Цієї осені в Дніпрі почала діяти єдина в Україні Бібліотека української діаспори. Вона має ім’я американського сенатора-республіканця Джона Маккейна, який був великим другом України та неодноразово відвідував нашу країну. Бував Джон Маккейн і в Дніпрі.

Незважаючи на те, що Бібліотека української діаспори відкрилася лише три місяці тому, працює вона, як зараз кажуть, «у турборежимі». Тут щоденно відбуваються зустрічі з письменниками та цікавими людьми, краєзнавці та вчені читають лекції про діячів української діаспори, чия діяльність раніше не висвітлювалась, а творчість довгі роки перебувала під забороною. Про роботу Бібліотеки української діаспори ім. Джона Маккейна журналістам газети «День» розповів її керівник Віталій Кучеренко.

– Створення такої бібліотеки – ініціатива нашого мера Бориса Філатова, – нагадує Віталій Кучеренко. – 2018 року він був у Сполучених Штатах Америки і там познайомився з цікавою людиною – українським емігрантом Володимиром Пилишенком. Він має величезну сімейну бібліотеку, яка складається з книжок, газет та журналів, що видавалися українською діаспорою. Звичайно, ця друкована продукція не могла надходити до України за радянських часів. Володимир Пилишенко – людина похилого віку, тому він запропонував: я подарую все це вашому місту. Оскільки наш міський голова за першою освітою – історик, він, звичайно, зацікавився та поїхав до нього у гості, подивився на ту бібліотеку і був вражений побаченим. Коли попередньо домовились, мер, повернувшись до Дніпра, почав вибирати місце для облаштування такої бібліотеки. Було вирішено, що її можна розташувати на першому поверсі міської бібліотеки, що на вулиці Воскресенській. До речі, неподалік від мерії Дніпра. У приміщенні зробили сучасний ремонт. Відкрили Бібліотеку української діаспори 14 вересня 2019 року – на День міста. Наразі у нас працюють двоє співробітників, але незабаром має бути три людини. Є велика кімната, яка виконує функції читальної зали, та невеличке сховище.

«При вході наші відвідувачі бачать два прапори – український та американський, а також – портрет Джона Маккейна», – розповідає Віталій Кучеренко. Фото надано Віталієм Кучеренком

– Розкажіть, будь ласка, про самого Володимира Пилишенка.

– Пан Володимир народився на Волині 1934 року, а під час війни разом з батьками виїхав за кордон. Наприкінці 1940-х вони переїхали з Європи до Сполучених Штатів Америки. Тут Володимир Пилишенко виріс, навчався, зробив хорошу кар’єру – став художнім графіком, професором, він очолював кафедру мистецтвознавства в університеті. Збирати книги почав ще його батько, а пан Володимир продовжив цю справу. За післявоєнний період у їхній сімейній бібліотеці у місті Рочестер накопичилось чимало видань української діаспори. Нам передали орієнтовно п’ять тисяч примірників. Частина книг зараз презентована на полицях у читальному залі, решта зберігається у книгосховищі – ми видаємо їх на вимогу читачів.

– Що саме збирала та зберігала родина Пилишенків?

Фото censor.net

– Здебільшого, це – книжки, а також періодика, яку видавала українська діаспора, – підшивки газет та журналів. Половина книг – з історії визвольних змагань, видання, присвячені ОУН і УПА. Окрему увагу привертає фундаментальний «Літопис Української повстанської армії» у п’ятдесяти томах. Тут зібрані документи з усіх територій та регіонів України. Бойові накази, мапи, спогади та інше. Є й такі видання, як «Основи Конституції УНР», книжки, що описують Голодомор в Україні 1932-1933 років. Або екземпляри з особистим підписом гетьмана Скоропадського.

Багато художньої літератури – тих письменників, яких у нас раніше не видавали. Це – класики української літератури, що жили та писали за кордоном, – Іван Багряний, Василь Барка та інші. Є книжки Ліни Костенко, яку в нас не публікували певний період.

