rss
01/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#368

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Чоловіча сторінка \ Як вижити під час масової стрільби

12 червня 2016 року озброєний терорист Омар Матін увірвався в нічний клуб у місті Орландо, Флорида, і відкрив вогонь у відвідувачів з напівавтоматичної гвинтівки та пістолета.

У результаті тригодинної облоги терорист убив 50 осіб, ще 53 – поранив, після чого був убитий поліцією. Цей інцидент став найкривавішим у довгій історії американських масових розстрілів.

Рівно за чотири дні до цього, 8 червня, на іншому кінці земної кулі – в Тель-Авіві, Ізраїль, – два озброєні терористи зайшли в кафе «Макс Бреннер» у торговельному комплексі «Сарона» з наміром перестріляти всіх відвідувачів.

Але тільки-но терористи відкрили вогонь, на них кинувся один з відвідувачів кафе. У результаті – зброю нападника заклинило й обидва терористи кинулися втікати. Підсумок: сміливець був важко поранений, але вижив, чотирьох людей вбито, одинадцятьох – поранено. Терористи затримані.

Схожий сценарій нападу і фінал, який разюче відрізняється, – результат різної тактики поведінки жертв.

Тих, котрі втікали і ховалися в Орландо, – знайшли і вбили. Ті, котрі чинили опір у Тель-Авіві, – вижили.

У цій статті йтиметься про масові невмотивовані вбивства, які за останні десять років перетворилися на справжню епідемію. Сайт http://www.shootingtracker.com/ відслідковує інциденти масових вбивств на території США, в 2016 році інциденти були практично щодня! У 2019 ситуація не набагато краща.

Сам феномен «психа, що стріляє в людей без розбору», на жаль, не новий. Навіть якщо не брати до уваги війни, революції, етнічні чистки, гангстерські розбірки, геноцид та різанину на релігійному ґрунті, а зосередитися лише на подіях мирного часу в мирній країні, статистика буде просто жахливою. 31% масових вбивств у громадських місцях припадають на частку США, але чума впевнено поширюється по всьому світі.

Перш ніж задуматися, як вижити, якщо ви опинилися у психа на прицілі, спробуймо проаналізувати, що рухає цим божевільним.

Усі масові вбивства можна умовно розділити на суто маніакальні та терористичні акти.

Маніяк у чистому вигляді не переслідує жодних політичних мотивів. Його мета – вбити якомога більше людей, як правило, своїх колег на роботі чи навчанні. Офіс і школа – місця підвищеної небезпеки.

Як не дивно, найбільше до спалахів невмотивованої агресії стосовно товаришів на роботі схильні люди найбільш мирної професії – листоноші. В англійській мові є навіть вираз go postal – «злистоношитися», що з’явився після того, коли у 1986 році співробітник поштової служби США вбив чотирнадцять осіб і поранив шістьох, перед тим як накласти на себе руки. Протягом наступних тридцяти років листоноші здійснили 19 спроб масових розстрілів, в результаті чого було вбито понад сорок осіб, що, врешті-решт, змусило поштову службу США переглянути умови роботи своїх співробітників.

«Офісна лють» переростала у стрілянину не тільки серед листонош, але найбільшу увагу преси, зрозуміло, привертала стрілянина в школах – 15 убитих у школі «Колумбайн» у 1999 році, 10 убитих у «Ред-Лейк» у 2005, 33 жертви у «Вірджинія Тек» у 2007, 28 трупів – у «Сенді-Хук» у 2012, 10 осіб застрелено в Коледжі Умпква у 2015, і ще три десятки інцидентів за останніх двадцять років із загальною кількістю жертв понад сотню.

Психологи дійшли висновку, що на мотивацію дій підлітків впливали відеоігри, що спричиняють жорстокість, – зокрема, шутер Postal, де можна грати за серійного вбивцю і його численних кривавих аналогів. З іншого боку, якщо порівняти кількість підлітків, які грають у шутери, з кількістю психопатів, які взяли до рук зброю, – то відсоток останніх вийде геть малим, мабуть, справа, все ж таки, не в іграх.

Після офісів і навчальних закладів найпопулярнішими аренами кривавих боєнь є кінотеатри, ресторани, торговельні центри та інші місця масового скупчення людей.

Саме вони залучають другу категорію масових убивць – тих, ким рухає не тільки агресивно-маніакальний психоз, але глибока релігійна або політична мотивація.

Простіше кажучи, терористів.

Французький філософ Жан Бодрійяр сформулював корінну відмінність терористичного акту від звичайного акту насильства: в останньому бере участь тільки вбивця і жертва, терор же потребує третьої сторони – глядача. Завдання терориста – не просто вбити якомога більше людей, але і залучити до цього якомога більше уваги тих, хто вижив.

Звідси – захоплення заручників, висування вимог, довготривалі переговори... й інша тактика, яка нині практично забута і відійшла в минуле.

