Розмова з науковцем Іваном Матковським про постать блаженного священномученика Климентія Шептицького, роботу над його біографією та життєві уроки брата митрополита Андрея.

Торік Верховна Рада України ухвалила постанову про вшанування на державному рівні 17 листопада 2019 року 150-річчя від дня народження церковного і громадського діяча, політв’язня радянського режиму отця Климентія Шептицького. До цієї дати доктор філософії Іван Матковський видав його біографію під назвою «Казимир – отець Климентій, польський аристократ, український ієромонах, екзарх Росії та Сибіру, архімандрит студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької церкви». Це – перше в Україні ґрунтовне видання, в якому висвітлюється життєвий шлях Праведника. Має потужний обсяг – 664 сторінки!

– Пане Іване, що слугувало поштовхом для написання біографії отця Климентія Шептицького?

– У 2017 році були видані листи, написані архімандритом рідному братові Станіславу, генералові Війська Польського, та родині. Я їх переклав з польської та разом зі студитом ієрм. Юстином (Юрієм Бойком) впорядкував. Готуючи листи до друку, натрапляв на різну інформацію, яка щораз рельєфніше вимальовувала мені цю дивовижну постать. Як пізніше з’ясувалося, історії ці факти не були відомими.

– Скільки часу пішло на створення монографії? Чи була можливість спілкуватися з нащадками Шептицьких?

– Біографію писав рік. Ще один рік над текстом працювали редактори Оксана Думанська та Ольга Громик і дизайнерка – художниця Леся Квик. Працюючи в архіві, в одній з коробок студит о. Юстин (Юрій Бойко) натрапив на машинопис, біля якого були листи, написані рукою о. Климентія.

Одна частина машинопису – це «Листи до родини», плід копіткої праці Яна-Казимира Шептицького, сина Олександра Шептицького, брата блаженного о. Климентія, написані польською мовою. Ці листи були перекладені українською та опубліковані 2017 року за спільною редакцією автора цих рядків та згаданого вже о. Юстина під назвою «Блаженний архімандрит Климентій (граф Казимир Шептицький). Листи рідному братові графа Шептицького Станіславу та родині». Ще 1996 р. видавництво «Свічадо» видало книгу Яна-Казимира Шептицького «Отець Климентій Шептицький. Життєпис на підставі архівних матеріалів родини Шептицьких». 2016 року ця праця була перевидана та доповнена редакторами видання. У шкіцах до біографії о. Климентія Ян Шептицький цитує дещо зі згаданих нами та виданих в Україні листів, однак наше видання суттєво глибше висвітлює деякі моменти з біографії графа Казимира Шептицького – о. Климентія.

Другий твір зі знайдених ієрм. Юстином (Юрієм Бойком), що зберігся у машинописному варіанті в архіві «Студіону» і який належить авторству архімандрита Климентія, називається «29 років життя Софії з Фредрів Шептицької (1856-1884)». Написаний на підставі її листів Ванді Островській як продовження нею ж написаних спогадів про її родину й молодість. Цей твір у трьох томах є доповнений четвертим томом листів, які підготував граф Леон Шептицький, брат о. Климентія. Працю Леон Шептицький подарував братам під час їхньої останньої зустрічі в Прилбичах у серпні 1939 року. Ці два джерела стали основними під час написання біографії о. Климентія до вступу у монастир. Крім цього, джерелами для біографії стали тогочасна преса, львівські архіви, архів австрійського парламенту.

Під час написання біографії також консультувався у родини Шептицьких. Вони були одними з перших, хто ознайомився з працею.

– Де було родинне гніздо Шептицьких?

