Які наслідки матимуть російсько-сербські маневри з використанням новітніх озброєнь.

У кожного, хто в минулі тижні читав сербську пресу, більшість якої контролює правляча Сербська прогресивна партія Александара Вучича, могло скластися враження, що Сербія знову готується до війни. І знову через Косово. І хоча драма, змальована в ЗМІ, далека від реальності, кілька політичних рішень у жовтні стали важливими маркерами, які визначають напрямок руху Західних Балкан. Передусім, це рішення на саміті голів держав ЄС (17 жовтня), на якому консенсусу щодо початку переговорів про вступ до Євросоюзу Північної Македонії та Албанії не досягнуто.

24 жовтня, через тиждень після згаданого вище неоптимістичного рішення ЄС, у Сербії відбулися військові навчання «Слов’янський щит-2019», на яких уперше за межами Росії офіційно використано зенітно-ракетні комплекси С-400 та «Панцирь С». Під час маневрів (25 жовтня) прем’єр-міністр Сербії Ана Брнабич підписала угоду, за якою Сербія цілковито пристосовується до норм режиму вільної торгівлі з Євразійським економічним союзом, через що дипломати ЄС уже певний час серйозно критикують Белград. Але ключовим політичним моментом є призначення Дональдом Трампом Річарда Ґренелла спеціальним представником президента США в питанні Косова. Це – другий спеціальний посланець Сполучених Штатів після Метью Палмера, який і далі займатиметься цією гарячою темою.

Щодо Євразійського економічного союзу, то Росія входить у п’ятірку зовнішньоторговельних партнерів Сербії й дедалі більше стає альтернативою ЄС (сербсько-російський зовнішньоторговельний оборот 2018 року сягав $3,1 млрд). Белград цілковито залежний і відданий російському енергетичному лобі на Балканах, яке з нетерпінням очікує запуску газопроводу «Турецький потік».

Поза сумнівом, усі ці події певним чином взаємопов’язані й вказують на те, що Західні Балкани поряд з війною в Україні та анексією Криму лишаються гарячими точками на старому континенті. Зокрема, жваво обговорювалося проведення Росією перших військових навчань на території іншої держави з використанням зенітно-ракетної системи С-400 та «Панцирь С». І йдеться не про якусь пострадянську країну, а про країну, що проводить із Брюсселем переговори про повноцінне членство. Сербія також відмежована від РФ державами – членами НАТО, тому транспортування російської військової техніки та обладнання в ЗМІ подане як «геополітична гімнастика Белграда».

У цьому можна було б вбачати лише політичну провокацію та певне балансування перед нерішучим ЄС, якби Сербія в 1999 році не воювала з Альянсом. Тоді під тиском Заходу та авіаударами НАТО так само вирішувалася доля Косова щодо контролю над південною сербською провінцією, населеною, здебільшого, етнічними албанцями. Колишній сербський очільник Слободан Милошевич тоді сподівався, що отримає від президента Росії Бориса Єльцина протиповітряний комплекс С-300, який Сербії тоді був конче потрібен для захисту від авіаударів НАТО.

Чинний сербський президент Александар Вучич під час навчань у жовтні заявив, що «Сербію більше не можуть принижувати, як раніше», не конкретизувавши, що він точно має на увазі, але весь дискурс вказував на політичний тиск Заходу та можливі нові погрози силою з боку НАТО.

Спеціальний посланець Метью Палмер заявив, що «США занепокоєні залученням російської військової техніки в Сербії, яку Белград може мати намір придбати. «Її купівля – це ризик, адже тоді проти Сербії можуть бути застосовані санкції», – підкреслив Палмер.

Одні аналітики заспокоюють сербське суспільство та міжнародну спільноту, що ні про яку війну нині не може навіть йтися. Сербія не має можливостей для нового збройного конфлікту. Після розпаду Югославії вона успадкувала чималий збройний потенціал, але відтоді її зброя або застаріла, або була винищена в результаті авіударів НАТО. Сербський військовий аналітик Александар Радич для національного телеканалу Н1 підкреслив, що системи С-400 та «Панцирь С» не є наступальними, це, насамперед, оборонна зброя. Отже, Сербія не нападатиме. Інші оглядачі запевняють, що Белград проводить значно більше військових навчань з державами – членами НАТО, а російсько-сербські навчання є, радше, провокацією через Косово, а також рекламою новітнього російського озброєння. Геополітичним меседжем з російськими С-400 на Балканах можна вважати й те, що Москва готова виправити помилку з 1999 року та надати сербам найсучасніші види оборони від НАТО. Тобто, Росія готова проводити гібридну війну проти Заходу не лише в Україні, а й на Балканах.

