За два тижні в становищі України відчутні чималі зміни, за якими варто слідкувати дуже уважно – щоб за той час, поки ми радіємо поверненню кораблів, від нас не відпливла земля, і не тільки вона.

Почнемо, втім, віддалік.

Порівняно нещодавно в Україні покотилася хвиля спогадів про екс-голову Нацбанку Валерію Гонтареву. Було багато різних думок і емоцій, за якими, однак, майже непомітними лишилися два цікавих факти.

Перший – що за часів її керівництва Нацбанком в стані війни з Росією раптом від банківської реформи гине чимало українських банків, але при цьому російські банки цвітуть, пахнуть, ростуть і міцнішають.

Другий – що націоналізують банк олігарха, котрий на той час активно підтримував (а точніше – втримав) Україну у збройній боротьбі з Росією, але не чіпають російські банки.

Це при тому, що на той час майже всі російські банки в Україні були збитковими – але щедрий російський інвестор чомусь продовжував підтримувати діяльність збиткових установ. І справді – чого би то? «Сбербанк», для прикладу, власником якого офіційно була Росія, станом на березень 2017 року мав 10 мільярдів збитків. Але нікого такий збитковий банк не турбував, і господар його виглядав мабуть правильним… Всього у 2017 році в Україні було 7 (!!!) збиткових банків із російським капіталом. Але кого це хвилювало?

А банки – це кров економіки. Тяжко жити, коли по твоїх венах рухається чужа кров, особливо ворожа.

І, що ще цікавіше, ледь не вся західна преса, ледь не всі західні фінансові установи та організації в один голос схвалили націоналізацію «Приватбанку», однак жодного голосу про те, що варто би націоналізувати російські банки в Україні, чути не було.

З боку Заходу це нелогічно і дивно – хоча цей факт таки можна пояснити страхом перед Росією. З боку української влади це самовбивчо. Звісно, хіба окрім того варіанту, коли ця сама українська влада планує після відставки чи закінчення каденції тихенько промарширувати з валізами в аеропорт Бориспіль.

За той час, поки пані Гонтарева була главою НБУ, російські банки в Україні відчутно зміцніли, щоб не сказати – знахабніли. Хоча справді з початком війни було налякалися, і деякі відділення, особливо ті, що ближче до Заходу, вже думали, як казав класик, «п’яти салом мазати та втікати з України». Однак переляк їхній швидко минувся. За один цей дивний факт на пані Гонтареву вже можна до воєнного трибуналу подавати – але, на жаль, ця думка наразі ще якщо й витає в повітрі, то дуже високо.

Та як то не дивно, але зі зміною глави НБУ, і навіть зі зміною керівництва країни ця тенденція не тільки не змінилася, а й зміцніла. Російські банки себе почувають дедалі ліпше й ліпше – і чудово цим користуються.

Хвиля обурення кілька років тому котилася через львівський фестиваль джазу, котрий спонсорувався «Альфа-Банком». Захисники фестивалю тоді називали засновника і контрольного власника банку Михайла Фрідмана меценатом, благодійником і ледь не українським патріотом. Мовляв, він – шанувальник мистецтва, а мистецтво поза політикою.

Хоча й дурневі було зрозуміло, що в Росії ніхто не дозволить людині заснувати один з найбільших приватних банків країни, якщо ця людина не буде патріотом тих самих цінностей, патріотом яких є російська влада. Тим більше – тримати в руках один із найбільших банків і при цьому бути патріотом ворожої країни. Як колись казав колишній посол Росії в Україні Віктор Чорномирдін, «здесь вам не тут». В Росії таких «фокусів» просто бути не може.

І от у 2016 році, за часів Гонтаревої, «Альфа-Банк» «патріота» Фрідмана купує «Укрсоцбанк». Загалом, виглядало то все ніби й не страшно.

У жовтні 2016 року холдингова компанія ABH Holdings SA, що володіє «Альфа-Банком», і UniCredit Group оголосили про завершення операції з передачі 99,9% «Укрсоцбанку», активу UCG в Україні, в обмін на міноритарну частку володіння в ABHH у розмірі 9,9 %.

З 2016 до жовтня 2019 року група ABHH проводила консолідацію активів в Україні («Альфа-Банк» і «Укрсоцбанк»), що призвело до створення найбільшого приватного банку країни.

Приватна інвестиційна холдингова група ABH Holdings S.A. (ABHH), зі штаб-квартирою у Люксембурзі, має інвестиції у фінансові установи в Україні, Білорусі, Російській Федерації, Казахстані та Нідерландах, а також представництва на Кіпрі та у Великобританії. Це – щоб ви розуміли масштаб цих фінансових «щупалець» східного сусіда.

Національний банк 12 вересня 2019 надав дозвіл «Альфа-Банку» і «Укрсоцбанку» на реорганізацію шляхом приєднання «Укрсоцбанку» до «Альфа-Банку» за спрощеною процедурою. Закон України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків» дає змогу провести реорганізацію банків шляхом приєднання за спрощеною процедурою, термін якої зменшено в декілька разів – із вісімнадцяти до трьох-чотирьох місяців. Закон цей було прийнято ще у червні 2017 року – за офіційного керівництва Гонтаревої, хоча вона пішла у неофіційну відставку ще у травні 2017, однак навряд чи вона не знала про підготовку цього закону.

