rss
12/10/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Законопроєкт про землю: можливості та загрози

Минулого тижня Україну та українців по всіх світах схвилював, а подекуди і збурив, законопроєкт, який коротко називають «Про землю», хоча його офіційна назва значно довша.

Це і не дивно з огляду на те, що споконвіку земля для українців є однією з цінностей, причому, не матеріальних, а світоглядних.

Тоді спробуймо хоча б у першому наближенні проаналізувати – у чому його сутність і осмислити результати першого читання у Верховній Раді України.

Ресурси України

Як і кожна країна, Україна має сукупність своїх стратегічних ресурсів – Богом і Природою даних та рукотворних.

До рукотворних належать усі ті ресурси, що створені працею мільйонів українців різних поколінь. Це – підприємства, установи, об’єкти в різноманітних сферах тощо – усе це різного рівня, масштабів, вартості.

Ці рукотворні ресурси стали об’єк­тами першої хвилі приватизації. Усе, що було створене руками та мізками багатьох поколінь, стало власністю порівняно невеликої групи громадян України. Щодо об’єктів стратегічної власності – зовсім невеликої.

А найбагатшими українцями стали декілька осіб, яких ми називаємо олігархами.

Це – громадяни, котрі зуміли поєднати у своїй власності та сфері впливу економіку та політику, багатство та контроль над прийняттям важливих рішень, зокрема, на рівні парламенту та уряду.

Їхні імена широко відомі і щоденно звучать у вітчизняних та часто і у закордонних ЗМІ – Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Дмитро Фірташ і, напевно, найзнаменитіший та найколоритніший з них Ігор Коломойський.

До цього списку можна додати ще декілька імен, які полюбляють тінь і намагаються ніде не висуватися, хоча за обсягом особистих статків могли б і позмагатися з олігархами першого рівня.

Передусім, це партнер І. Коломойського дніпровець Геннадій Боголюбов, аграрний барон Юрій Косюк, колишній донеччанин Сергій Тарута та деякі інші.

До цього переліку, напевно, усі підстави увійти має і Петро Порошенко. Статки його дуже помітно виросли за час президентства і сягнули заповітної позначки у мільярд доларів – наскільки менше чи більше цієї цифри, поки що достеменно невідомо.

А щодо політичного впливу експрезидента та чинного глави фракції у Верховній Раді України й говорити нема чого.

До речі, ще одна глава фракції – Юлія Тимошенко – уже багато років тримає інтригу: чи є вона дуже багатою, як подейкують, чи її багатство, передусім, у політичній впливовості та непотоплюваності ось уже добрі два десятки років.

Принаймні, олігархом пані Юлію називати поки що не прийнято.

Зосередивши в своїх руках величезну кількість рукотворних стратегічних ресурсів – а це ледь не весь економічний потенціал країни – вітчизняні олігархи за логікою збагачення звертають свої погляди і на ті стратегічні ресурси, які дані Україні Господом Богом та матінкою Природою.

Передусім, ласі погляди та загребущі руки вітчизняних багатіїв різного рівня тягнуться до надзвичайно цінного, а може і найціннішого, ресурсу України – її найкращих у світі чорноземів, загалом, до української землі.

Title 
 Протест біля ВРУ

Ринкова складова чи свята цінність?


За період Незалежності питання про приватизацію української землі виникало неодноразово.

Одні політичні сили та різні експерти говорили, що у цілому світі земля є об’єкт ринкових відносин, у різних країнах її купують і продають – подекуди й іноземцям – і нічого страшного при цьому в країні не відбувається.

Інші заперечували з тих же економічних мотивів – мовляв – у селян нема коштів викупити землю, яку вони споконвіку обробляють, а прийде з міста багатий дядько, скупить землю, і селяни перетворяться на наймитів.

Про святу цінність для українців їхньої землі говорили й політичні романтики, котрі навіть слухати не хотіли жодних аргументів за необхідність продажу землі.

Станом на сьогодні в українському суспільстві ці та деякі інші точки зору на можливість і необхідність приватизації землі співіснують. Можна стверджувати, що якоїсь домінуючої точки зору на це в масовій свідомості нема.

Хоча, не помилюся, якщо скажу про тривогу, побоювання і навіть страхи – тобто, сукупність негативних емоцій, що виникають у дуже багатьох українців, якщо тільки-но починає йтися про приватизацію землі.

