На географічній карті Харкова не позначені старовинні підземелля, однак деякі з них позначені на військових картах або схемах прокладання підземних комунікацій. Але це не означає, що їх можна відвідати.

Входи до підземних споруд – льохів-підвалів і підземних галерей, які колись їх з’єднували – закриті для прихильників екстриму і «чорних» археологів-скарбошукачів із простої причини: велика частина підземель небезпечна через обвали та провали. Однак,є і досліджені ділянки старовинних галерей, куди можна потрапити з досвідченим екскурсоводом, щоб доторкнутися до більш, ніж 300-річної історії підземного Харкова. До того ж, головним екіпіруванням туристів стануть шахтарські ліхтарі.

«Діти підземелля»

Харків, як свідчить історія, засновано у XVII сторіччі, а точніше – у 1654 році, на місці давнього половецького городища, як козацьку фортецю для захисту від набігів кочівників. Місто має свою підземну історію, оповиту таємницями і легендами. Офіційні джерела 1913 року, коли у місті один за одним сталося більше, ніж двадцять провалів і були зроблені перші масштабні наукові пошуки причин цього, вказують, що ці провали пов’язані з давніми підземеллями: їхні склепіння, зведені у XVII-XVIII сторіччях, просто не витримали випробування часом. Орієнтовно старовинні тунелі з безлічі не пов’язаних між собою невеликих систем розкинулися на п’ять кілометрів. Деякі з них, наприклад, кріпосні ходи, мали замасковані виходи на поверхню, до того ж, в різних місцях, зокрема, і до річки Лопань. Вони спускалися з території фортеці і закінчувалися на одному рівні з річкою. Їхня наявність дозволяла мешканцям фортеці не лише запасатися водою з колодязів у цих підземних ходах під час облоги, але і таємно, під землею, переправляти ратників прямо в тил ворога для проведення розвідки або навіть битви.

Пізніше, у XVIII-XIX сторіччях, винахідливі харківські купці облаштували в підземних галереях склади товарів, до того ж, зосередили їх в історичному центрі міста – під нинішньою вулицею Квітки-Основ’яненка, поруч із площею Конституції, однойменною станцією метро, будівлею Харківської міськради та Успенським собором. Під час війни підземелля слугували бомбосховищами...

Наш гід Ігор Денисенко – історик за фахом, один з ініціаторів дослідження старовинних підземель і член правління Харківського обласного благодійного фонду сприяння історико-культурним дослідженням «Діти підземелля», одразу попереджає:

– Туристичний маршрут планується, але ще не облаштований. Бували випадки, коли недосвідчені дігери, що самовільно спустилися під землю, не могли вибратися наверх без допомоги професійних рятувальників.

Втім, зі мною ви пройдете маршрутом – це шість підземних коридорів загальною довжиною до ста метрів – без побоювання. Члени нашої організації – ентузіасти наукового пошуку: серед них є і професійні історики, і спелестологи-дослідники старовинних підземель. Разом з помічниками-волонтерами, а таких через нашу громадську організацію пройшло понад сотню, протягом останніх п’яти років за сприяння Харківської міськради ми не лише дослідили підземелля в центрі міста, але і навели лад тут. Де на повний зріст, де на напівзігнутих, а де і по-пластунському, тому що висота стель – від 2,25 метра до 70-ти сантиметрів – розчистили обвали і засипки, розкрили цегляні стіни, зведені, як показала експертиза, наприкінці XVIII – початку XIX сторіч. Подекуди, за порадою вчених кафедри реставрації Харківського національного університету будівництва та архітектури, з якими ми співпрацюємо, зміцнили сталевими стяжками наявні тріщини. А головне – вивезли десятки вантажівок ґрунту і накопиченого за сторіччя сміття. Одразу скажу, що скарбів – золота і срібла – про яких розповідають легенди, ми не знайшли. Але всі інші знахідки, а ви їх побачите, атрибутовані як експонати і поки що розставлені на підземних полицях, щоб згодом, як ми плануємо, посісти гідне місце у майбутньому Музеї харківських підземель.

А тепер – вперед, а точніше, вглиб, під землю. І пам’ятайте: кількість тих, хто спустився і піднявся, має бути однаковою!

