Канадський кінематографіст українського походження, автор сценарію першої англомовної художньої стрічки про Голодомор в Україні «Гіркі жнива» Річард Бачинський-Гувер презентував цей фільм у Дніпрі.

Сценарист також відвідав Меморіал жертвам Голодомору та політичних репресій, побував у історичному музеї й Музеї АТО і взяв участь у «круглому» столі на тему Голодомору.

Кореспонденти «Укрінформу» розпитали, які його враження від міста та що він думає про можливість створення у Дніпрі Музею Голодомору.

Виявилося, що Річард Бачинський-Гувер – нащадок давнього українського роду.

– Знаю, що ваша родина постраждала від радянської влади…

– Мій батько лишився сиротою у 8 років. Оскільки близьких родичів не було, його забрали до дитбудинку, де записали під іншим іменем і прізвищем. У Канаді, в провінції Манітоба, мешкав батьків дядько, який виїхав за кордон у першій хвилі еміграції. Але він нічого не знав про долю родини сестри і його небожа, радянська влада не повідомила йому про це. Мій батько зазнав великих випробувань і поневірянь, перш ніж дістався до дядька. З тим англійським ім’ям, яке йому дали, з психологічною травмою, що він сирота, батько жив усе життя. Пам’ятав українські слова – пічка, вареники, борщ, але ці спалахи пам’яті були поодинокими.

Це все спонукало мене взятися за вивчення української історії. І вже дорослим я знайшов село в Галичині, де, ймовірно, жили батькові родичі.

Старенька жінка у цьому селі згадала, що там жили Бачинські, й у них був маленький хлопчик, він плакав, – розповідала вона мені по телефону. Я знайшов таким чином батькового двоюрідного брата і повідомив про це йому. А вони знайшли мамине фото й передали йому. Так мій батько на схилі літ лиш побачив своїх маму й тата.

– Ви використали цю історію в сценарії фільму «Гіркі жнива»?

– Так. Цей образ маленького покинутого хлопчика я використав у фільмі «Гіркі жнива». На початку стрічки є кадри, де маленький козачок, якого зіграв мій син Женя, їде на баскому коні й навсібіч вимахує шаблею. Моєму батькові так само довелося самостійно протистояти усім негараздам.

Вже тут я зрозумів, що прізвище Бачинських було в Україні досить поширеним і мало вагу. Один з далеких родичів, Іван Бачинський – став одним з перших, хто написав книжку про незалежну Україну в 1895 році. Він поїхав в Америку, просив допомоги, але йому відповіли: «Ви дуже хоробрий, але допомогти вам не можемо».

– Ви, мабуть, добре знаєте українську мову й культуру?

– Я не ріс в українській культурі. Мої батьки її вже не знали. Але мама завжди мені казала: «Ти маєш талант. Ти маєш добру ідею про Голодомор. Помагай Україні, синку, і ніколи не зупиняйся».

Вже пізніше я знайшов гроші, команду, режисера, зйомки проводилися й тут, в Україні, в архітектурному музеї «Пирогів», під Києвом, у самому Києві та в Лондоні. Бюджет фільму – понад 20 мільйонів доларів. Інвестори сказали, що підтримуватимуть цей проєкт не заради грошей, а задля того, щоб людство знало про Голодомор не менше, ніж про Голокост. Щоб світ сприймав Голодомор і Голокост однаково, щоб вони були на одному рівні.

Ідея фільму у мене з’явилася ще в 1999 році, але лише у 2011-му я представив сценарій інвесторові з Торонто Яну Ігнатовичу. Весь цей час я працював над сценарієм в Україні, де вивчив безліч історичних документів і свідчень.

У фільмі розгорнуто величезну канву: тут є й історія кохання, й Голодомор, але нам довелося почати з більшовицької революції, нам потрібно було пояснити багато речей – особливо про те, який спротив чинили селяни новому колгоспному ладу й так званому розкуркуленню. Роботу над фільмом закінчували, вже коли в Києві починався Майдан. І в цьому теж є певне знамення. Як тоді, так і зараз українці хочуть показати, що вони – нація справедлива та волелюбна.

Голодомор в Україні 1932-33 років – це не тільки трагедія нації, це ще окремі трагічні історії наших родичів, земляків. Якщо не розповідати про Голодомор, то молоде покоління і знати не буде. Моя місія – презентувати фільм і звернути увагу, насамперед, молоді, на історію, якою вона є, але у такому форматі, щоб ще й зацікавити.

– Як молодь сприймає ваш фільм?

– Наша молодь не звикла довго сидіти. Годину тридцять іде фільм. Але після нього, можливо, вони захочуть піти до бібліотеки – і вивчити, дізнатись, зрозуміти щось більше. «Гіркі жнива» – це наче місток у свідомості. Дніпро – молодець, що хоче відкрити Музей жертв Голодоморів. Це дуже потрібно, необхідно для молоді.

***

Фільм режисера Джорджа Менделюка та продюсера Яна Ігнатовича «Гіркі жнива» став першим художнім кіно, яке розповіло світовому глядачеві про трагедію, яка довго замовчувалася Радянського владою та досі є маловідомою за межами України.

Автор: Людмила Блик, Дніпро

Джерело: «Укрінформ»