rss
03/30/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Дослідник життя й творчості філософа-полтавця Григорія Сковороди – закарпатець доктор Кирило Митрович та його родина
Title 
 Журнал
«Український самостійник»

У своїй статті «Автентичність – ідеал нашої доби», що була опублікована у знаменитому діаспорному часопису «Сучасність» за лютий 1961-го року, її автор д-р Кирило Митрович, що замешкав тоді у Франції, зокрема, писав: «Уважний спостерігач світоглядних шукань та орієнтацій нашої доби легко може помітити існуючий контраст між наполегливістю цих шукань та їхньою незавершеністю, відкритістю. Пересічному сучасникові це видається скептицизмом, іноді агностицизмом, інколи – «реалізмом», іншим разом – нігілізмом, матеріалізмом або суб’єктивізмом доби. Для обґрунтування всіх цих «ізмів» він знаходить багато ілюстративного і доказового – на його думку – матеріалу в сучасній філософії, літературі та мистецтві: «нігілізм» Ніцше, науковий натуралізм Гекслі, песимізм Камю, безвихідь Ґріна, суб’єктивність Пікассо, еротизм американських авторів, порожній волюнтаризм Сартра, агностицизм Гайдеґґера або хоч би й практичний нігілізм Саган. Це прикре й нудне перерахування «ізмів» та декількох відомих імен боляче вражає своєю побіжністю; вражає при цьому і самопевність пересічного нашого сучасника. Одначе, виникає невідхильне питання: куди ж прямує світоглядна думка нашої доби, чи мають і що мають спільного всі ці та інші сучасні автори, які надії залишають вони людині?..»

Вперше про доктора філософії Кирила Митровича та його діяльність я довідався у другій половині 1990-х років у Мюнхені, коли спочатку спілкувався з авторкою, а згодом і видав збірку вибраних праць зв’язкової генерала Тараса Чупринки (Романа Шухевича) Ірини Савицької (Козак)-«Бистрої» «На буремних шляхах визвольної боротьби». До речі, у повоєнний час, 1946 року, якраз Кирило Митрович разом з Петром Велечком нелегально переправили Ірину Козак-«Бистру» з Праги до Мюнхена.

Далі я мав тривалі наукові, ділові й товариські контакти з чоловими особами українського визвольного руху та суспільно-політичного життя українців на еміграції, людьми, які особисто знали Кирила Митровича, зокрема, із засновником українського видавництва «Дніпрова хвиля» у Мюнхені проф. Олексою Вінтоняком, головним фінансистом ОУН та організатором збірок на Фонд УПА за кордоном Зиновієм Марцюком, українським журналістом з англійського міста Болтон Василем Томківим, як також із головою Політичної Ради ОУН за кордоном, одним з очільників знаменитої української фірми-корпорації «Пролог» у США проф. Анатолем Камінським.

Я також багато писав про доктора Кирила Митровича у своїх книгах – «Організація Українських Націоналістів за кордоном в контексті українського державотворення», «Українська Головна Визвольна Рада – ГС ЗС УГВР – ЗП УГВР – Середовище УГВР. – Правно-політичний аспект» та «Краєві позиції та фінанси ОУН і УПА. Допомога українським політв’язням» та «Український демократичний націоналізм у минулому, дії, персоналіях та історичній перспективі. – Постаті і портрети: ЗП (Середовище) УГВР – ОУН за кордоном. Нариси, статті, рефлексії, есе» та згадував, впорядковуючи книгу професора Анатоля Камінського «Пролог» у холодній війні проти Москви. Продовження визвольної боротьби з-за кордону».

Title Title 
 Митровичі Митровичі. Пані Марія та д-р Кирило зі своїм сином

Тут слід, мабуть, зупинитися на історії створення та діяльності знаменитого еміграційного часопису «Сучасність», до якого так часто дописував д-р Кирило Митрович. Це був місячник літератури, мистецтва, суспільного життя, він виходив спершу від 1961-го року впродовж трьох десятиріч у Західній Німеччині (Мюнхен), а потім у США та незалежній Україні. Часопис постав на базі двотижневика «Сучасна Україна» і місячника «Українська літературна газета», які видавало Українське товариство закордонних студій. Головні редактори в той період були – Іван Кошелівець (1961-1966 і 1976-1977), В. Бургґард (1967-1970), Б. Кравців (1970-1975), М. Скорупська (1978), Юрій Шевельов (1978-1981). Видавець був пов’язаний із Закордонним Представництвом УГВР, але «Сучасність» мала непартійний характер, і в ній брали участь діячі культури, науки, громадського й політичного життя незалежно від політичних і світоглядних переконань; серед інших – Емма Андієвська, М. Андрієнко-Нечитайло, В. Барка, Ю. Бойко, Б. Бойчук, В. Бургґард, В. Вовк, Я. Гніздовський, М. Галів, В. Голубничий, С. Гординський, о. І. Гриньох, Олекса Ізарський, А. Камінський, Б. Кордюк, І. Коропецький, Г. Костюк, І. Кошелівець, Б. Кравців, В. Кубійович, Ю. Лавріненко, В. Лесич, І. Лисяк-Рудницький, І. Майстренко, В. Маркусь, К. Митрович, П. Одарченко, О. Пріцак, М. Прокоп, С. Процик, Е. Райс, Б. Рубчак, У. Самчук, О. Стефанович, В. П. Стахів, Ю. Тарнавський, Б. Цимбалістий, Ю. Шевельов, Р. Шпорлюк.

