У жовтні МВФ опублікував вкотре «Огляд світової економіки». М’яко кажучи, настрій документа мінорний.

Світова економіка вповільнюється через торговельні та геополітичні проблеми. Промислове виробництво й міжнародна торгівля стагнують. Центробанки вдалися до монетарного стимулювання, але його можливості вкрай обмежені з огляду на низькі відсоткові ставки, тож більш-менш серйозну кризу воно не витягне. Драматичність ситуації підкреслює пропозиція застосувати скоординовану міжнародну фіскальну підтримку, якщо глобальна економіка вповільнюватиметься й далі. Фактично це заклик до створення чогось на кшталт наднаціонального бюджету.

Приводів для оптимізму в документі небагато. Та дещо в ньому вселяє надію. Це дослідження впливу економічних реформ на темпи економічного зростання, опубліковане окремим розділом. Воно містить цікаві висновки, що наштовхують на роздуми про перетворення в Україні.

Дослідження охоплює 1973-2014 роки та 90 країн, з яких 48 такі, що розвиваються, або були такими раніше, і ще 20 країн із низьким доходом. МВФ вдалося зібрати велику базу даних реформ за шістьма напрямками: міжнародною торгівлею, зовнішнім і внутрішнім фінансуванням, ринками товарів і послуг (на прикладі електроенергетики та телекомунікацій) та праці, державним управлінням. Змоделювавши залежність зростання ВВП від змін у цих сферах, фонд показав, якими є реформи насправді, який кількісний вимір їхньої ефективності. Деякі висновки можуть здатися очевидними, але в час небувалого шуму довкола перетворень в Україні таке дослідження допомагає правильно налаштувати інформаційні фільтри.

Головний висновок: для середньостатистичної країни запровадження пакета реформ в усіх названих шістьох напрямах дає змогу додатково збільшити ВВП на понад 7% протягом шести років і приблизно вдвічі пришвидшити темпи ліквідації відставання в рівні життя від розвинених країн. На тривалішому періоді приріст економіки ще більший, бо з часом ефект від перетворень накопичується та поширюється на суміжні галузі. Власне, цим усе сказано. Хочемо жити краще – робімо реформи. І не важливо, хто їх ініціює, хто змушує їх виконувати чи контролює виконання, хто що говорить. Хочемо результату – потрібно щось робити, бо якщо сидіти склавши руки, то краще не стане.

Утім, є кілька нюансів. По-перше, реформи ліпше проводити пакетом, комплексно, а не поодинці. У дослідженні написано, що, «з огляду на багато ринкових недосконалостей у більшості економік, які розвиваються, усунення однієї з них не обов’язково допоможе, якщо інші викривлення не виправлені». Водночас, зміни в деяких напрямах утворюють ефект синергії з іншими перетвореннями, підсилюючи позитивні наслідки від них. Згадане дослідження виокремило два такі напрями: посилення державного управління та розширення доступу до фінансування.

Фото Офісу президента України

Ефективність реформ цілком підпадає під дію закону мінімуму Лібіха: якщо не усунути найкритичніший фактор відсталості, система кращою не стане. Тобто, реформування далеко не найгіршого сегмента може минути непомітно. Водночас, навіть невеликі зміни в найвідсталіших галузях можуть мати масштабні позитивні наслідки для цілої економіки. Закон Лібіха пояснює, чому одні перетворення мають сумнівні результати, а інші зумовлюють ланцюгову реакцію позитивних ефектів.

Якщо проєктувати це на Україну, то щойно ми забезпечимо верховенство права, – а саме це є найслабшим місцем нашої системи економіки, – економічний розвиток може вийти на зовсім інший рівень, про який нині ніхто й не мріє. Без прогресу в цьому найвідсталішому сегменті результативність інших реформ, найімовірніше, буде низькою і дуже суспільно дискусійною.

По-друге, реформи краще проводити в хороші часи, коли економіка зростає. Це сприятиме збільшенню віддачі від деяких із них у кілька разів. Дослідження показує, що, наприклад, ефект від фінансової лібералізації на етапі зростання економіки втричі вищий, ніж на етапі кризи. Власне, в останньому випадку така реформа може навіть поглиблювати економічний спад. Лібералізація на ринку праці в хороших економічних умовах дає помітний позитивний результат, а під час кризи призводить до зростання безробіття.

Проєкція цих результатів на Україну наводить на такий висновок. Коли очистити від інформаційної піни реформи, проведені після Революції гідності, то хоча було зроблено немало, але результат виявився далеким від ідеалу та очікувань. Одна з причин полягає в тому, що процес реформування починався в розпал гострої економічної кризи й деякі із запроваджених змін її загострювали, а не пом’якшували. Але саме тому, що тоді результат перетворень не був повноцінним, тепер він може стати вражаючим. Бо тоді була криза, а тепер – економіка в хорошій формі. Це – ідеальний момент, щоб запустити ті реформи, які не вдалося зробити раніше. Потрібно ним скористатися.

