rss
01/24/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#368

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Діаспора \ Благодійна «Видавнича спілка» Віктора Приходька

Багато подолян серед подвижників української ідеї ХХ сторіччя. Один із них – політик, громадський діяч, журналіст і письменник Віктор Кіндратович Приходько.

Народився він 31 січня 1886 року, в селі Княжпіль, Кам’янецького повіту, Подільської губернії (нині – Кам’янець-Подільський район, Хмельницької області). Отримавши вищу юридичну освіту у Дерптському (нині – м. Тарту) та Київському університетах (закінчив у 1912 році), працював у земських установах на Волині, слідчим Кам’янець-Подільського окружного суду. Під час Першої світової війни виконував обов’язки військового слідчого в званні полковника Російської імператорської армії.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року активно долучився до українського руху: очолював відділ народної освіти Подільського губернського земства у період правління Української Центральної Ради в 1917-1918 роках і був подільським губернським комісаром з народної освіти. 25 квітня 1918 року обраний головою Подільської губернської народної управи. Брав участь у антигетьманському повстанні, з грудня 1918 року обіймав посаду завідувача відділом судових справ Директорії Української Народної Республіки. В березні 1919 року переобраний головою Подільського земства.

1920 року емігрував з України. Обіймав низку посад у еміграційних урядах Української Народної Республіки, працював викладачем Української господарської академії у Чехословаччині. 1929 року в спеціальній розвідці «Українська визвольна акція, її організація і програма» розробляє та обґрунтовує питання Всеукраїнського національного конгресу, виступивши таким чином ініціатором його створення. В липні 1933 року очолював Ініціативну комісію для його скликання, завдання якої полягали у пропагуванні ідеї Конгресу серед верств української діаспори та його формування з українських політичних та громадських, крайових та закордонних організацій.

Віктор Кіндратович Приходько став одним із тих, хто 14 червня 1941 року звертався з відозвою до українського народу із закликом патріотичних сил до об’єднання заради відновлення Української Самостійної Соборної Держави. У роки Другої світової війни був членом Українського національного комітету в Кракові, який опікувався питаннями соціального забезпечення.

На окупованих нацистами територіях Вікторові Кіндратовичу Приходьку, вже досвідченому політикові, 1942 року вдалося запустити механізм впливу на редакційну політику десятків українських газет під назвою «Видавнича спілка». Цей проєкт став основою реформування преси, яка ставила за мету викорінення більшовицького ідеологічного наративу. На зміну останньому журналіст і видавець Приходько передбачав не стільки впровадження контрпропагандистського (антирадянського) дискурсу, скільки відтворення контенту, придатного для повноцінного інформаційного і культурного споживання. У структурі засобів масової інформації повинні були циркулювати різнофункціональні тексти. Насамперед, гуманітарного, просвітницького спрямування – на історичні, етнографічні, літературні, мистецькі, виховні, медичні, побутові теми.

Title 
 Фото з газети «Свобода», 1982 р.

Концепція, яку в основу роботи «Видавничої спілки» заклав Віктор Приходько, була спрямована на реформування й інформаційну підтримку україномовної періодики: дебільшовизацію, забезпечення добротнішого наповнення, сфокусування на досвіді, пов’язаному з боротьбою за українську державність 1917-1920 років. Запроваджений механізм співпраці з редакціями в Україні створював стратифікацію газетного матеріалу, значно привабливішого для читачів, ніж офіційні пресові релізи чи пропагандистські дописи кореспондентів-колаборантів. Персональний доробок Приходька – оглядача-аналітика повсякденного життя різних місцевостей, автора проблемних статей про роль українських еліт в еміграції, мемуариста – також був детермінований тими самими суспільними пріоритетами, визначальними для діяльності «Видавничої спілки», заснованої на благодійних засадах, на кошти українських патріотів.

Про те, що задум Приходька виявився доречним для повітової преси й успішно втілювався, свідчать листи від редакторів, зокрема, редактора «Павлоградської газети» Григорія Чаплі. «Вам, звичайно, відомо, що на Східній Україні, крім сталінських пісень, нічого не залишилося. А молодь вимагає нової музики. <…> По сусідству з Павлоградом, у Новомосковську, працює в українському театрі талановита артистка Вяра Бережна. <…> Біда тільки в тому, що нема нових п’єс. Котляревський, Старицький, Карпенко-Карий, П. Мирний, безумовно, великі й неосяжні, але, на мою думку, лише їх мало. Виходять тільки малоросійські чудові картини... <…> А де ж ті українці-герої, овіяні народною славою, загартовані буйними вітрами, пекучими морозами, непохитні? Їх глядач не бачить на сцені», – зазначив Г. Чапля.

