Антиукраїнізм став провідним трендом у російському інформаційному просторі.
Брехні і маніпуляції там стільки, вона таким густим потоком ллється на голови російських телеглядачів, що нема нічого дивного в тому, якими, у підсумку, скаліченими уявленнями вони, ці нещасні телеглядачі, послуговуються й оперують.
Ви не повірите, але людина, яка в Москві вважається науковцем, політологом, обіймає посаду директора якогось там політичного закладу на повному серйозі доводила мені, що вишиванка, в яку я був одягнений – це «фашистський бандерівський» одяг, а відтак, і я є фашистом і повинен її зняти, щоб не дражнити «антифашистів» навколо.
Антифашистами він називав своїх колег, які були патентованими антиукраїнцями, один з яких пообіцяв мене втопити за те, що я заявляв, що в Україні фашистів нема, а є патріоти своєї країни, серед яких і націоналісти, і праві радикали, які також не є фашистами, що б про них не «клепала» російська пропаганда.
Але тему і дуже специфічну назву для цієї колонки мені дав один російський дописувач на ім’я Георгій Кузнєцов, який у соцмережах узявся полемізувати з українськими користувачами.
Ось його допис із збереженням авторського написання. Спочатку я хотів перекласти це виверження ненависті українською, а потім зрозумів, що переклад не передасть усієї тупості, безграмотності цієї особини.
Ось цей текст, написаний автором великими літерами, що свідчить про великий емоційний гарт писаки «ЭТО АРМИЯ УКРАИНЫ БЫНДИТЫ И ТЕРРОРИСТЫ ВО ГЛВЕ С ВОРАМИ И ЖУЛИКАМИ И ПРОХОДИМЦАМИ В ВЕРХОВНОМ СОВЕТЕ И ПРАВИТЕЛЬСТВЕ И ВО ГЛАВЕ КЛОУНА УБИЙЦЫ ЗЕЛЕЙ ВМЕСТЕ С ОЛИГАРХАМИ БАНДИТАМИ. УКРАИНА ПЛЯШЕТ СМЕРТЕЛЬНЫЙ ТАНЕЦ ДЛЯ СВОЕГО НАРОДА ПОД ДУДКУ АМЕРИКОСОВ И ГЕЙЕВРОПЫ. САМОЙБИЙЦЫ!!!»
Не вірячи своїм очам, я вирішив подивитися – що ж це за істота, в якої такий рівень розуміння ситуації в Україні, такий рівень грамотності, де вона живе і працює?
Мабуть, це особина із самого соціального дна, подумав я – судячи зі суті і форми написаного.
Яким же було моє здивування, коли, відкривши його сторінку у соцмережах, я прочитав що цей чолов’яга, виявляється, вивчав психіатрію і живе в такому великому місті-мільйоннику, як Ростов-на-Дону – центрі Південного федерального округу РФ.
В Ростові, де є Інтернет, у якому можна знайти порівняно правдиву інформацію (хоча багато українських сайтів у Росії заблоковано), де є радіо, на хвилях якого можна, постаравшись, спіймати радіостанцію якщо не з України, то Бі-Бі-Сі, чи Голос Америки – як ми за часів СРСР ловили ці радіо-голоси крізь шум і тріск заглушок, бажаючи мати правдиву інформацію, альтернативну радянській брехні.
А тепер шановні читачі, подумайте – якщо особа, яка пише про себе, що здобувала вищу освіту і живе в місті, а не є мешканцем глухого сибірського села посеред тайги, так ось якщо вона на такому рівні розуміння говорить про Україну, то що можна сказати про російську провінцію, де дивляться суто російське телебачення і мають обмежений доступ до Інтернету?
Треба констатувати, що російська пропагандистська машина є дуже потужною, і вона «прасує» мізки телеглядачів не тільки в своїй країні, але й в багатьох країнах світу.
Українці, котрі мандрують по світах, кажуть, що практично в будь-якому готелі будь-якої країни є, мінімум, один російський телеканал.
І він, серед усього іншого, невтомно поливає брудом Україну, викривляючи події, пересмикуючи висловлювання, принижуючи українських героїв, зневажаючи українських політиків, передусім, тих, хто стоїть на проукраїнських позиціях, паплюжачи патріотів України, вивищуючи тих запроданців, хто заглядає в рот Росії і готовий віддати і продати нашу Незалежність.
А українська пропагандистська машина – треба це визнати – є значно слабшою, менш розгалуженою, гірше фінансованою, а відтак, і менш ефективною.
Тому уявлення про Україну в світі значною мірою формує не Україна на основі правди, а Росія на основі брехні.
Коли ж ми чуємо про те, що, нібито, світ «втомився від України», то, по-перше, це є за великим рахунком неправдою, по-друге, якщо у когось і з’являються ознаки такої втоми (тільки ознаки, а не втома), то це є, зокрема, одним з наслідків потужної масованої антиукраїнської пропаганди російського телебачення.
Якщо хтось думає, що в російській пропаганді працюють люди, подібні до автора наведеної цитати, то вони глибоко помиляються.
Там чимало освічених, розумних, але цинічних працівників, котрі добре розуміють, який стан справ в Україні є насправді. І викривляють його тільки тому, що такою є офіційна лінія Росії щодо України.
Крім того, вони точно і чітко фіксують справжні помилки українських можновладців, якісь дійсні негаразди, «проколи» усіх і вся в Україні. Причому, роблять це миттєво і кусають безжально та боляче.
І ось такій пропаганді протистояти особливо складно. Адже заперечувати те, що дійсно сталося – помилку чи якийсь скандал – є малоефективним.
В такій ситуації вашій контрпропаганді мало хто повірить.
Одна надія – що таких помилок, «накладок» і «проколів» стане менше і захищати Україну стане легше.
Але якщо дивитися стратегічно, то дійсними самовбивцями свого народу і є російські чорні пропагандисти.
Вони калічать сприйняття і мислення своїх співгромадян, занурюють їх у вир брехні, наклепів, перекручень, формують вкрай викривлене уявлення про складний шлях українців на шляху розвитку своєї держави, демократії, європейських цінностей і, передусім, верховенства права.
Нам нелегко. Україна розвивається, долаючи пострадянські наслідки, корупційність, правовий нігілізм, телефонне право й інші «болячки».
Але ми прагнемо зміцнення демократії, розвитку економіки, зростання добробуту.
Українці повинні мати життя, гідне людини, вони це заслужили всією своєю складною і трагічною історією.
Ми йдемо важким, але правильним шляхом. Тому ми – не самовбивці. І, тим більше, не «самойбийці», якими нас хочуть представити чорні пропагандисти та їхні жертви – жертви інформаційної війни.
А українська пропаганда та контрпропаганда має ґрунтуватися на правді.
Бо правда за нами. Або, кажучи словами Тараса Шевченка: «У НАС НЕМА ЗЕРНА НЕПРАВДИ ЗА СОБОЮ…»