Ми всі неодноразово чули й самі вживали таку фразу: «Та ніхто ж не знає – що у кого в голові!» Але є люди, які знають, розуміють і допомагають нам розібратися з тим, що ж коїться у нашій черепній коробочці. Саме з цієї підводки я почала розмову з Олегом Чабаном – завідувачем кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

Він засміявся: – Ну, ви прямо мені ореол створили – «знає, що в усіх у головах». Але, принаймні, я займаюся наукою, яка намагається досліджувати не тільки мислення, а й поведінку, емоції і, взагалі, все, що є кінцевою метою людських прагнень – щастя.

– Пане Олеже, рада бачити вас у гарному настрої в цей похмурий листопадовий день. То, може, одразу й поділіться – як долати осінню хандру, коли всіх «накриває» туман поганого настрою?

– А чому ви кажете у нас, а не у мене? Це – риторичне запитання, бо насправді дуже складно в ситуації «ми – соціум» говорити «я».

Люди дуже легко об’єднуються навколо того, що обговорюється, того, що ми чуємо по радіо, бачимо на телевізії, читаємо у газетах. Ми – дуже соціальні, нам легко закинути ідею, а факти можна знайти будь-які: смог, туман, переведення годинникового часу. І ми раптом починаємо об’єднуватися, всі дружно говоримо про поганий настрій, хандру та інше. Це – робота соціального мозку. Ми легко об’єднуємося навколо страждань.

От, у всіх поганий настрій, а у мене – класний. Одразу запитання: Ти що, ненормальний? Як у тебе може бути хороший настрій, тобі що – зарплату підвищили? Не підвищили. Щось змінилося на краще? Ні, не змінилося, просто я роблю свій настрій сам!

– Чи можна назвати страждання однією з культурно-ментальних рис нашої нації? Адже це вже ніби кліше – багатостраждальний український народ. Можливо, тому ми й реагуємо більш активно на песимістичні теми, щоб об’єднатися, потужити, поспівати сумних пісень?

– Це нагадує мазохізм: увечері поспіваємо сумних пісень, щоб уранці було ще гірше – похмільний синдром.

Страждання, тобто – страх, фобії, тривога, сум – це негативні емоції, які еволюційно закладені в людині. І вони були потім і у француза, й у німця, й у монгола, й у громадянина Сполучених Штатів, і в українця.

Коли я чую, що Україна проходила через таку боротьбу, зломи, поневіряння та трохи не рабство, що це заклало у нас генетичне страждання – я цьому не вірю.

Не вірю, тому що займаюся наукою і знаю одну еволюційну штуку – негативні емоції завжди домінували! Неандертальці відійшли, кроманьйонці перемогли – їх стало більше, вони почали соціалізуватися, об’єднуватися в поселення до 150 осіб. Це, до речі, знамените число Данбара, яке до сьогоднішнього дня працює.

Але почали вони об’єднуватися саме навколо негативних емоцій, таких, як тривога, страх, самоохорона, передача інформації про небезпеку від хижака, який може очікувати десь на річці. Ми легко передаємо негативні емоції, бо вони більш значущі для виживання гомосапієнс. Тому негативні емоції наш мозок колекціонує, він за них легко чіпляється.

На цьому побудовані мас-медіа, картинка, телевізія. Якщо глянути і проаналізувати, то виглядатиме так: позитивна емоція, негативна, негативна, негативна, позитивна, негативна. Я вас запевняю: кількість сюжетів, які викликають негативні емоції, – суттєво перевершить позитивні!

Гештальт-психологи взагалі вважають, що з 500 думок людини, які, в середньому, виникають у нас за день (від банальних піти в туалет до купити автомобіль), – 450, як мінімум, забарвлені негативно. І лише 50 – явно позитивно. Наш мозок це колекціонує, ми за це хапаємося – й об’єднуємося навколо одне одного.