За матеріалами фонду Центрального Державного архіву вищих органів влади й управління України можна сьогодні відтворити приблизну структуру «мандрівних» матеріалів, які вийшли з «Видавничої спілки» й розповсюджувалися серед українського громадянства. Це були літературно-художні, популярні, біографічні, практичні тексти. За моїми підрахунками, «Видавнича спілка» надіслала до газет, які вона взялася обслуговувати, понад сотню текстів. Окрім того, через редакції переправляла в Україну ноти (три-п’ять примірників) для місцевих хорів. Серед них були музичні твори Михайла Гайворонського – «Різдвяна коляда», Олександра Кошиця і Миколи Лисенка – «Ой, у полі, Баришполі».

Уся ся внутрішня, наче й невидима, взаємодія з українською провінційною та еміграційною пресою і культурними осередками була важливим, але не єдиним заняттям Віктора Приходька у воєнні роки. Одночасно створив персональний доробок, найбільшою мірою представлений у щоденній газеті «Краківські вісті». Він складався з хронікальних добірок, актуальних матеріалів проблемного характеру, мемуарів, підписаних криптонімами В. П., В. П-ко і повним прізвищем.

Під рубриками «В Україні», «З українських земель» В. Приходько вміщував інформацію, одержану від приватного листування, зустрічей із земляками, українцями. У публікаціях відображені настрої людей, ціни на продукти та їхній дефіцит, становище меншин, аналізується ситуація в промисловості, сільському господарстві, освіті. Він усвідомлював, що документує епоху, а коли закінчиться війна, то його хроніка з високою вірогідністю слугуватиме джерелом різних інтерпретацій подій на місцях. «Майбутній історик з цікавістю спиниться над тим, як у цю велику добу, що переживає її вся Україна, українці, порозкидані по цілому світі, жадібно ловили всі відомості з різних земель. Справді, по Україні перекочується велетенська війна, про яку будуть згадувати цілі покоління, залізниці, якщо ходять, то, здебільша, для війська, а між тим, на визволених частинах землі починається життя, відбудова, навіть виходять місцеві газети. Ці газети, що якось випадково потрапляють за межі міста чи району, де виходять, є часто єдиним джерелом, що подає вістку про життя в певній частині нашої землі. Вони, як велика цінність, передаються з рук до рук, і по них сучасники, зокрема, українська еміграція, що живе далеко поза межами батьківщини, виробляють собі уявлення про те, що діється на широких просторах України…» – зазначає у своїх мемуарах, вміщених у «Краківських вістях», починаючи з грудня 1942 року…

1945 року Віктор Кіндратович разом з родиною переїздить до німецького Регенсбургу, а в 1949 році – до Нью-Йорка. Впродовж десяти років працював в Українському Конгресовому Комітеті Америки.

На межі 1960-1970-х років виступив як один із найактивніших організаторів і учасників Товариства подолян, створеного в Нью-Йорку при Українській вільній академії наук. Головні зусилля товариства зосереджені були на проблемі видання регіонального наукового збірника. Віктор Кіндратович планував опублікувати в ньому частину своїх спогадів «Самоврядування на Поділлі».

Протягом 1960-1967 років продовжує працювати над другою частиною спогадів, присвячених подіям 1907-1920 років. Цікаво, що Віктор Кіндратович не лише сам творив, а й власним прикладом стимулював своїх друзів до «такої важливої справи».

Проте, йому так і не вдалося побачити надрукованою другу частину спогадів. 5 лютого 1982 року, на 96-му році життя, у Нью-Йорку перестало битись серце Віктора Кіндратовича Приходька. За розповідями рідних, він не полишав літературної праці до останніх днів.

Нині виданням творчої спадщини дідуся переймається за сприяння української діаспори його внук, відомий у Сполучених Штатах Америки політичний діяч Микола Приходько.

Науковою лекцією та концертом вшановано пам’ять жертв Голодомору

Святкування 75-річчя ЗУАДК

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com