Микола Петрович Чирвінський

Тваринництво – одна з основних життєво важливих галузей сільськогосподарського виробництва. Ця галузь забезпечує потреби населення в цінних продуктах харчування, а легку промисловість – у сировині.

Органічні добрива, які одержують від тварин, сприяють підвищенню родючості ґрунту і врожайності сільськогосподарських культур.

Зоотехнія – (тварина, жива істота та мистецтво, майстерність) – наука про розведення, годування, догляд, утримання та використання сільськогосподарських тварин. Зоотехнія – наукова основа тваринництва.

Ще донедавна точного формулювання такого поняття, як зоотехнія, не існувало. Лише завдячуючи нашому уславленому землякові, вченому, дослідникові тваринного світу Миколі Петровичу Чирвінському, основоположникові та фундатору першого в Україні та Росії навчального закладу зі сільськогосподарським напрямком і сформувалася велика галузь народного господарства під багатозначною назвою тваринництво.

Народився вчений-зоотехнік зі світовим ім’ям в м. Чернігів 10 травня 1848 року. Його батько Петро Лаврентійович спочатку служив викладачем у Чернігівській духовній семінарії, а потім – мировим посередником у Городнянському повіті, Чернігівської губернії. Дитячі роки малого Миколи проминули серед селянського побуту. З юнацьких років він бачив важку селянську працю. Мізерні надої від корів часом не давали змоги прогодувати навіть молоком великі селянські сім’ї, не говорячи вже про продукти його переробки. Любов до тварин, шлях до покращення їхнього виробничого потенціалу і сформували світогляд майбутнього видатного вченого у галузі тваринництва.

Дід по материнській лінії Олександр Белецький-Носенко був нащадком полкового сотника, прикладку Носенко це прізвище отримало першим серед чернігівських Белецьких у першій половині XVII ст. Прабабця ж походила з роду Лизогуб, тому в тілі Миколи Петровича текла козацька кров.

За батьковою настановою Микола Петрович вступає до Воронезького кадетського корпусу. Під час навчання раптово помирає батько. Мати вимушена з молодшими дітьми переїхати на хутір Будище, що біля села Добрянка, на півночі Чернігівщини.

Будинок у Києві, де жили Чирвінські

Закінчивши з відзнакою навчання в кадетському корпусі, майбутній учений вступає до військово-інженерного училища, по закінченню якого лише рік відслужив юнкером. Спрацювала тяга до природничих наук, і Микола Петрович залишає військову кар’єру та вступає до Петербурзького землеробського інституту. Слід зазначити, що на той час у цьому ж закладі навчався молодший брат – Петро Петрович який згодом став визначним діячем у галузі ґрунтознавства та сільськогосподарської статистики.

Студентські роки Миколи Петровича були важкими та відповідально напруженими. Як старший у родині серед чоловіків, він мусив фінансово забезпечувати свою родину. Обдарований студент наполегливо займається самоосвітою та пошуком свого місця у науці.

Ще студентом розпочав трудову діяльність лаборантом на кафедрі технічної хімії в тому ж навчальному закладі, де й навчався. Будучи лаборантом, провів низку дослідів, підготував і належно оформив роботи, які отримали схвальні відгуки тогочасних світил хімії.

Навчаючись у військовому училищі, Микола Петрович вивчав анатомію та фізіологію людини. Даний напрямок і ліг в основу досконалого вивчення анатомії різних видів сільськогосподарських тварин. Невдовзі виходять друком наукові роботи з анатомії тварин.

Після закінчення навчання в 1877 році Микола Петрович на рік від’їжджає за кордон, де вивчає досвіт роботи агрономічних дослідних станцій Німеччини, Бельгії, Франції. Наступного року, після повернення, молодий учений одружується та отримує запрошення Петровської землеробської і лісної академії на посаду приват-доцента кафедри загальної зоотехнії. Фактично на його плечі лягла відповідальна і важка робота з організації кафедри та налагодження викладання курсу загального тваринництва. Це була перша кафедра загальної зоотехнії, створена нашим земляком у тогочасній аграрній школі Росії. Микола Петрович став першим викладачем курсу «Загальне тваринництво» та одночасно взявся до створення дослідної бази, кабінету з музеєм та лабораторією. Багато часу потребувало і створення дослідного господарства з розгорнутою кормовою базою. Микола Петрович розробив перше керівництво для курсу загального тваринництва, яке видалося настільки вдалим, що витримало чотири видання і більше, ніж 30 років було основним посібником для студентів вищих та середніх сільськогосподарських закладів. Варто зазначити, що й дотепер студенти, яким цікава зоотехнія, не гребують заглядати до праці вченого-зоотехніка.

