Так у народі називають празник великого Миколая Чудотворця, який звершуємо 19-го грудня.

Про його земне життя мало відомостей дійшло до нас з тогочасних історичних джерел. Проте відтоді, після його смерті в 345р., протягом сторіч і донині назбиралася по всьому світі незліченна кількість різних чудесних історій про допомогу Божу через заступництво цього великого святого. В різних важких життєвих обставинах, труднощах і бідах люди молилися до святого Миколая, і Господь задля свого вірного і любого слуги сповнював їхні прохання. Ось одна з таких історій, про яку свідчила пані Тамара.

«Це було в 1999 році. Я захворіла, і лікарі не змогли встановити діагноз. І, як догораюча свічка, я згасала на очах. Якось відпрацювавши не роботі, поверталась додому знесилена і без найменшого бажання їсти одразу ж лягала спати. Так тривало майже місяць. І ось 18 грудня лежу, і сльози течуть з моїх очей. Враз згадала, що наступний день – 19 грудня – празник Миколая Чудотворця. Я про себе з усіх своїх сил, з усього серця прошу: «Святий отче Миколаю, я хочу або стати здоровою, або померти. Допоможи!» З цією думкою і заснула. Зранку проснулася і відчула себе повністю здоровою. В мене з’явився апетит, і я швидко почала одужувати.

Відтоді цей день став для мене другим днем народження. Відтоді я завжди молюся до св. Миколая і дякую Господові за нього, нашого небесного молитовного заступника».

Та понад усі чуда, які сталися за молитвами до цього великого архієпископа, найважливішим для всіх християн є його святе життя як приклад для наслідування. З усіх чеснот, які він осягнув, вражають, насамперед, убогість, щирість, доброта, простота, скромність, співпереживання, милосердя й, особливо, – любов до вбогих та бідних, яких він дуже любив, бо вірив заповіді Христа – любити Бога і ближніх.

Припускаю, що три вузлики із золотом, вкинуті вночі у вікно бідним людям, щоб ніхто не побачив, були не єдиною милостинею цього воістину духовного отця. Просто ця подія випадково стала явною, а він дуже цього не хотів – соромився й уникав навіть найменшої похвали на свою честь…

Якби ж то всі архієреї Христові були такими?! Тоді за їхнім прикладом такими були б усі священники, а також і вірні!

Звісно, святий Миколай, як і всі святі, не шукав, не чекав, не прагнув і ніколи не бажав слави для себе, бо добре розумів, що вся слава належить тільки Творцеві.

Слава Богові і подяка Всевишньому, що в часи св. Миколая не було жодних так званих церковних нагород (ні митр, ні хрестів, ні грамот і т. д., які не мають ніякого стосунку ні до Христа, ні до Його спасенної науки), бо, згідно з думками Спасителя і Його наукою, єдина нагорода може бути і є тільки на небі. Тому всі християни всім своїм життям змагали до цієї єдиної найважливішої нагороди від Всевишнього за своє святе життя – дарування вічного щастя у Небесному Царстві. До того ж, Христос вказав єдиний шлях до вивищення перед ближніми виключно в рівному ставленні до них: усіх вважати вищими за себе і ставитись до всіх, як до своїх начальників. Він велів служити всім і бути рабами для всіх… Це дуже легко і просто робити, якщо в образі кожного ближнього бачити Ісуса…

Як нам, усім священнослужителям і вірянам, сьогодні бракує таких думок і такого розуміння основної мети нашого життя… Та для всіх, хто дійсно прагне осягнути щасливу вічність, немає іншої дороги, як тієї, яку всім своїм життям пройшов святий Миколай. І вона – це шлях милості, милосердя, співпереживання, жертовності і любові до ближніх задля любові до Бога. І тільки така дорога приведе кожного до непроминаючого вічного щастя. Амінь!