Українці, котрі сьогодні по селах працюють безпосередньо на землі, не хочуть новітніх панів, не чекають від них добра і зовсім не горять бажанням стати новітніми батраками на колись своїх землях.

Своя земля?

Ось написав я «своїх землях» і подумав: а коли ж це українська земля була власністю українських селян?

І закономірно моя думка, сягаючи в глибини нашої надзвичайно драматичної і трагічної новітньої історії, дійшла до тієї фатальної історичної дати, коли кривавий сталінський режим почав так зване «розкуркулення», знищуючи найуспішніших, найпрацьовитіших та найталановитіших селян, виселяючи одних і примусово заганяючи в колгоспи інших.

Селян, котрі були володарями на своїй землі, в тій частині України, що була під більшовицькою владою з 1920-х років ХХ сторіччя, в живих практично не залишилося.

Тих же, що були «під Польщею» чи під «Румунією» до початку Другої світової війни ще чимало в живих, і вони пам’ятають це почуття – почуття володаря землі.

А вже після 1945 року, коли «визволителі» почали відбирати землю і заганяти у колгоспи всіх тих, кого ще не встигли загнати, відчуття володарів землі, на превеликий жаль, швидко вивітрилося з мізків селян Західної України, залишившись хіба що в глибинах пам’яті і душі.

А що ж нині діється по селах України?

Щоб відповісти на це питання, потрібно дати доволі диференційовану відповідь, бо в різних областях, районах, селах України ситуація може відрізнятися.

Одне є спільним – попри відсутність закону про приватизацію землі різні спритні ділки через різноманітні сірі схеми загарбали собі у власність вже дуже багато української землі – під виглядом довготермінової оренди, наприклад.

Складається ситуація парадоксальна: офіційно землю ніби ніхто не приватизує, ніхто не продає, а у приватну чи корпоративну власність вона поступово переходить величезними наділами. І Держбюджет, і місцеві бюджети належну платню за це не отримують, належних відрахувань туди нема.

Законопроєкт кого? Зеленського?

Title 
 Вони – «проти»

Законопроєкт про землю 2178-10 від 10.10.2019 має назву, написану класичним «канцеляритом» – тією бюрократично-ніякою мовою, коли із заголовка не одразу можеш зрозуміти, про що тут ідеться.

І звучить він так: «Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення».

Авторами його зазначено 14 членів аграрного комітету ВРУ, імена котрих поки що практично не відомі широкому загалові. Головним у процесі розгляду вказаний цей же Комітет із питань аграрної та земельної політики. Висновок комітету підписано головою цього комітету М. Сольським, котрий і доповідав законопроєкт і є першим автором.

Ще раз усвідомте: М. Сольський є першим автором цього законопроєкту, він же його доповідав на пленарному засіданні, він же і підписав висновок комітету – звичайно ж – позитивний, бо на самого себе писано.

Як то кажуть в народі: сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю.

А ще уродженець села Росохи, Старосамбірського району, Львівської області, 40-річний Микола Тарасович Сольський є юристом, підприємцем-аграрієм та співзасновником «Українського Аграрного Холдингу».

Це майже все, що про нього поки що відомо.

Невідомо тільки одне: чого в законопроєкт співзасновника агрохолдингу та його колег було внесено положення про можливість приватизувати понад 200 тисяч гектарів української землі в одні руки?

Такого нема в абсолютній більшості країн світу. А в Україні чомусь це закладено в законопроєкт про приватизацію землі.

Щоб ми розуміли масштаб, скажу, що рідний М. Сольському Старосамбірський район має 124500 гектарів. Тобто, пан Сольський чи подібні агробізнесмени могли б купити майже 2 такі райони, включно з райцентрами. Не жирно буде в одні руки?

Але ж нема сумнівів, що перед тим, коли М. Сольський представив цей законопроєкт Верховній Раді України, документ дивилися і голова ВРУ Дмитро Разумков, і президент України Володимир Зеленський, не кажучи вже про голову фракції партії «Слуга народу» Давида Арахамію.

І що, не побачили цієї норми – можливість приватизувати в одні руки більше, ніж 200 тисяч гектарів? Звісно, що бачили.

То на чию користь вони залишили цю норму, розуміючи, що вона вибухова за суспільним резонансом? На власну? Звичайно, ні.

То чиї олігархічні вуха стирчать за цим положенням? Якого олігарха? Чи двох-трьох-чотирьох-п’ятьох?

Одного можна виключити з цього списку підозрюваних – це Петра Порошенка. Бо він проголосував проти цього законопроєкту.

