rss
12/10/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ З іменем твоїм, Україно…

Колись, коли минеться війна й Україна житиме під мирним небом, про них згадуватимуть як про Героїв. Про них писатимуть книги, хтось стане героєм кінофільму. Про них розповідатимуть дітям – щоб показати, якою ціною далася Україні перемога. А ми переможемо – бо тільки заради цього билися і гинули тисячі українських бійців. Вічна пам’ять і шана Воїнам!

Степан Криль

Степан Валерійович Криль (позивний «Бронік») народився 14 грудня 1992 року, в селі Байдівка, Старобільського району, Луганської області.

Дитинству Степана не позаздриш. Попри те, що його мати – жива, він завжди вважав себе сиротою. У 2010 році закінчив Ірмінську спеціалізовану школу-інтернат, а потім – професійний ліцей у місті Щастя. Попрацювавши трохи на підробітках у рідному селі, вирішив стати на захист своєї країни, адже почалася війна. Спочатку воював у лавах батальйону «Айдар», але недовго, ухваливши згодом рішення стати морським піхотинцем.

2015 року він приїхав до 36-ї ОБрМП та почав проситися до її складу. Одразу Степана брати не хотіли, тоді він використав останній свій козир, сказавши, що йому військовий комісар дав гроші лише на дорогу в один кінець (а це було правдою). І в бригаді вирішили взяти цього високого та незграбного хлопця, в очах якого просто світилося велике бажання бути військовим.

Степан дуже прикипів до Ірини Шевченко (псевдо «Скажена»), яка загинула у липні цього року, а вона прикипіла до нього. Вона стала йому мамою, опікувалася ним, як своїм сином, подовгу проводячи час разом із ним. Хлопець тягнувся до неї як сирота, що підсвідомо шукає хоч якісь проблиски материнської любові, якої був позбавлений у дитинстві. Важко Степан переживав її загибель, дуже важко.

Степан обожнював тварин, а вони постійно бігали за ним, бо знали, що він не вдарить, не розсердиться, не прожене.

Старший матрос, номер обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти морської піхоти батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Степану не судилося пізнати повну глибину людського щастя. Важка доля з дитинства позбавила його звичайних простих радощів, на які багато хто з нас не звертає увагу через те, що ми їх маємо щодня у нашому житті. Лише чотири останні роки цей хлопчина міг відчувати, що знайшов своє місце, перебуваючи серед тих, хто першими приймає бій, серед близьких за духом людей. Невдовзі він планував відсвяткувати весілля, але не встиг.

Загинув Степан Валерійович 16 жовтня в районі селища Талаківка, Волноваського району, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 19 жовтня на військовому кладовищі села Чмирівка (поруч зі Старобільськом). У нього залишилися тітка та син.

Title 

Віталій Носкевич

Віталій Михайлович Носкевич народився 10 серпня 1984 року, в місті Коломия, Івано-Франківської області.

Закінчивши 9 класів Коломийської школи № 5, Віталій вступив до вищого професійного училища № 17, у якому здобув фах електрогазозварювальника. Згодом його було призвано на строкову службу, звідки він демобілізувався у званні сержанта.

Після армії Віталій Михайлович виїхав на заробітки до Чехії, де пропрацював 8 років. У 22 роки він залишився напівсиротою – померла його мати, що стало важким ударом для чоловіка. Попри це, він знайшов у собі сили не зламатися, а навпаки, виказав велику мужність, коли вирішив стати до лав захисників України.

29 січня 2017 року Віталій Михайлович підписав із ЗСУ контракт.

Сержант, стрілець-зенітник зенітно-ракетного взводу зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 22 жовтня в районі міста Красногорівка, Донецької області, від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 25 жовтня у Коломиї. У нього залишилися батько та брат.


Джерело:
https://censor.net.ua/r3157121

Роман Діллер

12 листопада в селі Шкурупіївка, Решетилівського району, Полтавської області, відбулося перепоховання тіла загиблого українського воїна Романа Олександровича Діллера, який загинув під Іловайськом у ще у 2014 році.

Title 

Про це йдеться на офіційній Фейсбук-сторінці Решетилівської районної державної адміністрації,

Роман Діллер народився 24 квітня 1979 року, уродженець села Семиозерне, Кустанайської області (Казахстан).

Закінчив Решетилівську ЗОШ та Решетилівське професійно-технічне училище № 52. Отримав професію тракториста-машиніста широкого профілю, слюсаря-ремонтника, водія автомобіля. Після армійської служби працював у сільському господарстві.

Був призваний за мобілізацією 31 липня 2014 року. Після десятиденної підготовки у військовій частині селища Черкаське, Дніпропетровської області, 11 серпня, у складі 93-ї ОМБр потрапив у село Грабське, Донецької області.

Старший сержант, командир міномета мінометної батареї 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 29 серпня 2014 у бою з російськими військами біля села Червоносільське, Донецької області, коли українська колона намагалася прорватися з Іловайського котла.

За свідченням очевидця, Роман загинув поруч з машиною, в якій їхав, до села Червоносільське він так і не доїхав.

3 вересня 2014 тіло Романа Діллера разом з тілами 96 інших загиблих в Іловайському котлі було привезено в дніпропетровський морг. Воїн спочатку був похований на Алеї Героїв Краснопільського кладовища в Дніпрі (ділянка № 79, поховання № 6945) Згодом ідентифікований на підставі тестів ДНК.

Щодня вранці і ввечері телефонував рідним. Остання розмова з дружиною Ілоною відбулася вранці 29 серпня.

Згодом до дружини приїхали три побратими Романа, які служили з ним, повідомили, що Роман загинув, рятуючи пораненого товариша, коли виходили з оточення. Але підтверджуючих фактів довго ніхто не міг встановити. Було багато версій: одні говорили, що він, нібито, потрапив у полон і перебуває в м. Сніжне, інші – що пропав безвісти.

 Title
 Фото зі сторінки Решетилівської райради
у «Фейсбук»

Після кількох місяців пошуків генетична експертиза показала збіг.

Title 
 Фото: «Книга пам’яті полеглих за Україну»

Романа Діллера було поховано 3 вересня 2014 року на алеї Героїв Краснопільського кладовища в Дніпрі під номером 633 разом з іншими 96 загиблими захисниками.

Указом президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

6 грудня 2017 року з нагоди Дня Збройних сил України в Решетилівці на будівлі Решетилівської гімназії імені І. Л. Олійника відкрили меморіальну дошку Романові Діллеру.

У нього залишилися батьки, дружина і син.

 

Джерело: «Цензор.НЕТ»
(https://censor.net.ua/ua/news/3159314/ostanky_ukrayinskogo_voyina_romana_dillera_yakyyi_zagynuv_pid_ilovayiskom_u_2014_r_perepohovaly_na_poltavschyni)

 

Життям стелили шлях до перемоги…

Небесним воїнам складаємо шану

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com