У Стокгольмі в 1973 році заручників тиждень утримували в будівлі банку – звідси, до речі, знаменитий «стокгольмський синдром». Облога японського посольства в Перу в 1996 році тривала чотири місяці, спецназ встиг прорити тунель для штурму. Захоплення «Норд-Осту» в 2002 році, три дні облоги.

І для порівняння – напад на концертний зал «Батаклан» у Парижі, 2015 рік, 3 години, 90 убитих, понад 200 поранених. Розстріл у торговельному центрі в Найробі, 2013 рік, 170 убитих, 60 поранених, ще 65 осіб оголошені зниклими безвісти. Бійня в Норвегії, 2011 рік, Андрес Брейвік на острові Утойя – 67 убитих, понад 200 поранених.

Сьогодні терористи налаштовані на максимально швидке і криваве вбивство якомога більшої кількості людей.

Саме тому тактики виживання, сформульовані у сімдесяті роки минулого сторіччя, – за часів Карлоса, «Баадер-Мейнхоф» і «Червоних бригад» – не працюють проти ІДІЛ, «Боко Харам» та їм подібних. Поради з розряду «подружіться з терористами, знайдіть спільну мову, не дайте їм дегуманізувати себе», на жаль, повністю втратили свою актуальність.

То що ж дасть вам шанс вижити, якщо ви опинилися у центрі кривавої бійні?

Є три основні тактики виживання у будь-якій екстремальній ситуації.

Біжи!

Замри!

Бийся!

Як не важко здогадатися, в основі цих тактик лежить вроджена реакція людини на стрес, так званий fight-flight-freeze.

Яка ж з них дає найбільші шанси на виживання?

Насамперед, треба розуміти, що будь-яка тактика визначається безліччю чинників, зокрема, кількістю жертв, кількістю нападників, чим вони озброєні, місцем та часом стрільби, наявністю шляхів відходу, місцями для укриття, кількістю зброї та підручних засобів для опору.

Тактика виживання у театрі буде відрізнятися від тактики в офісній будівлі, а протидія психу-одиночці – від сутички із загоном тренованих терористів.

Нічого з нижческазаного не є догмою. Тактика передбачає гнучкість.

Опція перша.
Біжи

Це будуть робити всі. Тільки-но почнеться стрільба, люди втікатимуть. Якщо людей багато, а виходів мало – утворюються затори. Виникає безлад і метушня. У натовп можна стріляти, не цілячись.

Коли у натовпі зчиняється паніка, не піддатися загальному настрою буває дуже важко. Знайти альтернативні шляхи відходу – ще складніше. Тому ніколи не заходьте у приміщення, якщо не знаєте, як з нього вийти. Це – не складно: прийшли в ресторан, зробили замовлення, поки принесуть їжу, – встигнете відшукати очима і запасний вихід, і двері на кухню, і чим розбити найближчу вітрину. Така собі гімнастика для розуму.

Отож, ніколи не сідайте спиною до дверей. Їжа буде гірше засвоюватися.

Опція друга.
Сховатися

Сховатися в якомусь кутку, прикинутися мертвим, сподіватися, що пронесе.

Варіант, загалом, непоганий. Питання в тому, де ховатися? Сучасні будівельні матеріали – гіпсокартон, піноблоки, двері з МДФ – не зупинять навіть пістолетну кулю, не кажучи вже про калібр 7,62. Навіть якщо вам вдасться заблокувати двері туалету, вас розстріляють крізь них. Ваше виживання, коли ви ховаєтеся, залежить лише від того, скільки часу буде у терористів для ретельної зачистки приміщення.

Звичайно, якщо у вас буде час побудувати надійну барикаду з меблів, зафіксувати двері дерев’яними клинами, підперти дверну ручку стільцем... Натрапивши на двері, які терорист не зможе відкрити, він буде стріляти через них. Тому падайте вниз і старайтеся знайти місце якомога далі від стін – кулі від рикошету, як правило, летять уздовж стіни.

Єдине надійне укриття від куль – трупи. Якщо вам вистачить цілковитого самовладання затягнути на себе кілька тіл менш щасливих товаришів, яких уже не повернути до життя, є невеликий шанс, що вас також вважатимуть мертвим і не стануть витрачати кулю на добивання.

Або ні.

У будь-якому випадку, врахуйте: тягати трупи не так уже й легко, як здається.

І опція третя.
Битися

Історично так склалося, що всі інциденти з масовою стрільбою відбувалися в так званих gun-free зонах – там, де мати при собі цивільну зброю заборонено. Найменше психопат або терорист хоче вступати в перестрілку з озброєними людьми.

До речі, крім довгого списку вдалих масових убивств, є й інший, значно коротший і менш освітлений у пресі, – список розстрілів, яким вдалося запобігти, а це понад двадцять випадків за останні десять років. Як правило, достатньо однієї людини з пістолетом, щоб зупинити психопата.