Хоча міг і розіграти свою непричетність – адже його фракція «Європейська солідарність» за своєю чисельністю не мала вирішального впливу на результати голосування, і легко було спрогнозувати, що голосів лише «Слуг народу» має вистачити для прийняття законопроєкту в першому читанні.

Принаймні, якщо цей закон буде остаточно прийнято, то Петро Порошенко, як і інші заможні українці, не відмовить собі в задоволенні прикупити шмат української земельки – не кажучи вже про інших олігархів та олігархенят, включно і пана М. Сольського та інших співзасновників його агрохолдингу.

Що ще пропонує законопроєкт і його автори?

Почнемо з основного: хто може привласнювати землю. В тексті сказано: «Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть:

а) громадяни України;

б) юридичні особи України, створені за законодавством України;

в) територіальні громади;

г) держава.

Title 
 Протест біля ВРУ

А що ж іноземці, про яких так багато говорять і яких так бояться в Україні – мовляв, прийдуть із трильйонами і все скуплять? Знову цитую:

«Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку спадкування за законом, але зобов’язані здійснити їх відчуження протягом одного року з дня набуття права власності».

Стоп. Шановні читачі, ви щось зрозуміли? Так зможуть, згідно з цією тезою, іноземці приватизувати українську землю чи не зможуть?

Ключовими, напевно, є слова, які заховані всередині цієї довгої фрази в тексті законопроєкту. Ось ці слова: «можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення…»

Отже, можуть. А яким чином? Напряму? Ні, не напряму. А як? А ось так: «в порядку спадкування за законом…»

А що далі стоїть умова, нібито, обмежувального характеру, то це – димова завіса. Судіть самі – ось ця, начебто, «строга» умова: «але зобов’язані здійснити їх відчуження протягом одного року з дня набуття права власності».

Отже, вимальовується така собі сіра схема: на дуже літню людину, яка при цьому може бути ще й дуже хворою, приватизується земля – скажімо – гектарів так зі сто чи скільки там залишиться в остаточному варіанті цього законопроєкту. Далі цією землею фактично ще при житті цієї дуже літньої людини користується такий собі містер Ікс. Далі ця дуже літня людина помирає і заповідає «свою», нею приватизовану землю, – кому б ви думали? Правильно, містерові Ікс.

Все законно? Законно. Містер Ікс продовжує цілісінький рік користуватися цією землею, а у названий законом термін, через рік, відчужує її.

Кому? Та ще одній дуже літній і дуже хворій людині, яка вже завчасно у своєму заповіті вказала, що в разі своєї смерті заповідає землю містерові Ікс.

Ви скажете – а що, хіба не можна так зробити, щоб перешкодити містерам Ікс, Ігрек та іншим охочим ось так маніпулювати зі заповітами, літніми та хворими приватизаторами і, в кінцевому підсумку, українською землею?

Можна. Теоретично. А що виходить на практиці?

А на практиці вітчизняні хитромудрі юристи та корумповані чиновники на місцях і у центрі уже нині, до прийняття закону про приватизацію землі, винайшли і вже не перший рік користуються ось такими, наприклад, сірими схемами неофіційної, але реальної приватизації землі.

Юрист «Українського центру правової допомоги «ЮрМедіКонсалт» Тамара Рахнянська наводить, принаймні, сім сірих схем:

«Попри те, що мораторій був встановлений з метою консолідації землі сільськогосподарського призначення в руках її господарів і гарантування використання цієї категорії земель виключно за цільовим призначенням, де-факто це сприяло поширенню різних схем обходу мораторію, тінізації ринку земель… Слід зазначити, що у 80% випадків учасники ринку земель сільськогосподарського призначення обходять мораторій, використовуючи цілком легальні способи, які можна прослідкувати з аналізу норм земельного законодавства… Отже, нині є такі способи відчуження земель сільськогосподарського призначення:

1) спадок, обмін, вилучення (викуп) для суспільних потреб… Отже, в цьому випадку найбільш дієвим способом відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення є укладення сторонами договору міни (бартеру), згідно з яким кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Фактично договір обміну є легальним способом відчуження земель сільгосппризначення, оскільки законом не встановлено обов’язкової вимоги обмінюватися рівнозначними земельними ділянками;

2) договір оренди земельної ділянки. Хоча за законом орендар порівняно з власником не має права розпоряджатися земельною ділянкою, однак, сторони можуть укласти договір оренди землі з правом першочергового викупу земельної ділянки орендарем після завершення дії мораторію. Це є фактичним відчуженням земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Нині орендованими є 62% розпайованих земель. Найбільшу кількість орендованих земель мають «Українські аграрні інвестиції» – 330 тис. га; основним бенефіціаром компанії є громадянин Нової Зеландії, співвласник «Ренесанс Груп» Стівен Дженнінгс;

3) довіреність. Із 2004 року в Україні почастішали випадки відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом укладення власниками довіреностей на ім’я інших осіб.

