rss
12/12/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Болівія: улюбленці народу теж набридають…

Як друг Путіна Ево Моралес бажав залишитися у владі назавжди, але, все ж таки, втратив президентство, проте залишився пристойною людиною. Поки що…

Хоч й напружена та нервова, але мирна зміна влади у Болівії знову підтвердила стару істину: євроатлантичний світ погано розуміє та, взагалі, мало уваги звертає на інші континенти та макрорегіони. І тому виникає велика спокуса аналізувати події там стереотипно, на один зразок. Але найцікавіше, як і завжди, у деталях. Відтак: кожне з політичних протистоянь останніх років на латиноамериканському континенті – це окрема історія, в них, як у краплі води, відображається одразу все – й минуле, й сучасність, і безмежна жага до влади, й ніколи не зайві уроки та вироки демократії. Ну і, безперечно, це – реальний історичний процес, що протікає в режимі онлайн.

Ватажок «кокалерос» та трубач, що став президентом

Біографія 60-річного Ево Моралеса, колишнього вже лідера Болівії, – це класичний приклад людини, що зробила сама себе в умовах Латинської Америки останніх шістдесяти років. Виходець зі злиденної селянської родини, мав голодне дитинство, потім відслужив в армії (де, власне, й був трубачем у військовому оркестрі, що стало одним з його прізвиськ) та, врешті-решт, – вирушив на заробітки до провінції Чапаре, де вирощується одне з головних природних болівійських див – кока. (Ну, ви знаєте, з чого робиться кокаїн – одна з наркотичних бід людства). Там сумлінна праця привела молодого Ево Моралеса до керівництва профспілкою збирачів коки (ось той самий неповторний колорит Латинської Америки!), а в середині 90-х – до керівництва ним же створеною партії з метою, що була прямо означена у назві – «Рух до соціалізму».

А далі: успішна кар’єра публічного політика та парламентарія, якого, щоправда, позбавляли мандата за організацію масових заворушень. Проте, це зіграло тільки на його користь, і в 2002-му Моралес, вперше взявши участь у президентських перегонах, неочікуване посів друге місце. Цей факт та його походження (саме з корінного індіанського населення Болівії – аймара) зробили його ще й континентальною та світовою медіа-зіркою. І тому його перемога на президентських виборах в грудні 2005 року стала цілковито закономірною.

Відбулася вона на тлі загального лівого повороту всієї Латинської Америки в першій половині нульових років. Але, на тлі борців проти диктаторських режимів минулого, як, наприклад, подружжя Кіршнерів в Аргентині, чи Мішель Бачелет у Чілі та Лулу да Сільва в Бразилії чи навіть найбільш радикальний з неосоціалістів південної півкулі – Уго Чавес, Моралес зміг стати своєрідним феноменом. По-перше, за понад 400-річну історію з моменту іспанської колонізації Болівії він вперше став керманичем країни – вихідцем з її корінного населення. По-друге, він не міг похвалитися наявністю навіть повної середньої освіти та в прямому сенсі був кандидатом з народу. По-третє, Болівія – друга (разом з Парагваєм) країна континенту, що не має виходу до моря – а відтак, апріорі програє в економічному розвитку, більше того, гірська місцевість мало сприяє розвитку високодохідних та цифрових галузей виробництва, але – в країні є значущі запаси природного газу та інших корисних копалин. От з усім цим Моралесу треба було щось робити.

Title 
 Болівійський президент оголошує про відставку

Не диктатор, але «поганий хлопець»

Ево Моралес швидко зрозумів, що природні ресурси – це важливо, але контроль над ними – важливіший. Виходячи з того, що Болівія, на відміну від Венесуели чи Аргентини, не була міцно вмонтована у світовий капіталізм, націоналізація газової промисловості країни пройшла «на ура». США тоді більше переймалися експериментами Уго Чавеса у Венесуелі. А Моралес прагматично вибрав для себе роль такого собі «молодшого брата» Чавеса та «внука» Фіделя Кастро, з-за спин яких можна теж критикувати «американський імперіалізм» та «світовий уряд капіталістів».

Але – Моралесу чимало вдалося змінити в країні на краще, передусім, в гуманітарній сфері: ліквідовувалася неписемність, запроваджувалась обов’язкова шкільна освіта, розширювалася система медичної допомоги та соціального захисту. Найімовірніше, це була компенсація дитячих образ самого Моралеса: так, він сам ковтнув злиднів у дитинстві та щиро хотів простим людям кращого.

