тільки у Петра Порошенка був дуже відчутним мотив політичної боротьби. Зокрема, він заявив: «Нас не зламати», маючи на увазі свою партію. Її хтось ламає?

Title 

Ось як про це писали у ЗМІ:

Телеканал «Прямий» та «5 канал» в останні хвилини 2019 року транслювали новорічне привітання п’ятого президента України Петра Порошенка замість промови чинного президента Володимира Зеленського.

У своїй промові Порошенко розповів про «запас міцності змін», які «українці здійснили протягом 5 років… Похитнути його виявилося не так просто», – сказав він.

Також Порошенко заявив, що він і його команда боронять «перспективу вступу України до ЄС і НАТО, армію, мову і віру».

«Ми захищаємо Збройні сили в тилу від атак п’ятої колони, а Збройні сили міцно тримають оборону на фронті», – зазначив він.

До відеозвернення додався і текст на сторінці Петра Порошенка у соцмережах.

 

Петро Порошенко

«Щиро вітаю всіх українців з Новим роком. Миру всій країні, щастя і добробуту кожній родині! Хочу, щоб у Новому році для кожного з нас синьо-жовтий прапор єдності був важливішим, ніж партійні кольори. Щоби, попри внутрішні розбіжності, ми зберігали солідарність перед зовнішніми викликами.

Разом ми сильні.

Хай збуваються найсміливіші мрії.

Все буде гаразд!»

Висновок

Намагання президента «зшити», об’єднати українців саме по собі правильне. Вираз «Яка різниця?» – неправильний.

У світі завжди була і є різниця між Добром і Злом, Істиною і Брехнею, Красою і Потворністю, Правом і Безправ’ям, Вірністю і Зрадою, Благородством і Підлістю, Війною і Миром – і ще багато між чим.

Об’єднатися можна тільки з тим, хто поділяє принципові цінності, в яких Добро, Істина, Краса, Справедливість, Мир, Україна, її національні інтереси є критеріями. Тоді й індивідуальні відмінності не гратимуть вирішальної ролі.

Ще раз вітаю читачів з Новим 2020-м роком!

Христос рождається! Славімо Його!

І працюймо на єдність. Однак, з розумінням, що різниця є.

Вбивство жінок: довга дорога до істини

Як Меган і Гаррі нагадали про історію дядька Єлизавети ІІ

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com