rss
01/20/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#367

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Роковини Голодомору з погляду соціологів, політиків та інших українців

Спочатку поділюся з читачами своїм здивуванням.

Напередодні ще одних роковин Голодомору я завчасно заявив редакції нашого часопису, що буду писати на цю тему. Всі охоче згодилися, підтримали. Тим більше, що саме напередодні цієї дати вітчизняні ЗМІ багато про це нагадували масою великих та малих за обсягом публікацій. Так би мовити, «нагнітали» ситуацію в сенсі теми.

Тема ця у нашому сприйнятті відчутно актуалізувалася, незважаючи на те, що ми щорічно обов’язково і широко її висвітлюємо в нашому часописі, і вона ніби сама просилася стати темою № 1 нового числа газети.

Але так співпало, що одразу після відзначення роковин Голодомору настала черга літературного випуску, і ми відклали усі наші статті, поступившись місцем на шпальтах газети чистій літературі.

Відклали, нібито, ненадовго – лише на один тиждень, на один випуск тижневика.

 Title

Та ось цей тиждень минув. І що я відчуваю?

Зізнаюсь відверто: відчуваю деяку розгубленість.

Не тому, що засумнівався у важливості теми, ні. Вона вічна, як вічною є ця зяюча незагойна рана в історичній пам’яті українців по всіх світах.

Просто за цей короткий час в Україні відбулася ціла низка подій, які також треба було б висвітлити – як актуальне сьогодення. І тут я сподіваюся, що колеги по часопису ці прогалини закриють відповідними матеріалами – своїми та інших журналістів.

Тим не менше, від свого плану і задуму я не відступаю і писатиму, все ж таки, про річницю Голодомору – відштовхнувшись для початку від свіжого, хоча й достатньо лаконічного дослідження на цю болючу тему.

Геноцид? Геноцид!

Першим дослідники постави в анкету питання: «Чи погоджуєтесь ви з тим, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу?»

Перш ніж навести відповіді, зазначу, що саме термін «геноцид» уже багато років є водорозділом між різними точками зору на голод в Україні 1932-33 років, І не просто водорозділом у спокійних академічних дискусіях, а точкою непримиренних інформаційно-психологічних битв на всіх мислимих форумах та майданчиках всередині країни і поза її межами.

Title 

І однією з найбільш пекучих тем в інформаційній війні російських ЗМІ і тамтешнього політикуму проти України.

Російські пропагандисти заперечують термін «геноцид» з різних позицій у діапазоні від повного заперечення самого факту й явища Голодомору до максимальних поступок і компромісів щодо цього.

Такими максимально допустимими дня них поступками є їх визнання, що був таки у ті роки голод, навіть деякі російські автори згодні на термін Великий Голод, але, мовляв, він косив люд не лише в Україні, а й в інших місцях тодішнього СРСР – у Поволжі, на Кубані, в Казахстані і т. п.

Тож соціологи вирішили заміряти відсоток тих українців, які згодні з думкою, що в ті чорні роки в Україні був не просто Голод, чи навіть Великий Голод, а саме Голодомор, організований сталінськими сатрапами як геноцид українського народу.

Терміни проведення цього опитування є зовсім недавніми: 29 жовтня-4 листопада 2019 р., якраз напередодні річниці. Тож і результати його відображають саме сьогоднішнє бачення українцями цього питання.

Так ось, згідно з результатами цього опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 82% громадян України вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу.

Причому, твердо стоять на цих позиціях і дали відповідь: «Однозначно так» 69% опитаних. Це на 7% більше, ніж минулого року. Поступ у цьому аспекті є відчутним.

А якщо згадати, що за часів правління В. Януковича цей відсоток ледь перевищував цифру 30, то маємо уже не просто поступ, а справжній стрибок у оцінках.

Ще 13% в чомусь, нібито, до кінця не впевнені, але, все ж таки, відповіли: «Скоріше, так».

У чомусь сумніваються, а тому й поки що вагаються – 7%.

Загалом, цифра 7% в цьому питанні є популярною. Адже 7% зізналися, що їм важко відповісти, а ще 7% відповіли на поставлене питання: «Однозначно ні», заперечуючи геноцид.