Перші два терміни президентства Моралеса (2006-2014) економіка Болівії демонструвала реальне зростання. Незважаючи на гучну риторику, Моралес не рвав повністю відносин з «капіталістами» та уникав прямих санкцій, на відміну від того самого Чавеса. При цьому болівійська влада проводила активну агітацію за розширення плантацій коки – що це не могло не позначитися на наркотрафіку з країни. Але офіційно все це називалося «відродженням традиційних індіанських промислів». Тут усе зрозуміло: коли ресурси обмежені, а майже 70% населення перебувають за межею бідності, найкращий шлях для підтримки популярності – прості рішення, які сподобаються більшості.

І, виходячи з результатів виборів, в яких могла вільно брати участь опозиція (Моралес не вірив у її спроможність перемогти, а тому не переслідував), дону Ево вдавалося «тримати хвилю» – якщо перший раз його обрали 54%, то другий – вже 64%, третій – 61%. Свідчень про фальшування від опозиції чи спостерігачів не надходило. І якось склалася ситуація, що актуальним стало питання – хто, якщо не Ево?

От це й зіграло з Моралесом злий жарт, а ще – спрацювала «авторитарна традиція». Він побудував канатну дорогу крізь усю столицю Ла-Пас, і це стало справжнім технічним проривом у гірській країні, але – поряд виріс 29-поверховий президентський палац.

Спочатку він сам ініціював закон, який обмежував президентство двома термінами, а потім суд визнав, що його терміни треба рахувати якось інакше – і Моралес отримав право обиратися на третю каденцію, а в 2016-му – був навіть проведений референдум щодо дозволу скасувати обмеження за термінами взагалі. Прикметно, що народ проголосував проти. Та Моралеса уже «понесло»: він не прийняв волі співгромадян та через слухняний конституційний суд отримав скасування обмеження за термінами усіх державних посад – і от пішов цього року на четвертий термін…

А на зовнішньому фронті Моралес відверто тролив США, користуючись тим, що Штатам було не до нього. Втім, ще при Бараку Обамі, в 2012 році, відбулося пряме серйозне загострення взаємин: колишній співробітник ЦРУ Едвард Сноуден, що перебував у Москві, за інформацією американської розвідки, нібито, мав бути вивезений з Росії саме на літаку Моралеса (Моралес перебував із візитом у Москві). Ставка була настільки високою, що американські винищувачі змусили сісти болівійський президентський літак у Відні, але Сноудена там не знайшли, що стало приводом безкінечних жартів як Моралеса, так і росіян.

Саме з Росією у Моралеса склалися партнерські стосунки, а держкорпорації «Росатом», «Газпром» та «Росвертол» отримали вигідні проекти з будівництва ядерного центру, видобутку літію (Болівія посідає перше місце в світі за запасами цього металу), газу, постачання гвинтокрилів та багато чого ще, дрібнішого. Тут логіка також зрозуміла: якщо Моралес – ворог США, то автоматично стає другом Кремля та Путіна. Але – Моралес не виходив за рамки пристойності і, наприклад, після 2014-го ані слова не сказав на підтримку анексії Криму чи осуду України. Здебільшого, переважали гучні слова щодо «проклятого імперіалізму».

І ще пікантна деталь: на виборах 2019-го кампанію Моралеса проводили російські політтехнологи, найняті «Росатомом»…