– Є такий цікавий термін – «мислевірус» – це інформація, яка існує у свідомості людей за принципом вірусу, і такі «штуки» нам успішно підкидають деякі ЗМІ й соціальні мережі – той же смог або сукня дружини президента. І люди не просто починають масово це обговорювати, а ще й з якоюсь маніакальною пристрастю! Доходить до того, що дехто заявляє: «Я терпіти не можу таку-то людину! Ненавиджу просто!» Але ж ти бачив її, умовно, лише в телевізорі, то чому ж така особиста ворожнеча? Через що так відбувається і як не піддатися таким «вірусам»?

– Це відбувається тому, що ми – соціальні істоти. «Мислевірус» – це «думка-дія» – думка, яка спонукає ланцюгову реакцію. Але – дивлячись, в яких ситуаціях це відбувається. А відбувається це в ситуації низького соціального капіталу й соціального склерозу. Це – наукові терміни. Низький соціальний капітал – це довіра лише по горизонталі: я довіряю, і за будь-яких обставин все одно буду вірити лише своїм, тим, хто в сім’ї – тому на моєму підприємстві дружина працюватиме бухгалтером, двоюрідний брат – постачальником і так далі.

Високий соціальний капітал – це я довіряю уряду, Верховній Раді й президенту, як своєму братові і дружині. А хто зараз щиро скаже: я цілковито їм вірю? Тому, чим нижчий соціальний капітал, тим більше захисту нігілізмом і цинізмом: «Я не задоволений, мої рідні не задоволені, і все моє село, де я живу, не задоволене, бо у нас немає дороги. Я ходжу незадоволений, дайте мені вихлюпнути це незадоволення, бо я сам не знаю, як це зробити! І тут мені мас-медіа підкидає ідею про сукню першої леді, чи ще якусь дурню, яка мені в голову ніколи не могла прийти! І що я роблю? У мене настає момент вихлопу! Я кажу все, що думаю з приводу суконь взагалі, дружини президента, тим більше, і тих, кого вибрав у парламент, – теж!»

Соціальний нігілізм створює ситуацію, коли людина повинна розрядитися. І «вихлюпнувши» свої емоції, вона влаштує ланцюгову реакцію – це починає миттєво поширюватися, обговорюватися, прожовуватися. А якщо людину посадити на аналітичну кушетку і запитати: «Слухай, а що ти хотіла сказати отією сукнею?» Вона подумає і скаже: «Все погано, все дістало. Сукня – це був просто привід».

– Але ж, можливо, в цьому можна шукати позитив? Людина емоційно розрядилася, висловилася – і не вчинила над собою якісь дії. Ніби така терапія відбулася.

– Воно, начебто, так. Але я ще раз говорю про низький соціальний капітал: коли накопичено багато незадоволення і нігілізму, то один вихлоп не допоможе. Людину й далі щось «довбає», а незадоволення не компенсувалося – людина далі розмовляє з телевізором.

Я нещодавно читав лікарям лекцію на тему емоційного вигоряння і закинув їм варіант тесту. Читачі можуть себе теж перевірити: якщо ви з якогось моменту, будучи в своєму автомобілі за кермом, наодинці в салоні, починаєте голосно розмовляти з навколишніми водіями, згадуючи весь зоопарк, подумайте, що відбувається у вашій душі: чи немає там соціального нігілізму? Чим ви так незадоволені?

Проблема – не в дорогах, не в тумані й не в кількості автомобілів, проблема – у вашому житті!

Людина, яка дуже голосно розмовляє з іншими водіями при закритих вікнах, називаючи їх тваринами різного походження, це – той варіант, де нігілізм не компенсований. Він не вихлюпнувся, він дав реакцію, але не розрядився, не став блаженним, хорошим, добрим, не руйнуючим.

– Як допомогти людям у такому емоційному стані? Адже не кожен готовий іти до кабінету психолога чи психотерапевта? Хтось борсається в собі, а хтось починає гратися в те, що я називаю псевдопсихологією. Зараз у соціальних мережах – безліч людей, які називають себе психологами і створюють навіть досить популярні акаунти.

– Море їх.

– І їм вірять!