Отже, цифра 7% повторилася тут аж 4 рази. Воістину згадаєш тут нумерологів, які називають сімку магічною цифрою.

Можна здогадуватися, хто входить в ці 11%. Можна і прогнозувати, що поступово (можливо, дуже повільно) ця цифра матиме тенденцію до зменшення.

Хоча якийсь сталий відсоток, все-таки, напевно, залишиться – усіх не переконаєш.

Регіональний розріз

 

Title 
 Цю світлину вмираючих від голоду українців і
відповідний напис на ній зробив
німецький фотограф

Читачі, котрі неодноразово читали в нашому часопису результати соціологічних досліджень, легко визначать регіональні відмінності у підсумках опитування щодо питання геноциду.

Найбільш впевнені в тому, що Україна пережила Голодомор-геноцид, є мешканці Заходу України – таких там 87%.

Це, як бачимо, на 18% більше, ніж загалом по Україні.

І лише 2% так само твердо переконані, але в зворотному – що це не був геноцид.

Дозволю собі пожартувати – цікаво, де ховаються в Західній Україні ці 2%?

А, якщо без жартів, то й у Львові чи Тернополі знайдуться, бачте, такі, які не хочуть вірити свідченням, зокрема, і документальним.

Ще 8% західняків вважають, що «Скоріше, так».

В Центрі України однозначно переконаних щодо геноциду на 11% менше – їх 76%. Але й їхніх затятих опонентів небагато – усього 4%.

А 11% вважають, що «Скоріше, так».

Title 
 ЦДКФФА України
ім. С. Г. Пшеничного. Жертва голоду. Репродукція.
Місце і дата зйомки: УРСР, 1932-1933 рр.
(Фото Радіо Свобода
https://www.radiosvoboda.org/)

Південь України рівно на 20% менше дає відповідей «Однозначно так», зате відповідей «Скоріше, так» у них трохи більше – 16%.

Зате цілих 13% вперто відкидають визначення геноциду.

Ну і, нарешті, Схід України найбільш відрізняється від Заходу України.

Втративши 15% порівняно навіть з Півднем, Схід дав 41% за думку «Однозначно так», і найбільше – 16% – за думку проти.

Правда, у східняків є своя «подушка», котра пом’якшує їхню позицію, особливо на майбутнє. Тут 20%, а це немало, вважають щодо геноциду: «Скоріше, так», а 14% сказали, що їм важко відповісти.

На це їм скажу наступне: цікавтеся правдою історії, і відповідати вам надалі стане легше.

За типом поселення думки не так уже й відрізняються, проте, українське село більш твердо стоїть на позиції «Однозначно так», ніж місто – 74% проти 66%.

Зате українське місто переганяє село у позиції «Скоріше, так» – 15% проти 10%.

Тож легко порахувати, що загалом по Україні вважають Голодомор геноцидом 84% селян і 81% містян – майже порівну.

Щодо віку та освіти, то й тут тенденції нам з вами, шановні читачі, знайомі. Більше молоді та освічені, як правило, є більш прогресивними, а більш старші і менш освічені – найчастіше – консервативні.

Але тільки не в питанні про Голодомор-геноцид.

Тут результати майже однакові, а різниця в них є незначною. Можна констатувати єдність поколінь, бо 2%-4% різниці не є важливими.

А ось такий показник, як «Ностальгія за СРСР» впливає більш помітно.

Адже серед тих, хто шкодує про розпад СРСР, лише 56% вважають Голодомор геноцидом – ідеологічні переконання, чи ностальгійні спогади блокують їхнє сприйняття, і вони, що називається, не хочуть дивитися правді у вічі.

Серед тих, котрі не жалкують про розпад СРСР, таких, що вважають Голодомор геноцидом, на 25% більше – їх 81%.

Правда, в обох групах є ті, що думають про геноцид: «Скоріше, так», але співвідношення загалом не змінюється – 92% проти 71% на користь тих, хто подумки уже давно розпрощався з СРСР.

Свічка пам’яті

Другим питанням дослідників стало таке: «Чи плануєте ви цьогоріч запалити свічку в День пам’яті жертв Голодомору в пам’ять про загиблих від голоду?»

73% відповіли, що планують, і це на 5% більше, ніж тогоріч.