Микола Чирвінській на зразковій вівчарні (1902 р.)

У 1883 році М. П. Чирвінський видає ґрунтовну роботу «Про утворення жиру в тваринному організмі», завдячуючи титанічним зусиллям завзятого вченого світ дізнається про діяльність експериментальної зоотехнії. Фактично це була магістерська дисертація, в якій на основі експериментів на поросятах і довів Чирвінський можливість утворення жиру з вуглеводів, чим спростував теорію Карла Фойта (німецький дослідник Карл Фойт ще в 1869 році довів, що жир утворюється лише з білку. Але колеги Фойта не сприйняли цю думку із закликами: «Як може білок перетворюватися в жир? Мабуть, і золото можна спрясти з льону?» А тому на довгі роки теорія Фойта виявилася предметом насмішок в наукових колах). Дослід Миколи Петровича Чирвінського був підтверджений іншими дослідниками на тваринах різних видів у багатьох країнах, зокрема, перевірений і самим Карлом Фойтом.

Фактично цією роботою тогочасна зоотехнічна наука на чолі з Миколою Чирвінським у всьому світі задекларувала своє право на самобутність.

Починаючи з 1886 року, Чирвінський приділяє увагу дослідам щодо аналізу росту тварин. Саме вивченням питання годівлі та розвитку тваринного організму в молодому віці і займається вчений до кінця свого життя. Досліди та роботи Миколи Чирвінського в галузі зоотехнії і до сьогодні залишаються унікальними в плані експериментальної зоотехнії. Варто сказати, що напрямок роботи вчений вибрав випадково, коли він у приватному питанні заради простої цікавості захотів вияснити, як впливає недостатня годівля на розвиток форми черепа у свиней різних порід. Так крок за кроком і сформувалася ціль досліджень у галузі тваринництва.

У зв’язку з тимчасовим припиненням діяльності Петровської сільськогосподарської академії у 1894 році Микола Петрович вимушений переїхати до Петербурга. В цьому ж році його обирають членом Ученого комітету Міністерства землеробства і державних маєтностей, а також – завідувачем бюро зоотехнії. Бюрократична робота мала неприємну природу, навіть противну тому трудовому устрою, до якого звик учений. Але, маючи за правило, що роботу необхідно робити самовіддано, Чирвінський демонструє і надалі організаторські здібності. Він організовує поїздки для купівлі племінної худоби до Швейцарії та Германії. Організовує цілу низку сільськогосподарських виставок та з’їздів як за кордоном, так і на батьківщині. Проводить у 1895-1896 роках спеціальне широкомасштабне вивчення грубововнового вівчарства в південній частині Росії та Бессарабії.

Створені М.П.Чирвінським зоологічна лабораторія з кабінетом та музеєм (1902 р.)

Переломним став 1897 рік, коли Микола Петрович взяв участь у нараді разом з видатними вченими того часу Д. Менделєєвим, В. Кирпичевим, К. Тімірязєвим та іншими. І вже 8 червня 1898 року на засіданні остаточно відредагували кінцеві положення про Київський політехнічний інститут, у склад якого і ввійшло сільськогосподарське відділення. Через місяць В. Л. Кирпичев був призначений директором Київського політехнічного інституту. Цього ж року М. П. Чирвінський переїжджає до рідної України, в Київ. Оселяється разом зі сім’єю в казенній квартирі та повністю поринає у світ зоотехнічної науки.

Варто зазначити, що Київський політех виник у зв’язку з високими темпами розвитку промисловості і сільського господарства України. Відчувався великий дефіцит у кваліфікованих спеціалістах із сільськогосподарським досвідом.

Згідно з наказом Міністерства фінансів, Миколу Петровича призначають, а через два роки затверджують на посаді декана сільськогосподарського відділення та ученим секретарем Інституту. На цій посаді Чирвінський показує себе невтомним новатором та генератором нових ідей як у науці, так і в керівництві вищою школою.

У той час, коли Чирвінські переїхали до Києва, повним ходом тривало будівництво навчального корпусу та допоміжних приміщень. Він організовує та бере участь у озелененні парку (висадженні цінних порід дерев). Той парк, в переважній більшості, зберігся і дотепер.

Наполегливість ученого допомогла налагодити роботу однієї з найкращих вітчизняних кафедр зоотехнії з кабінетами, лабораторією, вівчарнею з тваринним подвір’ям. У вівчарні, яка отримала назву «зразкова», утримувалося близько 100 голів курдючних, волоських, цигайських та інших порід, більш, ніж 30 порід та типів, які були поширеними на той час у країні. Це давало змогу зробити заняття з вівчарства більш наочними, розкривало широкі можливості для порівняльного вивчення наявного племінного матеріалу.

