rss
12/10/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наука \ Освіта \ Чи дійсно в Україні забагато університетів і що з ними робити?

У Міністерстві освіти і науки задумалися про зменшення кількості університетів. Якщо це вплине на зарплати – викладачі будуть «за».

Днями в інтерв’ю «Цензору» міністр освіти і науки України Ганна Новосад порушила, за її ж словами, непопулярне питання. Про те, що забагато в Україні університетів, і «ми не можемо робити вигляд, що ми, як країна, можемо собі це дозволити». Тож міністр припускає: «...чому б нам не зробити систему, за якої у нас менше університетів – але вони потужніші, і в них викладачі, які дійсно кращі, мають кращу платню?» Вона також додала, що у міністерстві наразі розмірковують над тим, як об’єднувати окремі університети. Тож, «Укрінформ» вирішив дослідити цю тему детальніше.

У Європі вишів дещо менше, і далеко не всі з них – університети

За інформацією Держстату, станом на 2018-2019 навчальні роки в Україні налічувалося 282 університети, академії та інститути, де навчалися 1,3 млн студентів. А за даними міністерства освіти Польщі, там працює понад 400 державних та приватних університетів при кількості населення у 38 мільйонів. Тобто, це навіть щільніше «охоплення», ніж у 42-мільйонній Україні. Але тут треба зважати на те, що Польща робить ставку на залучення на навчання іноземних студентів, здебільшого, з пострадянських країн. А державних університетів у Польщі лише 59.

У Німеччині при вдвічі більшій кількості населення (82,7 мільйона) працюють ті ж 300 університетів, з яких класичних – лише 92. Поруч з університетами існує багато вищих шкіл, які зосереджені більше на практиці, ніж на вивченні класичних дисциплін. Там вчаться, приміром, на програмістів, економістів, менеджерів, музикантів, журналістів. А от майбутні юристи, лікарі, історики йдуть вчитися в університети. Особливість німецької освіти у тому, що вона, здебільшого, безкоштовна, хоча у двох федеративних землях Баварії та Нижній Саксонії, принаймні, кілька років тому (2013-й) плата за навчання все ж існувала.

У Франції з населенням у 67 мільйонів налічується 80 університетів і близько 300 вищих шкіл. Хоча принципової різниці між університетами й вищими школами не існує, тут, швидше, мають місце історично сформовані типи з певною спеціалізацією. При цьому диплом випускника престижної вищої школи може іноді цінуватися вище, ніж диплом університету.

Загалом же, чи не ключовою відмінністю в побудові системи вищої освіти в Україні і на Заході, є те, що у нас називатися університетом може будь-який заклад, який виконує ліцензійні вимоги щодо IV рівня акредитації. В результаті – університетами стають вузькопрофільні виші, як от аграрний університет чи університет залізничного транспорту. А от у США та, як бачимо, країнах Європи університети надають саме широкопрофільну освіту. Вікторія Родінкова, професор кафедри фармації Вінницького національного медичного університету розповідає, що приміром, у більшості європейських країн, окрім Австрії і Німеччини, немає окремих медичних університетів – майбутні лікарі там вчаться на медичних факультетах у складі університетів. Вона додає, що Україні потрібно рухатися у тому напрямку, щоб наші університети за універсальністю освіти, яку вони надають, наближалися до європейських і, відповідно, змінювали поступово освітні програми. «Ми нещодавно не змогли відрядити студентів на навчання за обміном до Туреччини тільки через те, що наші освітні програми не співпадають з освітніми програмами медиків у Європі», – розповідає Вікторія Родінкова.

Та найбільше викладачів університетів нині турбує зарплатне питання, і це – зрозуміло. Адже наразі склалася ситуація, що викладачі університету заробляють стільки ж, а то й менше, ніж люди, робота яких не вимагає наявності вищої освіти і вчених ступенів та звань – водії, сантехніки, вантажники. При тому, що їхні європейські колеги, за даними доповіді мережі інформаційної освіти в Європі Eurydice, за рік отримують від 40 до 90 тисяч євро. За словами міністра освіти, впровадження нової форми фінансування закладів вищої освіти (на заміну системі державного замовлення буде впроваджена система фінансування вищої освіти за результатами діяльності) мотивуватиме університети об’єднуватися, що дозволить ефективніше управляти коштами, а значить, отримувати краще фінансування.

Вишів дійсно забагато, але питання в тому, як їх реформувати

На перший погляд пропозиція міністра освіти скоротити кількість вишів в Україні здається цілком доречною. Адже роками ми спостерігаємо «загони» менеджерів, юристів, економістів, філологів тощо, які, отримуючи диплом про вищу освіту, ним не користуються. А, до того ж, у кожному обласному центрі знайдеться такий виш (і подекуди, не один), де не треба докладати особливих зусиль ні для вступу, ні для підготовки до занять чи іспитів під час навчання, аби отримати диплом про вищу освіту. Окрім знецінення самої суті вищої освіти, це ще й створює проблему постійного недофінансування вишів. За словами Ганни Новосад, коли університетів багато, то коштів для того, аби платити усім викладачам належні зарплати, в наших умовах не вистачить. Що ж думають про це самі викладачі?