– Родинне гніздо описаних мною Шептицьких – село Прилбичі, на Яворівщині. Однак, Шептицькі походять зі села Шептичі, на Самбірщині. Тут був перший відомий осередок роду. Із Шептицькими пов’язана Перемишльська земля, до якої входила, власне, і Самбірщина. Вже пізніше Шептицькі переселилися до Прилбичів. Для братів Шептицьких рідними також були Рудки і Бенькова Вишня, де жили Фредри, з яких походила мама Софія. Рідними також були Дев’ятники, на Ходорівщині, де було родове гніздо Косецьких, з яких походила бабуся о. Климентія і митрополита Андрея – Ружа Шептицька, рідним був і Львів, у якому на Хорущині останні дні доживав граф Александер Фредро (нині це вулиці Ярослава Стецька і Герцена).

– Родина Шептицьких належала до польської аристократії і, звичайно, спілкувалася польською мовою. Коли і хто з родини, крім митрополита Андрея, вивчив українську мову?

– Українською мовою володів Казимир – о. Климентій. Перші пастирські послання Андрея Шептицького, крім української, також публікуються польською мовою. Їх перекладав Казимир, а видав батько – Ян Кантій. Про це згадує у спогадах монахиня сестра Марія Криста, зазначаючи, що Казимир у цей час усіх вчить «руської» (української), зокрема, і маму, яка прагнула читати пастирські листи в оригіналі. Українською володіли брат Леон і дружина Ядвіга, які жили у Прилбичах. Ядвіга проводила етнографічні дослідження на Яворівщині і написала кілька праць на цю тему. Українською володіли також їхні діти. Нащадки Леона нині теж володіють українською мовою, яку самостійно вчать вдома. Мешкають у Варшаві.

– Відомо, що 1912-го, на 43-му році життя, граф Казимир Шептицький кардинально змінив своє життя. Він відмовився від світського життя, прийняв чернецтво, отримав ім’я Климентій, при цьому змінив римо-католицький обряд на греко-католицький. Які причини зумовили таку переміну життєвого шляху?

– Вчинки Климентія Шептицького були обумовлені бажанням служити Богу в середовищі українців-католиків. Це підтверджується кількома джерелами. В одному з них святий Більчевський, тоді Львівський митрополит для римо-католиків, так занотував факти, пов’язані з цією подією: «Був Казимир граф Шептицький. Освідчив, що приходить із конфіденційним звіренням як до свого архієпископа. Від дитячих років мав він покликання до духовного стану. Батько не хотів погодитись. Думав вступити до василіян. Тепер дозріло постановлення вступити до студитів, заснованих братом, отцем митрополитом. Радився у цій справі з отцем Ледоховським у Римі (Володимир Ледоховський (1866-1942) – польський духовний, 26-й генерал Товариства оо. Ісусівців (т. зв. єзуїтів. – І. М.). Він схвалив задум. Радився зі святим отцем – також схвалив і благословив помисли. Митрополит удержує його, бо засуворий чин. Дав йому раду, щоби вперед пізнав чернече життя в одному з монастирів бенедиктинів. На це і батько погоджується. …Прекрасна душа… Боїться, що може погубити свою душу, якщо не піде за Божим покликанням. Обіцяв йому молитву, просив я його також про пам’ять перед Господом. Шкода, що не вступає до котрогось із наших чинів. Але волі Господа не вільно противитися».

– Де отримав богословську освіту брат Климентій?

– З 1 жовтня 1912 року він розпочав навчання в Інсбруку, в Австрії. Тут був Канізіянум – навчальний заклад отців-єзуїтів. Заснований 1562 року єзуїтом Петром Канізієм (італ. Pietro Canisio), на початку ХХ сторіччя став вагомим освітнім і богословським закладом, де готувалися священичі кадри Української греко-католицької церкви. Навчання закінчив у 1917 році.

– У 1996 році за порятунок євреїв у Другій світовій війні о. Климентія визнано Праведником світу. Яким чином він з братом, митрополитом Андреєм, рятували євреїв?

– Разом із братом, митрополитом Андреєм, ігумен Климентій та монахи-студити врятували понад 200 євреїв. Деякі з них, як проф. Адам Ротфельд чи Лілі Штерн-Польман, живуть і нині. Їх переховували в монастирях, сиротинцях, на підприємствах та в соборі святого Юра.