Ще в 1900-му році материн брат, дворянин Євген Петрович Белецький-Носенко заповів все своє рухоме і нерухоме майно з маєтком «Затишшя» Київському політехнічному інституту із зазначенням: «…на предмет призначення стипендії студентам інститут, уродженцям Чернігівської губернії, головним чином, Козелецького повіту».

Микола Петрович ініціював питання щодо необхідності правильного вивчення і наочності для викладання вівчарства започаткувати створення навчальної вівчарні і зібрати в ній найголовніші породи овець. Необхідність у такому навчальному «посібнику» обумовлювалася ще й тим, що Київ настільки був віддалений від районів, в яких розводилися вівці, що, не маючи під руками живих овець, для того, щоб викладати студентам предмет, потрібно було організовувати дороговартісні екскурсії, які, до того ж, ще й забирали багато часу.

Зібрання праць М.П.Чирвінського

На жаль, господарська садиба при навчальному корпусі не мала необхідної ділянки для створення «зразкової вівчарні», а тому і прийняли рішення організувати його в економії Інституту, яка була в Козелецькому повіті, Чернігівської губернії, на відстані 9 верст від станції Бобровиця, Києво-Воронезької залізниці. Це і було саме те «Затишшя», яке зі щедрої руки подарував рідний дядько Миколи Петровича.

Користувався інститут цим заміським господарством недовго. У 1917 році маєток «Затишшя» перейшов до селян, а 1 вересня 1922 року з Агрономічного факультету (колишнього сільськогосподарського відділення КПІ) було утворено окремий «Сільськогосподарський інститут» (зараз – Національний університет біоресурсів і природокористування).

У 1924 році на місці інститутської зразкової економії з фермою було утворене село Затишшя.

Варто зазначити, що Микола Петрович створив дослідне господарство і на своєму хуторі Городня, що розташовувався неподалік містечка Городня, на Чернігівщині. Завдячуючи домашньому господарству відкрилася можливість вільного доступу до дослідницького матеріалу. На хуторі утримувалися різні види тварин із застосуванням різних методів годівлі.

Спочатку на своєму хуторі Микола Петрович бував лише влітку, з роками почав раніше закінчувати вичитувати лекції і в березні виїжджав на свій хутір, потім повертався у Київ, приймав екзамени і знову до осені жив у Городні, де працював над дослідами.

На жаль, своє життя хутір завершив у буремному 1919 році, коли питання функціонування дослідного господарства вирішили революційно налаштовані елементи. Полчища революціонерів розграбували господарство, розкрали весь інвентар та попалили господарські будівлі, повирубували дерева. Дивним способом зникла вся худоба. Бий буржуїв, рятуй Країну рад. А шкода, що дослідний хутір зазнав пограбування та повного розорення.

Політична ситуація склалася таким чином, що в 1905 році Київський політехнічний інститут отримав права та вольності на автономію. Професори мали змогу обирати собі ректора, деканів, студенти отримали можливість збиратися та обговорювати студентське життя. Микола Петрович Чирвінський став першим виборним директором Київського політехнічного інституту. Він мав великий авторитет серед колег та всенародну студентську любов.

У 1909 році М. П. Чирвінський надрукував підсумкову капітальну працю «Розвиток кістяка в овець при нормальних умовах, при недостатній годівлі та після кастрації самців у ранньому віці». Цілеспрямовані досліди у вівчарстві, поставлені Чирвінським, а потім детально описані в праці, на десятиріччя випередили розвиток світової зоотехнічної науки. Навіть у наш час не можна не визнавати сформованого Чирвінським закону: «При неналежній годівлі найбільше відстають у розвитку ті частини скелета, які мають найбільший коефіцієнт збільшення ваги. Під впливом харчування видозмінюються деталі екстер’єру тварини».

Всі досягнення в зоотехнічній науці вчений підтверджував виключно проведеними дослідами. Формуючи тему одного зі своїх дослідів, Микола Петрович писав: «Якщо жир є головним продуктом відгодівлі, то важливо для практичних знань знати джерело його утворення. Тільки в цьому випадку з’являється можливість так складати раціони, щоб вони сприяли утворенню та відкладанню жиру в тілі тварин».

