rss
04/03/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Вбивство за мову: з розголосом, але без резонансу

Українська мова в Україні продовжує викликати ненависть зоологічних антиукраїнців, котрі, на нещастя, приходять не з якихось далеких країв, а, буває, зі сусідньої вулиці чи з будинку навпроти.

Причому, ненависть цю чорну і заскорузлу вона викликає у декотрих двоногих тварюк не тому, що нею було сказано щось образливе, а просто фактом свого існування.

І доводиться вкотре констатувати, що повноцінного захисту, зокрема, і правового, наймилозвучніша у світі українська мова в своїй рідній Україні дуже часто не має.

Випадок, про який стало відомо останніми днями, стався на Донбасі, у місті Бахмут.

Поки йде слідство, офіційно підтверджених повідомлень не маємо.

Проте, співставляючи різні джерела, можна спробувати реконструювати те, що сталося.

Бахмутський мешканець Артем Мирошниченко (саме так, а не Мірошниченко, як писали дехто) йшов вулицею. Його наздогнали двоє підлітків – кажуть, що напідпитку.

Вони щось запитали в Артема, і той відповів. Українською. На що почув: «Ти што нє можеш гаваріть нормальним язиком?» І після цього накинулися на Артема.

Повідомляється, що Артем був невеликого зросту, худенький і фізично не зміг дати відсічі негідникам. А ті так тяжко і страшно побили Артема, що, за словами лікарів, на його обличчі і голові живого місця не було, очі позапливали і шкіру в декількох місцях доводилося зшивати.

Незважаючи на зусилля лікарів, волонтерів, військових медиків, Артема врятувати не вдалося.

Український патріот, активіст об’єднання «Бахмут український», добрий, порядний чоловік, працелюбний і відповідальний, загинув тільки за те, що двом неповнолітнім п’яним недолюдкам не сподобалося те, що українець Артем в рідній Україні відповів рідною мовою. Не просто не сподобалося, а викликало дику ненависть і агресію.

Вони Артема не просто били. Вони його вбивали. За українську мову.

Хто ж ці дикуни?

Один уже відбув покарання, мав кримінальне минуле. А другий – ви здивуєтеся, шановні читачі. Другий вчився в педучилищі і мав стати вчителем молодших класів.

А під час засідання суду почав вимагати перекладача… з української. Заявив, що не розуміє її. Хоча сам закінчив українську школу в тому ж таки Бахмуті.

Яка то була школа і як там викладали, можна здогадатися.

Тиск на жінку-свідка, котра чула, як ці двоє нелюдів спочатку причепилися до Артема, а потім почали його вбивати, такий, що вона вже відмовляється від своїх попередніх свідчень.

Брат покійного також говорить про те, що українцям у тому ж таки Бахмуті, та й, загалом, на Донеччині, важко і страшно.

А ще одна жінка на прощанні з Артемом сказала, що «вони нас будуть вбивати, допоки всіх не вб’ють».

А це означає, що україномовних патріотів в Донбасі, на жаль, далеко не так багато, як би того хотілося. А їхніх ворогів-антиукраїнців, навпаки, з надлишком. І налаштовані вони агресивно.

Одна із його землячок наводить ось такі зізнання: «Я не почуваюся захищеною у рідному місті. На мене через українську дивляться агресивно, насамперед, люди з ОРДЛО. Я ходжу пішки додому. Немає жодних гарантій, що завтра це не станеться зі мною».

На повідомлення про це звіряче вбивство гаряче відгукнулося чимало українців. Пропонувалося різне, зокрема, за принципом «Око за око, зуб за зуб».

Так, наприклад, користувач Ma­xym Solodovnyk нгаписав: «Українці повинні перестати поводити себе у себе вдома як нацменшина.

За Україну потрібно вбивати! Ми всі давно на війні, і тут неприпустимо толерувати ворога, де б він не був – на фронті чи в тилу.

Кожен українець (тим більше – активіст) має бути добре озброєний, фізично і морально підготований до превентивного застосування насильства завжди, якщо порушуються священні права Nації у найширшому розумінні цього поняття.

Українці мають бути зубастими й агресивними, справжніми відморозками, нас повинні боятися, від згадки про нас ворог має тремтіти й обсиратися від думки про напад на українців, знаючи про невідворотність страшної кари для себе і свого приплоду.

Слабкість неприпустима.

Лише систематичне насильство до ворогів і систематична солідарність націоналістів переламають ситуацію, зачистять залишки паскудного совка і зроблять, нарешті, цю країну нашою у повному розумінні.

Читайте Дмитра Донцова, там усе написано».

Інший користувач, Михайло Садовський, додає: «Потрібна українська національна самооборона – щоб боялись не українці, а та московська сволота. Карати жорстоко».

Навіть жінки переповнені рішучістю. Тетяна Подоляночка Чудновець пише: «Смерть ворогам. Без варіантів». А Василь Клинок навіть скомандував: «Смерть падлюкам, розірвіть їх, поки не пізно».

Біда в тому, що сволота, котра вбила Артема, своя, бахмутська. І вона є не тільки в Донбасі. Відпір треба давати. Але проблему це не вирішить. На жаль.

Володимир Наконечний підвів риску: «Царство Небесне! Не забудемо, не пробачимо ворогів української нації!»

Тема ця все ще дуже гаряча, животрепетна, актуальна. Вона потребує вирішення, і це вирішення не обіцяє бути швидким. Проте, резонансу у владі, судовій системі, правоохоронних органах ми вправі очікувати значно більшого – рішучого та справедливого. Бо поки там сплять, українців продовжують вбивати.

І не тільки на фронті.

Всі за мир, але за який?

Алгоритми імперського зла

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com