Але що робити, якщо зброї у вас із собою немає?

Стілець знайдеться завжди. Наплічник. Пляшка. Вогнегасник. Тому хапайте що завгодно і просто жбурніть це в стрільця. І ще раз. І ще.

І якщо інші люди намагатимуться повторити ваш приклад – у вас з’явиться невеликий, але реальний шанс навалитися на психопата доволі великою групою людей і знезброїти його.

І для цього не треба бути тренованим бійцем чи навіть спортсменом.

Будь-хто може жбурнути стілець, а потім з розгону стрибнути на вбивцю.

Бар’єр лише один – психологічний.

Арифметика, начебто, проста: будеш пручатися – шанси є, не будеш – шансів нуль.

А інстинкт виживання волає: сиди, не смикайся, раптом не вб’ють!

Головна проблема полягає у тому, що рішення «повстати, озброїтися, перемогти або загинути» неможливо прийняти під час самої стрільби. Через суто фізіологічні причини: викид адреналіну, тахікардію, кортизол, зупинку парасимпатичної нервової системи, гальмування активності у корі головного мозку. Стрес, якщо коротко.

Рішення битися за своє життя треба приймати до того моменту, коли ви опинитеся у такій ситуації.

Це – той самий вираз, який важко перекладається з англійської – mindset –спосіб мислення, набір поведінкових стереотипів.

І починається він з усвідомлення того, що це може статися саме з вами.

Не з якимись абстрактними жертвами у телевізорі десь там далеко – а з вами, тут і зараз.

І коли ви сприймете як даність те, що ми живемо у небезпечному світі, зупиніться і скажіть собі, голосно і чітко:

– Це може статися зі мною.

– Ніхто не прийде на допомогу.

– Я буду битися за своє життя.

Так, гарантій жодних. Так, статистика проти вас. Але статистикою займатимуться потім ті, котрі вижили. Підраховуватимуть відсоток уцілілих, шанси та можливості.

Коли вас убивають, вбивцю зупинить тільки відповідна агресія. Він уже не боїться ні арешту, ні суду, ні в’язниці, ні смерті. Він свій вибір зробив, переступив межу.

А ви?

У справі виживання профілактика важливіша, ніж лікування. Звичайно, найкраще у масову стрільбу не потрапляти. Проаналізуйте місця найбільш імовірних атак і постарайтеся їх уникати. Кафе, кінотеатри, стадіони, торговельні центри... Зачиніться у бункері і живіть собі спокійно.

Не варіант? Хочете жити повноцінним життям?

Чудово. Носіть зі собою зброю та аптечку. Будь-яку зброю. Ніж, газовий балончик, тактичний ліхтар або авторучку. Щоразу, виходячи з будинку, ви будете класти в кишеню зброю, а собі до голови – думку: «Сьогодні це може статися зі мною».

І ця думка – готовність до найстрашнішого – буде кориснішою за будь-яку зброю.

А навіщо аптечку? А тому, що при терактах і масових травмах медики працюють за принципом «тріажу» (від французького triage – сортування). Всіх постраждалих ділять на «зелених», «жовтих» і «червоних». Допомогу, насамперед, надають найважчим – тим, хто без свідомості або з кровотечею, що загрожує життю.

Тому, якщо ви кличете на допомогу, до вас підійдуть в останню чергу. А наявність джгута і перев’язувального пакета може врятувати вам життя. І не забудьте рукавички, краще нітрилові, латексні швидко рвуться. Надаючи першу допомогу іншим потерпілим, ви убезпечите себе від безлічі інфекційних захворювань на зразок гепатиту та СНІДу.

Справа дійшла до штурму? Лягайте на підлогу і накрийте голову руками. Не смикайтесь. Не намагайтеся допомогти спецназу. Не заважайте їм працювати.

Як би там не було, пам’ятайте: ваше виживання – це ваша відповідальність.

В Орландо було вбито 50 осіб, поранено 53. Вбивця кілька разів змінював магазини. Якби в цей час на нього кинулися 5-6 осіб – його би просто затоптали.

Але не кинувся ніхто.

Ніхто не хотів бути першим, отримати кулю. Тому всі отримали свої кулі в порядку черги.

Оптимального рішення немає.

Але якщо ви будете битися – у вас буде шанс. Маленький. Але більше, ніж нуль.

Просто до цього моменту треба готуватися все життя.

Життя, як мені здається, варте того, щоб за нього битися.

Автор: Антон Фарб

Джерело: «Асоціація власників зброї» (https://zbroya.info/uk/blog/18252_kak-vyzhit-pri-massovoi-strelbe/)

Контузія

Чоловіча мода сезону осінь-зима 2019-2020

Контузія#2019-44 (10/30/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com