Title 
 Діонісій Митрович

Часопис «Сучасність» багато уваги присвячував питанням Руху Опору в Україні і друкував твори його діячів (І. Дзюби, І. Калинця, Л. Лук’яненка, В. Мороза, Є. Сверстюка, І. Світличного, В. Симоненка, Г. Снєгірьова, М. Холодного, В. Стуса, В. Чорновола) та інші самвидавні матеріали. Також часопис «Сучасність» інформував про культурні, національні, соціальні, політичні, економічні, демографічні процеси в Україні, в СРСР і в комуністичному блоці, інформував про духовні течії Заходу. Аналіз подій у СРСР і УРСР на сторінках «Сучасності», зокрема, критика політики національної дискримінації й русифікації республік, що входили до складу СРСР, накликала на часопис часті напади на сторінках совєцької преси.

«…Іншими словами, тут ми мали, – писав у своїй книзі про «Пролог» професор Анатоль Камінський, – справжній політичний і науковий плюралізм. На маргінесі додам, що подібний плюралізм був теж у літературній ділянці, де друкувались письменники і поети різних жанрів та напрямків, за винятком, самозрозуміло, літературної халтури «соціалістичного реалізму». Натомість, від початку 1989 року друкувались уже автори з України, такі, як, наприклад, Микола Рябчук, Леонід Новиченко, Віталій Дончик, Григорій Кочур й інші. Треба відзначити унікальність часопису «Сучасності» в тому сенсі, що хоча його фінансувало ЗП УГВР («Пролог» чи «Українське товариство закордонних студій»), часопис не був органом ЗП УГВР, а радше, авторів, які у ньому друкувались, і в тому теж полягала його всеукраїнськість, його соборність. Видавництво «Сучасність» видало багато самвидавної літератури, зокрема, поезії «Палімпсести» Василя Стуса, «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби, «Українська інтелігенція під судом КДБ»: матеріали з процесів В. Чорновола, М. Масютка, М. Озерного та інших (1970), «Есеї, листи й документи» Валентина Мороза (1975) та низку інших праць самвидавних авторів. До речі, якраз «Пролог» і «Сучасність» видали найбільше самвидавних матеріалів з-поміж усіх видавництв у діаспорі. Окремо слід згадати про спеціальну техніку розповсюдження «Сучасності» та інших видань, виготовлених у «ліліпутних» (малорозмірних) формах на дуже тонкому папері, які перекидались в Україну всіма можливими тоді способами (свого часу теж повітряними або газовими балонами), таємним перепачкуванням тощо».

Title 
 Пластуни Бельгії, учасники походу під час
Першого Конгресу українців Бельгії.
Брюссель, 21-го жовтня 1948 року.
В однострої – Кирило Митрович

Як на мене, важливими були теж контакти з українською людиною поза Україною – туристами, відвідувачами, професіоналами, дипломатами, артистами під час проведення різних заходів на міжнародних конференціях. «…Дуже активними на відтинку контактів з дипломатами УРСР були Євген Стахів, Микола Галів й інші, – згадував професор Анатоль Камінський, – На студентському відтинку не менш активним був Роман Купчинський, Роман Мац і їхні колеги. Обидва були присутні також на різних мистецьких імпрезах українських совєцьких ансамблів у різних містах. Важливою була присутність наших людей на різних міжнародних з’їздах, конгресах, конференціях і подібних заходах, в яких брали участь совєцькі представники. Про це автор переконався особисто як керівник груп «Прологу» чи то на Історичному конгресі в Стокгольмі (Швеція), в якому брав офіційно участь д-р Богдан Галайчук, чи на виставці УРСР у Марселі (Франція) в 1957 та 1958 роках разом з д-ром Кирилом Митровичем і проф. Павлом Шумовським; на Міжнародній виставці в Монреалі (Канада, 1967), на Міжнародній виставці в м. Осака (Японія, 1970), на Олімпіадах у Римі у 1960 року і 1962 року, як також у Мюнхені в 1972 році, як теж на Міжнародному з’їзді молоді в Гельсінкі (Фінляндія), в якому брали участь (тоді ще студенти) Марта Богачевська, С. Слюзар, Леонід Рудницький, Іван Миґул, Ігор Зубенко й інші, на гастролях ансамблю Вірського у Венесуелі та низці інших подібних імпрезах. Основним прицілом, однак, завжди залишався народ на Рідних Землях, українська людина на місці, в Україні. Варто теж згадати про те, якщо йшлося про інформування української людини на материку про міжнародні події, то воно було об’єктивним, опертим на різні джерела і різні опінії, але подаване крізь призму української точки зору…»

Title 
 Григорій Сковорода.
Збірник наукових
праць – дослідження,
розвідки, матеріали

Дещо пізніше через соціальні мережі я запізнався із сином доктора Кирила французьким дипломатом Богданом Митровичем, який у різний час, зокрема, писав мені, відповідаючи на мої питання, що «Кирило Митрович народився 21-го жовтня 1926 року, в Хусті (тепер – Закарпатська область), в патріотичній родині. Батька розстріляли мадярські окупанти в 1939 році в Хусті, тато почав студії гімназії в 1938 році, університетські студії почав в 1946 році в Празі, в Карловому університеті. Емігрував до Західної Німеччині в 1946 році, де продовжував студії в Українському вільному університеті. У 1947 році одержав стипендію в цьому Університеті, який закінчив докторатом з філософії.