Наукова праця «Про утворення жиру в тваринному організмі» мала велике значення в розвитку зоотехнічної науки та заклала фундамент у світову науку про годівлю тварин. Своїм досвідом М. П. Чирвінський і започаткував створення науки про годівлю тварин, обґрунтованої науковими основами із застосуванням різної техніки годівлі, консервування кормів та їх підготовки до згодовування.

Сучасні науковці в галузі тваринництва сформували вислів так званих «чотирьох К»: корова, корми, корівник, кадри. Фактично цю гіпотезу Микола Петрович довів ще 100 років тому.

Микола Петрович окреслив наукові напрямки у тваринництві, такі, як: вивчення росту і розвитку тваринного організму, годівля, розведення і технології утримання сільськогосподарських тварин.

Всі досліди, що свого часу проводив Чирвінський, сходилися до одного: навчитися правильно годувати тварин, отримувати від них найбільший зиск. Чирвінський фактично довів і запевнив, що непотрібно закуповувати за кордоном велику кількість племінних тварин для їх розведення на батьківщині, а необхідно зосередити всю увагу на годівлі тварин у молодому віці.

Слід зауважити, що пошуки вченого у галузі зоотехнії були проведені на пів сторіччя раніше від подібних досліджень в іноземних країнах і принесли йому світове визнання. Микола Чирвінський справедливо вважається основоположником наукового напрямку в зоотехнії під гучною назвою: «Годівля сільськогосподарських тварин».

У 1916 році Микола Петрович пішов у відставку, зберігши за собою курс доцента по вівчарству, а в останні роки, здебільшого, займався лише науковими дослідами.

Імперіалістична війна важко вплинула на ритмічний плин життя навчального закладу. Багато студентів були мобілізовані або добровільно пішли на фронт. У приміщенні інституту був відкритий американський госпіталь, на його території в різний час розташовувалися військові частини гетьмана Скоропадського, Петлюри, білополяків, німців. Навчальний процес частково призупинився, наукова робота просувалася повільно. Інститут не опалювався навіть узимку, і деякі професори проводили заняття зі студентами у своїх власних квартирах.

Микола Петрович Чирвінський приймає рішення переїхати до старшого сина в Новочеркаськ, де на той час було спокійніше – порівняно зі ситуацією в національно нескореній Україні.

Варто зазначити, що територія Новочеркаська свого часу належала одному з найдавніших народів Кавказу – черкесам. Починаючи з 1763 року, один із найдавніших народів Європи зазнав винищування й вигнання з правічної землі. Понад 100 років російські царі проводили злочинну війну проти цього та інших кавказьких народів шляхом геноциду. І, як наслідок, на землях, де винищили споконвічні народи, у 1805 році заклали місто Новочеркаськ.

Повертаючись до долі Миколи Петровича, хочеться сказати, що не все так сталося, як гадалося. Учений зі світовим ім’ям їхав до Донської землі разом із дружиною у товарних вагонах протягом 11 діб. Знесилений організм Миколи Петровича не витримав навантажень: учений застудився, застуда невдовзі дала ускладнення – запалення легень. Напівживим доїхав до Новочеркаська, невблаганна хвороба прогресувала, розбите місто не дало можливості купити медикаменти для лікування, і, як результат, 5 січня 1920 року на 72-му році життя серце Миколи Петровича перестало битися.

Все своє життя присвятивши вивченню та вдосконаленню методів ведення сільського господарства в галузі тваринництва, Чирвінський знайшов пристанище на Донській землі, де і був скромно похований під обстрілами снарядів на Новочеркаському кладовищі. У місці, яке незадовго до цього викупив Донський політехнічний інститут. Могила Миколи Петровича – поряд з могилою доньки професора загальної зоотехнії того ж інституту.

Прижиттєві праці професора М. П. Чирвінського стосувалися питань годівлі, росту і розвитку сільськогосподарських тварин, вівчарства, вовнознавства та смушкознавства. Вчений експериментально довів, що в утворенні жиру в організмі, крім білків, беруть участь вуглеводи і мінеральні речовини. Досліджував залежність росту і розвитку тварин, особливо у молодому віці, а також – вплив годівлі, утримання, клімату та інших факторів на розвиток тваринного організму.

З моменту наукових відкриттів у зоотехнії минуло більше, ніж 100 років. За цей час розроблено багато нових методів і шляхів удосконалення процесу годівлі сільськогосподарських тварин, але досліди, проведені Чирвінським, які лягли в основу годівлі тварин, не втратили актуальності і до сьогоднішнього часу.

Завдячуючи Миколі Петровичу Чирвінському, світ навчився ефективно годувати сільськогосподарських тварин та вміло вирощувати на свинях сало. І цим, здається, сказано все.