Байкери – цілий світ, який захоплює свободою, подорожами та блискучими мотоциклами. Світ, який починався у США з клубу Hell’s Angels («Янголи пекла»). Більшість сучасних байкерів поважають закон і є досить заможними людьми, які іноді змінюють свій робочий костюм на мотоциклетну екіпіровку, «заряджають» свого «залізного коня» і вирушають у далеку подорож за пригодами… Один із них – Олександр Суханов, представник міжнародного MFC-клубу у Західній Україні.

Колоритного Сашка важко не помітити у невеликому Ужгороді. Пересувається або яскраво-помаранчевим мотоциклом Honda Valkyrie, або величезним пікапом Ford. Олександр у звичному житті – ресторатор. Свого часу облаштував клуб-музей з яскравими мотоциклами під назвою Red Bull. Таку ж назву має байк-клуб, заснований Сашком. Уже багато років він організовує в обласному центрі Закарпаття злети байкерів з усього світу.

– Олександре, як прийшли до цього захоплення?

– Ще у школі навчився їздити на двошвидкісному мопеді «Верховина» Львівського мотозаводу і заздрив тим хлопцям, які їздили на великих мотоциклах. Після закінчення універу за спеціальністю «іноземні мови», поїхав, як і більшість закарпатців, на роботу в Чехію. Там і побачив колону байкерів. Вирішив стати таким самим. Коли став на ноги і назбирав трохи грошей, пересів на великий байк і занурився у цей цікавий світ.

– І що ж цікавого ви там дізналися?

– Дізнався, що є вільні байкери, які не перебувають у клубах. Але більше, все-таки, клубних шанувальників «залізних коней». Дізнався, що всі клуби діляться на MC, Moto Сlub, більш закриті клуби американського типу з безліччю обмежень, MFC, тобто, Moto Fun Club, – відкриті клуби з більш лояльним підходом до членства. В останньому випадку клуб розширюється за рахунок того, що знайомі приводять знайомих, і виходить такий собі «клуб веселих байкерів».

– Яка категорія клубу, в якому перебуваєте?

– Я входжу до міжнародного MFC-club, у якому близько 160 осіб. Серед них – хлопці з Англії, Чехії, Білорусі, Молдови, України, Німеччини, США. У нас є одна дівчина. Потрібно бути «нормальним пацаном», якого рекомендують, мінімум, двоє з чинних членів клубу. Після цього треба від’їздити два роки у статусі «прагнучого» – у майці клубу, але без клубних кольорів. Під час випробувального терміну «прагнучий» має довести, що хоче бути одним із нас. І потім, на щорічних зборах клубу, всі вирішують, чи ця людина гідна клубу. У нас, на відміну від інших клубів, немає вождів. Є «авторитетні», що організовують «руханку». Є в нас і генерал, і навіть священник.

– Скільки коштує членство у вашому клубі?

– Є членські внески, сто доларів у рік, є відповідальна за касу клубу людина. Ці гроші йдуть на організацію наших злетів і допомогу одноклубникам. На жаль, бували й трагічні моменти, коли внаслідок ДТП або хвороби від нас назавжди йшли наші брати. У таких випадках виплачуємо їхнім сім’ям одноразову допомогу і потім намагаємося підтримувати матеріально. Особливо, коли без батька залишаються неповнолітні діти. Адже ми – одна велика сім’я.

– А є у вашому клубі якісь вимоги до мотоциклів?

– Головне – характер людини, а байк у неї може бути і спортивний, і туристичний, або ж круїзний. Звичайно, не совдепівська руїна на кшталт «Уралу», яка більше стоїть, ніж їздить. Такий мотоцикл не потягне наш тривалий маршрут, де в колоні треба тримати певну дистанцію. Але, як правило, у «нормальних пацанів» і байки нормальні…

Щодо вміння їздити, це – справді важливий момент. Більшість аварій за участі мотоциклістів сталися через самовпевненість, коли людина, ледве навчившись їздити, думала, що вона вже профі, і починала включати максимальні швидкості.

– А який у вас мотоцикл?

– Honda. Їй не зраджую вже багато років. Загалом, українські байкери та їхні колеги з пострадянських країн надають перевагу японським чоперам і круїзерам перед класичними американськими та європейськими мотоциклами. Американські байки не дотягують за якістю до японських. Якщо, наприклад, у Honda гарантія на двигун мільйон кілометрів, то Harley після 30 тисяч км потрібно везти на СТО. Моя Honda за десяток років зламалася лише один раз – полетіло зчеплення.

– А як із ретробайками? Їх використовують у вашому русі?

– Звичайно! Сьогодні є багато виробників нових запчастин для мотоциклів у ретростилі. Наприклад, Harley Davidson з такими запчастинами дуже складно на перший погляд відрізнити від оригіналу… В Україні є лише кілька старих мотоциклів, які на ходу. А ось у сусідніх Словаччині та Чехії існує цілий рух таких мотолюбителів певних марок. Але оригінали перших моделей тієї чи іншої марки – це вже більше експонати виставок, екземпляри приватних колекцій і лоти на аукціонах, ніж їздові мотоцикли. Я теж маю невелику колекцію ретробайків.

– Давно вона у вас?

– Колекціонувати старі байки почав з ідеї перетворити свій паб Red Bull на байкерський клуб. Хотілося, щоб у наших й іноземних мотоциклістів було місце на кордоні, де б вони могли почуватися як удома. Так з’явилися перші 23 мотоцикли – як інтер’єр пабу. На деяких із них я навіть встиг поїздити. Найцінніший – «Дніпро» з почесного ескорту генсека ЦК КПРС Брежнєва. Їх було випущено лише 60. На цьому апараті, який і зараз на ходу, – форсований двигун, шипована гума, рації… Я купив його за сім тисяч доларів понад десять років тому на зльоті байкерів в Ужгороді, куди на ньому приїхав його власник. Легендарний «Дніпро» дістався колишньому господареві від відставного СБУшного генерала. Такий мотоцикл зараз коштує близько 20 тисяч доларів.

Крім цього байка, у мене багато старих німецьких мотоциклів з часів Другої світової війни. А найбільше – радянського складання військових МВ з ведучою коляскою. Є і старі («Ковровец», Cezet, Jawa), і перші повоєнні мотоцикли, зроблені за технологіями, вивезеними з Німеччини. Це – Іж-350, Іж-49, «Москва»… Все це добро я поступово купував у колекціонерів і знайомих мотоспортсменів.

– Ви також є організатором потужного міжнародного шоу – MUSIC AVIA BIKE UKRAINE…

– Через одного льотчика, який є в нашому клубі, на мене вийшли авіалюбителі і запропонували об’єднати наші рухи. Так і вийшов фестиваль MUSIC AVIA BIKE UKRAINE. Ужгород – зручне місце для зустрічі європейських пілотів маленьких літаків, оскільки не потрібно летіти через усю Україну. На дебютному зльоті 2013 року зібралися 58 літаків із 12 країн світу і близько 3 тисяч байкерів. Найстаршим учасником був 72-річний дідусь з Нової Зеландії на «судні» 1947 року. Авіаторів супроводжувала колона з тисячі мотоциклів. Мотокаскадери і льотчики-спортсмени показували свої складні номери. Паралельно відбувалися музичний фест за участі відомих гуртів, різні конкурси, а угорські кухарі готували бограч і смажили бика на рожні…

Розмовляв Павло Білецький

Джерело: «Високий Замок»
(https://wz.lviv.ua/interview/400760-mij-najtsinnishij-mototsikl-dnipro-z-eskortu-genseka-tsk-kprs-brezhneva)