20% не планували це зробити, і то вже є на їхній совісті. Бо навіть якщо хтось з них не вважає Голодомор геноцидом, то знає, все ж таки, що Голод був і що багато людей, зокрема, і безневинних діточок, вмерли від голоду.

То хто ти є, якщо ти на вшанування їхньої пам’яті не поставиш і свічки, не помолишся за упокій їхніх душ?

Чи є в тебе самого ота сама душа, чи ти просто машина з переробки їжі на добрива?

І таких бездушних аж 20%. Жах!

Зігріває душу лише те, що переважна – і то дуже переважна – частина українців свічки пам’яті запалили. Зокрема, і частина тих, хто живе на Південному Сході і не вважає Голодомор геноцидом – таких 36%.

Щось таки пробивається в душі навіть цих людей.

Хоча їх у цьому питанні не порівняти з мешканцями Заходу України – там свічки пам’яті планували запалити і, безумовно, запалили – 87%. Якщо не більше.

Пляшка проса як вісник Голодомору

 

Title 
 Світлина Юрія Коваля

Сухі цифри соціології доповнюють живі розповіді. Ось одна з них, опублікована ресурсом «Український контент».

7 років тому в селі Великі Крушлинці, на Вінниччині, випадково відкопали скляну пляшку з просом. Зерно пролежало у землі 80 років.

Пляшку закопав під деревом Семен Побережняк.

Чоловік сховав ту пляшку в кінці свого городу, під коренем осики, коли у селян 1932-го року масово забирали все зерно з обійстя.

Навесні чоловік хотів посіяти це просо, щоб врятувати сім’ю від голоду. Та не зміг знайти зерно з-поміж інших дерев. Забув, куди сховав. До кінця віку жалкував, що не зробив мітки на дереві. Не пробачив собі, що тоді від голоду у нього померла донька Юстина та її троє дітей – дві дівчинки і хлопчик. Усі спухли з голоду.

Відкопав пляшку його правнук у листопаді 2012 року.

– В кінці городу пеньок осики заважав оранці. Почав його викорчовувати. Вдарив сокирою по кореню. Земля розпушилася, і я побачив дно пляшки, – розповідав Роман Сорока. – Через скло помітив зерна проса. Таке чисте, ніби його щойно насипали. Зерна почорніли тільки в горловині. Дід мабуть щільно наштовхав його в пляшку.

У той час мама стояла біля мене. Кажу: «Дивіться, знайшов золото!» А мама відказала, що ці зернятка колись були дорожчі, ніж золото. Цим зерном можна було б половину городу засіяти.

Ця пляшка із зерном зараз виставлена в краєзнавчому музеї Вінниці.

Відзначення в Україні
і не тільки

Державне відзначення роковин Голодомору-геноциду цьогоріч відбулося за звичним протоколом. Схема і процедури були знайомими, от тільки обличчя учасників дуже помінялися.

Не було дуже багатьох з тих, що минулими роками завжди були присутніми на цих заходах. І навпаки, з’явилися – і то на перших ролях – ті, кого тут раніше ніхто не бачив.

От хто-хто, а сім’я Віктора Андрійовича традиції не зрадила. Пам’ятаю його тут у такі ж самі дні і тоді, коли він був президентом, і тепер, коли він є політичним пенсіонером.

Пані Катерина також була поряд – і тоді, і тепер.

Title 
 Віктор і Катерина Ющенки
на меморіальних заходах-2019

Петро Олексійович цього дня надіслав вісточку з далекої Канади:

«Вшанував пам’ять жертв Голодомору біля пам’ятника українцям, які приїхали наприкінці 19 сторіччя в Канаду. Він споруджений у місті Галіфакс, де проходить Міжнародний форум безпеки. Мета нашої делегації – тримати світову коаліцію навколо України для рішучої відсічі російської агресії.

Канада була однією з перших держав, яка визнала Голодомор геноцидом українського народу. І один з перших пам’ятників у світі, присвячений Голодомору, встановлений саме в Канаді, у місті Едмонтон. Там у понеділок наша делегація вшанує пам’ять жертв Голодомору разом з українською діаспорою.