...Вхід до підземелля починається зовсім не з люка у потаємному місці, а з підвалу триповерхової будівлі XIX сторіччя на вулиці Квітки-Основ’яненка. Нині тут розміщується Харківський коледж будівництва, архітектури та дизайну, а 200 років тому був купецький Гостинний двір. Купці, які приїжджали до Харкова з далеких місць, розміщували тут свої контори, подовгу гостювали самі, іноді – зі сім’ями, і тут же, у спеціально розчищених та облаштованих підземних галереях, зберігали запаси товару.

Клацає за спиною засув решітки, зі скрипом зачиняються дубові двері, і ми на хвилину опиняємося в повній темряві. Але наш гід одразу ж знаходить вимикач, і підземелля заливає яскраве електричне світло.

– Електропроводку ми провели самі. Світло буде не скрізь, тому вручаю вам ліхтарі. Також попереджаю, що гранітних сходинок тут немає, а глиноземна підлога може «поплисти» під ногами, тому ногу ставте на всю ступню, так менше шансів посковзнутися.

Підлогу утрамбовано суглинком. Напрямок руху – з ухилом вниз до чотирьох з гаком метра від поверхні землі до склепінчастої стелі. Електричного освітлення вже немає, освітлюємо шлях ліхтарями. Світла вистачає на кілька метрів шляху. І – повна тиша. Тому майже музикою видається ледве чутний звук поїзда метро, який із площі Конституції йде на Холодну гору, що пробився сюди. Звук – слабкий, тому що з метрополітеном ми – на різних рівнях: підлога підземного ходу – на глибині 6 метрів від поверхні землі, а рейки метрополітену в цій частині міста – на глибині 26 метрів.

Винні погреби

– Пригніться, проходимо під аркою. Тепер можна випростатися: висота цієї галереї – більше, ніж два метри, а температура, незалежно від зовнішньої, постійна: плюс 14-16 градусів, те, що треба для облаштованих тут колись винних погребів. Вина у пляшках, а за нашими підрахунками, на цих полицях зберігалося до 30-ти тисяч літрів, вина у бочках було ж більше. Бочки зберігали у підвалах, а пляшки – в галереях, причому, вино витримували десятки років.

А ось і перша експозиція...

Безпосередньо на земляній виїмці акуратно розставлені знайдені під час розкопок посудини для вина – інакше не скажеш про творіння склодувів минулих часів. Ємності різної форми, розміру і кольору прикрашені товарними знаками виноробів і фірмовими знаками постачальників Імператорського двору. Найпримітніша пляшка – від шампанського: скло товщиною 0,5 сантиметра і дно, ввігнуте всередину. Не менше, ніж склянку ігристого можна було заощадити, тобто, не долити в пляшку, яку іноді жартома називали гусарською: ці герої старовинних романів під час розваг перевертали порожню ємність і використовували її дно як склянку.

Поряд – старовинний посуд: блюдця, тарілки, чашки або те, що від них залишилося. На деяких виробах зберігся фірмовий знак фарфорового заводу знаменитого постачальника Імператорського двору Кузнєцова... А це – шахтарський ліхтар, випущений у 50-х роках минулого сторіччя у Харкові, причому, завод «Світло шахтаря» діє і понині... А он там – механічний арифмометр випуску 30-х років ХХ сторіччя. Як сюди потрапив? Цілком ймовірно, що під час війни до підземелля, де були облаштовані бомбосховища, разом з іншими мешканцями околиць спустився якийсь бухгалтер, щоб закінчити свій фінансовий звіт. Що з ним потім сталося, ми вже ніколи не дізнаємося... Поруч з рахунковою машинкою – аптекарські пляшечки, банки, флакони, знайдені в землі. В роки війни, коли йшли запеклі бої за Харків, і місто переходило з рук до рук, тут, у бомбосховищах, не лише рятувалися мешканці навколишніх будинків, але і розміщувалися лазарети з пораненими.

А ось експонати військового часу: знайдені при розкопках корпуси мін, снарядів, бомб, частини стрілецької зброї. Всі вони перевірені саперами, знешкоджені і будуть також виставлені в музеї: це – історія міста.

– А кістки людей? Ви їх знаходили?