«Кокалерос» втомилися від Ево

20 жовтня влада Болівії провела чергові загальні вибори, і Моралес пішов на свій четвертий термін. Законодавство про вибори в Болівії побудовано трохи дивним способом: для перемоги у першому турі кандидату потрібно або набрати понад 50% голосів, як майже всюди в світі, або може вистачити й понад 40%, якщо в опонента менше на понад 10%. Офіційні результати оголосили такі: Моралес – 47,08%, його головний суперник від опозиції, колишній президент Болівії в 2003-2005 роках Карлос Меса – 36,51%. Тобто, нібито, розрив у 10% є, і Моралес переміг. Проте, як спостерігачі від опозиції, так й екзит-поли показували дещо іншу картину – а саме 45% проти 38% і необхідність другого туру, де Моралес міг реально програти. А відтак, стало зрозуміло, що могли бути фальшування, тим більше, що й результати парламентських виборів виявилися теж сумнівними – більшість «Руху до соціалізму» дозволяла створити однопартійний уряд на межі. Опозиція вивела людей на вулиці, протести не вщухали. Моралес спробував запровадити надзвичайний стан та погрожував силою, але – і опозиція, і зовнішні сили продемонстрували йому, що венесуельського сценарію з великими жертвами не допустять. Та й не той режим у Болівії все ж таки склався, щоб напряму нахабно узурпувати владу. Просто Ево Моралес не відчув моменту, коли треба було зупинитися та піти – знайшовши вірного наступника (ну, хоча б так, враховуючи особливості країни).

До речі, опонент Моралеса Карлос Меса уособлює повну протилежність президенту – інтелектуал, журналіст, історик, телеведучий, знаний у світі. І при цьому – перший, хто згуртував опозицію та не відступив при сумнівах у чесності виборів. Адже Моралес таки дав задню та запропонував скасувати результати першого туру та провести нові вибори, але Меса відхилив це, назвавши Моралеса шахраєм. Остаточне слово сказала, крім вулиці, поліція та армія, які заявили про невиконання наказів Моралеса. Це й призвело до звернення тепер вже експрезидента до нації: він подав у відставку та висловив шкоду щодо фальшування виборів. Тепер його шлях – в еміграцію, уряд Мексики вже оголосив про готовність прийняти Моралеса у себе.

Висновок: ніщо не розсипається так швидко…

Разом з архітектором посипалася вся конструкція болівійської влади: за дострокової відставки посада президента мала перейти до віцепрезидента Альваро Лінери – але він одразу відмовився, за ним те саме зробили по черзі також спікери Сенату, Палати депутатів, голова Верховного суду та міністр надр. І вийшло, що найвищу посаду в країні обіймає заступник голови сенату від опозиції Хеаніне Аньєс, яка – про це повідомляють ЗМІ – в прямому сенсі ненавиділа та ненавидить і Моралеса, й усе його оточення. Поки що нова виконувачка обов’язків пообіцяла тільки одне: створити умови для проведення виборів якомога швидше, адже навіть до столиці вона змогла добратися не одразу – в день відставок вона перебувала у своєму виборчому окрузі, а звідти літаки щодня до Ла-Паса не літають.

Чому ж програв Ево Моралес? Адже його не можна порівняти ані з Ніколасом Мадуро, ані з Робертом Мугабе, ані з Віктором Януковичем. Найбільше ці події нагадують Помаранчеву революцію в Україні та Гранатову у Вірменії, коли суспільство протестує, втомившись від перебування при владі однієї і тієї самої особи та цілого політичного класу, а головне – від стилю їхнього правління. Тобто, це – класичне вичерпання ліміту довіри та криза непересічної особистості, яка після реальних успіхів проігнорувала вибір народу та отримала від народу ляпас. Шукати в цій історії зовнішній слід, втручання «імперіалістів» і все інше (як уже почали в російських ЗМІ та офіційних кабінетах) – марна справа. Тому що це – справжній урок та вирок історії для тих, хто хоче зупинити час та вірить у незмінність влади. Й те, й те – неможливо, тому що неможливо. І час усім у світі це, нарешті, зрозуміти.

* * *

Довідка

Болівія (офіційно: Багатонаціональна Держава Болівія) – держава в центральній частині Південної Америки. Болівія багата на природні ресурси, проте залишається однією з найбідніших країн континенту. 28-а країна світу за площею (1 098 580 кв. км) та 81-а за населенням (11,47 млн). Одна з небагатьох країн Америки, де індіанці, здебільшого, кечуа та аймара, становлять понад половину населення. Більшість населення сконцентровано у гірських районах. Серед віруючих переважають католики. Найбільші міста – Ла-Пас (2 млн мешканців), Сукре (247 тис.), Кочабамба (618 тис.), Оруро (215 тис.).

Автор: Олександр Севастьянов, кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України
(м. Київ)

Джерело: «Укрінформ»
(https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2816500-bolivia-lubimciki-tez-narodu-nabridaut.html)

 

Хто «самойбийці»?

Стратегія України: пропозиція «Голосу» і позиція влади

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com