Географія розселення євреїв, яких переховували, виглядала вражаюче. У Львові – це митрополичі палати й монастир святого Йосифа на вул. Петра Скарги (нині вул. Озаркевича, 4). Поряд розташований український шпиталь «Народна лічниця» імені митрополита А. Шептицького, що був місцем не тільки переховування, а й лікування євреїв. Ще одна важлива локація – взуттєва фабрика «Солід» на вул. Трибунальській (сучасна вул. Шевська, 16). Іншою великою групою об’єктів, де переховували євреїв, стали монастирі: Свято-Іванівська лавра на львівському Кайзервальді (Лавру ще ідентифіковували у Кривчицях); Святоуспенська лавра в Уневі; чоловічий монастир святого Івана Хрестителя у Зарваниці; Свято-Андріївський скит у Підлютім, на Станіславівщині (скит ще називали «у Лужках»); монаший дім у Коростеві, на Сколівщині; монаший осередок студитів у Дорі, на Гуцульщині; жіночий монастир Покрови Пресвятої Богородиці в Якторові з дочірніми домами у Брюховичах, біля Львова; Гаях, біля Тернополя; у Львові (вул. Убоче, 4), у Перемишлянах, Підгайцях і Уневі.

– У 1947 році в Уневі архімандрит о. Климентій Шептицький був заарештований. У чому його звинувачувала радянська влада? Де і як завершився його земний шлях?

– Архімандрита Климентія арештували у його келії під час молитви. Підставою арешту стала інформація про «ворожу радянському ладові» як організаційну, так і безпосередню діяльність архімандрита Климентія у період до 1941 року, під час німецької окупації Галичини, та після 1944 року. 21 січня 1948 р. архімандритові було винесено обвинувачувальний вирок за статтями 54 – 1А та 54 – 11 КПК – «зрада Батьківщини». Вирок було винесено у Києві, звідки о. Климентія вивезено до відомої політичної в’язниці «Владімірського централу». У місті Владімір, над Клязьмою, перша згадка про яке походить із 988 року – року хрещення Руси-України – архімандрит Климентій Шептицький пробув до весни 1951 року. Тут 1 травня 1951 року о 21 год. 30 хв. лікарі медичного корпусу констатували смерть.

– Як вшановується пам’ять про блаженного священномученика о. Климентія в Україні?

– У вересні 2000 року на Владімірському цвинтарі в Росії монахи-студити Унівської Свято-Успенської лаври встановили кам’яний хрест із пам’ятним написом та світлиною свого архімандрита.

Роком пізніше отця Климентія Шептицького беатифікував Папа Римський Іван Павло ІІ. Це відбулося 27 червня 2001 року у Львові під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну. Серед беатифікованих мучеників з-поміж українського духовенства забракло, знову ж, митрополита Андрея. Лише 16 липня 2015 року Папа Франциск потвердив декрет Конгрегації у справах святих про проголошення «героїчности чеснот» Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, яким прискорив закінчення процесу беатифікації та наблизив час, про який сказав нині святий Іван Павло ІІ у Львові: «Одного дня побачимо його серед сонму святих!»

У 2005 році в Унівській Свято-Успенській лаврі було відкрито меморіальну дошку на честь митрополита Андрея та блаженного священномученика о. Климентія за порятунок єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.

У 2019 році з нагоди 150-річчя з дня народження графа Казимира Шептицького – бл. свящмч. Климентія, світська і церковна влада провела низку заходів на вшанування його пам’яті. Я презентував біографію в різних кутках України, а також – у Римі, Лондоні, Лісабоні, Перемишлі. Маємо намір такі заходи провести у Парижі, Відні, Мюнхені та Кракові – містах, де вчився блаженний.

Автор: Ігор Гулик

Джерело: «Високий Замок»
(https://wz.lviv.ua/interview/400822-arkhimandryta-klymentiia-zaareshtuvaly-u-ioho-kelii-pid-chas-molytvy )