Вашингтон наполягає на якомога швидшій фіналізації державності Косова. Цьому перешкоджає активність Сербії на дипломатичному полі щодо запобігання визнанню незалежності Косова. Якщо йдеться про країни, які визнали Косово, то Белград і Приштина називають різні цифри. Косово вважає, що має підтримку 116 держав. За словами міністра закордонних справ Сербії Івиці Дачича, завдяки активності Белграда 15 країн відкликали своє рішення про визнання незалежності Косова. Він вважає, що Косово вже визнає менш, ніж 100 держав – членів ООН, а до кінця цього року очікує відмови ще чотирьох-п’яти. Без прихованої підтримки Росії Сербія навряд чи могла б розраховувати на успіх.

Сербія не лише нелояльна до свого стратегічно партнера ЄС, а за підтримки Російської Федерації активно проводить і відкриту дипломатичну війну проти Косова: блокує його вступ до міжнародних організацій ЮНЕСКО та Інтерпол. Представники США на Балканах уже заявляють, що Сербія має припинити перешкоджати Косову розвиватися.

Нерішучість ЄС у питанні Північної Македонії та Албанії найбільше потішила сербського президента Александара Вучича: нарешті виявилося, що його зовнішня політика «сидіння на двох стільцях» може бути вдалою й далекоглядною. Вучич ще в 2013-му погодився на підписання Брюссельської угоди, що передбачає «нормалізацію відносин між Белградом і Приштиною». Власне, після Макронового «ні» він скаржився у ЗМІ, що Захід чинить тиск, аби Сербія визнала Косово, попри те, що 2013 року про це, взагалі, не йшлося.

Навіть якщо Північна Македонія в грудні стане повноцінним членом НАТО, а переговори з Євросоюзом розпочне наступної весни, ніхто з лідерів країн – потенційних членів ЄС – більше не наважиться на велику політичну жертву та гру в «брюссельську рулетку».

Ще одне завдання представника США на Балканах – підтримати Боснію і Герцеговину в її вступі до НАТО. Розширення Альянсу стає своєрідною субституцією членства в ЄС, і найближчим часом у ньому опиниться й Північна Македонія. Боснія і Герцеговина та Сербія (не рахуючи Косова, де вже присутнє НАТО) єдині серед балканських країн залишаться поза Альянсом. Баня-Лука (столиця Республіки Сербської у складі Боснії і Герцеговини. – Ред.), і Белград є в цьому сенсі ключовою віссю, яку використовує Москва. Досі невідомо, якою буде стратегія Заходу в націоналістичній та сепаратистській політиці лідера боснійських сербів Милорада Додика, але він не лише захищає інтереси Росії на Балканах, а й створює небезпеку для Дейтонської мирної угоди, Боснії і Герцеговини та регіону загалом.

Після політичних змін в Україні геополітична ситуація загалом може бути кращою для Росії, зокрема, якщо Дональд Трамп виграє другий президентський термін. У будь-якому разі не виключено, що ЄС погодиться на вирішення конфлікту на Донбасі за певною російською формулою й заплющить очі на анексію Криму (як у випадку Грузії), але США цього не зроблять навіть під проводом Дональда Трампа. Водночас, сербські аналітики зазначають, що перед президентськими виборами Дональд Трамп може вибрати Балкани й Косово місцем промоції дипломатичної сили США. За словами колишнього сербського дипломата Радомира Диклича, не виключено, що Белград опиниться під великим тиском Вашингтона, й що США, напевно, застосують щодо Сербії політику «хорошого та злого поліцейського»: Палмер гратиме доброго поліцейського, який у ЗМІ розмовляє сербською мовою та обіймається з президентом Вучичем, а Ґренелл, навпаки, сваритиме.

І, попри те, що США погрожують Сербії санкціями, головним питанням лишається те, як Росія могла переправити зенітно-ракетну систему без згоди країн – членів НАТО. Сербський дипломат Сречко Дюкич повідомив «Тижню», що С-400 неможливо переправити з Росії на територію Сербії без згоди Альянсу. Він вважає, що НАТО було відомо про плани Сербії використати цю зенітно-ракетну систему на навчаннях: «Вірю в те, що таким своїм рішенням НАТО хотіла зробити певні поступки Вучичу, щоб Сербія стала м’якішою й у питанні Косова дослухалася думки Заходу». А це означає визнати Косово незалежним. І, все ж таки, Дюкич зізнається: шкода, що режим Милошевича не став для Заходу хорошим прикладом того, що поступки недемократичному режиму в Сербії не дадуть жодних результатів. Власне, таким насильницьким режимом є нині влада Александара Вучича.

Єлена Мілич, голова Центру євроатлантичних досліджень (Белград), вважає, що Сполучені Штати не застосовуватимуть спеціальних санкцій проти Сербії, просто Белград опиниться під дією раніше схваленого Конгресом закону, який застосовується як «боротьба санкціями проти ворогів США». Це не такі суворі обмеження, які ООН наклала на Сербію в 1990-х, а блокування рахунків торговців зброєю та відповідальних за це осіб, – пояснює Мілич.

Автор: Борис Варґа, Белград

Джерело: «Український тиждень» (https://tyzhden.ua/World/237652), матеріал друкованого
видання № 46 (626)