rss
06/01/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Небесним воїнам складаємо шану

Невідомо, скільки ще років триватиме визвольна війна від російських загарбників. Невідомо, скільки ще життів буде покладено на вівтар Вітчизни. Бо між ворогом і тонкою лінією розмежування – тільки наші хлопці та дівчата, безстрашні чоловіки та жінки, які за роки війни стали справжніми Воїнами. Наш обов’язок – згадати про кожного, хто віддав життя заради рідної землі. Вічна вам шана, Герої…

Герман Бродніков

Герман Миколайович Бродніков (позивний «Фріц») народився 28 березня 1996 року, в місті Чугуїв, Харківської області.

Після закінчення навчання у Клугино-Башкирівській гімназії Герман вступив до Чугуєво-Бабчанського лісного коледжу, що розташований у селищі міського типу Кочеток, де здобув фах автомеханіка. 2018 року закінчив Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка за спеціальністю «машинобудування».

Він був таким собі бешкетником: де був Герман – там завжди були пригоди. Він ніколи нічого та нікого не боявся, завжди мав свою думку та жив за своїми правилами. Захищав свою сестру. Навіть, навчаючись у молодших класах, з легкістю міг заступитися за неї перед якимось здорованем-старшокласником, який був на три голови вищим за нього. Вік, зріст та вага суперника нічого для Германа не означали, він просто нікому не давав образити рідну сестру, яку дуже любив.

Він першим йшов купатися на річку в травні, він першим виходив на ковзанах на тонку кригу, яка тільки-но з’являлася на річці. Герман любив життя й постійно кидав йому виклик своєю безстрашністю. Полюбляв завжди бути у формі, приділяв багато часу тренуванням, щоб підтримувати своє тіло у повній готовності, також він дуже любив тварин. Герман Миколайович поспішав жити на повну, беручи від життя максимум, насолоджуючись кожною миттю, не звертаючи уваги на деякі питання, які йому здавалися несуттєвими. Не розуміючи, як можна нудьгувати та просто повільно плисти за течією, він завжди був чимось зайнятий, кудись поспішав, щось робив і йшов по життю з усмішкою на обличчі.

Людина із «золотою» душею – так можна сказати про Германа. З великою ніжністю ставився до дітей, обожнював свою племінницю, мріяв створити власну сім’ю. Планував навчатися у військовому виші, але доля розпорядилася інакше. Щирий, доброзичливий, життєрадісний, сповнений великими планами на майбутнє – таким він залишиться у пам’яті рідних та людей, які його поважали та любили.

У 20-річному віці Герман вирішив іти до лав армії й був призваний за контрактом Чугуївським РВК 28 квітня 2016 року. До середини червня він проходив навчання у 354-му навчальному механізованому полку, що входить до складу 169-го навчального центру «Десна», після чого був відряджений на постійне місце служби, до 92-ї ОМБр, у якій обіймав посади гранатометника, навідника та стрільця.

Він пішов до армії хлопцем, але дуже швидко став там справжнім чоловіком, мужнім, вольовим та надійним. За спогадами побратимів, Герман Миколайович завжди був веселим та трохи провокатором у хорошому сенсі цього слова. Коли він заступав на бойовий пост, то починав першим «насипати» ворогу з ПКМ, також був доволі непоганим АГС-ником, нічого не боявся, балансував на межі сміливості та відчайдушної зухвалості, мав великий авторитет серед друзів.

У грудні 2016 року в районі Мар’їнки його було поранено. Лікарі в обласній клінічній лікарні імені Мечникова були вимушені видалити йому селезінку. Згодом його перевели до Харківського шпиталю, він виписався, пробув місяць вдома та знову вирушив у зону бойових дій.

Цього року Герман Миколайович подав вступні документи на денну форму навчання до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету ХПІ на спеціальність «озброєння та техніка танкових військ», але йому в навчанні було відмовлено. Медична комісія забракувала Германа через відсутність селезінки. Він не здався та подав документи до Одеської військової академії, але результат виявився таким же – «відмовити». Ось так, воювати можна, а навчатися – ні.

І Герман Миколайович продовжив воювати і воював відчайдушно та без жодних вагань.

Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 7 листопада о 12:20 неподалік від шахти «Бутівка» (район Авдіївки Донецької області), коли зведене інженерне відділення виконувало завдання із забезпечення підрозділу лісом-кругляком для інженерного обладнання позицій. Коли військовослужбовці поблизу взводного опорного пункту вивантажували деревину, ворог здійснив два постріли з протитанкового ракетного комплексу. Одна з ракет влучила в автомобіль «Урал», біля якого працювали військовослужбовці, в результаті чого Герман загинув на місці, ще троє бійців отримали численні поранення. Один з поранених, Геннадій Моторін, помер наступного дня у лікарні.

