rss
06/01/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Алгоритми імперського зла

Путіну було у кого вчитися своїх демагогічних вправ, що прикривають агресивні дії... Не часто в радянській історії керівники держави публічно окреслювали справжні цілі, цінності й плани Кремля, не прикриті серпанками ідеологічної облуди.

Нечасто з найвищих трибун лунали слова, які характеризували реальний більшовизм глибше і правдивіше, ніж критичні аналізи інтелектуалів-дисидентів. І, разом з тим, правдиві заяви-самовикриття обов’язково мали сусідити з відвертою брехнею, яка з плином історичних подій також ставала самовикриттям більшовицької політики. Бо таємні плани Кремля ставали фактами, що їх неможливо заперечити. А задіяні більшовиками алгоритми агресії ввійшли в плоть і кров офіційної Москви, продовживши своє існування донині, коли самі більшовики, начебто, зникли з політичної арени.

Доповідь голови Раднаркому СРСР і наркома закордонних справ В’ячеслава Молотова (alter ego Сталіна), своєрідний ювілей якої нещодавно минув і чомусь не був помічений в Україні, була виголошена 31 жовтня 1939 року на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР і належить до щойно названих унікальних феноменів. Утім, судіть самі.

Передусім, Молотов назвав дружбу більшовизму і нацизму нормою, а її відсутність – ненормальною ситуацією: «З часу укладення 23 серпня радянсько-німецького договору про ненапад був покладений край ненормальним відносинам, які існували протягом багатьох років між Радянським Союзом і Німеччиною. На зміну ворожнечі, що всіляко підігрівалася з боку деяких європейських держав, прийшло зближення і встановлення дружніх відносин між СРСР і Німеччиною. Подальше покращення цих нових гарних відносин знайшло своє відображення в німецько-радянському договорі про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною, підписаному 28 вересня в Москві. Крутий поворот, що відбувся у взаєминах між Радянським Союзом і Німеччиною, між двома великими державами Європи, не міг не позначитися на всьому міжнародному становищі».

А Польську державу, проти якої спільно воювали Вермахт і Червона армія, Молотов назвав «гидким дітищем Версальського договору». До речі, в розумінні поляків як «унтерменшів» більшовики в ті роки зійшлися з нацистами, досить згадати радянський художній фільм 1939 року «Мінін і Пожарський», закуплений відомством Геббельса для посилення антипольських настроїв.

А ще глава уряду СРСР назвав нацистську Німеччину «миролюбною державою». Він заявив: «Впродовж останніх кількох місяців такі поняття, як «агресія», «агресор» набули конкретної сутності, отримали нове значення… Тепер, коли йдеться про великі держави Європи, Німеччина перебуває в ситуації держави, яка прагне найшвидшого закінчення війни, хоче миру, а Англія і Франція, які ще вчора виступали проти агресії, стоять за продовження війни і проти укладання миру».

Виходить, що, як тільки-но Німеччина загарбала питомі польські землі, завдяки цьому вона перетворилася з агресивної на миролюбну (чи нічого не вам не нагадує з подій останніх років, шановні читачі?). Миролюбність Третього Рейху Молотов відзначив у доповіді ще не раз і зробив знаменний висновок: «Протягом останнього часу правлячі кола Англії і Франції намагаються позиціонувати себе борцями за демократичні права народів проти гітлеризму, причому, англійський уряд оголосив, що, нібито, для нього метою війни проти Німеччини є, не більше і не менше, «знищення гітлеризму». Але така війна не має жодного виправдання. Ідеологію гітлеризму, як і будь-яку іншу ідеологічну систему, можна визнавати чи заперечувати, це – справа політичних поглядів. Але будь-яка людина зрозуміє, що ідеологію неможливо знищити силою, не можна покінчити з нею війною. Тому не тільки безглуздо, але і злочинно продовжувати таку війну, якою є війна за «знищення гітлеризму», що прикривається фальшивим прапором боротьби за «демократію». Чи потрібні коментарі?

Значна частина доповіді Молотова присвячена «новим відносинам» СРСР з державами Балтії: Литвою, Латвією, Естонією. Виявляється, благом для цих держав стали підписані з ними Москвою пакти про взаємодопомогу, які мали наслідком створення на теренах цих держав радянських військово-морських та військово-повітряних баз і введення туди мобільних з’єднань Червоної армії. Бо ж Союз РСР – надійний гарант миру і безпеки цих держав, а в їхні внутрішні справи він не має наміру втручатися: «Ми виступаємо за чесне і пунктуальне втілення в життя укладених пактів на умовах цілковитої взаємності і заявляємо, що балаканина про совєтізацію прибалтійських республік вигідна тільки нашим спільним ворогам і всіляким антирадянським провокаторам». Варто звернути увагу на слово «чесно». Через дев’ять місяців раптом виявилося, що уряди прибалтів повелися нечесно, відтак, довелося таки радянізувати ці держави і приєднати їх до СРСР. Самі винні! А те, що вони за таємними протоколами як складовими Пакту Молотова-Ріббентропа вже були беззастережно віддані під омофор Москви, ясна річ, уголос не говорилося – так само, як і про передачу під цей омофор Фінляндії.