– Їм вірять, тому що вони вживають наукові фрази, вішають за собою сертифікати, які не перевіриш – хто їх зробив. Але проблема – не в тому. Я зараз скажу трошки парадоксальну річ: можливо, людям і не потрібно масово йти до психологів, бо все, що відбувається, не зводиться лише до психологічних проблем.

Здоров’я від психологів, психотерапевтів, психіатрів, чи, взагалі, від медиків чи медицини загалом залежить лише на 10 відсотків. А 90 відсотків – це екологія, соціум, наше спілкування, наше відчуття щастя, задоволення, наше бажання йти на роботу, компенсація за цю роботу.

То, можливо, варто впливати на цих 90 відсотків чинників власного здоров’я? Звичайно, хтось обов’язково піде до тих 10-ти, тому що не зможе самостійно впоратися зі своїми психічними чи психологічними проблеми, і медики йому допоможуть.

– Як зрозуміти – чи ти, все ж, не серед тих 10 відсотків?

– Є терміни: 2 тижні. Якщо протягом цього періоду або довшого періоду ви не можете впоратися з проблемою – пригніченістю, нудьгою, небажанням зранку вставати, злістю, агресивністю, почали вживати алкоголь, більше палити, чи, взагалі, незадоволені всім світом, і якщо такі стани не минають навіть після відпочинку, тоді вам уже потрібна порада спеціаліста.

Для депресивного розладу також властиві ще кілька симптомів: насамперед, це порушення сну, ідеомоторне загальмування, сповільнення думок, відчуття тупості, неможливості сконцентруватися, «підвисання». А також – моторне загальмування: людині важко вставати, ходити, рухатися, вона постійно намагається сісти або лягти. Якісь соматичні проблеми, які не прив’язуються до будь-чого, як правило, – це хронічні болі – от болить спина і болить, ходив до невролога, він нічого не сказав, а спина так ниє, що я погано сплю.

Ще один сигнальний момент – так звана, ангедонія – втрата задоволення від життя, від звичних речей: раніше любив читати, а тепер книгу до рук брати не хочу, раніше любив переглядати фільми, зараз дивлюся, а думки витають бог знає де. Раніше – смакувала їжа, а тепер страви, як трава, і за цим йде втрата ваги.

І тепер – надважливий момент – ці симптоми повинні тривати постійно, безперервно, мінімум, два тижні, а не так, що сьогодні погано, а завтра на роботі був день народження – і все було добре, а потім – знову погано. Якщо є коливання, це не депресія, це – ситуаційна реакція.

Тому, якщо ви помітили ці симптоми, які тривають, мінімум, два тижні, – «велкам» до лікаря! Значить, треба вже порадитися разом з ним, він проведе клінічний огляд, у нього є специфічні шкали, він зможе знайти розуміння і пояснення – чи потрібно вам застосовувати препарат, який належить, наприклад, до антидепресантів.

Але насправді такої фахової допомоги потребує дуже невелика кількість людей. Тому спробуйте впоратися самі, спробуйте прибитися до тих 90 відсотків. Хтось скаже: як я можу щось змінити? А для цього є соціальні мережі, є об’єднання, коли ви можете протипоставити себе тому ж голові сільської ради, який, на вашу думку, нічого не робить для доріг чи для амбулаторії, яку він клявся відремонтувати. Все можна змінити, це буде більш ефективним. Воюй проти бюрократії. Показуй себе, реагуй, об’єднуйся!

Тим керівникам, які, як ми вважаємо, нас не бачать і не чують, щодня кладуть на стіл аналітичні довідки: що робиться у Фейсбуці, на що відгукнулися, що має який резонанс. Створюйте соціальну напруженість – говоріть про те, що вас не влаштовує, відкрито, Фейсбук для цього – прекрасний майданчик.

Лише уявіть: зі 7,6 мільярда людей, які живуть на планеті Земля, вже понад 4,5 мільярда – зареєстровані у Фейсбуці. Більша половина планети перебувають у ньому! Уявляєте, як ми всі щільно переплелися?

Єдине – це не значить, що там треба виключно мінятися якимись фотками, а заходити – з якоюсь розумною думкою. Я, правда, пішов з Фейсбуку, слава Богу, і вважаю, що правильно зробив (сміється).

