Перемовини у «Нормандському форматі» вже встигли обізвати «зустріччю року», хоча рік ще й не скінчився. Втім, довкола них майже непоміченими просковзнули ще кілька новин, котрі теж можуть «заважити» на не меншу політичну вагу – хоча це й менш помітно.

Отже, спершу – про перемовини у Парижі.

Несподівана для багатьох стійкість українського президента Володимира Зеленського не може не тішити.

«Це була мала перемога України. Багато хто передрікав програш, що німці й французи, я вже не кажу про Путіна, тиснутимуть на Україну, і президент Володимир Зеленський піде на якісь неприйнятні компроміси. Нічого такого і близько не було… Вибори на Донбасі найближчим часом малореальні, оскільки Путін і Зеленський мають принципово різні позиції з цього питання. Україна чітко вимагає: спочатку контроль над кордоном, після цього – вибори, а не навпаки. Ми почули про відкриття нових пропускних пунктів, обмін полоненими за принципом «всі на всіх», про припинення вогню – усе це на користь Україні… найважливіше те, що на Заході переконалися, що підходи й позиції в України та Росії - різні. Макрон і Меркель, з одного боку, Путін – з другого, зрозуміли, що маніпулювати Зеленським не вийде. Що це не якийсь хлопчик, а президент держави, бо поводився він по-президентському», - заявив професор політології Ратґерського університету Олександр Мотиль у коментарі власному кореспондентові Укрінформу.

Власне, він чітко окреслив найбільш помітні успішні моменти перемовин.

Але є й майже непомітні – але дуже чіткі.

У понеділок, день перемовин, в Росії сталася подія, котра для України минула майже непоміченою.

Московський міський суд засудив колишнього міністра транспорту та зв’язку України Миколу Рудьковського до двох років виправної колонії. Росія звинувачує Рудьковського в нападі на посольство РФ у Києві у 2014 році. Суд над колишнім українським чиновником проходив без доказів, оскільки Рудьковський визнав провину і розкаявся у скоєному.

Якщо хто забув, Микола Рудьковський був міністром транспорту та зв’язку в 2006—2007 роках в уряді Віктора Януковича. Серед перших помітних посад в його кар’єрі – посада заступника генерального директора ДК «Торговий дім» НАК «Нафтогаз України».

Спершу перебував у лавах Соціалістичної партії України. Як і належить справжньому соціалісту, його прізвище часто з’являлося в рейтингах найбагатших українців, а в новинах з’являлося в контексті скандалів з фотомоделями і чартерними рейсами за кордон за державний кошт. Як і належить високодуховній людині, мав два ордени від УПЦ Московського патріархату. Зрештою, перейшов до лав «Партії Регіонів». У 2014 році втік з України. Але перед тим зробив фатальну помилку – у спробах змінити імідж під час акції протесту кинув камінь у посольство Росії.

У квітні 2018 року потрапив за грати в еміраті Дубаї за перетин кордону за підробленим паспортом Іраку. Як і належить справжньому «нафтогазівцю», планував видобувати нафту в іракському Курдистані, однак з якоїсь причини зробити цього не зміг. 7 травня його випустили на свободу.

І тут якась нечиста сила потягнула його робити бізнес в Росії. А то вам не Дубаї.

Відтак 28 вересня 2018 року Рудьковського було заарештовано в Москві за звинуваченням у розкраданні майна посольства РФ у Києві 2014 року «із групою осіб». Кинутий камінь у Росії не забули – і не допомогло ні щире каяття, ні відшкодування Рудьковським матеріального збитку в сумі 2 мільйонів рублів, ні наявність малих дітей.

Таким чином замість бізнесу Рудьковський потрапив в Росії на два роки «посиденьок» – попри всю свою проросійську ідеологічну діяльність, поєднану із регулярним завдаванням збитків державі Україна.

Таким чином в Росії чітко продемонстрували і добру пам’ять, і те, що «ворог нашого ворога нам не друг».

Але є в Україні людина, котру в Росії не люблять набагато більше, ніж Рудьковського. І давним-давно хтіли би посадити, от тільки біда – ця людина не робить в Росії бізнес. І взагалі в Росію не їде. Ця людина – міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков. Попри всю неоднозначність його постаті та всілякі традиційні чиновницькі гріхи, для Росії він – один з найбільших ворогів.

І от цю людину Зеленський взяв з собою на перемовини…

Можете вважати це не те щоб дулею в кишені, але чітким натяком на непорушність позиції.

Можливо, саме тому, за словами того ж таки Авакова, під час перемовин у помічника президента Росії Владислава Суркова «здали нерви, він там папери кинув на стіл і кричав: «Ми так не домовлялися».

«Вони запропонували розводити і далі війська. Куди розводити? В Мар’їнці? Де кожен метр политий кров’ю. І відведення означає здачу наших позицій на кілометри. Чи в Широкиному, де ми стали так, щоб Маріуполь убезпечити? Це нісенітниця. Ми чітко дали зрозуміти: гуманітарні коридори – добре, бо людям треба дати можливість їздити без черг. В Луганській області немає жодного коридору, де може проїхати машина», - підкреслив Аваков.

Втім, Росія теж продемонструвала певну прогнозованість у діях. Тільки-но Путін пообіцяв обміняти «всіх встановлених полонених на всіх встановлених», як на другий день вустами «омбудсмена ЛНР» було внесено поправку: не всіх на всіх, а 53 українських на 88 їхніх, і то тільки після перегляду домовленостей на зустрічі у мінському форматі.