Також сформувалася практика укладення попередніх договорів про відчуження земель сільськогосподарського призначення на майбутнє, відповідно до ст. 635 ЦК України;

4) договір емфітевзису, за яким власник на довготерміновій основі (до 50 років) передає своє право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі. Таке право може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування (за винятком внесення земельної ділянки до статутного фонду, передачі в заставу.

5) застава – один із найефективніших способів відчуження земель сільськогосподарського призначення, відповідно до якого «кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна з перевагою перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом» (ч. 1 ст. 572 ЦК України).

6) у період з 1 січня 2008 року до 13 січня 2008 року мораторій не діяв, оскільки після схвалення ЗУ «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів» від 19 грудня 2006 року, згідно з яким мораторій був продовжений до 1 січня 2008 року, президент України наклав на нього вето. Фактично в цей період сторони могли укладати між собою угоди про відчуження земель сільськогосподарського призначення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається;

7) продаж земельної ділянки по частинах. Спочатку власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення виділяє окрему її частину. Відповідно до п. 7 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, які посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» від 5 березня 2009 року, «відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку здійснюється після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку». В результаті, виникає нова земельна ділянка, яка реєструється як земля під забудову. Отже, остання вільно може бути предметом договору купівлі-продажу.

Тож, як бачимо, формальна заборона продажу земель сільгосппризначення не означає неможливості їхнього відчуження загалом…

Водночас, земля є власністю українського народу, і вільний ринок обігу земель сільськогосподарського призначення може призвести до концентрації таких земель у руках невеликої групи осіб, які фактично стануть монополістами на землю».

Як заперечували?

Заперечували проти розгляду цього законопроєкту багато, голосно, рішуче – як поза межами Верховної Ради України, так і в парламентській залі.

Під будівлю ВРУ протестуючі принесли свиню у труні, і цей яскравий, хоча дещо і моторошний, флешмоб викликав величезний інтерес.

Title 
 Пасовище для свині?
 Title

Світлини зі свинею у труні облетіли усі ЗМІ та соцмережі.

Біля труни стояли люди з плакатами. Нерозторопність організаторів була очевидна хоча б у тому, що людей вони розставили абияк: наприклад, біля самої труни стояла жінка явно заробітчанського вигляду (таких часто наймають за гроші постояти в протестних лавах) з плакатом «Поверніть пасовище».

Шановні читачі, ви колись бачили, щоб свиня паслася на пасовищі?

Тут як в тому анекдоті – або приберіть свиню, або замініть плакат (разом зі «протестанткою»).

Не краще виглядали і суворі чоловіки в уніформі з однотипними плакатами, зробленими ніби «під копірку», однаковим стилем і шрифтом, звернені до президента в зневажливому тоні і роздані в натовпі.

Як голосували?

Але найцікавіше відбувалося в парламентській залі. Криків, образливих вигуків було більше, ніж досить. Блокування трибуни, штовханина, палкі промови проти. Категорично проти – насамперед, на словах – були, нібито, всі, крім фракції «Слуга народу».

Я написав нібито. І це – не випадково.

Коли висвітилися результати голосування, то два моменти викликали здивування.

Title 
 Збурення в залі
перед голосуванням

Перший момент – що не вся фракція «Слуга народу» проголосувала, зокрема, і «за».

Ось результат за протоколом:

Фракція політичної партії «Слуга народу». Кількість депутатів: 252.

«За»: 227. «Проти»: 3. «Утрималися»: 16. Не голосували: 1. Відсутні: 5.

Серед тих, хто утрималися, була і колишній міський голова Рава-Руської Ірина Верещук – людина достатньо компетентна. А один голос «проти» належав С. В. Нагорняку.

Разом із 13-ма голосами позафракційних голосів «слуг» вистачило для прийняття законопроєкту. Прем’єр О. Гончарук торжествував.

Інші фракції голосували ще цікавіше.