– Я пам’ятаю, у вас була дуже активна сторінка.

– Була. Я досяг 5 тисяч друзів, 10 тисяч підписників – і зрозумів, що це все дурниця – 5 тисяч друзів бути просто не може! Бо число Данбара працює. Колись антрополог Робін Данбар висунув ідею про велику магію числа 150 – він проаналізував еволюційний код розвитку людини від кроманьйонця і з’ясував, що коли вони почали об’єднуватися в невеликі поселення, це, як правило, було до 150 осіб, не більше.

Села XV-XVIII сторіччя також нараховували приблизно по 150 осіб, і навіть зараз, якщо у нас на Фейсбуці 5 тисяч так званих «друзів», то все одно ми в реальному контакті – зі 150 людьми. Наш мозок просто не встигає більше опрацювати і встановити довірливі відносини «свій-чужий».

Тому я покинув Фейсбук, бо він мені нічого не давав, окрім вбивання часу.

– Але, тим не менш, ви не вважаєте Фейсбук абсолютним «злом»? Бо перед цим же казали, що завдяки соцмережам люди можуть об’єднуватися, боротися.

– Я сказав, що потрібно його розумно використовувати – якщо ти вже там, то об’єднуйся навколо якихось ідей, а не лише скигли на своїй сторінці.

Ниття – це окрема тема. Є таке поняття – психосоматика: і якщо я чимось постійно незадоволений, але не показую цього на догоду соціуму, який мені каже: «Нам на роботі сумних людей не потрібно, усміхніться», то мій організм буде покараний. Як я не стримував би оскал, але через моє невдоволення сім’єю, дітьми, зарплатою організм все одно виділив речовини, які спазмували судини, через що зменшився кровообіг і слизиста стала білою, а це – ураження для виразки, для серця, для чого завгодно. Тоді організм починає хворіти, починаються психосоматичні розлади.

Є таке поняття алексетімія – неможливість проговорити свої емоції, то в цьому випадку – можливо, саме нагода звернутися до соціальних мереж, де можна висловлюватися, говорити, аналізувати, шукати однодумців. А ще – звертатися до відомих блогерів, які мають 20, 30, 50 тисяч підписників, давати їм інформацію, тому що вони роблять хороші речі: їздять країною, показують дірки на дорогах, чи будинки, які скоро розваляться.

– Пане Олеже, ви очолюєте кафедру, яка займається психосоматичною медициною, тому хочу дещо уточнити: термін «психосоматика» зараз став дуже модним і часто вживається навіть неспеціалістами. Це виглядає так: «Ой, у мене щось болить. – То у тебе психосоматика, не нервуй – і все мине!» Невже все так просто?

– Ні, це не так. Це – примітивізм – точно так, як є психоаналіз, а є вульгарний психоаналіз, так є психосоматика і вульгарна психосоматика.

Наприклад, дуже популярні ідеї Луїзи Хей: коли ти не хочеш про щось говорити – у тебе починає боліти горло, ти не хочеш кудись іти – у тебе заболіли ноги, це той же вульгаризм психосоматики, дуже спрощений її варіант.

Для того, щоб перейти на розуміння наукової психосоматики, я поясню більш популярно на прикладі психоаналізу. Великий австрійський учений Зиґмунд Фройд, який подарував світу психоаналіз, сам же і подарував те, навколо чого почали робити масові помилки – елементарний сонник.

Його ідея, що сон – це золота дорога в позасвідоме, знайшла пряму інтерпретацію: зараз вийди на будь-який книжковий ринок або навіть спустися в перехід – ти обов’язково знайдеш там сонник. Тому що на це є соціальний запит: дівчинка дорогою в університет купила сонник, щоб перевірити, бо їй жива риба наснилася, а всі дівчата одразу зрозуміють – про що я сказав! Бачите, наскільки це стало популярним, але це – вульгаризм.

Те ж саме і з психосоматикою. Психосоматика – це розуміння, як психологічний стан людини може викликати соматичні або тілесні захворювання через кілька глобальних етапів переходу від так званого функціонального синдрому до патогенетичного реагування організму. Це значно складніше, ніж примітивізм: у мене болить нога, тому що я не хочу йти.