За цим законом, банк має право здійснити капіталізацію за спрощеною процедурою за умови отримання на це попередньої згоди Національного банку України. НБУ приймає рішення про надання банку попередньої згоди або про відмову в наданні попередньої згоди протягом десяти робочих днів після отримання документів.

«Моя місія завершена. По-перше, країна перейшла до гнучкого обмінного курсу і впровадила нову грошово-кредитну політику таргетування інфляції. По-друге, банківська система була очищена від неплатоспроможних банків, а її майбутня стійкість посилилася. По-третє, Нацбанк повністю перетворений, всі процеси оновлені, і сьогодні наш центральний банк є сильною сучасною організацією», — казала Валерія Гонтарева під час свого звільнення.

Ну от ми тепер бачимо стійкість банківської системи, над якою працювала пані Гонтарева.

25 жовтня 2019 НБУ відкликав ліцензію та виключив «Укрсоцбанк» із держреєстру банків – це теж результат її роботи.

І вже зараз, за нової влади і нового керівництва Нацбанк не побачив нічого страшного у реорганізації діяльності «Альфа-Банку» і «Укрсоцбанку».

Справді, що страшного в тому, що в реєстрі стало одним банком менше.

Світлина за 2014 рік. Фото Є.ua

Але от тепер ми маємо найбільший приватний банк України – із російським власником. Ніде чомусь не чути голосів про те, що економіка в небезпеці, не можна давати скільки фінансового ринку в одні приватні руки, ці руки потім можуть обвалити всю економіку країни одним легеньким порухом пальця, шантажуватимуть цим владу, ну і так далі. Всі ці пісні лунали ледь не з кожної праски в ті часи, коли попередня українська влада готувалася націоналізувати «Приватбанк».

Зараз всі ці залякування стають дійсністю. От тільки насправді вони – не про «Приватбанк». А про найбільший приватний банк України, котрий належить одному з найбільших приватних банків безпосереднього ворога. Але от халепа – залякувань не чути. Нікого ця ситуація не турбує. А дарма.

«Приватбанк» в державних руках міліє і дрібніє на очах. Відділення закриваються, зменшується кількість банкоматів у зручних місцях – магазинах чи аптеках. Натомість «Альфа-Банк» набирає обертів.

А тепер уявіть собі, що от захтів український селянин купити собі трохи землі. В кредит. До якого банку він піде? До «Ощаду», де вивіску змінили, але касирки можуть спокійно серед білого дня заявити, що вони валюту не можуть обміняти, бо в них гривні в банку нема? Чи до найбільшого приватного банку країни?

І що потім буде робити банк, якщо кредитор раптово не зможе виплачувати кредит?

Іншими словами, російський власник може прибрати українську землю до рук навіть таким от нехитрим способом.

Але навіть якщо не говорити про землю – чи не занадто безпечно, м’яко кажучи, дозволяти російському банку стати найбільшим приватним банком країни?

У випадку з «Приватбанком» ризики були більше надуманими, ніж реальними. Зараз вони є реально страшними – однак чомусь ніхто про це не говорить, це питання просто зависло у вакуумі, новини про цей процес суспільство сприймає спокійно, ніхто не звертає уваги. Не було команди здіймати ґвалт? Чи й справді країна стала надто безпечною?

Культура поза політикою вже обійшлася нам дуже дорого, і ми ще ту біду будемо виплачувати в кредит дуже довго. Економіка, а тим більше – фінанси поза політикою можуть коштувати ще дорожче. І не факт, що ми ціну зможемо сплатити.

Зараз Україна чекає на повернення кораблів з російського полону.

Росія, як ми то і прогнозували, і цього разу викрутилася – ніби і рішення суду виконала, і тому ж таки судові дулю в кишені показала, мовляв, ми це не від страху перед судом робимо, а тільки з доброї волі.

Очікується, що кораблі «Нікополь», «Бердянськ» та «Яни Капу» прибудуть в український порт 20-21 листопада.

Чи Росію до цього кроку дотиснули, а чи перемудрували в чомусь (чи намагалися перемудрувати) – то наразі тяжко сказати. За доброї волі міжнародного товариства на неї може чекати ще чимало неприємностей через невиконання рішення судів і тому подібні речі. Але то наразі її проблеми, до того ж – потенційні.

Хоча чинна українська влада намагається ці проблеми примножити – і це добре.

21 листопада відбудуться перші слухання у справі щодо порушення імунітету трьох українських військово-морських суден та 24 членів їхніх екіпажів за Конвенцією ООН з морського права. Про це повідомила заступниця глави МЗС України Олена Зеркаль на своїй сторінці у Facebook: «Поки наші судна прямують додому в Одесу, команда Міністерства закордонних справ прямує в Гаагу». І додає, що наказ Міжнародного трибуналу не був і не є самоціллю: «Наша мета – встановлення порушення права, відновлення його і отримання належної компенсації… Ми також збираємося пройти цей шлях і довести всьому світу і арбітражному трибуналу, що прохід 25 листопада 2018 року був мирним і законним, а дії Російської Федерації – порушення норм міжнародного права».

Це добре. Примноження проблем ворога у міжнародних судах – добра справа. Але не треба забувати і про бій на нашому полі. Бо те, що поки що у банківському аспекті Росія випереджує нас на кілька ходів у нашій же хаті – і це вже проблеми наші. І, що найгірше, наразі суспільство про це ніби й призабуло. А варто починати кричати – поки не пізно.