– Звичайно, знаходили кістки, черепи людей. У нас немає можливості встановити їхній точний вік, але є припущення, базовані на аналізі ґрунтових пластів, що вони належать до кінця XVIII сторіччя, а також до початку і середині XX сторіччя і можуть бути намиті водою з поховань розташованого зверху Успенського собору. Ці знахідки тримаємо окремо і виставляти в музеї не будемо, вважаємо, що це – святотатство. За домовленістю з настоятелем, над кістками зроблять особливий обряд, і вони будуть поховані в братській могилі на території собору. До речі, під землею до собору – лише 6 метрів підземним ходом, але він – завалений і поки ще не розчищений.

Легенди підземного Харкова

– Там, де кістки, завжди є таємниці. Ви ці таємниці не колекціонуєте?

– Таємниці як музейні експонати? Чому ні? Серед легенд про харківські підземелля чимало тих, що описані у харківських газетах початку ХХ сторіччя. Наприклад, під час пожежі на одній з вулиць на очах у натовпу під землю раптом провалився кінний жандарм. Коли його витягли, виявилося, що з глибокої ями йде таємний підземний хід. Влада запропонувала двом злочинцям, засудженим до смерті, за обіцяне помилування пройти ходом і знайти, де він закінчується. Три дні і три ночі, як свідчить легенда, вони ходили підземеллям і, зрештою, вийшли наверх... за кілометр від спуску, в підвалі церкви святого Миколая. Взяли їжу, знов спустилися і, пройшовши під річкою, вийшли на поверхню зовсім в іншій стороні, в районі скверу на нинішній вулиці Полтавський шлях. Потім знову пішли в підземелля, щоб вийти цього разу за два кілометри від спуску. Про побачене у таємних ходах помилувані злочинці говорили боязко. За їхніми словами, вони знайшли під землею кам’яний стіл, навколо якого стояли дванадцять кам’яних стільців, а на столі лежала розгорнута книга з передбаченнями людських доль...

– Коли ж почалося масове виявлення підземних ходів?

– На самому початку XX сторіччя, коли Харків переживав будівельний бум. Газети «Ранок» і «Південний край» з номера в номер друкували сенсаційні повідомлення про підземні ходи, відкриті під час риття котлованів і канав для прокладання міських комунікацій. При міській управі протягом 1913-1914 років навіть діяла спеціальна комісія з дослідження підземних ходів, яка заходилася було складати плани підземель, більшість яких – на жаль! – закінчувалися глухими кутами і завалами.

У роки Першої світової війни дослідження припинилися. Потім прийшла революція 17-го року і громадянська війна. Є свідчення, що пролетарі найперше спустилися у винні погреби, і після цих спусків вже мало що залишилося для історії. Також відомо, що у катакомбах ховалися сотні безпритульних, і простий люд боязко обходив їх десятою дорогою. У 30-і роки за наказом НКВД, який шукав ворогів народу на землі і під землею, досліджувати занедбані підземелля заборонили, а доля тих, хто попри заборону спускався під землю, залишилася таємницею.

– А що це за напівкругла цегляна кладка?

– Перед вами – залишки печі. Не мартенівської, звичайно, але і не кухонної. Такі печі будували у підвалах, щоб гарячим повітрям обігрівати наземну частину будівель. Тільки у підвалах Гостинного двору таких печей було більше, ніж десять. Опалювали вугіллям, яке зверху спускали у вугільні ями на глибину 6-7 метрів через особливий люк у склепінні. Тут же діяла ціла система засувок-регуляторів – як для подачі тепла, так і для вентиляції. За цими свідченнями минулого теж можна вивчати історію міста.

Наукові дослідження і туризм

– Чи є наукові висновки про результати дослідження підземель у різні часи?