Тут повинен спрацювати варіант, наприклад, неправильного захисту людини, алексетімія чи непроговорення або нерозуміння своїх відчуттів, постійне перебування в ситуації, яка травмує, адаптація до неї, або окремі фактори, які можуть стимулювати, відбуватися з каскадним наростанням і, нарешті, вихлюпнутися в артеріальну гіпертензію чи виразкову хворобу.

– Ще одна популярна тема – антидепресанти. Ми живемо в стресовому суспільстві, частенько хочеться полегшити свій емоційний стан, заспокоїтися, розслабитися – і в нагоді стають такі «легенькі» засоби, як валеріанка чи барбовальчик. Але ж потім – вони вже не дають бажаного ефекту і люди переходять до «важкої артилерії». Наскільки це небезпечно?

– Якщо у вас вдома коти, то валер’янкою варто захоплюватися! Вони так її люблять, і так від неї балдіють, бо для них це – не те, що антидепресант, для них це – наркотик. У мене п’ять котів, тому я знаю, про що кажу. А все інше – повна дурниця.

По-перше, антидепресанти – це група медикаментів дуже чіткої класифікації, які розділяються на підгрупи. Це – психотропні засоби.

Не можна називати препарати, зокрема, рослинні, які впливають на центральну нервову систему, антидепресантами. В деяких – є антидепресивні властивості, але в більшості – немає. Барбовал – це, взагалі, препарат, який сам по собі викликає депресію.

– Але ж це – заспокійливий препарат?

– Так. Він заспокоює людину, людина спить, але його побічний ефект –депресивний розлад.

Антидепресанти призначають лікарі, й це прописано в нашій клінічній настанові. Лише психіатр може фахово й професійно підібрати антидепресант, але лише в тому випадку, коли у людини вже діагностовано депресивний або психічний розлад як хворобу.

Якщо людина просто хандрить чи має поганий настрій – звичайно, можна вживати безпечні рослинні препарати, але деякі з них є досить активними, наприклад, адаптогени.

Тож термін «антидепресант» повинен звучати лише з вуст лікаря. До того ж, є достатньо безпечні антидепресанти, не треба їх лякатися і казати: «Ой, посадять на хімію чи присадять на пігулки».

– Зараз молодь масово «підсіла» на електронні цигарки. З одного боку – ніби зменшується вплив тютюну на організм, а з іншого – хто його знає, як ці нові пристрої впливають на психіку?

– Я не зовсім володію цією темою, але мені траплялися наукові статті, в яких йдеться, що не все так добре, як нам здавалося.

Ідея хороша – замінити нікотин з його шкідливими властивостями, бо як би тютюнові компанії не змагалися, що в них низький рівень смол, все одно – це гидота, і якщо є генетична схильність до мутації, то вона може бути реалізована мікродозою.

Ідея замінити одне на інше – начебто і хороша, але поставте собі запитання – чи немає тут пастки? Колись так же активно рекламували і «підсаджували» на газовані напої, енергетики, тоніки, а сьогодні вже зрозуміло, що від них дуже багато шкоди.

Зараз відбувається велика підміна, але ще треба добре вивчити фізіологічні реакції, тому не захоплюйтеся електронними цигарками тупо і бездумно.

Більше того, я наведу цитату одного вченого з Кембриджу, який досліджував статистику наукових знань. Він дослідив, чим лікували 50, 40, 30, 20, 10 років тому і те, чим, за прогнозами футурологів, будуть лікувати далі, – й прийшов до парадоксального висновку, що кожні 40 років у медицині заперечується 50 відсотків актуальних медичних знань.

Промине 40 років – і половина всього того, що ми зараз застосовуємо, буде висміяне наступним поколінням. Вони казатимуть: «Уявляєш, вони оцим лікували оце! Як вони виживали?»

Думаю, що ці замінники, як альтернатива або лікування нікотинової залежності, потраплять у тих 50 відсотків.