Від 1956 року замешкав у Франції, в Парижі, де одружився з Марією Столяр. У родині народилися троє синів: Богдан, Мирон і Роман. Працював професором філософії в Українському вільному університеті в Мюнхені та у французьких ліцеях. Від студентських років і в подальшому Кирило Митрович брав активну участь у громадському житті, був активним пластуном, наразі є дійсним членом НТШ, працював багаторічним членом редколегії журналу «Сучасність», деякий час був очільником бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі та Центрального Комітету українських громадських організацій у Франції.

Професор Кирило Митрович є автором наукових публікацій українською та французькою мовами, зокрема, про Григорія Сковороду. Брав активну участь в обороні та повідомленнях про українське релігійне життя, зокрема, в часописах «Обнова», «Пакс Романа», «За Патріархат». – 14.02.2017». «Шановний Олександре, – пише в іншому своєму листі Богдан Митрович, – Іван Кошелівець та Емма Андієвська щоразу до нас приїжджали, коли перебували у Франції. Мій брат і я в Мюнхені теж були в них, вони нас повезли до Баварських Альп, і там ми провели гарний час. То були добрі наші знайомі... Дякую за гарну статтю. (-) Богдан. – 04.11.2017».

Title Title 
 Митровичі: батько зі синами
 Митрович Марія (третя зліва у першому ряду)
серед українок

«Шановний пане Олександре, звертаюся до Вас стосовно інформації про Середовище УГВР, «Пролог» та «Сучасність» у Києві. Бо декілька людей мене запитували в Парижі включно з моїм батьком, який передає Вам вітання, але мені відомо, що, на жаль, ці видання вже не існують. Я пам’ятаю, що на початку самостійности «Сучасність» мав осідок недалеко від вул. Володимира в Києві. Тоді я там зустрів одного з редакторів, який уже тоді говорив про загрозливе становище квартальника. Мені хотілося знати, чи дійсно існує представництво того середовища в Києві, і якщо Ви зможете мені надати точну інформацію, я буду Вам вдячний. Вітаю Вас з Новим Роком! (-) Богдан, 04.01.2019». – І далі: «…Мав нагоду зустріти Миколу Лебедя, перебуваючи у «Пролозі» в Нью-Йорку на запрошення Романа Купчинського. Тоді зібралися всі співробітники, щоби відзначити уродини Ніни Ільницької, що там працювала. – То було під час літа 1983 року...»

Title Title Title 
   

Від недавнього часу я почав докладніше вивчати творчість д-ра Кирила Митровича, віднайшов його численні статті про українську історію, філософію, дійсність та визвольні змагання, як також про сучасний екзистенціалізм у часописах «Сучасність» та «Український самостійник», дещо було опубліковано навіть у французьких філософських журналах. Але особливо мене, як полтавця з походження, зацікавило те, що д-р К. Митрович опублікував низку статей, присвячених філософії нашого земляка – геніального Григорія Сковороди, пам’ятник якому авторства знаменитого Івана Кавалерідзе є при центральній вулиці у моїй родинній Лохвиці.

Кирило Митрович, зокрема, стверджує, що якраз Григорій Сковорода започаткував нову добу в українській культурі шляхом літературного і світоглядного впливу на Тараса Шевченка та інших членів Кирило-Мефодіївського братства, Івана Франка й Памфіла Юркевича. Професор К. Митрович, відзначає, що сковородинівська «свідомість спільності морального і культурного життя слугувала однією з основ для виживання і відродження національної своєрідності українського народу у першій половині XIX ст. всупереч системі культурного, політичного і соціального гніту, нав’язаного Україні автократичним і шовіністичним царським режимом у часи правління Катерини II». Із праць закарпатця Кирила Митровича про полтавця Григорія Сковороду мені відомі такі: «Г. Сковорода – типова фігура доби просвітництва в Україні» (німецькою мовою), «Платонічні елементи у філософії Сковороди», «Філософські дослідження зростання інтересу до творчості Сковороди в 20-і роки в Україні» (французькою мовою, пізніше – переклади українською) та «Портрет Сковороди», поміщений у часопису «Сучасність» в ч. 11 за 1972-й рік.

Співак-бандурист Володимир Луців повернувся в Україну – на вічний спочинок…

Дослідник життя й творчості філософа-полтавця Григорія Сковороди – закарпатець доктор Кирило Митрович та його родина

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com