– Звичайно, є. За науковими даними, ця історія містить кілька періодів. Початковий – «дохарківський» – підтверджено розкопками, які здійснювали співробітники ДП «Слобідська археологічна служба» (Харків). Саме вони виявили на місці колишніх поселень кочівників сліди жител і зернових ям, причому, одна з них була заповнена кістками людей і тварин. Тут знайдені артефакти, датовані XIV сторіччям! Далі йде період Харківської фортеці, коли підземним будівництвом займалися військові. Потім можна виділити так званий купецький період, коли замовниками підземного будівництва стали підприємці різного штибу. І, нарешті, радянський період. Наприклад, від будівлі колишнього обкому партії – нині Харківської облдержадміністрації на площі Свободи – йде підземний хід до станції метро «Університет». Можливо, є таємні ходи і сховища, що мають оборонне значення. Додам, що у 1975 році почала діяти перша, заводська лінія Харківського метро, а зараз їх – три, і буде побудована четверта. Супутні їм комунікації і споруди теж є частиною підземного Харкова.

Наш фонд «Діти підземелля» з 2005 року теж проводить наукову роботу. Інформацію про підземелля ми отримуємо в бібліотеках, архівах, під час спілкування із старожилами, з Інтернет-ресурсів. Це потрібно, щоб відокремити легенди від достовірної інформації, перевірити теорію на практиці, тобто провести фотофіксацію і топозйомку підземних об’єктів, зрештою, скласти облікову картку антропогенного середовища. Вже зараз немає доступу до деяких об’єктів через завали або нове будівництво, але інформація про них збереглася саме завдяки роботі Фонду. Кожні два роки проводимо науково-практичні конференції, присвячені розкриттю підземних таємниць Харкова і Слобожанщини. У грудні цього року плануємо провести сьому конференцію на тему «Освоєння підземного простору Слобожанщини». Усі бажаючі можуть взяти в ній участь. Сконтактуватися з нами можна електронною поштою: [email protected] або за телефоном: +380667242858.

– Наскільки важливо шукати і знаходити нові підземні ходи?

– Це важливо не тільки для вивчення історії рідного міста, але й розуміння того, що саме і в якому стані перебуває у нас під ногами: безпека – понад усе.

Хоча б той факт, що підземні ходи, особливо в центрі міста, можуть проходити під житловими будинками або будівлями-пам’ятками архітектури. Руйнування цих ходів у результаті реалізації програм міського будівництва може стати причиною руйнування цих будівель. Водночас, проводити роботи на глибині – небезпечно: стан катакомб оцінюється як аварійний, у багатьох місцях можливі обвали, просідання ґрунту, затоплення. Питання впирається в укріплення катакомб. Це означає, що потрібні відповідні проєкти і кошти для їхньої реалізації. Поки що це – справа майбутнього.

– А туристичні маршрути? Вони – реальні?

– Більш ніж! Членами фонду «Діти підземелля» розроблено й апробовано вже 3 пілотні маршрути. Один – на поверхні землі, для тих, хто побоюється спусків у підземелля. Другий – на базі розвіданих підземель колишнього Гостинного двору. І третій, екстремально-спортивний варіант, – у гірничих виробках за пів години їзди від Харкова. Розширення екскурсійної діяльності може значно підвищити туристичну привабливість нашого міста і принести кошти у міську казну. Хоча, повторюсь, потрібні капітальні вкладення: мало зробити старовинні підземелля привабливими для відвідувань, насамперед, вони повинні бути безпечними.

...Через годину екскурсія завершена, і ми, переповнені враженнями, виходимо з підземелля тим же маршрутом: через підвал будівельного коледжу. Майнула думка: тутешні студенти, мабуть, не раз прогулювали лекції, ховаючись від викладачів під землею. Але ні: клацає клямка дубових дверей, потім – засув металевої решітки: вільного ходу немає.

Нагорі на нас чекала добра новина: начальник Департаменту культури і туризму Харківської ОДА Олег Яцина оголосив про відкриття нового туристичного об’єкта: підземного християнського скиту в селі Ков’яги, Валківського району, Харківської області.

Для довідки: за даними ДП «Слобідська археологічна служба», скит, загальна довжина доступних ходів якого становить близько 40 метрів, засноване у період так званих печерних копачів, творців підземних асамблей у XVIII-XIX сторіччях за прикладом Києво-Печерського та Святогірського монастирів.

Це означає, що карта підземель Харківщини стає масштабнішою за рахунок нових підземних об’єктів, а на туристів чекають нові відкриття.

 

Автор: Світлана Лігостаєва, Харків

Фото В’ячеслава Мадієвського

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2812958-pidzemnij-harkiv-300-rokiv-istorii-pid-nogami.html)