– Ще на одну актуальну тему, закинуту нам як «мислевірус», хотіла з вами поговорити – чи можна обдурити поліграф?

– Все, що створила людина, можна обдурити людиною. По-перше, поліграф розрахований на різні показники: примітивний поліграф – 10 показників, хороший поліграф – 20 показників, бувають ще крутіші.

Поліграф – це запис психофізіологічних реакцій людини, яка перебуває в певному субстресовому стані (наприклад, у стані опитування), а не просто під час сну чи коли вона спокійно дивиться фільм. Вона перебуває в стані, коли свідомо розуміє, що зараз відбувається контакт, який буде мати значення для чогось.

– Кажуть, якщо ти віриш у те, що говориш, то й поліграф повірить, навіть якщо ти говориш неправду. Це так?

– Я трохи поясню: треба, щоб була глибока і щира віра. Але справа у тому, що ми багато у що віримо, але нашу віру можна похитнути. Іншими словами, в нас закладена одночасно свідома віра і позасвідоме невір’я – і це легко розхитати.

Треба бути абсолютно поглинутим ідеєю, щоб не дати фізіологічну реакцію. Я не говорю навіть про примітивну фізіологічну реакцію, наприклад, частота серцебиття чи затримка дихання, а на рівні шкірно-гальванічного рефлексу, коли знімається електрична напруга, шкірний електричний опір на рівні шкіри – це вже складна річ.

Для того, щоб людина релаксувала і говорила щиро те, у що вона вірить, треба, щоб вона справді глибоко вірила. Але цього можна досягнути і штучно. Поліграф зможе обдурити, наприклад, хороший актор, але той, який настільки вживається в образ, що потім два-три місяці виходить з нього. Думаю, таких дуже мало. Це не просто – походив до театральної студії й подивився на Ютубі, як грати – бо позасвідомість все одно викаже, і поліграф чітко зафіксує те, що людина говорить неправду.

Можна застосувати якісь спецтехніки, вступити в розвідшколу, де тебе будуть дресирувати, вводити у стан трансу, виключати з допомогою гіпнозу чи ще чогось.

Можна застосовувати препарати, які тебе загальмують, ти будеш перебувати в транквілізаторному розслабленні – й примітивний поліграф не виявить брехні. Врешті-решт, можна напитися – і взагалі не розуміти, про що тебе запитують, можна відволікатися больовим подразником на якісь питання, тобто – є дуже багато факторів, які ставлять під сумнів висновки проходження поліграфу.

Хоча цей апарат – досить високо достовірний. Я особисто не займався поліграфами, просто знаю нейрофізіологію і неодноразово розмовляв з людьми, які фахово ними займаються, і вони вказували на дуже високий відсоток достовірності.

– Просто зараз ця тема в суспільстві й у ЗМІ дуже широко обговорюється, ніби поліграф – це панацея. Мовляв, ми зараз усіх перевіримо – і виведемо на чисту воду.

– Це – теж ланцюгова реакція: а якщо спробувати всіх накрити – і Верховну Раду, і Кабмін, і президента, і влаштувати шоу навколо цього, а весь народ буде сидіти, дивитися і казати «звільняємо – не звільняємо» на основі поліграфу.

Поліграф – це фахова річ! Не можна з фаху робити шоу. Його й так вже у якомусь розважальному шоу використовують. Це – наука, або кримінальна, або психологія, але наука, а ніяке не шоу, і тиражувати це – означає просто влаштовувати новий вихлоп.

– Зрозуміло, теоретично поліграф обдурити можна, але не всім і навіщо? На завершення розмови – буквально кілька порад – як мені покращити свій настрій і тримати себе у тонусі в цю похмуру пору?

– Дуже гарне запитання, мені подобається, що вже говорите не у «нас», а у «мене». Я у своїх пацієнтів намагаюся виховати здоровий егоїзм: думай про своє «я», тоді ти будеш ефективним і для своїх дітей, і для всього оточення, тобто, для «ми». Тому створюймо собі хороший настрій, незважаючи ні на туман, ні на холод, ні на кількість водіїв.