Поховали Германа Броднікова 10 листопада у Чугуєві, біля могили батька (інформація, яку поширювали деякі ЗМІ про те, що батько Германа загинув на війні, не відповідає дійсності).

У нього залишилися мати і сестра.

Title 
 

Геннадій Моторін

Геннадій Анатолійович Моторін народився 8 січня 1982 року, в місті Краматорськ, Донецької області.

Був старшою дитиною у родині, втратив батьків: батько помер 9 років тому, а рік тому пішла й мати.

Призваний за контрактом Краматорським РВК 27 лютого 2019 року.

Солдат, сапер 1-го батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

7 листопада в районі шахти Бутівка Геннадій зазнав важких поранень після обстрілу з ПТРК військовослужбовців ЗСУ, які заготовляли ліс-кругляк для облаштування інженерних позицій. Помер наступного ранку, 8 листопада, в лікарні Авдіївки.

Похований 12 листопада на кладовищі прилеглого до Краматорська села Іванівка.

У нього залишилися дві сестри та брат.

Юрій Хомік

Title 

Юрій Миколайович Хомік народився 1 листопада 1963 року, в селі Зимне, Володимир-Волинського району, Волинської області. Мешкав у місті Володимир-Волинський.

Призваний за контрактом до лав ЗСУ у листопаді 2017 року.

Солдат, старший стрілець 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 листопада у зоні проведення операції Об’єднаних Сил у Луганській області від смертельного кульового поранення, яке отримав під час обстрілу наших позицій з боку найманців РФ.

Похований 18 листопада у селі Зимне. У нього залишилися мати, дружина та донька.

Артем Соколов

Артем Іванович Соколов народився 6 листопада 1987 року, в селі Сущани, Кагарлицького району, Київської області. Мешкав у Києві.

Закінчивши 9 класів Сущанської загальноосвітньої школи, Артем вступив до Ржищівського гуманітарного коледжу, в якому здобув фах «учитель трудового виховання та фізичної культури». Після коледжу його було призвано на строкову службу до лав армії, і тут на Артема чекало перше важке горе – не встиг він скласти присягу, як померла його мати. А коли Артем проходив службу за мобілізацією, у квітні 2016 року, не стало й батька. Рідною душею для чоловіка була його хрещена, яка замінили йому матір, і яку він безмежно любив та поважав.

Він був мобілізований у квітні 2015 року, служба тривала до червня 2016. Брав участь у бойових діях у районі Мар’їнки, зазнав там поранення.

Під час роботи в Обухові у компанії «Райське джерело» Артем Іванович зарекомендував себе справжнім організатором та лідером. До мобілізації він працював логістом (розвозив питну воду), згодом його було призначено на посаду головного менеджера. Він захоплювався футболом та зміг організувати міні-змагання серед співробітників компанії. Він був людиною із залізною волею та твердими, мов граніт, переконаннями. Палко любив Україну і не дозволяв нікому погано про неї висловлюватись, став одразу на захист своєї Батьківщини.

 Title

Дуже добре ставився до своїх підлеглих, завжди підказував та м’яко скеровував на правильний шлях. Попри його міцний, твердий і мужній характер, у нього було дуже добре серце. Він не міг залишити людину у біді, все робив для того, щоб допомогти. Артем не мав звички оцінювати людей за зовнішнім виглядом. Насамперед, він намагався розгледіти в людині головне, зрозуміти життєві принципи, адже доволі часто за яскравою обгорткою ховалося ніщо. До того ж, йому були притаманні величезні щирість та чуйність, він завжди відкликався на будь-яке прохання, не маючи сил та бажання відмовити.

Головною мрією Артема було працювати на землі. Його батько був трактористом, й Артем виріс серед пахощів поля. Це було те, чого він насамперед прагнув. Він кожну вільну хвилину приїжджав до села й не втомлювався повторювати хрещеному, що треба брати собі землю та починати вже працювати.

У жовтні цього року підписав із ЗСУ контракт.

Сержант, головний сержант взводу 1-го батальйону 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув Артем 16 листопада в районі селища Кримське, Новоайдарського району, Луганської області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 19 листопада у рідному селі. У нього залишилися бабуся, хрещені, брат, сестра, дружина та двоє дітей.

Автор: Ян Осока

Джерело: «Цензор.НЕТ» (https://censor.net.ua/resonance/3162700/polegl_gero_listopada_2019)

 

З іменем твоїм, Україно…

У пам’яті людській вічно живіть...

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com