У доповіді Молотов не міг приховати роздратування: непокірні фіни не бажали йти на поступки і капітулювати так само беззастережно, як і прибалти. Тож війна з Фінляндією у Кремлі вважалася неминучою. Лише два факти: за тиждень до виступу Молотова були таємно сформовані Ладозька військова флотилія і 106-а стрілецька дивізія – з фінського і карельського населення. А тим часом В’ячеслав Михайлович просторікував: «Не знаю, чи є потреба говорити про ті небилиці, які поширюються іноземною пресою про пропозиції Радянського Союзу під час переговорів з Фінляндією. Вони стверджують, що СРСР «вимагає» собі місто Вііпурі (Виборг) і північну частину Ладозького озера. Скажемо від себе, що це – справжня вигадка і брехня. Інші стверджують, що СРСР «вимагає» передачі йому Аландських островів. Це – така ж вигадка і неправда. Насправді наші пропозиції під час переговорів з Фінляндією є максимально скромними й обмежуються тим мінімумом, без якого неможливо гарантувати безпеку СРСР і налагодити дружні відносини з Фінляндією».

Title 
 Молотов, Вячеслав Михайлович
Фото https://uk.wikipedia.org/

Оцініть міру цинізму: «дружні відносини» із сусідньою державою можливі лише тоді, коли вона капітулює, приставши на «пропозиції» Кремля. Чи змінилося щось у московській політиці відтоді? А «максимальна скромність» цих «пропозицій» полягала в тому, що Фінляндія повинна була передати СРСР передові позиції Лінії Маннергейма і роззброїти всі інші укріплення на Карельському перешийку. І це після того, коли увесь світ побачив, що сталося з чехами, коли вони погодилися віддати укріплену лінію в Судетах в обмін на «гарантії безпеки» з боку націонал-соціалістської Німеччини...

І ще одне: Виборг та північна частина Ладоги були анексовані СРСР після Зимової війни 1939-1940 років з Фінляндією, Аландські ж острови Кремль прагнув забрати 1940-го. Тож має сенс дослухатися до заперечень, які Москва адресує чи то анонімним «іноземним газетникам», чи то «іноземним наклепникам»: ті заперечення розкривають реальні кремлівські плани; і чим більше йдеться про «миролюбність», тим агресивнішою насправді є політика чи то Сталіна, чи то Путіна – нічого в цьому відтоді суттєво не змінилося.

І ще один суттєвий момент цієї промови. Молотов висунув вимогу до Великобританії та Франції скасувати морську блокаду Німеччини, а до США – припинити продаж зброї демократіям, які воювали з нацизмом: «Ми розраховуємо, що нейтральні країни, а також суспільна думка Англії і Франції визнають правильність нашої позиції і вживатимуть заходів для того, щоби війна між арміями воюючих країн не була перетворена у війну проти дітей, жінок, людей похилого віку, а також – проти хворих і немічних». «Оскільки заборонити ввезення товарів масового вжитку означає приректи дітей жінок, людей похилого віку, а також хворих і немічних – на біду і голодну смерть».

А до того, що ніяк не можна заборонити ввозити у Німеччину, Молотов зарахував, зокрема, «продукти харчування, паливо для мирного населення і предмети одягу». Цікаво, як відрізнити паливо (значна частина якого, до речі, працювала за наказом фюрера на військових заводах) і харчі для мирного населення від палива й харчів для армії? Проте, який гуманізм, яка турбота про цивільне населення! Путіну було в кого вчитися своїх демагогічних вправ...

Ну, а рішення США про зняття ембарго на продаж зброї демократичним державам, виявляється, «матиме своїм результатом не послаблення війни і шлях до її завершення, а навпаки – посилення, загострення і затягування війни». Інакше кажучи, США своїм постачанням зброї Британії, Франції та їхнім союзникам не дадуть Німеччині легко перемогти своїх противників. Це – неприпустимо! До речі, на час виступу Молотова Третій Рейх уже на повну силу планував операції на Західному фронті й розгортав там війська, у Кремлі про це знали і дбали про свого союзника – не лише політично підтримуючи його на найвищому рівні, а й постачаючи його необхідними для війська та промисловості матеріалами.

...Радянський Союз на час виголошення Молотовим доповіді уряду перед Верховною Радою щойно завершив один «визвольний похід» і на повну готував наступний. Чимало з-поміж депутатів так чи інакше були причетні до цих походів. Але в залі засідань Верховної Ради СРСР лунало багатоголосе: «Хай живе сталінська політика миру!» Воістину, Джордж Орвелл знав, про що писав, характеризуючи тоталітарну ідеологію: «Мир – це війна». Чи змінилося щось у Кремлі, який демонструє наразі позірне миролюбство щодо України?

На загал, доповідь голови Раднаркому СРСР і наркома закордонних справ В’ячеслава Молотова про зовнішню політику уряду 31 жовтня 1939 року містить важливі й актуальні уроки для сьогодення. Найперший з них полягає в тому, що Кремль час від часу, коли вважає свої сили могутніми, а противників – повними нікчемами, дозволяє собі говорити правду про свої дії та наміри, про цілі та цінності. Другий урок пов’язаний з тим, що не варто ні на йоту вірити миролюбним заявам кремлівських сирен і бути дуже пильними, коли вони обіцяють комусь ледь не золоті гори в обмін на частину суверенітету. А коли Кремль наполегливо заперечує «інсинуації іноземної преси», варто знати: найвірогідніше, ця преса пише щиру правду, яку варто брати до уваги. І нарешті, старанне виконання всіх забаганок Кремля, капітуляція перед його натиском лише розохочують агресора: прибалти в 1939-1940 роках здалися на ласку Сталіна і Молотова, але це не врятувало їх від терору та окупації, які розтягнулися на кілька десятиріч. Чи, може, хтось вважає, що класичну породу кремлівських хижаків наразі замінили смиренні вегетаріанці?

Автор: Сергій Грабовський

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/algorytmy-imperskogo-zla)

 

Вбивство за мову: з розголосом, але без резонансу

Всі за мир, але за який?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com