Перше, треба привести свою фізіологію в норму, не треба читати розумні книги з психології, бігати до психоаналітика чи записуватися до школи балету – почни лягати спати тоді, коли тобі рекомендує весь цивілізований науковий світ – 9-10-а година вечора, хоча б не пізніше 11-ї. Я просто уявляю – скільки зараз читачів відреагують і подумають про себе, адже лише до 10 відсотків людей виконують цю банальну пораду.

Наш сон повинен тривати 7-8 годин, не менше. Але сон на планеті Земля значно скоротився – хоч у Штатах, хоч в Україні, хоч у Франції. Людський мозок не встигає проходити цілу фазу сну, а це погано, тому що порушуються циркадні ритми, що виливається у тривогу, депресію і психосоматичні розлади у майбутньому.

Тому почни з простого – висипайся, не відсипайся на вихідних, бо це – ще одна помилка, а висипайся щодня!

Друге – настрій собі треба створювати самому! На твій настрій ніхто не буде працювати і не буде тебе веселити.

Ми почали з того, що людина виспалася і робить це щоночі. А зранку – починає створювати свій настрій.

Вставши, одразу як я, вмикайте музику, тому що наш мозок дуже легко синхронізується з ритмом, особливо з тим, який нам подобається.

Уявіть: темно за вікном, мряка, ти ходиш у трусах напівголий, дико заспаний, невиспаний. Про який настрій можна говорити? Злий на весь світ – і весь час думаєш про ту сукню першої леді.

Тому – врубай світло. Світло – це миттєве припинення синтезу мелатоніну – речовини, яка заставляє наш мозок спати. Виділяється кортизон – а це підвищення тиску, звук пішов, ритм пішов.

Є хороший вираз: «Твій ранок починається з кави». З якої кави? З туалету він починається! Ти йдеш туди до свого улюбленого унітазу. І там теж створюється твій настрій. Значить, музика повинна звучати де? В туалеті. Світло де повинно бути? В туалеті.

У дзеркалі вранці себе побачиш – це ж жах! Значить, треба зробити те, що тебе розсмішить – зроби кумедний напис на дзеркалі – для жінок рекомендую помадою: «Жінка року-2019». Воно ніби й дурнуватенько, але викликає усмішку.

Бабусі, дідусі – причепіть біля дзеркала будь-який малюнок внученят з їхніми каракулями – настрій вам забезпечено.

Наступне – аромат, він також створює наш настрій. Еволюційно мозок створений так, що для нас запах, нюх має дуже важливе значення. До кінця життя, коли вже наш мозок помирає, наприклад, через хворобу Альцгеймера, чи Піка, все одно – відбувається синтез нейронів і дендрини, оці відросточки від нейронів, тягнуться в нюхову цибулину.

Здається, навіщо в 90 років нам той нюх? А це – еволюція, механізм виживання, ми повинні понюхати і розуміти – можна це з’їсти чи не можна.

То якщо для нашого мозку це настільки значуще, значить – і для настрою повинен бути аромат, який нам подобається, починаючи від чаю: м’ята, імбир, лимон. Не тому, що мені дієтолог сказав – і я зранку з перекошеним обличчям п’ю сік із селери – оскома неймовірна, але це потрібно. В такому випадку психологія буде воювати проти тебе. Тому зроби те, що тобі подобається. Дозволь собі насолоду, врешті-решт!

Одягайся так, як тобі подобається, створи собі цей кайф.

Порада мешканцям Києва і великих міст – спробуй вранці виїжджати раніше. Я вирушаю на роботу о 6.30, щоб не розмовляти з водіями, які їздять навколо мене і не називати їх «ведмедями» чи «козлами». Проїжджаю вільною дорогою під музику, яка мені подобається. Неспішно заходжу в кабінет, і… вмикаю музику! У мене в кабінеті психіатра звучить музика, а коли заходить пацієнт, я запитую: – Вам це не заважає? – Ні, не заважає. І ми продовжуємо.

Влаштовуйся на ту роботу, яка тобі подобається. Люди мучаться роками – хтось заради зарплати, хтось нерішучий, але – життя пролетить у муках, депресіях, виразках – і потім ви будете шкодувати, що прожили не тим життям і не тим займалися.