Сталінський режим навмисно намагався знищити покоління українців. І зараз Росія під керівництвом Кремля продовжує справу Сталіна. І має таку саму мету: знищити Україну як державу й українців як націю. Але як тоді українська нація відродилася, так і зараз нічого у них не вийде. Які б інструменти вони не використовували: гібридну агресію, зовнішню збройну агресію, намагання розколоти державу, знищити зсередини – Україна об’єднається і відродиться.

Сьогодні мільйони українців по всьому світу запалили свічку пам’яті і помолилися за кожного, хто невинно загинув під час цієї страшної трагедії – Голодомору-геноциду українського народу. Україна пам’ятає...»

Title 
 Українська свічка
в канадському вікні

Нова влада відзначає вперше

Не секрет, що раніше біля Меморіалу ні чинний голова ВРУ Дмитро Разумков, ні прем’єр-міністр Олексій Гончарук, ні подружжя Зеленських ніколи не були помічені. Але нині вони стали владою, ось і пішли тісним колом, згідно з протоколом, туди, куди раніше не приходили – принаймні – у дні пам’яті. Може, починаючи з цього року, таке вшанування стане для них не тільки протоколом?

Вранці президент і перша леді поклали пам’ятні колоски скорботи до знаку жертвам Голодомору, що на Михайлівській площі у Києві.

А ввечері вже всі зібралися біля Національного музею Голодомору-геноциду.

Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній відслужив молебень, про що лаконічно сказав: «Вшанували спільною молитвою пам’ять усіх жертв Голодомору – тих, хто загинув, хто терпів, хто постраждав. І нехай подібна біда на нашій землі ніколи не повториться знову.

Title 
 Подружжя Зеленських у супроводі
Д. Разумкова (справа) і О. Гончарука (в центрі)
прямує до Меморіалу

Вічна пам’ять жертвам штучного Голодомору-геноциду!»

Щороку в таких меморіальних заходах брав участь і Патріарх УПЦ КП Філарет. Прибув він і цього року. Пресслужба УПЦ КП ось так повідомила про це: «Перед початком офіційного заходу Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні духовенства Володимирського собору відслужив літію за невинними жертвами Голодомору-геноциду українського народу».

З короткою промовою до присутніх звернувся і президент України Володимир Зеленський: «Втрати України від Голодомору 1932-1933 років зіставні з втратами у Другій світовій війні, це – ті сторінки української історії, які неможливо забути…

У нашій історії є сторінки, які дуже боляче згадувати, але які неможливо забути. Злочини, які доводять, що жорстокість і цинічність не мають меж. Біди, яких нормальна людина не побажає навіть своїм ворогам. Трагедії настільки великі, що людство ще не вигадало слів, щоб описати той біль, який пережили українці. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору – злочину геноциду, який вчинив тоталітарний сталінський режим проти нашого народу, народу України», – сказав Володимир Зеленський.

Президент зауважив, що сьогодні про Голодомор існує багато досліджень, відкриті архівні документи, написано десятки книжок і знято не один фільм.

«Проте, величезний обсяг фактів і доказів усе одно не дає ні розуму, ні серцю відповіді на просте питання: «За що?» Як, взагалі, може з’явитися думка знищити цілий народ? Як можна забрати у людей останню крихту хліба, а з нею – останню крихту надії. Надії, що ти або хоча б твої діти доживуть до наступного ранку», – зазначив глава держави.

Title 
 Предстоятель ПЦУ
митрополит Епіфаній

Володимир Зеленський наголосив, що, згідно з різними дослідженнями, від Голодомору 1932-1933 років померли від чотирьох до восьми мільйонів українців, що зіставно з втратами України у Другій світовій війні.

«Ми – українці. І нам усе до снаги. Але є дві речі, яких ми ніколи не зможемо. Не зможемо це забути. І не зможемо це пробачити. Сьогодні Україна й увесь цивілізований світ моляться за невинних жертв цього жахливого злочину проти нашого народу. Сьогодні українці запалять у своїх вікнах свічки. Нехай тепло від них зігріє душі всіх загиблих. Вічна їм пам’ять», – сказав глава держави й оголосив загальнонаціональну хвилину мовчання.

Молитва

Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній запропонував ось таку молитву за жертв Голодомору. Помолимось…

 

Що криється за пострілом?

Польща солідарного добробуту

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com