Тетяна Жибер, доцент кафедри фінансів КНЕУ імені Вадима Гетьмана зазначає, що хоча даних свіжого перепису населення України ще немає, але можна зробити припущення на основі того, що випускників шкіл поменшало (це підтверджують дані дослідження CEDOS: у 2000-2001 н. р. у школах навчалися 6 мільйонів 764 тисячі учнів, а впродовж наступних 13 років кількість учнів скоротилась на 37.8% до 4 мільйонів 204 тисяч. – Ред.), тоді як виші наростили кадровий потенціал на піку 2010 року. «Додатково, наприклад, ліцензії на підготовку економічних спеціальностей видавали всім, і важко знайти виш, який і досі не готує економістів. Бездумна політика ліцензування, незрозумілі вимоги до програм та до діяльності викладача взагалі, корупція та конвеєр отримання наукових звань створили штучний попит на вищу освіту. Ці та схожі причини відірвали результат освіти від ринку праці, а практика влаштування на роботу за лояльністю та знайомствами посприяла падінню авторитету вишів, але вища освіта при цьому стала «необхідно-модною». Щось на кшталт тесту із вміння влаштуватися в житті», – розповідає Тетяна Жибер.

Як фахівець у сфері фінансів вона продовжує розмірковувати: «Вища освіта за світовою вже усталеною практикою є інвестицією в людський капітал. Популярно кажучи, із сотні середніх студентів один талановитий забезпечить приріст ВВП, який покриє витрати на ту сотню. Але щоб побачити такий результат, потрібен час».

Але пані Жибер висловлює застереження щодо того, за якими критеріями відбуватиметься «вичистка» системи вищої освіти.

Настороженість щодо того, які критерії братимуться за основу для скорочення чи об’єднання вишів також висловлює і Марія Чікарькова, професор кафедри релігієзнавства і теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (хоча, загалом, поділяє думку щодо знецінення вищої освіти через велику кількість вишів):

«Наприклад, братиметься до уваги кількість студентів. Але як можуть змагатися виші за цим критерієм, якщо одні мають суттєве держзамовлення, а інші ні? Які критерії будуть застосовані для визначення професіоналізму викладачів? За кордоном (хоча б у Польщі) подібні рейтинги нараховують понад 200 позицій, що дає можливість оцінити викладача усебічно, а у нас це часто перетворюється на примітивну шкалу в 5-10 критеріїв і, якщо ти в них не «вписуєшся», то вся твоя інша робота взагалі не оцінюється. З врахуванням автономії вишів, викладачі (передусім, гуманітарного профілю) справедливо побоюються, що вони «підуть на вулицю» першими – причому, незалежно від рівня їхнього професіоналізму. Залишаться, найімовірніше, не найкращі, а, насамперед, виші у мегаполісах, де краща ситуація з набором студентів, або ті, де в силу різних причин краще фінансування (іншими словами – краще виділяють «бюджетні» місця»).

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу філософії та історії релігії Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ теж вважає необхідним зменшення кількості вишів в Україні:

«Як професор і багаторічний викладач різних університетів – від НаУКМА і КНУ до Чернівецького і Прикарпатського і закордоння, тобто, як людина, яка знає рівень викладання в різних вишах, я «ЗА» скорочення університетів, насамперед, філій, факультетів, підрозділів, бранчів тощо. На місцях замало висококваліфікованих спеціалістів, які часто не мають ступенів і звань. Оптимізація вишів потрібна, але при цьому потрібно, щоб між викладачами була конкуренція. Вона тримає викладача в тонусі, змушує не засиджуватися, а шукати сучасні методології, модерні засоби викладання. Це можливо завдяки періодичної акредитації всіх спеціальностей і конкурсу для викладачів – не контракту, бо тут ректор визначає, кого лишу, а кого ні. І не за «дякую», бо у вишах страшна корупція. Тому конкурс тільки за зовнішньої комісії, бажано з-за кордону, бо професійні середовища все одно дуже малі, всі всіх знають, а тому діють за принципом кругової поруки».

Пані Филипович також додає, що хоча держава не може втручатися в роботу приватних вишів, але, все ж таки, має контролювати, який рівень знань там надають.

Максим Балаклицький, професор кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна вважає, що потрібно не зменшувати кількість вишів, а повернутися до адекватної оцінки статусу конкретного навчального закладу. «Саме слово «університет» слід залишити лише за ВНЗ, які дійсно надають освіту з «універсальних» спеціальностей, а не лише галузеву. Наприклад, аграрний, машинобудівний, військовий, медичний виш університетом бути не може ніяк. Це може бути коледж чи інститут», – переконаний пан Балаклицький. «На Заході серйозні університети – це мегабренди, які можуть мати не те що національний, а міжнародний статус – достатньо згадати Кембридж і Оксфорд. А менші виші часто вливаються в їхню орбіту як афілійовані з ними структури: науково-дослідні інститути, коледжі, інститути в їхньому складі, лабораторії, дослідницькі проєкти тощо.

«Проста «зачистка» вишів неминуче принесе багато проблем. Тому слід іти шляхом реформування та підвищення вимог до модернізації ВНЗ. Йдеться про міжнародні публікації викладачів та студентів, викладання іноземними мовами, інтеграцію з виробничою чи практичною галуззю тощо. А державі слід забезпечити дотримання чітких і прозорих правил змагання та оцінки роботи навчальних закладів», – додає Максим Балаклицький.

Автор: Юлія Горбань, Київ

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2818883-ci-dijsno-v-ukraini-zabagato-universitetiv-i-so-z-nimi-robiti.html)

Ігор Коцан, ректор СНУ імені Лесі Українки: «Коли ідей більше, ніж досягнень, потрібно і далі реалізовувати свої плани»

Літературний вечір Ліни Костенко

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com