Американці вивели одну формулу, яка навряд чи приживеться в Україні, але я думаю, що в ній – глибока суть. Вони сказали, що щастя в роботі залежить від того, наскільки ви самі є господарем свого часу – коли ви приходите на роботу і коли ви йдете з роботи, а не навколо регламенту, що ви повинні по карточці зайти, по карточці вийти. Відчуття, що ви регулюєте процес, є одним з елементів щастя.

Якщо у вас складна робота, обов’язково робіть перебивки – будь-яка робота, навіть хороша, починає втомлювати. Підходьте до вікна, немає значення, що за ним, – повинна бути інша картинка.

Людський мозок створений для спілкування, але спілкуйтеся з тими людьми, які вам подобаються, бо на 80 відсотків ми спілкуємося з тими, з ким вимушені спілкуватися, а на тих, з ким хочеться, немає часу. Тому спілкуйся хоча б по телефону.

І обов’язково – фізична активність. Ми створені ходити ногами. Уявіть, який складний баланс – щоб ми стояли на малесеньких ніжках і не падали. Якщо так, то ми створені для руху. А що ми робимо? Ліжко, унітаз, кухня, автомобіль, стілець, автомобіль, кухня, ліжко, унітаз, перекуска. Значить, треба рухатися штучно – та хоч по колу в кабінеті ходити!

Моторика – це спалення речовин, які ваш організм викинув через незадоволення, через самодура-керівника чи ще через якийсь негатив. І цей адреналін найкраще спалюється не запізнілими думками: «Я б йому сказав», а тим, що ти походиш. Тому необхідна фізична культура, тобто – фізична повага до власного тіла.

Закінчуйте роботу якимось ритуалом. Найкраще (якщо у тебе є час і ти не мама 10-х дітей) – походом до кав`­яр­ні чи зустріччю з подругою. Пройтися, поговорити, навіть попліт­кувати про сукню першої леді. От, вчепилося! (сміється). Проговори, як тебе там ображають – хтось повинен побачити твої сльози і, якщо вони є – вони повинні вилитися! Пройдися, пошаруди листям, а потім – у хорошому настрої повертайся додому. А там починається домашній момент, у якому можна знайти купу позитиву! Я вам можу годинами читати лекцію на ці теми.

– Це ж чудово! Я дуже вдячна за те, що ви мені порадили. Щастя – в дрібницях, потрібно лише малесеньке зусилля над собою, щоб натренуватися створювати собі настрій.

– Повірте, якщо б люди хоча б одну третину з того, що я сказав, робили, – кількість пацієнтів у психіатрів значно зменшилася б! І ми не доводили б себе до справжніх проблем. Тому варто спробувати і сказати собі: «От, Чабан сказав – чорт із ним, і я спробую!»

– До речі, про важливість виговоритися. У мене буває, коли я телефоную подрузі, починаю розповідати про якусь свою «драматичну» ситуацію, вона уважно слухає і ще навіть не дійшла до слів заспокоєння, а я вже собі думаю: «А чому я, взагалі, через цю дурницю так розхвилювалася? Нічого ж страшного наче і не сталося».

– Катарсис. На цьому побудовано теологічний аспект: виговорись, сповідайся – і тобі стане легше. І не треба обов’язково бігти в церкву – поговори зі щирою подругою. Дуже важливо, щоб хтось сказав тобі: «Та дрібниці, прорвемося! Ти ж пам’ятаєш, як було у нашої Марусі чи Петрика, а зараз – все о’кей!» Ці банальні до неможливості фрази – працюють! Основне – не тримати все в собі, не думати, що все само собою згладиться і мине. Воно накопичується, а потім «бах» – якоюсь проблемою.

Єдине, треба розуміти, що буде зворотний ефект: колись подруга вам зателефонує – й її теж треба буде вислухати.

Фото Геннадія Мінченка

Автор: Любов Базів, Київ

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2813520-oleg-caban-doktor-medicnih-nauk-klinicnij-psiholog.html)