Якщо так піде і далі, то нам ще й Рудьковського підсунуть як політв’язня…

Хоча, за даними СБУ, тільки на Донеччині терористи тримають 227 українських заручників, в Росії та Криму – ще 110. І що найгірше – вони можуть в будь-який момент «набрати» собі нових заручників. Просто для того, щоб було чим торгуватися…

Ну і найсумніший момент «Нормандських перемовин» – це те, що Росія дотиснула Україну до підтвердження зобов’язань за Мінськими ганебностями, підписаними 12 лютого 2015 року. А це дуже неприємні зобов’язання. Для прикладу, амністія і цілковите помилування всім проросійським бойовикам, відновлення контролю над кордоном після місцевих виборів, і тому подібні речі… В той час, коли підписувався цей документ, йшли страшні бої за Дебальцеве. Більш відомі як Дебальцевський котел, спричинений тим, що українська армія без бою здала росіянами стратегічно важливі висоти над селом Логвинове. Хто віддав такий наказ, як таке взагалі стало можливим – це вже велике питання, на яке рано чи пізно буде дано відповідь.

За дивним збігом, саме зараз Генеральна прокуратура України скерувала до Міжнародного кримінального суду в Гаазі інформацію щодо вчинення Росією позасудових страт 9 військовослужбовців Збройних сил України під час боїв за Іловайськ та Дебальцеве. Україна надала фото- та відеодокази, які прямо вказують на факт захоплення українських військових в полон, покази очевидців вбивств полонених, документи, що підтверджують смерть військовослужбовців у полоні.

«В повідомленні висвітлено і практику ведення бойових дій «чужими руками», тобто залучення Російською Федерацією в конфлікт підконтрольних їй незаконних збройних формувань. Офіс прокурора було поінформовано, що згадані незаконні збройні формування можливо використовуються Росією не тільки для досягнення військової переваги, але і для здійснення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права», - заявили у Генпрокуратурі.

Що заважало подати цю інформацію до Гааги раніше? Ну добре, нехай не 2015 року, ну хоча б 2017? Це теж цікаве питання, яке наштовхує на ще цікавіші, однак не дуже приємні роздуми та ідеї.

Ці ідеї вже починають літати в повітрі, однак наразі за них хапаються, скажімо так, не найліпші представники українського суспільства. Можливо, саме з метою самі ці ідеї звести нанівець.

Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження щодо можливої державної зради п’ятого президента України Петра Порошенка при підписанні ним Мінських угод (за ч. 1 ст. 111 (Державна зрада) Кримінального кодексу України).

Ідея сама по собі цікава. Але – розслідування ініційоване після звернення колишнього заступника глави Адміністрації президента часів Януковича Андрія Портнова.

А Портнов наразі в українському політикумі відіграє роль такого собі царя Мідаса: все, до чого він торкається, перетворюється на профанацію.

Однак є підозри, що за цією профанацією може стояти і щось серйозніше, ніж просто судовий позов, який традиційно в українській судовій культурі можна вирішити або заставою у кілька мільйонів, або ж апелюванням до безмежної людяності українських суддів.

Принаймні, в цьому контексті виглядає дещо дивним те, що Петро Порошенко, як виявилося, наприкінці жовтня переписав свою агрокомпанію на сина. Або ж подивився, що молоді з його обов’язками вправляються краще, ніж він. Або ж?

Як би там не було, Олексій Порошенко став кінцевим бенефіціаром товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-агро». Зміни у структурі власників компанії відбулися 31 жовтня 2019 року.

Зміни зафіксовано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), а також - даних платформи відкритих даних Opendatabot.

Олексій Порошенко також став бенефіціаром низки підприємств, які входять до групи ТОВ «Група Агропродінвест», засновником якої є «Укрпромінвест-Агро». Зокрема, це ПрАТ «ПК Поділля», ТОВ «ПК Зоря Поділля», ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів №2», агрофірма «Дніпроагролан», АФ «Іванківці», ТОВ «Мас-Агро», ТОВ «Правобережне» і ТОВ «Прогрес-НТ».

«Укрпромінвест-агро» - потужний агропромисловий виробник, один із лідерів цукрової та зернопереробної галузей України. За даними компанії, її цукровий бізнес - третій за потужністю в країні. Компанія також є лідером української борошномельної галузі.

Більше того – раніше корпорація Roshen підтвердила інформацію про те, що Петро Порошенко перереєстрував на сина Олексія частину свого кондитерського бізнесу Roshen. Більше того, син Порошенка ще й викупив батьківську частку у банку МІБ.

Дуже і дуже щедрі подарунки від батька, чи не так?

Схожі «фокуси» зі своєю власністю нещодавно вчинив колишній депутат від БПП Ярослав Дубневич. Щоправда, йому довелося переписувати на сина значну частину своїх статків вже після виходу з-під арешту і сплати застави. Перебування у СІЗО зазвичай активізує такі роздуми. Про всяк випадок – а раптом суд вирішить все конфіскувати, а як нема майна – то й не буде що конфісковувати…

Звісно, цілком може бути, що екс-президент, на відміну від Дубневича, просто вирішив перестрахуватися. Однак може бути й інакше. І тоді нас справді чекатиме «подія року»…