Є також релігійна та народознавча література, багато книг з мистецтва. Наприклад, про художника та скульптора Олександра Архипенка, про якого ми не знали, а він є одним із найвідоміших у світі українських митців. Є дуже багато книжок з історії – давньої та ХХ сторіччя. Ось так, кількома словами про наші фонди. Видані вони були, здебільшого, у США та Канаді, там, де мешкало багато представників української діаспори, особливо з післявоєнної хвилі еміграції. Багато з цих людей жили певний час у Німеччині, Західній Європі, а згодом роз’їхалися по всьому світі. Там, де оселилося багато українців, і видавалися книжки, газети та журнали.

Книжки та періодику починали видавати, щойно в української діаспори з’являлися кошти та спонсори. Звичайно, книжки видавалися й в університетах – там, де вивчали українську історію та літературу. Зокрема, у Гарварді, де існує відомий інститут українознавства. У таких наукових центрах можна знайти видання нашої діаспори, але приватні зібрання можна побачити, мабуть, нечасто.

Я вважаю, що нам дуже поталанило, – Дніпро тепер має унікальну українську бібліотеку. Це багато значить, насамперед, для нашого російськомовного міста. Взагалі, ми чекаємо на розширення фондів. Можливо, ще хтось з української діаспори подарує нам книги.

– Багато читачів до вас ходять?

Володимир Пилишенко. Фото censor.net

– Ми тільки почали працювати, але відвідувачі, звичайно, є. Бібліотека української діаспори наразі функціонує як відділ міської бібліотеки, і розташована вона на першому поверсі. Працюємо ми з дев’ятої ранку до восьмої години вечора. Люди приходять ознайомитись з тим, що ми маємо. У нас є диванчики та столи, можна зручно розташуватися, почитати різні видання. Особливо багато людей приходять на наші громадські заходи, адже ми проводимо презентації книг, зустрічі з митцями та цікавими людьми. Ось днями була презентація книги спогадів учасниці АТО Олени Білозерської, а напередодні – зустріч із письменником Василем Шкляром і презентація його роману «Характерник».

У нас також читають лекції краєзнавці та історики. У двох напрямках – розповідаємо про українську діаспору й відомих емігрантів, а також – про національно-визвольну боротьбу. Зокрема, історик Юрій Пархоменков читав лекцію про Нестора Махна та анархістів Придніпров’я. Адже Махно десять років жив в еміграції і помер у Парижі. Інший краєзнавець – Микола Чабан – розповідає про Галину Мазуренко, Василя Чапленка, Віктора Петрова-Домонтовича, Олександра Архипенка, про якого ми вже згадували. Плануються лекції про Володимира Винниченка. Вони всі були емігрантами, але ми намагаємось розповідати не просто про емігрантів, а, насамперед, про емігрантів-земляків. Хочемо створити такий собі місцевий колорит.

Плануємо показувати документальні фільми, бо в нас є відповідна техніка та екран. Проводимо й екскурсії міською бібліотекою, зокрема, для вчителів, розповідаємо про наші фонди та можливості, що стане у нагоді і самим вчителям, і їхнім учням.

– Бібліотека української діаспори має ім’я американського сенатора Джона Маккейна. У вас є якісь матеріали про нього?

– Як бачите, при вході є два прапори – український та американський, а також – портрет Джона Маккейна. Незабаром відбудеться презентація його мемуарів. Цю книжку українською мовою видало видавництво «Віват» у Харкові. Наскільки я знаю, Володимир Пилишенко якось пов’язаний з республіканцями – однопартійцями сенатора. Будемо просити матеріали про нього. Незабаром очікується також прибуття представників української діаспори зі США. Джон Маккейн був великим другом України. Він приїжджав до Дніпра. Зустрічався з міським головою Борисом Філатовим, відвідував базу добровольчого батальйону «Дніпро-1». Звичайно, інформація про ці зустрічі, про самого Джона Маккейна має бути в нашій бібліотеці.

Автор: Вадим Рижков, Дніпро

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/ukrayinska-diaspora-staye-blyzhchoyu)