По-третє, дослідження стосується й політичних наслідків проведення реформ. У цьому питанні є кілька цікавих висновків. Передусім, результати перетворень, зазвичай, занадто розпорошені, щоб сформувати у свідомості населення чітку асоціацію підвищення рівня життя із запровадженими змінами та їхніми авторами. Тобто, зазвичай, реформи нікому оцінити, а реформаторів нікому похвалити й визнати їхню роботу. До того ж, потрібен час, у середньому, три роки, поки реформи почнуть давати відчутний результат. Тобто, якщо реформатори беруться реалізовувати зміни не одразу після виграних ними виборів, є велика ймовірність, що плоди їхніх зусиль пожинатимуть уже наступники, які, звісно, не упустять нагоди видати позитивні зрушення за свої досягнення.

Утім, коли зміни призводять до економічних втрат, насамперед, серед впливових осіб і груп інтересів, здатних поширювати «зраду» в інформаційному просторі, населення чітко асоціює такі втрати з діями реформаторів, обвалюючи політичні рейтинги останніх. Це ніби про Україну написано. Заради справедливості слід зазначити, що населення не злопам’ятне: дослідження вказує на те, що суттєві втрати на виборах спричиняли тільки реформи, проведені в рік виборів, а всі зміни, добрі чи погані, реалізовані заздалегідь, були забуті й практично не впливали на рейтинги.

В українських реаліях можна дійти таких висновків. Якщо нова влада планує переобратися, то в перший рік своєї каденції вона повинна запустити левову частку запланованих перетворень. Тільки в такому разі є шанси, що під кінець каденції настане помітне покращення життя, зумовлене такими реформами, і його можна буде використати для агітації перед наступними виборами. Крім того, весь період (ідеться про приблизно три роки) між проведеними реформами та моментом, коли підвищення рівня життя завдяки їм стає очевидним, потребує адекватної інформаційної політики. Бо в цей час результатів ще немає, а політичні конкуренти не сидять склавши руки. Яскрава ілюстрація – останні три роки в Україні, коли якась робота була зроблена, але різкого зростання ВВП не спостерігалося. Це стало фундаментом для цунамі критики та політичного негативу, що, в підсумку, визначило результат виборів.

Нарешті, є кілька факторів поза реформованими сферами, які підсилюють вплив перетворень на економічне зростання. Перший – сильні інституції, державне управління. У числовому виразі в країн із сильним управлінням темп приросту ВВП унаслідок реформ у понад двічі вищий, ніж показник для країн із низькою якістю управління. Ось чому вкрай важливо розбудовувати ефективні державні інституції незалежно від фази політичного циклу та етапу трансформації. В Україні вони не надто сильні. Це – одна з причин, чому наші перетворення мали такі непереконливі результати.

Другий фактор – частка тіньової економіки: що вона вища, то більший ефект від реформ, бо більше компаній починають працювати прозоро й таким чином роблять свій внесок у покращення статистики ВВП. Цікавий факт: в Україні тіньову економіку розглядають як безсумнівне зло, з яким треба боротися, на яке треба витрачати зусилля державного апарату. А для кваліфікованих економістів тіньова економіка – це лише вияв і наслідок неефективності, про що також ідеться в дослідженні. Тобто, ті, хто працює в тіні, роблять це не зі злої природи, а від нездатності зводити кінці з кінцями, повністю сплачуючи податки. Рекомендація проста: проведіть перетворення, насамперед, ті, які зменшать вартість праці для роботодавця та витрати на корупційні платежі, – і підприємці почнуть виходити з тіні. Річ у тім, що прозора робота створює чимало переваг: доступ до фінансування, зовнішніх ринків, високоякісних кадрів, які не схильні працювати на шарашкині контори, можливість підвищити продуктивність завдяки збільшенню капіталомісткості тощо. Багато хто, можливо, хотів би вийти з тіні, але йому не вистачає зовсім трішки, і держава має всі можливості допомогти. Це – абсолютно партнерський підхід до проблеми, на жаль, чужий для наших «борців» за наповнення скарбниці.

Дослідження МВФ доводить, що простір для перетворень є навіть у розвинутих країнах, а в Україні й поготів. Коли зростання світової економіки вповільнюється й багато хто каже про наближення глобальної кризи, проведення добре продуманих реформ дає змогу контролювати ситуацію в економіці й не боятися економічного спаду. Спроба запустити зміни після Революції гідності не була повністю успішною, але країна здобула досвід, з’явилася мережа проактивних людей, готових втілювати зміни. Усе це надбання минулої п’ятирічки нікуди не зникло. Розумно застосоване в нинішній сприятливий момент економічного зростання, воно може дати в рази більші результати, ніж тоді. Головне – винести за дужки інформаційну війну, гарантувати економічну безпеку, зокрема, від олігархів та інших впливових груп, і максимально швидко спроєктувати й реалізувати комплексний пакет реформ, націлений на центри найбільшої відсталості, не відволікаючись на другорядне. Буде нелегко, але справа того варта. Як показало дослідження МВФ, результат не змусить на себе чекати занадто довго.

Автор: Любомир Шавалюк

Джерело: «Український тиждень»
(https://tyzhden.ua/Economics/238141),
матеріал друкованого
видання № 48 (628)