Наведу їх результати в порядку зменшення чисельності фракцій (групи):

Фракція політичної партії «Опозиційна платформа – За життя»

Кількість депутатів: 44.

«За»: 0. «Проти»: 2. «Утрималися»: 0. Не голосували: 1. Відсутні: 41.

Title 
 О. Гончарук тріумфує

«Проти» принципово проголосував нардеп М. Папієв, колишній міністр часів Януковича-Азарова і ще один його маловідомий колега. А ось Вадим Рабинович, котрий кричав проти законопроєкту найголосніше і встиг обізвати «слуг народу» гуртом і в вроздріб, виявився відсутнім, як і В. Медведчук, Ю. Бойко та інші «опозиціонери».

Позиція прозора: якщо земельна реформа вдасться, то фракція скаже – а ми не були проти. Якщо ж провалиться і викличе невдоволення в селі, фракція скаже: а ми не підтримали цей законопроєкт.

 

Позафракційні

Кількість депутатів: 34.

«За»: 13. «Проти»: 7. «Утрималися»: 8. Не голосували: 6. Відсутні: 0.

 

Фракція політичної партії «Європейська солідарність»

Кількість депутатів: 26.

«За»: 0. «Проти»: 20. «Утрималися»: 0. Не голосували: 3. Відсутні: 3.

Title 
 Підсумок голосування

Нагадаю, що це – фракція Петра Порошенка, і вона продемонструвала опозиційність ще більшу, ніж фракції В. Медведчука та Ю. Тимошенко. Однак, відсутньою під час голосування була Ірина Геращенко та чомусь не проголосував Андрій Парубій, який був у залі. Теж страхувався на майбутнє?

 

Фракція політичної партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»

Кількість депутатів: 24.

«За»: 0. «Проти»: 17. «Утрималися»: 0. Не голосували: 0. Відсутні: 7.

Пані Юлія проголосувала «проти».

 

Депутатська група «За майбутнє»

Кількість депутатів: 23.

«За»: 0. «Проти»: 3. «Утрималися»: 16. Не голосували: 4. Відсутні: 0

Цю групу пов’язують з Ігорем Коломойським. Вони більшістю групи утрималися. Що, Коломойський не захотів зайве «світитися», знаючи, що голосів «Слуги народу» вистачить, щоб прийняти законопроєкт у першому читанні?

Фракція політичної партії «Голос»

Кількість депутатів: 20.

«За»: 0. «Проти»: 0. «Утрималися»: 17. Не голосували: 1. Відсутні: 2.

Фракція С. Вакарчука, як бачимо, теж схитрила. Або вчинила дипломатично – називайте, як хочете.

 

Загальний підсумок ось такий:

поіменне голосування за проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення (№ 2178-10) – за основу

13.11.2019 15:22

«За»: 240. «Проти»: 52. «Утрималися»: 57. Не голосували: 16. Всього: 365. Рішення прийнято.

Title 
 Голова ВРУ Д. Разумков схопився
за голову: що далі?

Що далі?

А далі – підготовка до другого читання, внесення поправок, можливо, врахування якихось тез з того десятка альтернативних законопроєктів, які існують станом на сьогодні і розроблені іншими фракціями та нардепами.

Голова ВРУ Д. Разумков дав зрозуміти, що низка тез законопроєкту будуть вилучені чи підкореговані. Зокрема, і теза про 200 тисяч гектарів землі в одні руки.

Побачимо. Скоро вже друге читання.

Висновок

В країні щодо цього законопроєкту склалося два табори.

Одні вважають, що прийняття цього закону поховає сірі схеми і запровадить прозорі правила на ринку землі.

Інші бачать у цьому законі загрозу тому укладу сільського життя, до якого звикли.

Думаю, що потреба в такому законі є, але до нього потрібно приймати ще низку законів – про Земельний банк тощо. Щоб ринок землі запрацював на благо тих українців, котрі працюють на цій землі, потрібна дуже серйозна і системна реформа, а також – чітка робота правоохоронної, судової систем, подолання корупції і залізна рука влади для захисту українців, передовсім, селян, малих та середніх агропідприємців.

У той же час ми розуміємо, що загрози також значні, бо хитрі і ненажерливі багатії будуть робити все, щоб обдурити селян і вкотре пограбувати простих і не дуже простих українців.

Проте, перший крок вже зроблено. Чекаємо на другий.

Нормандський формат: що «дозріло»?

Геополітична гімнастика

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com