Слово «Союз» для зрілого українця, народженого у США, на відміну від українця, народженого в Україні, викликає приємні сентименти. 125 років тому постала чи не перша і найстарша сьогодні українська установа у США.
Творили її, зокрема, переселенці з Західної України, котрі спочатку поселилися при копальнях вугілля у західній частині штату Пенсильванія. Можна було їх охарактеризувати заробітчанами, одначе, коли ближче приглянутись і брати до уваги польські події, які відбувалися у Східній Галичині у той час, включно з перебранням поляками та представниками інших національностей господарств, здебільшого, українців чи русинів, то причини переселення були не менше політичними. На тому скористала Америка, а згодом і українська нація.
Український Народний Союз був оформлений як братська асекураційна установа, здається, комерційна, але неприбуткова, для людей, які потребували гуртової взаємної допомоги і асекурації. Треба було ставити церкви, тобто, їх будувати, щоби одружуватися, хрестити своїх дітей, а остаточно і треба було асекурації – тобто – способу заплатити за власний похорон. Життя по копальнях було пов’язане не тільки з ризиком, але навіть без інцидентів не приносило надії довготривалості. Згодом для комунікаційних потреб оформлено щоденник часопис «Свобода» українською мовою, опісля «The Ukrainian Weekly» англійською мовою, дитячий журнал «Веселка», придбано і розбудовано оселю відпочинку, розваг та зустрічей молоді, яку названо, відповідно, «Союзівка», навіть побудовано перший і чи не єдиний досі український хмародер у США, у місті Джерсі-Сіті. Фактично, не було важливої події в українському житті у США, до якої не доклали зусиль діячі Батька «Союзу» та його різних мереж.
Недавно я був на ювілейному концерті у штаті Нью-Джерсі, осідку сьогоднішнього УНС. Концерт відбувся на високому мистецькому рівні з численною участю громади як вияв пошани до УНС. Правда, концерт був задовгий. Але я був би ще висидів, бо мені бракувало промови про УНС, чомусь хотілось почути, мабуть, давно відому історію того УНС, почути імена і прізвища його багаторічних працівників. Тому під час цієї культурної програми при звуках приємної музики і танцю я занурився ностальгічно у мої власні спомини про УНС, про його славних і дуже часто особливих діячів, його колоритні конвенції, бурхливі зібрання головного уряду, тощо. Я мав велику честь двічі служити членом Головного уряду УНС. Правда, я був в опозиції до керівничої верхівки, але, тим не менше, спомини незабутні, приємні, хоча інколи і тривожні.
В глибині моїх особистих міркувань з нагоди ювілею я запитав себе, що дав УНС українській діаспорі у США? Я дав собі відповідь, яка прийшла у голову дуже швидко. Фактично він дав основу, тобто, фундамент, духовну і матеріальну інфраструктуру – перші церкви і культурні осередки чи клуби, організаційну сітку та перших провідників. До цього можна додати, що через Союз впроваджено західну демократичну систему громадського життя. На конвенціях УНС будь-хто виключно через свою здібність чи навіть популярність міг бути обраним до Головного уряду. В додатку УНС дав основні мережі комунікації та головний осідок зустрічей для української молоді. Про детальну історію УНС та української діаспори у США можна дізнатися з перегляду його часописів, що УНС зберіг у цифровій формі. Є також відомі історичні праці про Союз, та, загалом, про українців в Америці, альманахи, тощо.
Найголовніше, мабуть, це провідний елемент Союзу, здається, звичайних собі людей, які дали підставу для найбільших зрушень українців в США, таких, як оформлення центральної репрезентації українців в США, Українського Конгресового Комітету Америки, встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні, вплив на поширення інформації про Голодомор серед американців, а навіть здобуття визнання незалежної української держави речниками Білого дому, Держдепартаментом і Конгресом США.
УНС був ключовим взагалі в організаційних питання української діаспори і не тільки в Америці, оформленням Світового Конгресу Українців. Першим президентом СКУ з Америки був головний предсідник УНС, який також був екзекутивним віцепрезидентом УККА з тої причини. Можна перерахувати значно більше заслуг. До речі, важко уявити собі здобутки української громадськості у США без УНС.
В ретроспективі нашої, тобто, української історії у США, а зокрема, історії УНС, його творці, багаторічні працівники та службовці заслуговують на велике визнання не тільки від української діаспори, але і від сьогоднішньої України. Якщо вважати, що найкращим послом України у США є українська діаспора, то, насамперед, тут заслуга УНС та, напевно, найбільш впливових українських мереж, які створив та профінансував УНС. До збереження цієї діаспори з мандатом допомоги батьківщині, мабуть, ніхто не зробив більше. Бо без перебільшення можна стверджувати, що Батько «Союз» і Мати «Свобода» породили у США дитя, що назвалося українська організована діаспора. Ця діаспора виростала також і незалежно, але її направленість, світоглядні основи прийшли від її родичів. У відзначення великої 125-ї річниці, мабуть, на цьому замало наголошено.
Честь і слава Українському Народному Союзу! Я схиляю голову перед його основоположниками і багаторічними працівниками.